ЗБЕРЕЖЕМО СВОЄ ЗДОРОВ'Я. НОВА СЕРІЯ

Пропонуємо переглянути чергову серію випуску "Збережемо своє здоров'я". Серія стосується правильного зберігання харчових продуктів....
ПРиємного перегляду

"ПІДВОДНІ ТЕЧІЇ" ІНСТИТУЦІЙНОГО АВДИТУ)))

Інституційний авдит - новинка сезону у середовищі МОН України та педагогічної спільноти. Але... Заклик до педагогів з "окопів МОН України" реєструватись на експертів для участі в інституційному авдиті поставив перед ними запитанння: "Навіщо?" І коли заступник Державної служби давав відповідь на це запитання, аргументуючи це "рівнем ентузіазму та авторитету". Такий підхід віє "совковістю" На жаль. Можна якимось чином впорядкувати цю проблему. Звичайно. Запропонуйте, наприклад, проєкт Положення про шкільного авдитора.

Навіщо? Запитання просте.

Відповідь з МОН України чи Державної служби якості освіти: "Такий документ не передбачений" - не задовольняє. Адже якщо він не заборонений нормативними актами, то може існувати.

У чому суть пропозицій щодо діяльності шкільного авдитора та взагалі організації інституційного авдиту?

Перше, чи прораховує центральний офім Державної служби якості освіти скільки необхідно коштів команді для проведення авдиту в одній школі?

Друге, де закладаються ці гроші. На рахунок якої організації вони поступають і який механізм їх використання?

Якщо фінансування діяльності команди буде лежати на школах, то про об'єктивність інституційного авдиту варто забути, адже буде прямий конфлікт інтересів.

Третє, який механізм залучення шкільного авдитора до роботи команди, яка проводить інституційний авдит. Адже збереження середньоденної оплати праці за основним місцем роботи - це втрата близько 1000 грн. Що є для педагога багато. Хто і як буде оплачувати його відрядження, повернення (чи не повернення) коштів за проїзд проживання, харчування. Якщо за це повинен платити педагог, то такий ентузіазм" виллється для нього у копійчину.

Четверте, скільки днів може бути відкликаний педагог - шкільний авдитор для участі у роботі команд інституційного авдиту з основного місця роботи. Адже, коли він відсутній, то проводиться оплачувана заміна, а це в умовах автономії перевитрата коштів, та й адміністрація може висловлювати незадоволення таким станом речей.

П'яте. Які преференцій отримає педагог, який стане шкільним авдитором?

Наприклад, це зарахування курсів (годин) підвищення кваліфікації до проходження атестації

Надання права у межах чинного законодавства надавати платні послуги по консультуванню педагогів чи закладів освіти з питань інституційного авдиту тощо.

І на завершення, добре було б укладати договір зі шкільними авдиторами, що дає право їм отримувати оплату праці за виконання відповідних послуг.

А поки що педагогічна спільнота в очікуванні: "Чого чекати далі?" І продовження буде....

ПОШУК ЧОРНОЇ КІШКИ...

Життя завжди, немов монета, тут орел - там решка. Що для людини важливо? Щоб мала совість, дотримувалася слова і, зрештою, не обманювала.
Підходить до завершення черговий рік діяльності КРОКСу-УНІКУМу. Цьогоріч відбувається зміна поколінь, а тому нові команди Заліщицької гімназії готуються до підкорення нових вершин.
Традиційним є організація Суперкубку УНІКУМу пам'яті Ореста Квача у рідному місті героя - Заліщики. Цікавим є те, що головою Заліщик є матір Героя. Мама як активістка громадського самоврядування у своїх виступах часто звертає увагу на те, що продовжує справу сина, що робить те, що хотів, але не встиг він зробити... Ніби все правильно.
Так, минулого, 2018 року, напередодні Дня Гідності та Свободи у  Заліщиках відбувся черговий Субперкубок УНІКУМу. Родина Квачів була на відкритті та закритті заходу, постійно наголошувала на його підтримку... Все пройшло на вищому організаційному рівні...
Запам'ятаймо, мати Героя пообіцяла, що буде допомагати і в подальшому організовувати такий захід у Заліщиках. Пам'ять про Героя АТО та Майдану. Людини Честі та Гідності.
І? Минає рік, організатори звертаються до матері Героя....
І? "Нуль". Байдужість, нерозуміння і "ховання у хатці". Боляче, адже говорити про пам'ять про загиблого сина-Героя на заходах, мітингах, інтерв'ю - це зовсім не те, що виконати обіцяку. Герой Орест напевне зробив би неможливе, але обіцянку виконав. Адже він Людина Честі і Слова.
Звичайно, по-різному родинам загиблих Героїв можна пам'ятати: молитвою за упокій душі, свічкою на могилі, пам'ятним спогадом, корисними справами... І кожна родина має право зробити це по-своєму. Люди, які втратили найдорожчих, мають на це право. Це їх право... І ніхто не буде засуджувати.
Але людина, яка має посаду, є громадським діячем, публічною особою, говорить про пам'ять за полеглим сином, обіцяє, але не виконує... Це, напевне трохи не так, як повинно бути. ПРинаймні на мій суб'єктивний погляд...
Звичайно, якщо такий ігнор, така "хатка" буде продовжуватися, організатори проведуть захід у Тернополі. Замість двох - один день. Мати мужність: визнати, що не може зробити; прикро, але не може - це ознака відповідальності та порядності.
То ж просто пам'ятаймо важливу річ: або дав слово - держись, або просто не давай слово. А УНІКУМ таки буде, навіть, коли окремі люди опускають руки чи пускають все на самовплив...
І в цьому справа вірності ідеям Майдану. І в цьому пам'ять Героям, які сьогодні там, у Засвітах, моляться за перемогу.  

ПРО ВЧИТЕЛІВ І "ВЧИТЕЛІВ"

Хто такий сучасний педагог? Яким йому бути стосовно самого себе, вимог суспільства, дітей, батьків, держави?
Коли він залишається людиною з великої літери, а коли просто ремісником, який отримує заробітню плату за прочитання годин (уроків)? Чи може сучасний педагог впливати на сучасних дітей? Чи він у свідомості дітей може виглядати невдахою і людиною для биття?
Розглядаючи динаміку взаємин педагога та дитини упродовж 30 років роботи у школі, можу констатувати наступне:
- дитина стала іншою, вона упродовж свого невеличкого життєвого досвіду усвідомила (чи на підсвідомому рівні), що найкраще бути у "бульбашці" - "своїй бульбашці". Яка це бульбашка? Що це за бульбашка? Чому вона виникає? І що з нею робити дорослим? Питань багато і не на кожна можна знайти однозначну відповідь.
Спробуємо розглянути декілька гіпотез. Вони не можуть бути остаточними, але для думаючих читачів стануть предметом роздумів та аналізу.
Перша, інформаційний потік настільки швидкий, що дитина не навчена виділити необхідну інформацію, з якої може отримати користь. Підтвердженням цього є використання мною як вчителем прийомів "коментоване читання". "вибіркове читання". У далеких 90-х роках ХХ століття - їх використовував ефективно для учнів 1-4 класів. Зараз з ним не можуть справитися учні 9-11 класів.
Друге, "центелінали" - діти візуали, які можуть сприймати візуальні елементи, але для їх обгрунтування чи пояснення не вистачає лексики та загальних знань. Тому візуалізація навчальних матеріалів - річ необхідна, але вона ставить педагогів в тупик, коли необхідно вислухати відповіді учнів, пов'язані з ними.
Третє, дитина не навчена докладати зусиль для досягнення результатів. Про це говорять часто. Батьки та вчителі цей аргумент сприймають, але стосовно поведінки з власною дитиною - він не спрацьовує. Аргументи" "вона маленька", "якщо ми не мали, то хай вона матиме", "нічого поганого в цьому не має", "нехай вчиться - йому і так важко", "які домашні обов'язки - все для неї" і так далі... Страшно дивитися, коли 13-річна дитина істерить тільки через те, що її попросили взяти з-під парти сміття і викинути у смітник. І це прохання не в наказовому порядку чи з погрозами, тиском, але й з пропозицією йому допомогти. І дитина не сприймає цього. У психіатрії це, напевне, називається "ломка", на хлопський розум - це не здатність, не бажання, страх вилізти з "власної бульбашки" - зони комфорту...
Наприклад, Арман Дусе, педагог, автор книг "Навчання під час Четвертої Промислової революції", "Залізна людина", зазначає, що "концентрація третьокласників - не більше ніж 9 секунд". А тепер уявити те, що дитина сидить 45 хв. на уроці. Якщо враховувати такий аргумент, то ми неминуче прийдемо до того, що освітній хаб - це своєрідна лабораторія, куди входять діти - їм вставляють чіпи з інформацією, яку можна зчитати свідомістю за тих 9 секунд, потім період релаксу - невідомо скільки, потім знову "вприскування" інформації за 9 секунд. і знову перепочинок. І тоді професії вчителя непотрібно, потрібно тільки розробника інформаційних чіпів, які знають і можуть практично використати нейрофізіологію.
Це майже фантастика, але діти таки не можуть 45 хвилин вчитися у класі: у них багато індивідуалізації, загроз "вийти з під контролю зі своєї бульбашки", "стати загрозою іншим учасникам освітнього процесу". Це час від часу трапляється у школах США, коли учні розстрілюють своїх ровесників.

ПАМ’ЯТЬ ПРО ГОЛОКОСТ І ПРАВА ЛЮДИНИ

Фотозвіт про міжнародну освітню семінар-школу «Вчимося з минулого – діємо заради майбутнього: навчання про історію Голокосту і права людини», яка організована Українським центром вивчення історії Голокосту (УЦВІГ, м. Київ) та Інститутом вивчення та викладання Голокосту і прав людини ім. Ольги Ленгель (м. Нью-Йорк). Переповнюють емоції і переосмислення відомих фактів історії Голокосту у контексті прав людини... Свідчення Асії Раберман, котра маленькою дівчинкою пережила жахіття Голокосту, лекції 
про історію українського єврейства А.Подольського, 
про важливість та складність сприйняття усної історії як історичного джерела  Н.Отріщенко, 
про ідеологію та пропаганду нацизму В.Альтскана, 
про долю ромів у роки Другої світової війни М.Тяглого;
про стереотипи та упередження Оана Нестіан-Санду;
про історичну пам'ять і її увіковічнення Ольги Лімонової. 
Пам'ять важливе джерело для руху у майбутнє. А права людини - це невід'єна складова людської цивілізації і усвідомлення громадянами їх порушення - перший крок до боротьби за їх реалізацію...