Уже вкотре гімназисти беруть участь у міжнародному конкурсі українознавства. Цьогоріч Заліщицьку гімназію представляла Марія Довбуш з роботою про культурно-мистецьке життя рідного краю у міжнавоєнний період. І здобула ІІ місце серед дев'ятикласників.
Традиційно травень не є місяцем для освітнього процесу. Безліч заходів, конкурсів, проєктів - усе це організувати, провести, взяти участь. Куди там навчанню чи урокам...
У період російсько-української війни важливе місце відводиться військово-патріотичному вихованню, яке закладає у підростаючому поколінню дух звитяг та рівняння на героїв новітнього часу.
Військово-патріотичний гурток "Школа безпеки" як переможець І (міського) етапу Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри "Сокіл" ("Джура") представляв Заліщицьку ОТГ на обласному рівні. Тривалість заходу з 11 травня по 27 травня, і він відбувався онлайн. Наша команда "Шалені бджоли" готувалася до випробовувань "Відун" (знання історії українського війська), "Топографія" ("Що таке топографічна карта і похідні з неї?))), "Рятівник" та "Фізична підготовка"(підтягування). Керівниками були Василь Дяків, керівник військово-патріотичного гуртка "Школа безпеки" та Борис Безушко - вчитель фізичнох культури.
До складу команди входили представники 9-11 класів: Руслан Кафлюк, Михайло Гриник, Станіслав Бандура, Ілля Давидюк, Арсен Крок, Юлія Гірчак, Анастасія Панчук, Олександр Базюк та максим Курієнко. Команда пройшла успішно онлайн-конкурси, продемонструвавши командний дух та оптимізм, який є свідченням нескорености української нації. На високому рівні провели конкурс підтягування.
Очікуємо результатів! Віримо, що вони будуть високими.
25 травня 2022р. у Тернопільському обласному відділенні Малої академії наук України відбулася ІІ обласна учнівська науково-практична конференція «Тернопілля на перетині історичних епох: актуальні проблеми краєзнавства». З вітальним словом звернувся до учасників конференції старший науковий співробітник Національного Заповідника «Замки Тернопілля» Чайка Володимир Іванович, який відзначив важливість історичного краєзнавства у розвитку краю, та заступник директор Світлана Штука, яка побажала наснаги та подальших звершень юним початківцям-науковцям.
Секційні заняття учнівської конференції проходили за трьома напрямами: «Тернопільщина крізь віки: актуальні проблеми історії», модератор – Секо Ярослав Петрович, кандидат історичних наук, доцент ТНПУ ім. В. Гнатюка, «Видатні постаті Тернопільщини», модератор – Куций Іван Петрович, доктор історичних наук, професор ТНПУ ім. В. Гнатюка та «Тернопільщина у війнах ХХ-ХХІ століть», модератор – Старка Володимир Васильович, доктор історичних наук, доцент ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Традиційним для гімназистів є участь у Всеукраїнському інтерактивному конкурсі "МАН-Юніор Дослідник" (номінація "Історик"). Цього року темою було підготовка і захист проєкту дослідження найстарішої споруди міста. Наша команда досліджувала палац баронів Бруніцьких у нижньому парку. Перша споруда датується 1798 роком, а її перебудова чи зведення нового палацу - 1831 року. Команда використала значну кількість історичних джерел, відвідала та оглянула палац, взяла інтерв'ю у працівника Національного природного парку "Дністровський каньйон" Аркадія Сідорова.
Попередньо відбулося заочне оцінювання. 24 травня відбувся онлайн-захист. Команду презентували четвертокласники Максим Сендзюк, Марія Лаба, Дар'я Руденко та Поліна Прокопа. Під час захисту описали методи дослідження, динаміку розвитку архітектурної пам'ятки, відомих постатей, які перебували або проживали у палаці, різне його функціональне призначення.
Все відбулося успішно. Очікуємо результатів. Дякуємо всім, хто допоміг розробити та презентувати проєкт.
Навчальний рік наближається до завершення. Дедалі частіше говорять про п'ятикласників, які вже у 2022 -2023 н.р. будуть навчатися, реалізовуючи концепти Нової Української Школи (НУШ). Паралельно проводиться організаційно-методична робота з продовження науково-педагогічного проєкту "Інтелект України". Тому події, які пов'язані з цими питаннями майбутнього, відбулися в межах діяльности Центру професійного розвитку педагогічних працівників Заліщицької ОТГ. 17 травня 2022 року відбулася онлайн-зустріч з вчителями історії. На ній вчителі Ірина Яцків, Наталія Гуцуляк, Василь Дяків ознайомили з модельними навчальними програмами для учнів 5-х класів у громадянській та історичній галузі та підручниками. Захід проходив напередодні вибору педагогами підручників для 5-х класів.
.jpg)
Лід рушив, панове присяжні, засідання продовжується, - так Остап Бендер дав характеристику процесу.
Що це означає?
Україна виводить "стару Європу" з зони комфорту. Швидкими темпами, наполегливо, настирливо. Великі європейські держави перебувають у політичному нокдауні. Їх парадигма міжнародних відносин тріщить може перетворитися у глибокі розломи. Традиції міжнародних відносин завжди спонукали їх погляд зупинятись на "великому ведмедеві" на сході Європи, якого, вони чомусь постійно вірили, вдасться приручити. А "великий ведмідь" у відповідь постійно дипломатично знущався з них, підсуваючи то політичні проєкти, які фінансував, то пробував запустити елементи гібридної війни: інформаційної, політичної, економічної, культурної і посміхався, коли у системі демократичних традицій виникали розломи.
Але західні політики, великих європейських держав нітились у такому випадку - це ж вибір громадян - і чекали наступних виборів... І тут раптом виник гравець, який поставив, в уяві європейського політикуму все з ніг на голову. Виявляється Україна, яка тривалий час була об'єктом міжнародного права, розмінною монетою у архітектурі дипломатичних відносин між Заходом та рф, доводить, що має право і, важливо, хоче бути політичним суб'єктом і вирішувати як мінімум власні цілі, пов'язані з захистом власного суверенітету та цілісности. З іншого боку, Україна показала вразливі місця пнх, його політики та викрила справжні його цілі: повернення сфер безпосередньої та ближчої сфер. І "м'яка західноєвропейська дипломатія" була у шоці, що сила Збройних Сил України більш дохідливо пояснює пнх його місце. І сила зброї - це те, що поволі, але таки його витвережує, хоч до повноцінного "лікування" необхідні дві речі: санкції (і ще раз санкції) і нова наступальна зброя...
Фактично в архітектурі дипломатичних відносин можна досить умовно, але розглядати дві партії: війни та миру. Наприклад, Жозеп Боррель - Високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і полтики безпеки говорить про повну перемогу рашизму і пнх. Теж говорять представники США на чолі з Державним секретарем держдепартаменту Ентоні Блінкеном, політикумом Польщі, Литви, Естонії, прем'є-міністром Великої Британії Борисом. Це ті політики, які мають аргументи так вважати: максимально ослабити рф та режим пнх і тим самим привести Україну до перемоги.
Інші - починають, чи власне, продовжують "шукати вирішення питання у дипломатичній площині". Останні заяви Президента Франції, щодо створення, якогось альтернативного ЄС утворення і тривалому процесу вступу України до ЄС. І "дивний план" мирного урегулювання російсько-української війни від прем'єр-міністра Італії, у якому йдеться про Україну, але Україну ніхто не запитав. І обережні заяви канцлера О.Шольца про недопущення переривання пошуку миру переговорним процесом. І прем'єр Угорщини Віктор Орбан, який фактично, став економічним заручником пнх, посадивши національну економіку на російську газову голку. Це окремі елементи цілісного пазлу, який називається криза демократичних цінностей. Кожен з вище зазначених політиків часто користується набором власних аргументів, як внутрішніх, так і зовнішніх для озвучення таких позицій. Це і відвертий популізм і лобізм пнх у Європі - це про В.Орбана, це розрив дипломатичної свідомости у питанні появи ного суб'єкта міжнародних відносин потенційно сильнішого за рф. Це і побоювання соціального тиску всередині держави у випадку запровадження санкцій, пов'язаних з постачанням російських енергоносіїв. Це і побоювання втрати частини міжнародного авторитету через активну зовнішню політику інших держав. Це стосується Франції та Німеччини, які побоюються посилення впливу Великої Британії і фактично пропозиція про альтернативний союз, де буде і Велика Британія, - це прямий натяк на це...
Світ після Другої світової війни не мав тривалих війн у Єропі. "Довга" війна лякає стареньку Європу, і вона готова "умиротворювати політику агресора", щоб була бодай якась рівновага. Але при цьому зневажає ключові цінности нації та суверенної держави: територіальна цілісність та непорушність кордонів. Це стосується насамперед України у російсько-українській війні. Хоч може бути і ще один концепт - домовлятися рівний з рівним. Тобто всі держави, які ведуть перемовини, мають апріори визнавати міжнародний концепт цінностей і ним послуговуватися. Тобто цивілізована держава веде з цивілізованою державою цивілізовано перемовини. Але... ця парадигма не може бути використана, коли одна сторона - держава з цивілізації, а інша - орда варварів. Тоді принципи не діють.
Проводячи історичні паралелі, можна порівняти дипломатичні кульбіти європейських держав з рф, хоч вони і образяться, зі скіфами. Коли дикунське, варварське плем'я було загрозою цивілізованому світові своєю жорстокістю, люттю та цинізмом, не визнанням законів цивілізації. Їх основний аргумент був зброя та кіннота, яка кількісно переважала будь-яке цивілізаційне військо. І скіфи розуміли мову сили... І через століття - два вони "були приручені" і стали мати елементи ознак цивілізаційного мислення. Тобто цивілізація їх "виховувала". Якщо подивитися на бажання рф панувати над всім світом у різний спосіб, то яскравість діяльності петра І є відправною точкою. 1722 рік. Організація імперії ординського, варварського типу.... І пройшло триста років, але "приручити варварів" не вдається. Однією з причин стала участь у переможній коаліції у роки Другої світової війні, коли "переможців не судять" і умиротворення союзниками СРСР, які дозволили створити їй блок держав національної демократії у Центральній та Східній Європі. Це дало змогу керівництву СРСР упевнитися у своїй вседозволености і неосяжности у стосунках з демократичним світом.
Світові політологи та соціологи часто трактують Мюнхенську угоду як елемент політики умиротворення агресора. Але, якщо 1938 рік умиротворював апетити нацистської Німеччини, то у 1945 році термін "умиротворювати" союзника по антигітлерівській коаліції нікому не спадало на думку.
Хоч прозорливість, а тоді політично романтична утопія ідеологів ОУН, у майбутньому початку Третьої війни між країнами демократії та СРСР таки вражає. Вже тоді керівники ОУН та УПА, бачачи цивілізаційні відмінности між ними, прогнозували єдиний спосіб розв'язання цього питання - війна. Ялтинська та Подстамська конференції 1945 років - це процес компромісів, які знову не враховували не межі держав. Тут принцип спрацьовував. Визнаємо кордони без історичних взаємних звинувачень. Для переможених - це примус, для переможців - це перспектива розширити свої території. Ні, тут закладася міна сповільненої дії, яка пройшовши крізь "холодну війну", політику нового мислення періоду перебудови, трансформаційних уявлень щодо побудови незалежности для держав колишнього соціалістичного табору, вибухнула війною, в основі якої лежить різна ментальність і світосприйняття.
Війна на виснаження - перевірка демократії на силу.
19 травня
2022 року учні 1(5)-Б гімназійного класу Заліщицької державної гімназії м Заліщики Тернопільської области під
керівництвом учителя основ здоров’я та історії заслуженого вчителя України
Василя Дяківа в онлайн-форматі долучилися до Всеукраїнського уроку,
присвяченого Дню пам'яті жертв геноциду кримськотатарського
народу та ініційованого Amnesty International разом із Представництвом Президента України в АР Крим.
Гімназисти
ознайомилися з трагедіями кримськотатарського народу у ХХ – початку ХХІ ст.
Висловили своє ставлення з приводу насильства радянської та російської влад над
кримськими татарами.
Протягом
уроку учні дізналися значення термінів «корінні народи», «депортація»,
«окупація», «анексія», «колаборанти» та ознайомилися з подіями 1944 року в
історії кримськотатарського народу, під час яких майже 200 тисяч людей втратили
свій дім, а ще тисячі – загинули. Були проведені історичні паралелі з 2014
роком, коли відбулася окупація російськими військами Кримського півострову, та
з 2022 роком, нашим сьогоденням, коли, на жаль, вже протягом 3-х місяців
триває повномасштабна агресія Росії проти України. Згадали відомих постатей кримськотатарського
народу, які своєю діяльністю боролися та боряться проти поневолення, насильства,
геноциду, який творить та творила російська окупаційна влада.
Учні
висловили віру в перемогу України над російськими окупантами і повернення усіх
окупованих територій, у тому числі і Криму. І у єдиній Україні кримські татари
будуть і далі розвиватися, творити добрі справи для розвитку держави, жити у
співдружности, партнерстві та злагоді з усіма іншими народами, що населяють
нашу державу. А усі, хто чинив і чинить насильство над кримськими татарами, їх
дискримінує, понесуть суворе та справедливе покарання, щоб застерегти інших від
жорстокости та насильства не тільки над кримськими татарами, але й усією
українською нацією, до складу якої вони входять. Пам’ять про трагічні сторінки
історії кримських татар у ХХ столітті у часи тоталітарного режиму СРСР буде
зберігатися у наших добрих справах, молитвах, підтримці тих, хто цього
потребує.
Ми живемо у світі ілюзій. Ілюзії оточують нас у різний спосіб. Для когось, і це найбільш очевидно, гаджетоманія, коли людина живе у своєму створеному віртуальному світі і не хоче звідси вибиратися у реальне життя.
Але сьогодні про те, що є трагедією і болем, що визначає майбутнє і несе загрози. Про освіченість чи про освіту. Звичайно, у мирний час освіта теж була наповнена імітацією. Імітацією високих балів у закладах середньої освіти, імітацією надання студентам вищої освіти укранської якости, імітацією бурхливої діяльности, відображеної у тих же соціальних мережах, але яка не мала ніякого внутрішнього змістового (когнітивного) чи ціннісного (аксологічного). Але мирний час нівелював усе це за принципом "якось воно буде". І як не згадати тут славного Остапа Вишню з чухраїнцями.
Війна, як і скрізь, загострила кризи. В освіті також... Війна - це випробування людини на міцність, на її розуміння важливости освіти, мотивацію і на перспективу. Можна дискутувати щодо рівня усвідомлення дітьми своїх вчинків, можна шукати виправдання складностям воєнного часу, можна говорити про багато що, заговорюючи. Але факт залищається фактом. Близько 30-50% учнів (хоч відсотки умовні) докладають зусиль і навіть надзусиль, щоб вчитися, долаючи такі ж, якщо ж не складніші психологічні травми. Хоч ми не маємо досліджень щодо рівня тривожности в українських дітей у війну. Зараз період, коли "хороші часи народжують слабких людей" і матимемо на виході: "Слабкі люди створюють важкі часи".
«Важкі часи народжують сильних людей. Сильні люди створюють хороші часи. Хороші часи народжують слабких людей. Слабкі люди створюють важкі часи». (Платон, "Республіка") Garmonya: https://garmonya.in.ua/5-osoblyvostej-sylnyh-duhom-lyudej
Ми, українці, маємо в політиці підтвердження цієї парадигми. Тепер на черзі освіта. Якщо дитина не хоче вчитися у закладі освіти - школі, бо їй це не потрібно. Хоч дитина не знає, а що їй потрібно взагалі. То наступне питання: "Навіщо дитині здобувати вищу освіту, якщо дитина не хоче вчитися. Отже, їй не потрібна і вища освіта". Навіщо мучитись батькам, платячи за навчання, навіщо дитині продовжувати імітувати бурхливе навчання, вішаючи часто лапшу на вуха батькам, як важко (або легко) вчитися.
Ми, ні суспільство, ні держава, не творять середовище, щоб викорінити імітацію, як процес словоблудства та прикриття своєї нездатности, неспроможности. Ми міліємо, ми стаємо байдужими до свого розвитку, ми стаємо циніками, які не свідомо свідомі, що життя - це імітація. Тому імітацією більше, імітацією менше - від цього нічого не змінюється в принципі. Звичайно, до узагальнень необхідно ставитися досить обережно.
Але... Боляче стає тоді, коли в такій імітаційній хвилі є дитина, яка живе, працює наполегливо, усвідомлено та відповідально. Це трагедія для неї, адже імітація - це завжди крок до її стигматизації середовищем, до уподібнення кожного по природі своїй саме у такий спосіб... Маленькі "смітики" з "Матриці" чекають на кожного з нас.
Заставляти дитину, особливо дитину цього покоління, дарма, як казав Панько з "Наталки Полтавки".
Зацікавлювати та мотивувати - це досить хайповий підхід. Адже він діє на короткий проміжок часу.
Демонструвати приклади досягнення - це розрив свідомости для сучасного покоління, адже часто такі приклади сприймаються у такому середовищі, як повний "відстій"... Так, дитина нищить саму себе, не усвідомлюючи цього. Навіщо дитині атестат, коли вона не хоче вчитися, навіщо дитині потурати, батьки в цілому не несуть відповідальність за такий підхід власних дітей? Питання, які не мають ні однозначної відповіді, ні відповіді, як такої... Так, ми можемо говорити про тяжкі часи. Так, варто розуміти місце та можливість навчатися дитині у ньому. Так, існує загрозу смерти та небезпеки. Але тільки сильні люди можуть будувати сильну Україну. Але найстрашніше відбуватиметься тоді, коли воїни-захисники будуть імітувати оборону держави. Такого ніколи не буде, бо це високо вмотивовані люди, патріоти, свідомі виконання свого обов'язку перед суспільством та державою. Оте "свідомі виконання свого обов'язку", повинне, необхідне для всіх, хто живе в Україні, не залежно від віку та місця перебування. Адже, коли один будує державу, а інший її свідомо чи не свідомо руйнує, не виконуючи своїх обов'язків, то, що з такою державою трапиться? І діти не виняток! НЕ ВИНЯТОК. Бо привчившись до імітації, вони у дорослому житті будуть не будувати державу, а імітувати її будівництво... Думаймо...
Шалені життєві ритми завжди сприймаються двояко. З однієї сторони - це наснага, драйв, прогрес і надія. З іншої - це втома, фізичне та психічне виснаження, коли видається, що ти на останньому диханні. І завтра вже не зможеш зробити те, що запланував. Але приходить новий день і оте "мусиш", яке гложе і не дає спокою, заставляє підніматися і, сціпивши зуби, робити. Правда, все це відбивається на здоров'ї. Але всі ми ходимо під Богом, і поки живемо, доти повинні працювати.
Тиждень був напруженим. Тиждень - умовний термін. Отож, поїхали.
Двічі виступав перед педагогами, які у 5 класі наступного 2022-2023 н.р. будуть викладати новий інтегрований курс "Здоров'я. Добробут. Безпека". Спочатку нашої Заліщицької ОТГ, а потім і области. Просувати освітній продукт, до творення якого приклався, завжди приємно, але й відповідально. Зараз, у воєнний час, коли все не визначено і у підвішеному стані, прогнозувати все складно. Тому є на сайті "Світич" наш підручник -завантажуємо і працюємо. Додаткові матеріали обговорюємо та плануємо, наскільки це можливо у час війни. Окрема подяка Турчин Ользі Василівні, методисту ТОКІППО, яка організувала таку зустріч. Завжди приємно співпрацювати з професіоналом.
Наступне дійство участь у вебінарі про війну. Взяв участь у першому міжнародному семінарі із циклу «Історики та війна. Переосмислення майбутнього», доповідач – проф. Маргарет МакМіллан (модератор – Ярослав Грицак). Тема розмови: сучасна війна в Україні - як вона може змінити Україну і світ. Маргарет МакМіллан є світової слави історикинею, професором Оксфорду та Торонтонського університету і, до слова, правнучкою Ллойда Джорджа. Вона є автором декількох книжок з історії війни, зокрема синтези "War: how conflict shaped us". Ця книжка постала на основі "Рейт лекцій", які вона у 2015 році даваля для БіБіСІ. Хоч у мене склалося суб'єктивне враження про те, що поки що вимір та суб'єктність України є більшою проблемою для світу, аніж йому того хотілося. І саме українському політикуму потрібно вирішувати про рівень політичної та міжнародної суб'єктности нашої держави, адже суб'єктність - це не тільки для нас, але й від нас. Це відповідальність і ще раз відповідальність. Світові держави будуть цьому опиратися у найнеймовірніші способи, щоб не допустит до тих "25%" держав "обраних". Але цікаво і повчально. Хоч, на жаль, мої питання були проігноровані.
Йде 78 день війни. Для нас, українців, уже 78, а для світу. А світ у своєму багатоголоссі говорить різними мовами цінностей. На зустрічі з О.Шольцем новий старий Президент Франції Е.Макрон розпочинає плести інтриги стосовно членства України в Європейському Союзі.
Західноєвропейські політики економічно сильних держав - гравців світового масштабу такими діями вперто і наполегливо продукують ідею "здачі України" у "пазурі рф". Що це є і чому це відбувається? Питання багатогранне і кожен аргумент стосовно членства України у ЄС та НАТО має право на існування. Починаючи від психотравм, які отримала кожна нація - і німецька, і французька після знайомства з "російськими асвабадітелями". Коли їх суспільства познайомилися уповні з "культурою загарбників" - насильствами, репресіями, гвалтуваннями. Але польське суспільство, отримавши не менше, якщо не більше насильства від рф, консолідуються і адекватно сприймають геополітичні наміри рф стосовно просування "русского міра".
Теза друга. Тут невіра в Україну. Все-таки Україна здасться і однаково перейде під вплив "русского міра". Що є глибоко помилковим та цинічним поглядом на Україну.
Теза третя. Історична дипломатична традиція періоду Української національно-демократичної революції 1917 -1921 років, коли Франція бачила "єдину та неподільну рф" без "різних дрібних держав". І тому активно допомагала білогвардійському рухові, нехтуючи правом української нації на самовизначення. Ідеї, яку проголошували і Президент США В. Вільсон, і лідер більшовиків росії В.Лєнін. Тобто французькі політики залишилися жити підходами початку ХХ ст. - сторічної давнини. І в цьому вони схожі з політикою пнх* щодо нав'язливої ідеї відновлення "безмежного русского міра" у межах, які він сам собі уявив.
Теза четверта і п'ята. Чисто "шкурна". Вибори минули. Війна російсько-українська продовжується. На риториці "допомоги Україні" таки переміг М.Ле Пен. І достатньо... Адже не цінности європейські є визначальними, а власні національні. Адже будь-які економічні санкції теж приведуть до зниження рівня добробуту французів. А жити на дешевому рашинському газі - це так добре і зручно, і виходити з меж комфорту не потрібно...
Теза шоста. Сильні граців ЄС: і Німеччина, і Франція ні не побоюються, а бояться України. Адже це не Сербія, Хорватія чи інші маленькі держави, які не впливають на великі геополітичні рішення великих європейських держав. Україна доводить свою суб'єктність зі зброєю в руках, боронячи європейські цінності і виборюючи право на існування. І ця суб'єктність дуже не подобається великим державам ЄС, адже треба переформатовувати підходи щодо вирішення світових викликів сучасности. Змінювати політичне мислення відповідно до швидкоплинного світу.
Українцям, кожному з нас, треба усвідомити реальність. Так, від європейського вибору України ні в якому разі не потрібно відмовлятися і ми точно не будемо відмовлятися. Утверджувати його силою зброї та єдности нації, успішним економічним баченням крізь призму "плана відбудови України", але бути реалістами. Наше покоління не побачить нашого членства в ЄС і в НАТО. Звичайно, можливо це передчасний висновок, можливо все зміниться, як і трапляється у світовій політиці. Але... Не зачаровуємося, щоб потім не розчаровуватись. Найсильніші друзі - США та Велика Британія - не є членами ЄС, а це означає, що їх тези щодо членства України в ЄС та НАТО - це чергові декларації, які не можна напряму реалізувати України. Допомога на політичному рівні безсумніву від цих держав є, але вон не мають голосу в ЄС. Так, наші парнери - Польща, країни Балтії.... І... А далі - це своєрідне "політичне кон'юнктурне болото", яке не має чіткої позиції щодо нашої української не перспективи, а реальности. Дипломатична битва за наш статус "кандидата в ЄС" ще поереду. Як і процес вступу Швеції та Фінляндії в НАТО. Це процеси рівнозначні... І дзвіночки, які пролунали три тижні від прем'єра Австрії, що не потрібно поспішати з прийомом України в ЄС, тепер відгукуються дзвоном більшої політичної ваги в ЄС - Франції. А це уже формування певної політичної какофонії і на це потрібно жорстко реагувати МЗС України та Президенту України.
ВСЕ ЩЕ ПОПЕРЕДУ....
Швидкість наближення кінця навчального року стрімко зростає! Як завжди, але в інших обставинах це було б з відчуттям полегшення. Сьогодні у війну - це звичайно, зусилля та над зусилля, адже робота - це те, що вкладаємо у дітей. Це те, що робить нашу націю сильнішою! Це те, що творить майбутнє вже сьогодні.
Стартували активно у співпраці з тимчасово переміщеними особами. Серед фейєрії заходів і онлайн-екскурсія, яку провів у стінах актової зали Заліщицької гімназії. Цікаво змістовно для тих, хто пережив непрості часи і змушений був покинути рідні домівки під загрозою смерти. Тут і історичні, і мистецькі, і економічні аспекти Заліщанщини. Потім ці дані тимчасово переміщені особи будуть активно використовувати у спілкуванні з екскурсоводами. Але, напевне, цікаве неформальне спілкування є більш ефективним, коли на свіжому повітрі можна дізнатися більше один про одного.
Попереду чергові заходи з тимчасово переміщеними особами, присвячені історично-філологічному напрямку. "Вчимо українську! Говоримо українською!"
У суботу, але 1 травня, було чергове зібрання вчителів історії, які викладають у науково-педагогічному проєкті "Інтелект України". Складнощі війни загострили проблеми, але й дали модливість самостійно вирішувати виклики, які постали для кожного.
3 та 4 травня ДСЯО в Тернопільській області провели онлайн зустрічі з експертами, які пройшли навчання і брали участь у інституційному авдиті шкіл. Було трохи незвично чути про оптимістичні речі, які виявлялися під час авдиту шкіл. Хоч безумовно про недоліки теж велася мова, але вкотре пересвідчуєшся, що системного моніторингу середньої освіти у нас таки немає. Зрештою є установи, які щось роблять, щось досліджують, щось пропонують. Але відсутня між ними ефективна комунікація, відсутнє розуміння, що кому і як робити. Є чергові заклики, є декларації, але вони так і залишаються деклараціями. На жаль. Як і сам захід, були спікери, але не було обговорення. Так, як на онлайн уроках: є монолог, але немає діалогу.
Єдиним позитивом був аналіз пропозицій наданих експертами для зміни у правилах організації та проведення інституційного авдиту.
