ВСТУП... КАРАУЛ... НА МЕЖІ ЗРИВУ...

Сьогодні 29 червня 2017 року.... Уже відлунали випускні вечори... Але частина випускників і далі залишилася тільки зі свідоцтвами про закінчення 9 класу. Це стосується, насамперед, претенденьтів, які в поті чола намагалися довести високий рівень своїх знань собі, суспільству, державі... Але... МОН України, як буває у таких випадках, з іншої планети і тому саме цим учням, незалежно від того, підтвердили чи не підтвердили своє претенденство, атестатів так і не видали. І головне, тримаючи інтригу, МОН України так і не називає конкретної дати їх видачі...
Це одна сторона "медалі". Інша - теж інтригуюча. Переважна більшість директорів ЗНЗ І-ІІІ ступенів, їх заступники з 26 червня 2017 року пішли у відпустки. Адже, відповідно до листа МОН України 24-25 червня 2017 року адміністрації повинні організувати урочисте вручення атестатів. Можна, скромно промовчати, що для учнів 9 класів свідоцтва отримали у п'ятницю 23 червня 2017 року, але на документах про освіту "гордо" видруковано 10 червня 2017 року. Але тиждень адміністрація відпустку уже "використала"... Хто її компенсує? Питання риторичне, враховуючи те, що уже з 10 серпня адміністрація починає працювати з документами на 2017-2018 н.р.
І на завершення... Деякі випускники вступають у навчальні заклади за кордон... І їм до пакета документів потрібні атестат і додаток... батьки дратуються, директори не можуть нічого конкретного сказати... Час іде... Хто буде винен? Питання.
Висновок парадоксальний. Принаймі для батьків... Якщо не хочете додаткових стресів для своїх дітей і збереження власних нервів - не дайте можливості ставати власним дітям претендентами на нагородження медаллю...

МОН УКРАЇНИ: КРОКИ ВПЕРЕД....ЧИ??????

Відповідно до положень Дорожньої карти Закон "Про освіту" повинен був прийнятий ще 2015 року. Минуло два роки... Віз і нині там... А ці два роки важливі, бо були в прийняті нові закони про середню освіту, про професійну освіту, про дошкільну освіту і т.д. Не склалося... Педагоги і сьогодні перебувають у полоні прогностичної діяльності МОН України, яка базується на "доісторичній" законодавчій базі.
З другого боку, кожен навчальний заклад повинен мати не тільки Закон, але й механізм реалізації. МОН України говорить про широку автономію ЗНЗ, але не пропонує (поки що) проект положення, у якому б закладався механізм. Теж стосується багатьої інших речей, особливо в частині фінансування.... Хто з Міністерства робив дослідження що реально можна "навішати" у розвитку освіти на місцеві бюджети... Які статті бюджету вони можуть оплатити: підручники, підвищення кваліфікації вчителів, оплата технічного персоналу, зменшення наповнюваності класів? Останнє, наприклад, носить парадоксальну норму: для вивчення мов румунської, угорської, молдавської клас можна ділити на групи уже при 23 учнях, а рідної чи іноземної при 28. Цікаво...
  І не варто дивитися тільки на регіони, де бюджети таки наповнюються... а як бути з дотаційними? Друге, де можна побачити перелік тих закладів, які надають послуги з підвищення кваліфікації  педагогів і скілььки це коштує... Тому виглядає так, у Законі ми пропишемо, навіть приймемо, а далі...
Дорожна карта - прекрасна річ, але в українських реаліях вона перестає бути орієнтиром, а чимось середнім між надією та безнадією, між реальністю та мрією...
Так, у марафоні, який розповідав про естонський та фінляндський досвід запровадження реформ в освіті, багато позитивних прикладів. Навіть дітей у класах фінської школи може бути до 40, але це визначає відповідно до фінансування КОЖНА ШКОЛА. Але водночас оте фінансування складається з декількох кошиків, які дозволила використовувати держава. Там, крім міністерської частини, надає кошти громада, підприємці (бізнес), але підконкретні проекти, повязані з майбутніми професіями  на ринку праці, громадські організації і гранти Європейського Союзу. А у нас? Усе державний бюджет і державний бюджет...
Директор приймає на роботу і педагог підписує договір... Де проекти таких договорів у нас, в Україні? Щоб можна як Закон обговорити, запропонувати це зробити профспілці тощо...
Де проект положення про Державну службу якості освіти?
Де проект положення про організацію добровільної сертифікації?
Де нові програми з новими підходами для студентів педагогічних спеціальностей?
Де зрештою нові програми, які зрозумілі не тільки педагогам, але й будь-якій пересічній людині, яка хоче освоїти той чи інший предмет, навчаючись все життя? Звичайно, частина скептиків міркуватимуть, що це зарано, але... Три роки фактично втрачено.... ВТРАЧЕНО.... А світ іде вперед.
Де документи, які пояснюють педагогу, який втратив роботу, що йому робити і як далі жити?
Де система моніторингу, який би дав реальні дані про реальні проблеми, які слід вирішувати, а не годувати науковців матеріалами для їх докторських?
Отого ДЕ багато.... І чим швидше будемо мати на них відповіді, або орієнтири, то будемо розуміти куди і навіщо і як швидко будемо рухатися...

НОВОВВЕДЕННЯ ВІД МОН УКРАЇНИ. ПРОДОВЖЕННЯ БУДЕ

Цього року у загальноосвітніх навчальних закладах розпочинається чергова одіссея, пов'язана з отриманням та видачею документів про освіту. У листі МОН України, який визначав основні дати 2016-2017 н.р. вказано, що урочисте вручення свідоцтв дев'ятикласникам повинно відбутися 9-10 червня 2017 року, а одинадцятикласникам - 24-25 червня 2017 року. 9-10 червня 2017 року уже минуло. Свідоцтв немає.
Щодо одинадцятикласників, то ситуація теж видається цікавою, адже останні підтверджені результати ДПА у формі ЗНО будуть оприлюднені аж не раніше 23 червня 2017 року, бо 22 червня 2017 року засідатимуть експертні комісії. Тому отримати підтвердження щодо претендентів на нагородження медаллю не на словах, а на підставі відомостей УЦОЯО можна АЖ не раніше 23 червня 2017 року.
А урочисте вручення 24-25 червня 2017 року. Як пов'язати такі "прискорені темпи"?. І знову, вкотре, що робити? Бо хто винен - питання без відповіді і не розглядається. Можна відмовитися від медалі. Тоді всі випускники отримають атестат звичайного взірця, а справа навчального закладу - доотримати відомості з предметів після 23 червня і підготувати додатки до документу про освіту.
"Соломоновим рішенням" на 2018 рік МОН України у листі про організований початок 2017-2018 навчального року щодо випуску є пропозиція провести урочисте вручення свідоцтв та атестатів у дати, які визначить навчальний заклад, але не пізніше 1 липня. Хоч у цьому рішенні соломоновість полягає у тому, що МОН України друкує атестати і свідоцтва, а тому цей пункт залишиться у залежності від міністерства.
Єдиний плюс, що вступна кампанія 2017 року розпочинається тільки 12 липня, що в принципі дозволяє ще отримати атестати випускникам. Але директор, заступники, класні керівники випускних класів мають відпустку 56 дні і до 1 вересня вони її не використають...
Далі буде... 

УСПІШНІ ШКОЛИ: "КОСМІЧНІ ПРИБУЛЬЦІ" УКРАЇНСЬКОЇ ОСВІТИ

Чи  є в  українській  освітній  системі  ХХІ століття  успішні школи, досягнення яких визначаються не тільки вступами у вищі навчальні заклади, кількістю переможців олімпіад, конкурсів, турнірів, але й якісно новим типом мислення, що дає генерувати нові ідеї, творити світ в іншому, не пострадянському, вимірі?

Звичайно є. І, дивлячись на посилання http://zeitgeist.platfor.ma/new-schools/  стаття  "Вчити по-новому: українські школи, які змінюють підхід до освіти", справді розумієш, що поступ в царині української освіти стає реальністю... І тут закрадається  оте знамените "але..."

Читаємо: "У класах навчається не більше 20 учнів, які під час занять об’єднуються у групи з чотирьох осіб. Це дозволяє практикувати комунікативні та соціальні навички: вони разом працюють над завданнями, пояснюють одне одному матеріал та вчаться кооперації, адже групі необхідно приймати спільні рішення". (Новопечерська школа)

"Єдине обмеження – наявність місць, бо класи невеликі, всього по 16-18 дітей"(Britannica School)

"В кожному класі навчається не більше 18 учнів,..."(Європейський колегіум)

"Заняття проходять у класах по 12-14 людей, але саме поняття класу майже не використовується – уроки проходять у міксованих групах не тільки однолітків, але й старших чи молодших класів. Усі навчальні столи стоять по колу, щоб уникнути розділення на першу чи останню парту. Якщо виникає потреба, столи можуть бути зсунуті, коли діти, наприклад, працюють у командах чи над спільними проектами" (школа "Афіни"). 

Ознайомившись, робимо декілька висновків.

По-перше, для того, щоб щось змінювати системно у стратегії навчального процесу, потрібно бути приватним загальноосвітнім навчальним закладом.

З першого випливає друге.... Навчальні приміщення та їх матеріальне оснащення повинні задовільняти різноманітні можливості, бажання учнів та педагогів для реалізації своїх методик, напрацювань.

По-третє, наповнюваність класів становить (увага! не більше 20 учнів). У нас, державних школах, щоб поділити на групи потрібно більше 27. 

По-четверте, перелічені навчальні заклади постійно мають різноманітні зв'язки на різних рівнях з навчальними закладами інших держав.

Ще один фрагмент зі статті: "Якщо дитина зранку не хоче йти на навчання – це розбирається на рівні педагогічної ради із психологами та керівництвом, де вчителі намагаються виявити причину та шляхи подолання проблеми"(Britannica School). Порівняймо бажання учнів звичайних державних шкіл на предмет "йти чи не йти...".

Хто винен і що робити? Для початку все ніби то й просто: зменшіть наповнюваність класів, як формальну перешкоду для роботи учнів у групах, для ефективного тьюторства. Або додавайте у класи з такою кількістю ще хоч би одного помічника педагога, який допомагав педагогу та учням. 

Друге просто, хоч це складно принаповнюваності 30 і більше учнів, найти приміщення, щоб парти поставити не в ряди а в коло, П-подібно, попарно, чи ще якось, коли необхідна командна робота і спільне виконання завдань... 

Третє теж ніби то просто, але й воно діє за меншої кількості учнів, парти на одного учня ,що дасть змогу формувати ідивідуальність і відповідальність з початкової школи...

Та це тільки формальні умови, тому що чи не найважливіше - педагог, який працює за контрактом і який реалізує стратегію конкретного навчального закладу предметно і конкретно, і за несе ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, АЛЕ Й ЗА ЦЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОТРИМУЄ ВІДПОВІДНУ ОПЛАТУ...

У сучасному медіа-просторі з'являється дедалі більше статей про позитивні приклади життя суспільства інших країн, починаючи відроздільного збору сміття і завершуючи школами-майбутнього. Але інформаційний простір поки що не може, не вміє, не знає, накреслити системні кроки для того, щоб у НАС було так, як ТАМ. Що означає системні кроки? Людей, громадян потрібно просто "зомбувати", пропонуючи зробити конкретні кроки для успішних подальших кроків... Щоб людина не тільки розуміла користь від них, але й ставала агентом змін у певному питанні... дай Бог і навчимося колись...

Вч

ВЧИМОСЯ ЖИТИ ЗА ПРАВИЛАМИ: "УСТАВЩИНА" ЧИ "ДІДОВЩИНА"

Сучасна українська освіта стоїть на розпутті... І думає... як зручніше продовжити свій шлях: дотримуючись договірняків і підкилимних домовленостей чи жити за правилами...
Ті, хто у часи Радянського Союзу служили в армії, пройшли або дідовщину, або уставщину... Дідовщина - це процес, коли "діди" або "дємбеля" самі встановлюють правила - так зване звичаєве право, яке могло видозмінюватися відповідно до настрою чи бажань старослужащого... Уставщина - це повне дотримання вимог Статуту Збройних Сил СРСР. І можливо, такий варіант був би кращим, якби не те, що молодий солдат  - "дух" - потрапляв під прес одночасно і "дідовщини" і "уставщини".
До чого тут освіта? Асоціацію спробую пояснити.
Під час вирішення навчально-виховних проблем (або намагання їх вирішити) у конкретних навчальних закладах частина педагогів в один момент розуміють запропоновані правила в один спосіб, наприклад, ті, які стосуються поведінки окремих учнів, умов їх подальшого навчання, дотримання правил поведінки та внутрішнього розпорядку. До речі, це стосується не тільки учнів, але й інших учасників навчально-виховного процесу.
При обговоренні аргументи справедливі і прості, адже справді можуть існувати для нас, педагогів, проблеми, пов'язані з можливістю навчання окремих невмотивованих, ексцентричних, аффектних, соціально дезадаптованих учнів, педагогів, які в силу певних причин не надають якісних освітніх послуг, не дотримуються вимог щодо оцінювання та оформлення відповідної документації тощо.
Але коли справа доходить до остаточного вирішення тієї чи іншої проблеми, то тут з'являються зовсім інші аргументи: "хороша дитина", "будьмо милосердні", "та ще рік(два) його (її) потерпимо", "і гірших навчали", "не він перший - не він останній", "іншого немає", "а що люди скажуть" тощо.
Тому складається враження, що в освіті зараз приблизно відбувається теж, кожен намагається встановити правила, які вигідні у даний конкретний момент, але, коли приходить час їх дотримуватися - то їх необхідно змінювати...
Правила, особливо прийняті спільно, мають демократичний характер. Але вони будуть дієві, коли їх дотримуються ті, хто їх приймав, коли вони застосовуються у 99,9% випадках.
Тому освіта на розпутті умовно між "уставщиною " та "дідовщиною"...
І ще про одне сумне: батьки у переважній більшості розуміють школу, як ЄДИНУ СОЦІАЛЬНУ УСТАНОВУ, КРІМ ДИТЯЧОГО САДКА,  яка утримує дітей певний час світлового дня, і тим самим вирішує частину батьківських проблем...
Але ні для кого не є таємницею, що у школах існують гіперактивні діти, діти з соціальною дезадаптацією, діти з низьким рівнем навчальної мотивації, діти, з якими батьки не можуть впоратися, і тоді для таких категорій дітей школа є МІСЦЕМ НЕ НАВЧАННЯ, А ОБМЕЖЕННЯМ ЇХ СВОБОДИ, СВОЄРІДНИМ ВИПРАВНИМ ЗАКЛАДОМ...
І тоді важко всім: педагогам, які виконують для такої дитини роль НАГЛЯДАЧА, її ровесникам, які хочуть навчатися, але не завжди це можливо, самій дитині, адже вона просто МУЧИТЬСЯ, та напевно найспокійніше батькам такої дитини, адже ЗДАЛИ У ШКОЛУ - ХАЙ ПЕДАГОГИ І ВИРІШУЮТЬ ПРОБЛЕМУ... І у такому випадку спадає на думку "невже такі батьки так не люблять власну дитину, роблять їй боляче  і не хочуть їй допомогти"... Хоч до кого їм звернутися для вирішення проблем такого роду - особливо у малих містечках - теж проблема...
Без сумніву, жити за  правилами в Україні ДУЖЕ ВАЖКО, адже не тільки правил, але й Законів не дотримуються сильні світу цього.  Спостерігаючи за ними, пересічний громадянин говорить "мені теж можна"... Адже я роблю менше зло, аніж ті, "на горі"...
І вкотре у повітрі зависає риторичне запитання "чи ми зі своєю "дідовщиною" зі своїми "поняттями" можемо демонструвати європейськість"...
"Чи можемо ми створювати, демократично приймати ті обмеження, щоб потім відповідально їх виконувати?"  
Найважче у цьому всьому процесі зміна свідомості: покоління тим, кому за ...  - колективісти - "що скажуть інші", покоління, яким до ... - індивідуалісти і їм абсолютно байдуже, що скажуть ті, кому за... Боротьба поколінь продовжується... І 40 років переходу народу під керівництвом Мойсея для нас, українців, продовжується... 

ДАЛІ ПРО НАБОЛІЛЕ.... РЕФЛЕКСІЯ ПІСЛЯ ЗНО З ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Щиро вдячний тим, хто висловлює свої міркування після прочитування посту. Адже, можливо, їх прочитає бюрократ з МОН України і можливо задумається чи принаймі спробує організувати громадське обговорення.
Аналізуючи роздуми, розумієш, що процес обговрення має декілька площин. Перша - це про те, як, хто і за якими стандартами готує завдання до ЗНО, як їх перевіряють і що з того виходить.
Друга площина це методична, коли колеги радіють, що учні, яких вони готували, ЛОГІЧНО ЗНАХОДЯТЬ ПРАВИЛЬНІ ВІДПОВІДІ.... Тут я підтримую усіх тих, хто радіє, додаючи, радію на порядок вище тоді, коли випускник ВМІЄ, МОЖЕ ПОЯСНИТИ ХІД СВОЇХ МІРКУВАНЬ під час пошуку правильного варіанту відповіді.
Тепер про сумне... Скільки учнів у старших 10-11 класах великих шкіл - 20 і більше, скільки годин для вивчення історії України у цих же класах відповідно до стандарту програми чи академічної програми - 1 год. - 1,5 год.
Як переважно встигає педагог подати матеріал? Правильно, переповідаючи події, факти, постаті, інколи, це вищий пілотаж, процеси...
Що варто змінити, а може й необхідно? Перейти до форм підготовки учнів до складання ЗНО з математики чи фізики. Як саме? Розробляти і впроваджувати алгоритми розв'язування історичних задач, виходячи з наявних даних. Але для цього потрібно більше часу і менше учнів, і, звичайно, підготовлених педагогів. 
Що маю на увазі? Як приклад завдання з ЗНО, де є завдання встановлення послідовності карикатур-плакатів. Усіх випускників вчимо, що "лисенківщина" - це період відбудови (1946-1953 роки), але чи багато педагогів АКЦЕНТУЮТЬ УВАГУ НА ТЕРМІН "ГЕНЕТИКА", який є основою самого процесу ЛИСЕНКІВЩИНИ...
Або. всі знаємо період "розвинутого соціалізму", який закріплений Конституцією СРСР 7 жовтня 1977 року. Але чи багато педагогів звертають увагу дітей на "знамениту" для нашого покоління ст. 6, яка закріплює єдиною і спрямовуючою силою радянського суспільства КПРС?
Або, говорячи про ПОстанову Верховної Ради УРСР про організацію Збройних Сил України, педагог говорить про те, що її прийняв єдиний легітивний, обраний народом і закріплений Конституцією УРСР 1978 року, державний орган управління?
Або, чи акцентують увагу на тому, що після зміни партійного керівництва УРСР 1972 року відбулися масові арешти дисидентів. Хоч 100% всі педагоги говорять про зняття Шелеста і прихід В. Щербицького і "маланчукізм". Та не завжди логічно учні виводять, що і В. Щербицький і "маланчукізм" хронологічно синхронні і прихід першого спричинив друге...
    Нас і далі чекає багатоварінтність завдань. Педагог говорить про дати, поняття, терміни, процеси, але вони можуть проявлятися у малюнках, плакатах, причинно-наслідкових зв'язках, фрагментах з історичних джерел невідомого походження зі ЗМІ, юридичних документів, цитат людей епохи тощо. Це, так звані, "підводні камені, чи "підводні течії", які потрібно проговорити, повторити, перевірити здатність учнів їх обійти і зробити правильний вибір...
Тому, друзі, і далі пишемо і стукаємо до МОН України. Може щось і змінить, що в його силах, даючи можливість змінитися нам. І на завершення... Групи, затверджені МОН України, пропонують варіанти програм для 10-11 класів, які будуть запроваджені у 2018-2019 н.р. і запрошують до обговорення. Спробуймо і на цьому полі. Щоб не було наступного року "мучительно больно" за те, що доведеться вкладати у голови наших дітей.  

ОЦІНЮВАННЯ: ГОЛОВНИЙ БІЛЬ ПЕДАГОГА...

Часто доводиться чути від педагогів про те, що вчили б і вчили б, якби не оцінювання знань. Знайомлячись з розрекламованим МОН України та міністром Л. Гриневич "Оглядом ОЕСР
на тему доброчесності в освіті: Україна 2017", читаю про проблеми, які виникають при оцінюванні учнів у педагогів, і які можуть бути умовами недоброчесності. Отож, перша, на думку ескпертів, проблема - тільки внутрішнє оцінювання учнів педагогами; друга - загальний характер рекомендацій оцінювання в класі, що не містить чітких повідомлень про оцінювання; третя - педагоги не вміють оцінювати; четверта - обмежені перехресні перевірки або валідація вчительських оцінювань в освітній системі.
Вічні два запитання "Хто винен?" і "Що робити?"...
Спробую пофантазувати, опираючись на досвід ще радянської епохи. Пам'ятають старші педагоги, як необхідно було ксерувати творчі роботи випускників 11 класів - претендентів на нагородження медалями, Потім надсилались вони в область, де перевіряла спеціально затверджена комісія... Пригадали. Суть в принципі зрозуміла. Найважливіші контрольні роботи у кожному (або хоча б 9 класі)  ПОВИННІ перевірятися зовнішніми модераторами.  оце перша пропозиція, яка викличе скепсис, але має право на існування. Чому скепсис, бо "свій - свому око не виколе", а критерії оцінювань діють за принципом "як дишло - куди повернув, туди й вийшло", хто захоче задарма горбатитись....
Тому друга пропозиція - посадити людей знаючих над розробкою нових критеріїв, які б могли допомогти педагогу об'єктивно оцінити досягнення учнів. Прикладом успішного критерію є формальні елементи письмового висловлювання у ЗНО з української мови.
Друга пропозиція тісно пов'язана з третьою, суть якої полягає у тому, щоб детально описати знання, уміння, навички учня, якими він повинен володіти для успішного засвоєння навчальної програми.
І друга, і третя пропозиції можливі за двох умов: політичної волі МОН України та компетентних педагогів, які розуміють, що можна оцінювати, а коли "просто намалювати оцінку".
Четверта пропозиція. Якщо не педагоги (зовнішні модератори), то хто?
Одна структура є і називається науково-методичний кабінет, де методист відповідно до посадових обов'язків може здійснювати моніторинг навчальних досягнень. Але ніхто не розробив зрозумілого механізму цього процесу, тому він часто формально відмінний, але змістово не дуже відмінний...
МОН України озвучує пропозиції щодо заснування органу, який би відповідно до положення здійснював зовнішнє модерування, надавав РЕКОМЕНДАЦІЇ, здійснював КОНТРОЛЬ ЗА ОБ'ЄКТИВНІСТЮ ОЦІНЮВАНЬ ПЕДАГОГАМИ. Він, на суб'єктивну думку, нагадує Центр незалежного оцінювання.
Але пропозиції взаємопов'язані між собою. Не реалізувавши однієї з них, не досягнемо успіху у другій.
І на завершення. Банальне питання "Де взяти гроші для цих перетворень?" Відповідь зависає у повітрі. МОН України не може взяти весь фінансовий тягар на себе. Тут щоб ЗНО проходило успішно.
Місцеві бюджети теж не можуть допомогти. Залишаються іноземні грантодавці, яких ще потрібно знайти і заохотити допомогти, або взяти участь у міжнародних дослідженнях, як PISA.
Тому попри всю очевидність проблеми оцінювання у середній школі - віз застряг надовго. І педагоги і далі або оцінюватимуть на рівні інтуїції, або на рівні свого власного розуміння того чи іншого критерію оцінювання, або просто малюватимуть оцінки, щоб адміністратори відстали)))))
І ще одне... Допоки  не зменшиться  кількість предметів, які оцінюються, педагогічній громадськості буде страшно розробити якомога детальні критерії оцінювання.
Тому зменшуймо кількість предметів і вводимо (запроваджуємо) "зараховано" "не зараховано" не тільки з фізичної культури.

Про це можна детальніше ознайомитися на сторінках 74-76 даного документа "У рекомендаціях міститься широкий опис кожної кількості балів за 12-бальною шкалою, а також широкі критерії успішності за кожен бал, але ця інфор-мація надто коротка та узагальнена, щоб ефективно використовуватися як посібник із оцінювання. МОН також розробило орієнтовні вимоги до оцінювання учнів у початкових і середніх класах школи. Вони детальніші, ніж загальні рекомендації, але не стосуються всіх рівнів освіти і не поєднані з освітніми програмами та стандартами.
Загалом учителям-предметникам потрібна набагато більша деталізація для чіткого розуміння, яка оцінка є відповідною для певної роботи. Вони мають знати, яких навчальних цілей повинен досягти учень у їхньому класі на кожному етапі оцінювання. Учителям треба пояснити, як судити про досягнення навчальних цілей і обсяг таких досягнень. Їм також слід надати чітку інформацію і приклади, щоб досягнення учнів можна було безпосередньо поєднати з балами у шкалі, а відмінність між балами повинна бути зрозумілою і справедливою. "Третій недолік і джерело можливостей — недостатнє навчання оцінюванню самих учителів, яке могло б компенсувати занадто загальний характер рекомендацій. Вчителі не отримують ґрунтовних знань щодо принципів оцінювання під час отримання педагогічної освіти; крім того, немає практики оцінювання під наглядом для забезпечення валідності та надійності результатів." Четвертий недолік — обмежені перехресні перевірки або валідація вчительських оцінювань в  освітній системі  — наприклад, вимога до старших колег у  школі або зовнішніх модераторів перевіряти чи затверджувати всі «важливі» внутрішні підсумкові оцінювання.Не існує поширеної процедури, за якої зовнішні модератори можуть перевіряти, повторно проводити та валідувати внутрішні підсумкові оцінювання, як це є в інших системах освіти."

ЗНО з історії України: нотатки майже стороннього

Звершилося... Щороку педагоги очікують ЗНО, щоб... А що щоб... Можуть бути різні відповіді Це і заскладні завдання, або не досить старанні учні, або мало часу на підготовку, або недостатня компетентність педагогів, або... І кожен прагне знайти власне або. Часто  це залежить від того, хто і навіщо його (оте "або") шукає.
Відбулося ЗНО з історії України... Оприлюднили результати. Що, на мою суб'єктивну думку, кидається у вічі? Кількість завдань, які потребують просто знань починає зменшуватися... Отож, перша, хоч маленька перемога у напрямку саме КОМПЕТЕНТІСНОГО  ПІДХОДУ під час складання трестів таки є...
Тепер трохи по завданнях, які є цікавими і потребують комплексного аналізу... Питання про польсько-український договір 1920 року... Дуже сподобався підхід - витяг з документа і запитання до нього. Все класно, але, на жаль, декілька років підряд не вказують, з якого підручника взято витяг історичного джерела.... Принаймі  мені не вдалося відшукати, як і фрагмент документа про К. Острозького і битви під Оршею, і карикатури у встановленні хронологічної послідовності, і карти з районами дислокації загонів УПА, як джерело про посилення конфлікту між Тимчасови урядом та Генеральним Секретаріатом у серпні 1917 року ... І це наводить на думку, що варто відмовлятися від підручників з історії України, адже всього їх автори і так не зможуть втиснути. А пропонувати випускникам самостійно за допомогою Інтернет-ресурсів шукати оті деталі, які без сумніву цікаві, але їх у підручниках катма...
Цікавим є запитання по плакату повернення остарбайтерів, встановлення відповідності подій у період "розвинутого соціалізму" та їх наслідками. Це запитання було чи не найважчим для учнів.
ЗНАМЕНИТІ передумови, мета, масштабність, жертв. Коли "аж поки ми не залишились без фунта хліба" можна вважати і метою (адже радянська влада забирала все), і (масштабністю, але не територальною). Хоч "урожай у нас був хороший" не вписується в передумови, адже є багато хліба, то чому Голодомор. Тому перше речення можна було і не подавати...
А в цілому рухаємося до освітніх стандартів інших країн. Тільки б щоб і педагоги встигали за цим поступом...