Тиждень продемонстрував перші дзвіночки, пов'язані із загрозою консолідованої підтримки України європейськими та американськими партнерами. Звичайно, були дзвіночки і раніше впродовж двох місяців війни, просто вони звучали не так голосно і не набирали загрозливих форм.
Почнемо з простішого. Всім відомо, що у кожній європейській державі є проросійські сили - п'ята колона. Вона у різний спосіб впливає на електорат і просуває ідеї русского міра у різний спосіб.
З початком широкомасштабного вторгнення рф в Україну пнх* не сподівався на запеклий опір нас, українців, на героїчні Збройні Сили України та захисників в цілому, на консолідований опір світового співтовариства, що проявився у запровадженні санкцій. Але чим тривалішою буде війна, тим впевненіше буде поводитися рф на міжнародній арені, використовуючи увесь арсенал політичних, дипломатичних, суспільних механізмів у кожній державі - союзниці України.
Першу скрипку принаймні на сьогодні, на жаль, грає Німеччина. Шукати причини цього і визначати якусь одну з них - не варто. А комплекс аргументів досить таки широкий: тут і "пацифізм", і "не втягнення НАТО у воєнний конфлікт", і генетичний страх німецького політикуму за розв'язання світових воєн перед "непереможною армією рф - правонаступниці срср", і спокійне та сите життя на дешевих рашинських енергоносіях, і не бажання виходу із зони комфорту, і, як повідомляють інсайди, недостатня обороноздатність збройних сил Німеччини. Але саме непоступливість канцлера О.Шольца щодо забезпечення України озброєнням на 1 млрд. євро, про що анонсувалося, запустила процес. Не знаємо, наскільки він свідомо чи не свідомо це зробив... Але.
Подальші кроки стали отими дзвіночками. "Інтелектуали" Німеччини пропонують Україні капітулювати, "виходячи з міркуванням пацифізму". Наступною фігурою став Герхард Шредер - одіозна проросійська фігура, яка, напевне має з союзу з рф значний економічний зиск. Він своїми тезами теж анонсував "майбутню співпрацю з рф, як необхідну умову економічного життя Німеччини". Ці всі меседжі можна розглядати, як підтримку позиції Олафа Шольца.
Далі, ще тривожніше.
Глава МЗС Австрії Александр Шалленберг вважає, що Україні не варто пропонувати членство в Євросоюзі. Про це він заявив у виступі 14-му саміті європейських медіа в Лех-ам-Арльберзі. І це у тих умовах, коли канцлер тієї ж Австрії Карл Негаммер відвідав Україну і зробив перед світом висновки щодо можливості перемовин з пнх*.
Раніше президент ЄвроРади Шарль Мішель в інтерв’ю відмовився говорити про те, чи всі держави ЄС згідні з перспективою членства України. Тому наші прагнення членства навіть у ЄС будуть наштовхуватися на шалений опір популістів та п'ятої колони.
Далі - відмова Швейцарії. Швейцарське міністерство економіки підтвердило відмову Німеччині на поставки придбаної в Швейцарії амуніції до України. Як аргумент там навели нейтралітет Швейцарії. За даними міністерства, правового механізму для погодження подібних поставок не існує. У країні заборонені поставки військових товарів у країни, зав'язані в інтенсивні бойові дії.
Далі - Болгарія, де проросійські політичні сили, погрожуючи виходом з коаліції, зуміли досягнути результату - неприйняття парламентом рішення про поставку зброї Україні.
Так, ми маємо виняткову підтримку США та Великої Британії, ми маємо і політичну, і військову, і дипломатичну підтримку Польщі, Литви, Латвії, Естонії, що в числі перших відмовилися від російських енергоносіїв, що визнали звірства агресора на окупованих українських територіях геноцидом. Є Чехія, Словаччина, Словенія....
Але війна за Україну на дипломатичному фронті та в кабінетах набирає розмаху. І тривала війна буде вносити свої корективи у цей процес. Важливо, щоби ми, українці, не видавали наше бажане за дійсне і розуміли, що тільки ми маємо творити свою державу. Єдииний реальний важіль впливу на політиків - це суспільство. Наскільки вистачить суспільства у кожній державі, питання відкрите. Адже на суспільство у разі тривалої війни на виснаження будуть тиснути різні чинники: від економічних - дефіцит товарів, зниження рівня життя і до рашинських пропагандистських. І чи будуть політики державниками чи, боячись політичних криз, мінятимуть і свої дії, і риторику, яка б подобалася електорату. Це міркування не в контексті "все пропало", а натяк на те, що, якщо мені, пересічному громадянину, це очевидне, то для державних чиновників високого рівня, які мають набагато більше інформації - це ще очевидніше. І тому, тримаючи стрій, саме українським політикам розробляти ті механізми, щоб нейтралізувати ці процеси. До речі, поки що, крім посла в Німеччині Андрія Мельника, інші не проявляють публічних виходів у тих державах, де вони перебувають. Так, вони працюють у непублічному просторі, але на такі заяви, як глави МЗС в Австрії, треба жорстко реагувати.
Немає коментарів:
Дописати коментар