НОВІ ВИКЛИКИ ЄВРОПЕЙСЬКІЙ ЄДНОСТИ У КОНТЕКСТІ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ

Тиждень продемонстрував перші дзвіночки, пов'язані із загрозою консолідованої підтримки  України європейськими та американськими партнерами. Звичайно, були дзвіночки і раніше впродовж двох місяців війни, просто вони звучали не так голосно і не набирали загрозливих форм. 

Почнемо з простішого. Всім відомо, що у кожній європейській державі є проросійські сили - п'ята колона. Вона у різний спосіб впливає на електорат і просуває ідеї русского міра у різний спосіб. 

З початком широкомасштабного вторгнення рф в Україну пнх* не сподівався на запеклий опір нас, українців, на героїчні Збройні Сили України та захисників в цілому, на консолідований опір світового співтовариства, що проявився у запровадженні санкцій. Але чим тривалішою буде війна, тим впевненіше буде поводитися рф на міжнародній арені, використовуючи увесь арсенал політичних, дипломатичних, суспільних механізмів у кожній державі - союзниці України. 

Першу скрипку принаймні на сьогодні, на жаль, грає Німеччина. Шукати причини цього і визначати якусь одну з них - не варто. А комплекс аргументів досить таки широкий: тут і "пацифізм", і "не втягнення НАТО у воєнний конфлікт", і генетичний страх  німецького політикуму за розв'язання світових воєн перед "непереможною армією рф - правонаступниці срср", і спокійне та сите життя на дешевих рашинських енергоносіях, і не бажання виходу із зони комфорту, і, як повідомляють інсайди, недостатня обороноздатність збройних сил Німеччини. Але саме непоступливість канцлера О.Шольца щодо забезпечення України озброєнням на 1 млрд. євро, про що анонсувалося, запустила процес. Не знаємо, наскільки він свідомо чи не свідомо це зробив... Але.

Подальші кроки стали отими дзвіночками. "Інтелектуали" Німеччини пропонують Україні капітулювати, "виходячи з міркуванням пацифізму". Наступною фігурою став Герхард Шредер - одіозна проросійська фігура, яка, напевне має з союзу з рф значний економічний зиск. Він своїми тезами теж анонсував "майбутню співпрацю з рф, як необхідну умову економічного життя Німеччини". Ці всі меседжі можна розглядати, як підтримку позиції Олафа Шольца. 

Далі, ще тривожніше. 

Глава МЗС Австрії Александр Шалленберг вважає, що Україні не варто пропонувати членство в Євросоюзі. Про це він заявив у виступі 14-му саміті європейських медіа в Лех-ам-Арльберзі. І це у тих умовах, коли канцлер  тієї ж Австрії Карл Негаммер відвідав Україну і зробив перед світом висновки щодо можливості перемовин з пнх*.

Раніше президент ЄвроРади Шарль Мішель в інтерв’ю відмовився говорити про те, чи всі держави ЄС згідні з перспективою членства України. Тому наші прагнення членства навіть у ЄС будуть наштовхуватися на шалений опір популістів та п'ятої колони. 

Далі - відмова Швейцарії. Швейцарське міністерство економіки підтвердило відмову Німеччині на поставки придбаної в Швейцарії амуніції до України. Як аргумент там навели нейтралітет Швейцарії. За даними міністерства, правового механізму для погодження подібних поставок не існує. У країні заборонені поставки військових товарів у країни, зав'язані в інтенсивні бойові дії.

Далі - Болгарія, де проросійські політичні сили, погрожуючи виходом з коаліції, зуміли досягнути результату - неприйняття парламентом рішення про поставку зброї Україні.  

Так, ми маємо виняткову підтримку США та Великої Британії, ми маємо і політичну, і військову, і дипломатичну підтримку Польщі, Литви, Латвії, Естонії, що в числі перших відмовилися від російських енергоносіїв, що визнали звірства агресора на окупованих українських територіях геноцидом. Є Чехія, Словаччина, Словенія.... 

Але війна за Україну на дипломатичному фронті та в кабінетах набирає розмаху. І тривала війна буде вносити свої корективи у цей процес. Важливо, щоби ми, українці, не видавали наше бажане за дійсне і розуміли, що тільки ми маємо творити свою державу. Єдииний реальний важіль впливу на політиків - це суспільство. Наскільки вистачить суспільства у кожній державі, питання відкрите. Адже на суспільство у разі тривалої війни на виснаження будуть тиснути різні чинники: від економічних - дефіцит товарів, зниження рівня життя і до рашинських пропагандистських. І чи будуть політики державниками чи, боячись політичних криз, мінятимуть і свої дії, і риторику, яка б подобалася електорату. Це міркування не в контексті "все пропало", а натяк на те, що, якщо мені, пересічному громадянину, це очевидне, то для державних чиновників високого рівня, які мають набагато більше інформації - це ще очевидніше. І тому, тримаючи стрій, саме українським політикам розробляти ті механізми, щоб нейтралізувати ці процеси. До речі, поки що, крім посла в Німеччині Андрія Мельника, інші не проявляють публічних виходів у тих державах, де вони перебувають. Так, вони працюють у непублічному просторі, але на такі заяви, як глави МЗС в Австрії, треба жорстко реагувати.    

ТИЖДЕНЬ, ЩО МИНУВ

 Пошук простих відповідей на складні питання стає дедалі складнішим. Рішення німецького канцлера Олафа Шольца щодо підтримки України важким озброєнням  довело, що політик намагається сидіти на двох стільцях одночасно. І це приблизно така ж, як і у пнх* ментальна криза, що засвідчує втрату реальности та, як не дивно, стереотип держави-жертви, що тягнеться після поразки нацистської Німеччини  у Другій світовій війні. І це дало спочатку СРСР, а потім і рф можливість маніпулювати економічним потенціалом Німеччини через дешеві енергоносії. Це, Україна теж проходить і сьогодні, після тридцяти років незалежности. Німеччина боїться путіна, як правонаступника СРСР, що її переміг. Але така двояка позиція ніколи не буде вигідною, адже на якомусь етапі таки доведеться прийняти кардинальне рішення у контексті "або-або". Щодо власної української політичної багатовекторности, то її наслідки зараз очевидні, як ніколи. Отож, Олаф Шольц просто у чергове відверто "надурив" українське державне управління, граючись у гру "і вашим і нашим". Але час у війні не на нашу українську користь, і на те, що розраховували отримати українські військові від Німеччини, вони так і не отримають.

Друге, пнх* заявив про припинення штурму "Азовсталі" і його повну облогу. Що теж викликало в експертів багато думок з приводу: "А чому це так?" І перекидання військових підрозділів у зону ООС, і визнання неможливости взяти "Азовсталь", і попередження України про свій вихід з переговорного процесу  - все це безумовно є правдивими підставами такого рішення. Хоч питання завжди в іншому - наскільки це рішення буде виконуватися терористичними військами рф.  Проблема організації гуманітарного коридору для цивільного населення Маріуполя - вона є ключовою разом з питанням деблокади. Але для першого перешкодою стають терористичні війська, які не прийняли навіть думки про "великоднє перемир'я", а для другого - відсутність достатньої кількости важкого озброєння. 

Питання тривалости війни - ключове у контексті, наскільки обом сторонам війни вистачить ресурсів. І Борис Джонсон уже за результатами британської розвідки прогнозує до 2023 року. Психологічно українцям необхідно готуватися до тривалої війни - до економічних потрясінь, до віри та зневіри, до сумнівів та пацифізму, до перемог та поразок. Тримати за замовчуванням українську націю буде тільки усвідомлення того, що рф має просте завдання - знищити і державу Україна, і всіх, хто є українськими громадянами. І злість, ненависть українців спільно з вірою та Богом у серці даватиме снагу до боротьби. Приклад Ізраїлю тут показовий. Як і позиція Віталія  Портникова щодо того, якою буде українська нація після війни. Відповідь  логічно випливає з  розуміння логіки пнх*: зробити землю пусткою, спонукати частину громадян України покинути державу, частину на підконтрольних окупанту територіях - знищити та мобілізувати як "гарматне м'ясо" для подальшої війни з Україною, роблячи інфомаційну картинку "як українці воюють з українцями". Війна залишить у Україні тих, хто хочу та буде будувати державу у різний спосіб: і військовий, і цивільний. Це будуть ті громадяни, які говоритимуть українською мовою, ті, які не тільки не коливаються уполітичному виборі держави, але й будуть відстоювати її європейський вибір. І тоді нація стане монолітною у мовному питанні, адже російська мова є тим маркером, який використовує агресор у своїх стратегічних планах.

Питання новоросії не відпало, його знову процитував якийсь військовий на нараді. У ній прозвучала теза, що "ми хочемо Придністров'я". Отже, війна по "збиранню споконвічних русскіх земель" - як ідея фікс у пнх* нікуди не зникла. Як спроба у черговий раз налякати світ стратегічною ядерною зброєю "Сармат", яку випробовували на цьому тижні, і цим самим підняти ставки щодо реагування світової спільноти на цю божевільну ідею. 

 Надія винятково на Збройні Сили України, адже від їх воєнного результату у боротьбі з ворогом залежить подальша доля нашої держави і те, які території будуть контролювати окупанти. Третій варіант - знищення або смерть пнх*. По одному з цих трьох напрямків і буде  розвиватися сценарій. Запровадження чергового шостого пакета економічних санкцій проти рф, як і приклад з Олафом Шольцом, буде повільнішим, ніж нам цього б хоталося. А тому говорити  про швидке  економічне виснаження рф - держави-окупанта - коли щодня від продажу енергоносіїв вона отримує мільярди доларів, точно не доводиться. Ще одне питання, яке прагнуть окупанти реалізувати - організувати  та провести фейкові референдуми по стовренню якої "нр". Тут українська сторона чітко заявила, що у такому випадку теж, як і у випадку з Маріуполем, вийде з переговорного процесу. Хоч перемовини - це не той формат, який дав би розуміння і державі, і суспільству подальшого процесу мирного врегулювання. Це тільки дипломатична ширма, видимість, яка, як і діяльність ООН чи інших міжнародних організацій, швидше є імпотентною і безрезультатною і швидше дає можливість демонструвати "уявлення світу щодо врегулювання воєнного конфлікту". Обидві сторони тільки тоді можуть про щось домовлятись, якщо будуть мати однакову платформу для цього. Якщо рф хоче знищити Україну і такої держави у голові пнх* не існує, а Україна не хоче бути знищеною, захищаючись, то ніякі спільні платформи не можна створити. Це геополітичний антагонізм, який повинен відповідно до уявлень політиків бути вирішений на болі бою. Нас, українців, всі підтримують дипломатично, поволі, але таки підтримують, військово, економічно. Але ми боремося у самотині - тільки українські збройні сили дають відсіч агресору і захищають нашу державу. 

ПРОДОВЖУЄМО ПРАЦЮВАТИ. МЕТОДИЧНИЙ АСПЕКТ

Відбулася методична сесія з учасниками програми "Навчай для України", де розглядали методичні, психологічні аспекти онлайн-навчання. Розглянули змістові та формальні питання, механізми оцінювання, пов'язані із завершенням освітнього процесу - 2021-2022 навчального року. Дякуємо організаторам за зустріч та можливість поділитися досвідом, обговорити суперечливі питання і прийняти рішення

Взяв участь у онлайн-конференції«Формування життєвих компетентностей, що сприяють здоровому способу життя», на якій презентував модельну програму з інтегрованого курсу "Здоровя. Безпекаю Добробут" для 5 класу Нової української школи (НУШ) та методичне забезпечення підручника, співавтором якого є.

08 квітня 2022 р. працівниками лабораторії STEM-освіти проведено обласний семінар-практикум «Роль педагога в контексті реалізації основних положень НУШ і запровадження STEM-освіти». Участь у заході взяли близько 80 педагогів.

Основною рушійною силою запровадження інновацій є педагогічні працівники, тому важливою складовою реформи «Нова українська школа» є підвищення кваліфікації вчителів, сприяння їх особистісному та професійному зростанню. У ньому взяли участь Олександр Миколайович Петровський, кандидат історичних наук, доцента, директор Тернопільського ОКІППО, Ігор Михайлович Вітенко, кандидат географічних наук, заступник директора Тернопільського ОКІППО з науково-методичної роботи та міжнародного співробітництва, підготував доповідь про «Розвиток відкритого освітнього середовища для підвищення кваліфікації педагога як виклик сьогодення», Людмила Андріївна Кучер, методист, в. о. завідувача лабораторії STEM-освіти Тернопільського ОКІППО,  Світлана Володимирівна Пилипчук, учительки хімії, основ здоров’я НВК «Сапанівська ЗОШ І-ІІІ ст. – ДНЗ» та Жолобівської гімназії Кременецької міської ради, тренерки з медіаграмотності (АУП), викладачки з медіаграмотності Університету третього віку «Протон-Львів», Василь Ярославович Гайда, методист відділу методики навчальних предметів природничо-математичного циклу, технологій та фізичної культури Тернопільського ОКІППО, Олеся Романівна Олексюк, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри змісту і методик навчальних предметів Тернопільського ОКІППО, звернула увагу на особливості впровадження STEM-освіти в контексті реалізації 

РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКА ВІЙНА. ТИЖДЕНЬ, ЩО МИНУВ.

Минув ще один тиждень російсько-української війни у локальній та тактичній боротьбі. Мужні захисники Маріуполя стримування російських орків, тактичні наступи російського агресора на сході  України, постійні ракетні та авіаційні обстріли міст України... Виявлені нові звірства окупантів на звільнених територіях. Починається національними  та міжнародними організаціями збір, фіксація злочинів. Жахливі світлини ексгумацій жертв окупантів.

 Антипутінська коаліція розробляють шостий пакет санкцій. І знову без ембарго на енергоносії з росії. Відбувається повільний злам свідомости європейських  та північноамериканських політиків щодо усвідомлення місця та ролі російсько-української війни у системі міжнародних відносин новітнього часу.  

Чим відзначився тиждень у міжнародних відносинах? Постійне апелювання Президента України до союзників прискорити постачання наступального та важкого озброєння. Воно приносить результати. Не так швидко, як хотілося б і потрібно - бюрократична машина прийняття управлінських рішень у Європі, особливо те, що стосується озброєння, відома. І остання заява Михайла Подоляка саме з цього питання - важливий сигнал про проблеми. Франка-Вальтера Штайнмайєра - Президента Німеччини Офіс Президента України не запросив на зустріч з Володимиром Зеленський, як президентів Литви, Латвії, Естонії, Польщі - справжніх друзів України. Тим самим не вдалося політику "відбілитися" від російського вектора, який часто, наполегливо прагнува підсунути українській стороні у вигляді формули Штайнмайєра щодо реалізації Мінських домовленостей. Туди йому дорога... Але Україна заявила, що очікує на Олафа Шольца - канцлера Німеччини, від якого очікує конкретної підтримки, а не чергової риторики. 

Президенти Польщі, Литви, Латвії, Естонії політично підтримали Україну у боротьбі з російськими орками. Побували у містах Київщини, побачили наслідки звірств нелюдів та дали і моральну, і правову, і політичну оцінку. І далі запевнили, що будуть надавати військову допомогу. 

Джо Байден визнав факт геноциду рф проти українців, так цитує СNN, Еммануель Макрон - не використав у своєму виступі "геноцид проти українців", пояснюючи це тим, що не хоче подальщої ескалації конфлікту та участі Франції у ньому.  (Цитата): "Слово “геноцид” має значення, і слово “геноцид” сьогодні мають кваліфікувати юристи, а не політики. І я звертаю увагу усіх. Якщо це геноцид, то держави, які вважають це геноцидом, за міжнародною конвенцією мають втрутитися. Чи це те, чого хочуть люди? Тобто стати воюючими сторонами? Я так не думаю”, - сказав Макрон. “Це не допомагає Україні — йти на словесну ескалацію без наслідків”, – продовжив він. 

Водночас так і не пояснив політик, чому ж таки українці та росіяни - "братні народи". рашинський наратив таки у його голові досить чітко та однозначно. Як це можна зрозуміти у контексті нищення, масових вбивст українців - доводиться тільки догадуватися, обурюватися і працювати для позбавлення принаймні Європи від цієї ідіотської російської пропагандистської тези. 

Так, українцям потрібно, щоби Еммануель Макрон був обраний Президентом Франції на другий термін. Інакше - не тільки Україна, але й Європейська Унія будуть мати значні збурення у політиці стосовно росії і не тільки. Але попускати такі заяви українська сторона не буде. І правильно. Треба не стільки ставити на місце, а пояснювати, що українці - це українці. 

Ще один представник "русского міра" - Папа Римський Франциск спробував за тільки відомо йому логікою в чергове "примирити братні народи" під час проведення Хресної дороги у п'ятницю, 15 квітня, напередодні Великодня римо-католиків. Коли на ХІІІ стації хрест повинні тримати українка (малороска) та росіянка. Добре, що не було озвучено текст, запропонований на цій стації, яке є антилюдяним, аморальним, цинічним І молилися мовчки. Римо-католицька, греко-католицька церкви висловили не розуміння та обурення і відмовилися від трансляції та участи у цьому дійстві. Це "перфоменс" викликав обурення в українців. Пояснення видається "притягнутим за вуха", мовляв, не розуміє дійсности та історичного контексту українсько-російських відносин. Як і не можна зрозуміти його бажання зустрічі з Кирилом, патріархом агентом ФБР Кирилом. Але це засвідчує і кризу управління католицької церквою, і російський наратив у головах найближчого оточення. Бог йому суддя. 

Німеччина знову говорить про виділення коштів для допомоги Збройним Силам України, але знову бюрократія німецька знову затягує цей процес. Хоч суспільство і частина політиків таки прозрівають. Повільно, але впевнено. Геополітичні виклики перед НАТО та ЄС - виявили їх безпорадність і відсутність реальних оперативних механізмів впливу на конфлікт - російсько-українську війну. Прозріння полягатиме у тому, щоб швидко оперативно впливати на вирішення військових проблем.  

З приємного крейсер "Москва" - став підводним човном, завдяки "Нептунам" українським. Що значно послабило Чорноморський флот рф і відправило кораблі подалі від українських берегів... 

Президент України в чергове заявив, що вбивство захисників Маріуполя, робить неможливим будь-які перемовини з рф і пнх*. 

ВІЙНОЮ ПОВИННА УКРАЇНА СКОРИСТАТИСЯ НАПОВНУ... ЯРОСЛАВ ГРИЦАК

 Цікаві, актуальні, революційні ідеї щодо війни та місця і ролі України у геополітиці новітнього часу. 

АРЕСТОВИЧ ПРО МЕТАІДЕЇ ТА ПРОСТІ РЕЧІ У ЧАС ВІЙНИ

 

ВИСТУП ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ВОЛОДИМИРА ЗЕЛЕНСЬКОГО НА РАДБЕЗІ ООН

 

РУСЬКИЙ ТА РУССКІЙ... ФАШИСТИ ТА НАЦИСТИ... ПРО ТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТИ - РОЗДУМИ ТА ВІДПОВІДІ ЯРОСЛАВА ГРИЦАКА

 

ЩО РОБИТИ З рф У КОНТЕКСТІ ІСТОРИЧНИХ ПАРАЛЕЛЕЙ ТА РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ - ЯРОСЛАВ ГРИЦАК

 

ЗРОСТАЄ СУБ'ЄКТНІСТЬ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНІЙ ПОЛІТИЦІ (ЯРОСЛАВ ГРИЦАК)

 

ВІЙНА І ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА

У російсько-українській війні новітнього часу відображається два діаметрально протилежні підходи: цивілізаційний та варварський. 

Світ після Другої світової війни домовився про правила ведення війни - Женевські конфенції про захист жертв війни, 1949 року з протоколами 1977 та 2005 років. Документ гарантує безпеку цивільного населення під час військового конфлікту, як і обумовлює поведінку військових під час ведення бойових дій. Це те, що є  на папері. 

16 жовтня 2019 року президент рф пнх* підписав федеральний закон про відкликання ратифікації додаткового протоколу до Женевської конвенції щодо захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Законом відкликається заява, яка була зроблена СРСР при ратифікації Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), прийнятого в Женеві 8 червня 1977 року. Варвари не розуміють норм правових документів людства, вони взагалі ігнорують їх у підлий, огидний спосіб, демонструючи зневагу до війни з правила, а утверджуючи у своєму хворому розумінні війну як засіб знищення. Це юридичний аспект. 

Є ще моральний. Варвар не має цінностей - це аксіома. Він знає тільки силу та насильство для реалізації своєї мети. І тут мені на думку спадає протистояння світу цивілізації та світу варварів наприкінці тисячоліття до нашої ери - початку першого тисячоліття нашої ери. Коли варвари нищили римську (античну) цивілізацію, чинячи вбивства, грабежі, насильство, захоплюючи території, створюючи, опираючись на силу, варварські королівства.

Це у Східній Європі орди аварів, хозарів, печенігів, половців, монголів... Усі вони з люттю нищили те, що не піддавалося розумінню їх свідомості: політичні структури, культуру, населення, досягаючи величі на крові. рф є прямою спадкоємицею отої незагнузданої, примітивної, культури варварів, яка знайшла своє відображення у найпотворнішій формі насильства у ХХІ столітті. і саме в російсько-українській війні. І не важливо у яку форму політичного режиму вона одягалася починаючи ще з ХІV  століття: чи то царем, чи "окультуреним онімеччиним імператором", чи більшовицьким вождем, чи "нацистсько" збоченим "лідером сучасних росіян". Насильство чи Андрія Боголюбського у 1169 році, чи столітня війна з Литвою у ХVI-XVII століттях, а перед тим знищення Рязанського, Псковського, Новгородського князівств, насильство над Гетьманщиною, потім Запорозькою Січчю, потім удар по Українській національно-демократичній революції, потім голоди та Голодомор, потім "випалена земля", ГУТаб, потім насильство 1940-1950-х років над учасниками, і не тільки, українського національно-визвольного руху...  Все це один ланцюжок в реалізації ідеї "велікого русского міра".

І в цьому випадку, а саме сьогодні я говорив про Міжнародне гуманітарне право на уроці громадянської освіти, є дисонанс. Коли я, як вчитель говорю, що є правила війни, а реальність, яка в нашій державі, засвідчує, що ніяких правил війни для варварів немає! І болючим стає те, що демократичні держави не мають готового, сформованого механізму протидії варварам - східної орди, бо мали варвара за рівного - це у політиці, і стали відварвара залежними - це в економіці. 

Звичайно, цивілізований світ досить легко і відносно солідарно може накладати санкції на Іран, Північній Кореї, Кубі, вирішувати питання в Іраці, тобто у тих державах, де розвиток і розуміння демократії вирішується часто на простому клановому рівні: хто сильніший, той і демократ. Зрештою, так вирішує свої питання та задовольняє свої амбіції і рф. Але ... Маленьке застереження: рф посадила на газову голку економіки країн західної демократії, має ядерну зброю і витрачає шаленні кошти на інформаційну війну. 

Ментально та концептуально західна демократія проголошує просування своїх цінностей для тих, у кого вони "не працюють".... А в нас, в Україні, - демократичні цінности закладені генетично та історично. Вони в нас працюють, але частина країн західної демократії вперто цього не зауважує. Звичайно, ми повинні були "40 років ходити пустелею", що прийти до "землі обітованої", коли суспільство, нарешті, усвідомило, що альтернативи ЄС та НАТО немає. Час втрачено, вікно можливостей теж. І тепер ми однаково прийдемо до цілі. Тільки заплатити доведеться набагато більшу ціну, за загравання наших українських політиків перед тодішнім суспільством, тому що вони були такими ж смертними політиками, як сучасні шольц, орбан, вучич, макрон - а не державниками з візією майбутнього. 

По-друге, та ж частина держав перебувають у полоні власних ілюзій, часто пов'язаних не стільки з глобальним баченням та розумінням, скільки з політичною кон'юнктурою, яка найчастіше відображається у рейтингах чи результатах виборів. Тобто політики є слабкими політиками, а не державниками.   

По-третє, про це не говорять, але це, як кажуть, за замовчуванням: Україна, вступивши в ЄС чи НАТО, стане в силу і політичних традицій, і економічних, і військових не тільки оптимальним партнером, але й сильним конкурентом. І саме великі держави - Німеччина, Франція, Італія, або ті, які підпадають під вплив рф - Угорщина, Сербія - роблять все для стримування нашиї європейських прагнень. Вони є чітко національно та державноцентричні, а тому наполегливо "висловлюють глибоку стурбованість", користуються бюрократичною казуїстикою, бояться вийти з теплої ванни політичного комфорту і "догоджають пнх*". "Політика стримування - "умиротворення агресора" 1930-х  років у сучасний період набрала інших форм - "висловлюємо стурбованість, закликаємо, висловлюємо занепокоєння тощо". 

Хоч чітко і зрозуміло: цивілізований світ з варваром не може вести рівноцінний діалог. Тому що варвар не розуміє, що від нього хочуть. Він має свою злочинну, агресивну, маніпулятивну логіку, і тому переговори - це тільки відтягування чи затягування процесу для того, щоб зібрати в чергове орду, для того, щоб пропагандисти в чергове закликали населення - росіян допомогти володарю боротися проти "натівський чи нацистських проявів на їх "життєвому просторі". Імперія рф повинна розпадеться і це зробить Україна. Тільки міцна армія та постійна консолідація нації при підтримці світової спільноти допоможуть у боротьбі проти орди росіян. 

Але, звичайно, за підтримки країн антипнх* коаліції. Смерть ворогам! Слава Україні!

ВІЙНА ТА ОСВІТА

 Позиція перша щодо принципів ректорів щодо вступу. Більшість з них не усвідомлює категорію "війна", а просуває категорію "студент". Їх парадигма, на жаль, незмінна. Друга, пошук оптимального співвідношення якости та мотивованости абітурієнта і тривалости навчання: рік підготовчих курсів, потім ЗНО і потім три роки бакалаврату. Європейський підхід. Але тут з'яляється декілька викликів. Перший перебудова самої системи з 4-річного на трирічний бакалаврат. Хто за це відповідає? Виш, який має автономію. Чи буде він він переходити на такий формат? Питання відкрите. Друге, що варто теж зрозуміти, якщо дитина проходить підготовчий курс - "нульовку" і складає ЗНО, то чи має він право за його результатами вступити до іншого вишу на таку ж чи суміжну спеціалььність? І тут ми будемо наштовхуватися на велику кількість вишів в УКраїні. Варто говорити про природний відбір у роки війни. Хто дає якісну вищу освіту, той виживе, хто не дає, той закривається. Третє, скажіть, коли виш знаходиться у місті, яке обстрілюється, то чи батьки та й самі потенційні абітурієнти захочуть у ньому вчитися? НАвіть, якщо це умовно юридична академії ім. Я.Мудрого у Харкові чи Києво-Могилянська академія у Києві. Тому, на мій погляд, варто говорити про те, де будуть розміщуватися адміністративні підрозділи вишу, якщо ... . Так, як з тимчасово окупованих територій Луганської та Донецької областей, коли українські виші переїхали в інші українські міста. Звичайно, можна популістськи, зробити "співбесіду" зарахувати всіх, хто подасть документи, на перший курс, але який спеціаліст буде через чотири роки? Це буде окозамилювання і в чергове дотримання формального, але відсутність якісного. Підготовчі курси мають ще один плюс, коли абітурієнт готується складає ЗНО і за результатами відповідно до рейтингу вступає на перший курс. А ті, що не пройшли, мають можливість або вступати за рахунок фізичних чи юридичних осіб, або подавати документи з результатами в інші виші.. Зрештою, маємо проблему, яка не дасть цього зробити. Дивіться початок посту. Жоден на сьогодні з ректорів не виступає генератором ідей, а чекає, що МОН УКраїни зробить все за виш. А потім може і нарікати, на такі умови... Патерналізм - то є совкова традиція і поки що в освіті її неможливо здолати... І який виш стане піонером у переході на трирічний бакалаврат? І нам в ідеалі потрібно для України, щоб кожен мав диплом про вищу освіту? Неякісний, але диплом...

В ідеалі варто говорити про пакет нормативно-правової бази: вступ та освітній процес вишу. Що я маю на увазі? Приблизно, як під час пандемії: зелена, помаранчева та червона зони. Тобто три варіанти і для абітурієнтів, і вишу і для системи в цілому. Але наскільки чиновники МОН зможуть спробувати розробити такі документи? Питання відкрите.