12-й ЧЕМПІОНАТ ГАЛИЧИНИ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНО - РОЗВИВАЮЧИХ ІГОР ІМЕНІ ЮРІЯ БЕРКИТИ

Завершується навчальний рік. Один з найцікавіших заходів КРОКСу - чемпіонат Галичини з інтелектуально-розвиваючих ігор ім. Ю. Беркити. Він відбувався традиційно на базі ЗОШ № 10 м. Тернополя. Всього у змаганнях брали участь команди Тернопільської школи № 10, осередків з Мельниця-Подільської, Заліщик, Слов'янська Донецької області. 

Заліщицький осередок представив на змагання дві команди: "ГЕЛЕКСІ"(капітан А. Сендзюк, О.Кукурудзяк, Л.Николайчук, А.Олексів, М.Сем'янів, С.Костинюк,  М.Гандзюк) та збірна "Сови" та "Фенікса" - "Соф-Х"(Т. Книш, Т. Радзіх, М.Пукіш, Ю.Угрин, І.Якимчук, Д.Хандій, А.Навізівська).

До командного заліку входили найкращі результати в особистій та командній першості, "Дуетах". Поза  заліком, але з призами відбулася "Бізнес-гра".

Цікавими і несподіваними видалися результати особистої першості: 4, 5, 6 місця зайняли відповідно Хандій Д., Угрин Ю., Радзіх Т. - з "Соф-Х", з "Гелексі" - 10 результат показав М. Сем'янів. 

У "Дуетах" А. Сендзюк та О.Кукурудзяк вибороли третє місце, а Т.Книш та Т. Радзіх - четверте. 

У позаконкурсній "Бізнес-грі" переможцем стала команда "Гелексі", "Соф-Х", до складу якого увійшов Т.С. Середюк, один з керівників Заліщицької делегації, - п'яті.

Наступного дня цікавинкою була командна першість. У запеклій боротьбі відрив у 6 балів між першим і другим місцем переможцями стали "Школа Безпеки", другими - "Гелексі", "Соф-Х" - знову четвертими...

У цілому команди виступили успішно. У загальному заліку "Соф-Х" - четверті, "Гелексі" - п'яті. 

Заліщицький  осередок КРОКСу дякує десятикласникам, які наступного року в силу об'єктивних причин не планують виступати на заходах КРОКСу. Цього року - три роки, як команди "Гелексі" та "Фенікс" розпочали виступи у КРОКСі... Вони багато вершин підкорили, багато досягли... Зрештою потоваришували з однолітками з багатьох областей України... 

Дякуємо керівникам - вчителям Безушку Б.В., Середюку Т.С. за керівництво делегацією, батькам, директору гімназії О.Д. Войчишин, директору автовокзалу Диковицькому С.В., які допомогли вирішити фінансові та організаційні, транспортні питання. 

Дякуємо С.Н. Беднарчуку та В.З. Якимчуку за підготовку завдань та проведення змагань, а ще вирішення організаційних питань.

 Особиста першість. 

"Вежа" ще на когось чекає?

Дуети... (Кукурудзяк О., А. Сендзюк)

Знову щось наколошматив))) В. З. Якимчук

 "Планета Земля" 

Питання: "Вистрибувати чи стояти?"

Переможці командної першості - "ГЕЛЕКСІ"

В ПАМ'ЯТЬ ПРО ЄВРЕЙСЬКУ ГРОМАДУ ЗАЛІЩИК

Місто Заліщики з часу свого заснування було завжди багатонаціональне. У ньому мирно співіснували греко-католицька, римо-католицька, іудейська, лютеранська громади. Всі вони постійно докладали зусиль, щоб розбудувати місто.

Та Перша і Друга світові війни докорінним чином змінили етнічну багатоманітність Заліщик. Спочатку не залишилося представників лютеранської громади – розпад Австро-Угорщини змісив їх покинути місто, потім прийшла черга до поляків. Їх масово депортували у 1939-1941 та 1944-1945 роках більшовицька влада. Та найбільше постраждала іудейська громада. Євреї нашого міста були масово знищені нацистською окупаційною владою у роки Голокосту 1941-1944 років. І сьогодні нашому місту, як ніколи, потрібно зберегти оті пам’ятки, які засвідчують про активне життя єврейської, польської, німецької громад краю.

Таку благородну місію поставили перед собою Г.Федорович (Канада, Австрія) і Дж.Фріде (США). Для цього є й особистісні причини: родичі обох народилися і виросли у Заліщиках – і це своєрідна віддяка їм за те,чого досягли гості у своєму житті.

У четвер, 19 квітня 2018 року, за підтримки директора гімназії Войчишин О.Д., вони організували екскурсію на місце розташування єврейського кладовища, яке знаходиться поблизу меморіального хреста жертв сталінських репресій біля залізничного мосту. Спочатку Ганя і Джордан розповіли про історію своїх родин, відповіли на запитання гімназистів, а це були учні 6А та 6В класів з керівниками Н.Грушко і М.Савчинською, волонтер Корпусу Миру Тодд Гейбл. Після пройшлися вулицями міста, які ще зберігають пам'ять про єврейську громаду. Зокрема, це будинок барона Гірша, де сьогодні розташовані магазини, а у першій третині ХХ століття  - це центр культурного життя євреїв.

На місці колишнього єврейського кладовища екскурсантів та гостів міста зустрів парох церкви Святої Покрови отець І.Сендзюк, вчитель англійської мови І.Лучин. Тут гості розповіли про те, що на цій території були поставлені близько 1000 надгробків (мацев), а цвинтар був зруйнований, починаючи від Голокосту 1941-43 років і до 1971.

Отець І.Сендзюк зазначив, що єврейська громада міста приклалася до спорудження храму святої Покрови, а тепер настав час «збирати каміння і відновити пам'ять про єврейство у місті». Він зазначив, що значна частина мацев використовувалася під господарські споруди та мури навколо своїх обість  мешканцями міста.

Г.Федорович та Дж.Фріде закликали гімназистів до посильної допомоги у відновленні єврейського кладовища і попросили їх повідомляти про виявлені мацеви чи їх фрагменти на території приватних помешкань.

В. Дяків,  вчитель історії гімназії, розповів про залишки культурних пам’яток  єврейської громади у місті та їх значення для розвитку Заліщик як туристичного центру. Відрадно і те, що саме гімназисти сприяли тому, щоб мацеви, які були вмуровані навколо спеціалізованої школи ім. О.Маковея, витягнули і привезли на місце, де вони колись стояли.

Гості подякували гімназистам, директору гімназії Войчишин О.Д. за розуміння і бажання прикластися до відновлення єврейського кладовища.

Отож, перші кроки зроблено. Тепер важливо, щоб громада і міська рада знайшла можливість допомогти ініціаторам цієї благородної місії. І місце, на якому захоронені євреї міста, стане ще одним меморіальною пам’яткою Заліщик. І до неї будуть приїжджати євреї, родичі яких проживали у місті, чи туристи міста.

Відрадно, що початок такої благородної справи припав на Міжнародний день пам’яток історії та культури.       

ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

Питання риторичні... Але сучасне психологічне, соціальне здоров'я наших дітей, покоління центеліалів, засвідчує те, що семимильними кроками до нас наближається той період, коли діти з аутистичними розладами будуть переважати тих, хто може адекватно і відповідно віку пізнавати світ...
Футуристична картинка страшна... Але, дивлячись на покоління центеліалів, які дедалі деградують у своєму пізнанні світу і формуванні власного закритого світу, який навіть їм самим не зрозумілим, стає зрозумілим, що бути сучасним вчителем - це прерогатива небагатьох сміливців. Саме ті, які можуть покласти своє життя і здоров'я на плаху корекції поведінки сучасних дітей, викликають повагу. Адже намагаються зробити неможливе: те, що зобов'язані упродовж 5-7 років зробити батьки: виховати людину, яка може комунікувати у світі інших, радіти, сумувати, дивуватись, пізнавати життя і, чи не найголовніше, спілкуватись з іншими.   І де наші славнозвісні психологи, соціологи, педагоги, які говорять про високі матерії, про те, як вони "......." досягають вершин педагогічної майстерності, але чомусь забувають говорити і аналізувати, як "інша сторона освітнього процесу" - "учні" сприймають чи не сприймають усі нововведення і вони допомагають їм розвиватися у суспільстві.
Відкрийте посилання і прочитайте. нехай російською, нехай не професор чи академік, але людина-практик і спеціаліст у своїй галузі...
Після такої інформації розумієш, що реформа Нової Української Школи запрограмована на провал, адже немає реформи "Нової Української Сім'ї" і "Нового Українського Дитячого Садка".... А реформувати систему середньої освіти - не створивши умови для того, щоб "нормальні, відповідальні діти прийшли у перший клас". Хто має виховувати отаких нормальних, відповідальних, культурних, комунікативних і соціально адаптатованих дітей? Питання риторичне... А кількість дітей з аудистичними розладами збільшується і винні в цьому батьки, які не бажають докладати зусиль для виховання власних дітей. А це, погодьтеся, звучить страшно...

НОВІ ВЕРШИНИ МАНІВЦІВ

У лютому-березні 2018 року науково-дослідницький інститут українознавства в одинадцяте проводив Міжнародний конкурс з українознавства для учнів 8-11 класів. У конкурсі два етапи: заочний, коли конкурсанти надсилають свої роботи для попереднього рецензування та очний, коли відбувається представлення робіт конкурсантами. У конкурсіі брали участь і діти-українці з інших країн.
Серед 101 учасників фіналу була і учениця 5(9) гімназійного класу Заліщицької гімназії Ольга Шмиглик. Вона презентувала роботу про українсько-польські відносини у Заліщицькій державній утраквістичній вчительській семінарії у першій чверті ХХ століття.
Крім основного конкурсу, учні-фіналісти взяли участь у інтернет-конкурсі з українознавства, де можна було відповідати на запитання з літератури, фольклору, етнографії, мови, історії, географії тощо.
У наполегливій боротьбі О. Шмиглик зайняла ІІІ місце у загальному заліку серед учнів-фіналістів  9 класів.
Щиро дякуємо мамі - Шмиглик Зої Володимирівні, яка супроводжувала і підтримувала доньку на конкурсі, та Войчишин О.Д., директору гімназії, за матеріальну підтримку юних талантів...
Відрадно, що цей конкурс стає традиційним для гімназистів і у ньому досягають успіхів.

У НЕТРЯХ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ... (ЧАСТИНА 2)

Як діяти педагогу, коли у класу 30 учнів, коли класне приміщення не відповідає нормам, коли, звертаючись до учня, педагог бачить безпосередні очі повні здивування або обурення. Мовляв, що я такого сказав, або чого ви до мене присікались... і продовжує порушувати дисципліну... А вчитель стоїть перед вибором, або таки  намагатися його втихомирити, або просто не звертати уваги і продовжувати урок, або просто зупинитися і мовчати....
І таких дітей у класах стає дедалі більше... Вони часто забирають левову частину уроку, і не тільки часу, але й нервів, голосу і т.д....
Які варіанти виходу з ситуації?
Хто може з педагогічних чи медичних працівників дати висновок щодо рівня соціалізації дитини. На сьогодні стає очевидним, що частина учнів 10-12 років відповідають по рівню соціалізації 5-6 річних. Вони нестримні у своїх емоціях, не вміють чути і розуміти інших, стараються у різний спосіб привернути до себе увагу, не можуть зосередитись на виконанні завдань уроку, не можуть співвіднести алгоритм виконання зі своїми діями...
Що з ними роботи педагогу? Вони вимагають індивідуального окремого навчання, де з ними займаються окремі вчителі-консультанти.
Отож, такі учні не можуть бути у класно-урочній системі, а тому шлях їх освіти - індивідуальне навчання вдома. Але у Положенні про індивідуальну форму навчання відсутній критерій недостатньої соціалізації учня як умови для здійснення індивідуального навчання.
Це перша проблема. Наступна проблема - розуміння батьками проблеми - відсутності певного рівня моціалізації дитини, адже для батьків найчастіше їх дитина - найкраща і не здатна на деструктив.
Якщо ж такі діти залишаються навчатися у класі, то вчитель стає не тим. хто навчає, а тим, хто наглядає за такими дітьми. Тоді, який вихід?
Перший: укласти договір з відділом поліції для надання послуг підтримання порядку у класі, школі. І тоді поліцай має право не тільки словами, але й іншими способами приструнити порушників на уроці.
Другий: отримати документ від батьків, які даватимуть можливість, до таких учнів залучати асистентів педагога у класі.
Але як це зроблять батьки... Хто буде нести відповідальність за те, що дитина - не соціалізована відповідно до віку...
І МОН України не дає відповідь на це запитання... Воно мовчить... А дітей з невідповідним рівнем соціалізації стає дедалі більше... 

У НЕТРЯХ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ....

Школа як установа освіти себе віджила... Дедалі більше дітей, які навчаються у школі, НЕ БАЖАЮТЬ, НЕ ХОЧУТЬ ВЧИТИ ТЕ, ЩО ПРОПОНУЮТЬ ПЕДАГОГИ.... І учні мають на це право. Право не хотіти вчитись. Звичайно, у пошуках причин цієї проблеми, освіта прагне якимось чином пояснити оте небажання. Більшість людей, які причетні до освіти, погоджуються з тим, що існує комплекс причин відсутності мотивація учня. Це і недостатні педагогічні компетентності вчителя, і відсутність виховання, і відсутність культури, і переважаючі інформаційні компетентності з використанням гаджетів та інформаційних технологій, і ....
Виникає дилема, якщо учень проявляє стійке небажання вчитися у класі, виявляє деструктивну поведінку, заважаючи тим учням, які хочуть вчитися.... Або можуть себе змусити чи педагог їх  зацікавить... Що робити з таким учнем? І покоління центеліалів є поколінням бунтівників, які не можуть і не хочуть висиджувати 45 хвилин уроку і так 6-7 раз підряд...Центеліали - індивідуалісти. Якщо ще наприкінці 90-х років ХХ ст. і на початку третього тисячоліття вчитель, зробивши зауваження одній дитині щодо поведінки, запобігає порушенням дисципліни іншими учнями у класі, тепер, звертаючись до одного учня, інші вважають, що це зауваження їх не стосуються. Тому педагог часто частину уроку затрачає на те, щоб отямити (привести до тями) учнів, які порушують дисципліну. І так йде по колу.... А частина учнів, яка хоче почути і зрозуміти педагога від своїх однокласників страждають... Що робити?
Трохи спогадів...
2004 рік. Делегація румунського ліцею, яка була у гімназії, дивувалася, що у навчальному закладі парти не зіпсовані (порізані, розмальовані) і вазони ніхто спеціально не садив перед приїздом....
2014 рік. Один з представників освітньої спільноти Азербайджану розповідав про те, що у переважній більшості шкіл педагоги виконують роль наглядачів для учнів класу, а після уроків індивідуально займаються з окремими учнями у приміщенні школи...
Упродовж останніх років у засобах масової інформації з'являються повідомлення про розстріл школярів у різних штатах США.
 Дедалі частіше українська освітня влада і суспільство говорить про жорстокість у закладах освіти...
Українська освітня система є частиною глобального освітнього простору, а тому проблеми (виклики), які притаманні світові, неминуче будуть проявлятися у нас. Питання часу.
Тобто професія педагога стає дедалі небезпечнішою з огляду на неадекватність дедалі більшої кількості учнів на вчительські, освітні вимоги...
Який вихід з такою ситуації? Хто винен? і Що робити? Про це у наступному пості....

Нова Українська Школа (НУШ) - романтики та реальність

Розпочалася активна підготовка педагогів до навчання по-новому відповідно до концепції Нової Української Школи. На освітній платформі EdEra  підготовлено цілий курс для вчителів майбутнього першого класу. Цікаві, змістовні, яскраві представлення досвіду тієї школи, яка запроваджує навчання учнів перших класів по-новому.
"Усе гаразд?".... тут виникають виклики, які, на жаль, МОН України не хоче побачити або не знає, як реагувати. Подивимося на педагогів, які розповідають про досвід. З якої вони школи? З Новопечерської ПРИВАТНОЇ школи, яка збудована за типовими проектами освітніх закладів ХХІ століття, у класі якої навчаються до 20 учнів. І з'являються своєрідні "ножиці". Бо "обрана" школа презентує досвід для пересічного педагога, який навчає пересічних учнів у пересічній школі, де немає належних умов для реалізації нової концепції.
По-друге, слухаючи лекції педагогів з комунікації вчителя та учнів: вироблення правил, засвоєння основних способів комунікації, - складається враження, що учні перших класів - "чиста дошка", яка сприйматиме і засвоїть ті норми, які їм пропонують у школі...
От і наступний виклик. Дитина виховується у сім'ї, дошкільному навчальному закладі і тільки тоді йде у перший клас... А до 6 років уже засвоює ті взірці поведінки, спілкування, які пропонують батьки, родина, дитячий садок, ровесники.... Майже сформований характер в шестирічок. Ї їм пропонують щось змінювати, приймати нове, інколи цілком відмінне від того, що є у сім'ї. Виклик? Безумовно. Виглядає так, що першокласники відірвані від того, що було до вступу у школу. Тому система освіти потребує поступового виховання, починаючи від вагітності, через молодший та старший дошкільний вік до першокласника.
Третє, в Україні є пілотні школи. Що таке пілотна школа? Це своєрідний майданчик, у якому відпрацьовують ту чи іншу систему. Який результат діяльності таких пілотних шкіл? Напевно, варто зібрати МОН України усі виклики, які виникають під час освітнього процесу у них, обговорити і запропонувати варіанти алгоритмів їх вирішення для шкіл, які у наступному навчальному році будуть мати першокласників. Пілотна школа мала би мати своєрідну дорожню карту, рухаючись якою, можна виробити пропозиції для інших. Але, такої карти немає, якоїсь системи щодо аналізу результатів діяльності педагогів та учнів немає, відповідних рекомендаційних управлінських рішень на зібраннях не чути. Плюс у тому, що а сайті НУШ є можливість обговорювати  проблеми, але як їх вирішувати, пропозицій не достатньо. Зрештою, педагоги діляться власним досвідом, власними спробами вирішити виклики. А де ж Національна Академія Педагогічних Наук України, де огляди системні відповідного департаменту МОН України, де рекомендації інститутів післядипломної педагогічної освіти? Питання риторичне. Вкотре розумієш, що творчість педагога - це тільки його бажання/небажання вміння/не вміння розв'язати виклики, які виникають у нього під час освітнього процесу. Тоді навіщо так багато структур, які імітують допомогу педагогу?... І вчасно та акуратно отримують фінансування з бюджетів.

УНІКУМ

За сприяння Відділу сім’ї та молоді спільно з управлінням освіти і науки Тернопільської облдержадміністрації, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських рад міст обласного значення організовано проведення 17-го чемпіонату Тернопільської області з українських інтелектуальних ігор "УНІКУМ".

Починаючи з 2015 року рішенням колегії департаменту сім’ї, молоді, фізичної культури та спорту облдержадміністрації та рішенням зборів Всеукраїнського дитячого творчого об‘єднання «КРОКС» даний турнір присвячений Герою АТО Оресту Квачу, який свого часу був постійним учасником різноманітних інтелектуальних змагань.
Учасниками фінальних змагань стали 12 команд із Борщівського, Заліщицького, Тернопільского, Козівського, Бучацького, Кременецького районів, а також м.Тернопіль.

Команда Заліщицької гімназії (капітан А.Сендзюк, учасники О. Кукурудзяк, Л. Николайчук, Д. Хандій, О. Шмиглик, керівник Н.Тимофійчук) посіла 6 місце відставши від 4 всього на 6 пунктів. Наступна гра - Відкритий чемпіонат Галичини, що відбудеться наприкінці місяця у Тернополі. Побажаймо успіху...