На роздуми щодо ролі та місця педагога у освітньому процесі нової української школи цього разу спонукав допис "Школа, в якій захопливо: 21 порада від директора" (посилання: http://nus.org.ua/articles/shkola-v-yakij-pryyemno-21-porada-vid-dyrektora/ ). Серед порад директора мою увагу привернула № 3 "Ми забороняємо вчителям писати зауваження: на уроці крутився, співав,
свистів тощо. Хай крутиться, співає і свище – це справа дитини. Більше
хвилини вона це не робитиме. Якщо ж довше, то я кажу вчителям, щоб
пропонували заспівати всьому класу".
І тоді виникає логічне запитання, якщо свистить (чи заважає веденню уроку) одна дитина, така пропозиція директора має право на існування. Коли ж у класі 30 учнів і не один, а мінімум десять почнуть свистіти, шуміти, заважати провести урок? Як спрацює така пропозиція для них? Як варіант, припускаю, можливо вони щодня будуть вчитися, наприклад, на уроці свистіти, щоб заробити у конкурсі на "кращого свистуна (крикуна, порушника) школи" 100 грн.
Коли з 30-35 дітей у класі, частина (більше 1 учня) не може пояснити своєї поведінки або робить вигляд і невинні очі і намагається інформувати педагога: "А що я такого зробив? Я нічого не робив! Це не я! Чого ви до мене присікуєтесь?" І водночас на цьому ж уроці є тих самих 10-15 учнів, які хочуть працювати з учителем, хочуть пізнавати нове, чують, розуміють, виконують завдання, мають тривалішу довільну увагу. Як розірватися вчителю, щоб і перших 10-15 забавляти, виконуючи роль аніматора, і бути для інших справді людиною, яка модератор, тренер, зрештою просто людиною.
Висновок напрошується один, принаймі на сьогодні: ділимо клас: одна частина класу разом з педагогом-аніматором переходить в іншу кімнату і його головне завдання забавляти і застерігати від різних травм, образ, тобто виконувати роль вихователя. Інша група свідомо працює як традиційно, так з використанням ІКТ, сучасних інтерактивних технологій.
По-моєму, справедливо:
хто з учнів може докладати зусилля для того, щоб пізнати світ і творити (їх просто навчило попереднє середовище - сім'я, родина, у них інша нервова система, темперамент, у них формувалися інші цінності), той має можливість отримати від педагога методи для власної реалізації;
хто не може докладати вольових зусиль для цього, але може кричати, свистіти, ображати інших, не чути за першим разом. Інколи, навіть у 9-х класах прості речі окремим учням потрібно повторювати три-чотири рази і доки вони налаштуються на виконання завдання, то інші уже його виконали. Тоді варто для них створити окремі класні кімнати, які дають змогу "розвиватися у тому напрямку".
Тоді під час навчання у вищих навчальних закладах варто запроваджувати нові категорію "педагог-аніматор", який вміє забавляти учнів, які не соціалізувалися сім'єю, родиною, дитячим садком. Спробуємо розробити посадову інструкцію для такого педагога...
І тоді виникає логічне запитання, якщо свистить (чи заважає веденню уроку) одна дитина, така пропозиція директора має право на існування. Коли ж у класі 30 учнів і не один, а мінімум десять почнуть свистіти, шуміти, заважати провести урок? Як спрацює така пропозиція для них? Як варіант, припускаю, можливо вони щодня будуть вчитися, наприклад, на уроці свистіти, щоб заробити у конкурсі на "кращого свистуна (крикуна, порушника) школи" 100 грн.
Коли з 30-35 дітей у класі, частина (більше 1 учня) не може пояснити своєї поведінки або робить вигляд і невинні очі і намагається інформувати педагога: "А що я такого зробив? Я нічого не робив! Це не я! Чого ви до мене присікуєтесь?" І водночас на цьому ж уроці є тих самих 10-15 учнів, які хочуть працювати з учителем, хочуть пізнавати нове, чують, розуміють, виконують завдання, мають тривалішу довільну увагу. Як розірватися вчителю, щоб і перших 10-15 забавляти, виконуючи роль аніматора, і бути для інших справді людиною, яка модератор, тренер, зрештою просто людиною.
Висновок напрошується один, принаймі на сьогодні: ділимо клас: одна частина класу разом з педагогом-аніматором переходить в іншу кімнату і його головне завдання забавляти і застерігати від різних травм, образ, тобто виконувати роль вихователя. Інша група свідомо працює як традиційно, так з використанням ІКТ, сучасних інтерактивних технологій.
По-моєму, справедливо:
хто з учнів може докладати зусилля для того, щоб пізнати світ і творити (їх просто навчило попереднє середовище - сім'я, родина, у них інша нервова система, темперамент, у них формувалися інші цінності), той має можливість отримати від педагога методи для власної реалізації;
хто не може докладати вольових зусиль для цього, але може кричати, свистіти, ображати інших, не чути за першим разом. Інколи, навіть у 9-х класах прості речі окремим учням потрібно повторювати три-чотири рази і доки вони налаштуються на виконання завдання, то інші уже його виконали. Тоді варто для них створити окремі класні кімнати, які дають змогу "розвиватися у тому напрямку".
Тоді під час навчання у вищих навчальних закладах варто запроваджувати нові категорію "педагог-аніматор", який вміє забавляти учнів, які не соціалізувалися сім'єю, родиною, дитячим садком. Спробуємо розробити посадову інструкцію для такого педагога...
Немає коментарів:
Дописати коментар