Vasyl-Zal: серпня 2021

середу, 25 серпня 2021 р.

неділю, 15 серпня 2021 р.

УКРАЇНСЬКА ПІСНЯ ТА СЬОГОДЕННЯ

Коротка історія української пісні. Ярослав Грицак

І знову Ярослав Грицак. Його роздуми про походження націй грунтуються на досягненнях та дослідженнях справжніх вчених зі світовими іменами. І серед тез, які озвучив український історик-інтелектуал, що у народній пісні закладено історію українського народу через міти - глибинні образи архетипи, що зберігають історичну та національну пам'ять. Вчений розглядає символи, пояснює їх в істориичному контексті. І все було би нічого, але дежавю... Саме у цей час я теж розглядав пісню як консолідуючу для нації силу. І в історичному ракурсі згадував, що і до 10 та 20-річчя Незалежности України організовували великі концерти у палаці "Україна", куди відбирали після обласних звітів найкращі художні номери з регіонів. А зараз до 30-річчя набір не завжди зрозумілих для патріотів виконавців, які ніби-то презентують українську культуру. І ці виконавці в цілому може і є якась частина української культури, але ніяка не національна. Думається, коли я особисто чув аматорський хор такої сили звучання, що мороз по шкірі... І подумки, відлічивши, 5,7,10 років згадую звітні концерти до 20-річчя Незалежности України. Саме аматорські, саме ті, які єднають людей у громадах, саме ті, які спонукали до національного відродження у другій половині 1980-х. Навіть сьогоденна окупація Криму спонуває постійно не тільки говорити, але й демонструвати кримськотатарську культуру як культуру корінного народу України. Як і караїми, кримчаки... Збереження і популяризація пісні як серцевини культури - обов'язок суспільства та держави.

Ми міліємо, міліємо, бо до всього необхідно докладати зусиль і вкладати кошти. Ми спрощуємо культуру, залишаючи десь на задвірках українську національну культуру десь на задвірках, вип'ячуючи щось дике, розбещене, беззмістовне, чимось нагадуючи первісну музичну магю шаманства язичництва. Тоді люди не усвідомлювали цінности мистецтва. Вони тільки починали його творити і виробляти критерії класичности.

А сьогодні еталонів немає. Є ніби музика, ніби виконавці, а культури немає. На жаль. Ми - і не тільки українська нація, а людство в цілому гине у своїх низькопробних фекаліях, задихаючись від несвободи відповідальности чи безвідповідальности. Так, ми маємо новітню музику, яка в різних інтерпретаціях передає новітньому поколінню код нації. Але наскільки вона об'єктивно передається? Наскільки вона сприяє творенню нації третього тисячоліття? Наскільки вона зберігає сенси минулого? І наскільки вона не тоне у фекаліях популярної чи масової культури? І чи випливе?

Дивлячись на минуле, постійно приходять у голову приклади виступів хорових колективів Заліщанщини у 50-70- роках ХХ ст. у Львові, Києві, Москві, коли хор під керівництвом Я. Смеречанського успішно виступав у Львові на Краєвому конкурсі хорів, присвяченого 100-річчю від дня народження М.Лисенка у 1942 році. У період нацистської окупації.

А зараз... Так, можна списати свою слабодухість і небажання на Ковід, карантин, відсутність коштів і так далі. Але це тільки суб'єктивне. Отож, хто ж ми українці, у третьому тисячолітті? Де наші корені? На чому вони грунтуються? Пам'ятаймо українську пісню, співаймо, передаваймо... Тому що пісня - це душа народу.

четвер, 12 серпня 2021 р.

СПОГАДИ, ЩО НАДИХАЮТЬ. Презентація фіналіста Global Teacher Prize Ukraine -2020 Василя Дякова

1. В чому ваша вчительська суперсила?
Моя вчительська суперсила базується на підтримці моєї сім'ї, цінностях та вірі в Бога.
Моя вчительська суперсила - у натхненні моїх учнів, які досягають успіхів у своєму житті на основі власного відповідального вибору.
Моя вчительська суперсила - у педагогічній свободі та творчості під час освітнього процесу і пізнання світу в цілому.
Моя вчительська суперсила - у постійному пошуку нового, творчого, цікавого, відході від стандартів та догм, створенні власної ефективної системи співпраці, що поєднує особисте та командне…

2. Вчитель 21 століття: хто він у трьох словах
Людина-цінність, Людина-особистість, Людина-Творець (Інноватор)

3. Яка фраза, сказана вашими учнями, дарує вам крила?
Я вдячний/вдячна (щасливий/щаслива) Вам за те, що (варіанти відповідей: дали мені корисну пораду, зрозуміли мене, відчули мій емоційний, душевний стан, допомогли мені визначитися з майбутнім, вирішити життєву проблему, навчили мене поважати, шанувати, любити, працювати, ставити цілі та їх досягати, Ваш приклад мене надихає, живу за цінностями, пам'ятаю, як (і приклад з нашої співпраці), є Людиною»

4. Топ-навичка, яку ви здобули під час дистанційного навчання.
Відчувати дітей засобами дистанційного навчання. Перевірити життєвість власних цінностей в онлайн-світі.

5. Ваша професійна мрія.
Вичавити з педагога раба, який не хоче нести відповідальність і боїться робити вибір. Щоб вільний вчитель став серед дітей та батьків прикладом для наслідування у питанні свободи відповідального вибору. А освітня система створила широкі умови для його реалізації. Для цього необхідно предметно, конкретно, конструктивно співпрацювати з консервативними елементами освітньої системи у реалізації реформ: зменшення кількості предметів, створення практичних (компетентнісних, життєвих) навчальних програм, підвищення соціального статусу педагога, можливості створення індивідуальних освітніх програм тощо. І моя мрія полягає у тому, щоб це все формувалося і розвивалося не тоді, коли я буду пенсіонером, а щоб я ще працював і брав реальну участь у розвитку такої класної освітньої системи)

ЗГАДКА ПРО МИНУЛЕ))) GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE - 2020

Громадське радіо про Global Teacher Prize Ukraine - 2020 разом з переможцем Василем Дяковим та засновником ГС "Освіторії" Зоєю Литвин

ПРО ПЕРСПЕКТИВИ СІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ І НЕ ТІЛЬКИ:

Онлайн видання "Рубрика" запропонувала мені як експерту висловити думки з приводу майбутнього сільської школи, враховуючи сучасні тенденції. Не знаю, наскільки редакційна політика зможе зберегти весь текст. Тому розміщую повну версію статті. Текст довгий, можливо матимете інтерес та бажання з ним ознайомитися)))

Яка сучасна школа в селах України? Для того, щоб відповісти на це питання, відразу окреслю власні принципи розгляду цього важливого питання. По-перше, воно потребує комплексного та всебічного аналізу. По-друге, необхідно розглядати конкретну школу у конкретному селі і у конкретних умовах. По-третє, всі мої думки носять суб’єктивний характер, який базується на досвіді і, на жаль, не підтверджені результатами національних наукових досліджень, яких просто немає або мені невідомі.

Упродовж п’яти років на початку 1990-х я навчав учнів у малокомплектних школах Тернопільщини тому, аналізуючи сучасне становище сільської школи, опираюся і на розуміння, і на досвід. Крім того, працюючи 23 роки у Заліщицькій державній гімназії, щороку бачу, як навчаються 100 - 130 учнів з села, які у нас навчаються, як ставляться батьки до закладу освіти в цілому.

Розпочну з політичної та соціально-економічної складових життя села, адже вони безпосередньо впливають на його розвиток. Держава упродовж 30 років незалежности, у період глобальної урбанізації не визначила місця та ролі села у її функціонуванні. Адже обробляють землю сільськогосподарського призначення великі агрохолдинги, які за невеликими винятком, не дбають про збереження, вже не говорячи про розвиток, соціальної структури села. Фермерство та особливо кооперація сільськогосподарських виробників не набули поширення, хоча вони б значно покращили ситуацію у селах, насамперед тому, що у ці процеси залучаються місцеві селяни. Наприклад, у ХІХ ст. село зберігало українську ідентичність, за часів тоталітаризму СРСР у ХХ ст. комуністична влада визначала українське село через застосування репресій та рабства новітнього часу як механізм викачування ресурсів для використання у своїх потребах. Які для влади функції села у сучасній незалежній Україні – невідомо. Тому зменшення мешканців села, а відповідно і дітей, це питання не освітньої системи, а політичне та соціально-економічне.

У документальному фільмі про освіту «2045: Нова національна ідея» режисер Михайло Бно-Айріян, розповідаючи про діяльність школи на лінії розмежування у смт. Верхньоторецьке Донецької обл.. та у школі с. Трудолюб Полтавської обл., зупиняється тільки на закладах освіти, але не намагається зрозуміти, які перспективи цих населених пунктів у майбутньому. Тому прекрасні мрії вчителів з смт. Верхньоторецьке та заклики до того, щоб зберегти старшу школу (10-11 класи) у контексті реалізації Нової української школи у с. Трудолюб у майбутньому так і залишаться мріями та бажаннями.

Тепер про освітній процес у сільських школах, хоч я зазначав вище, про розгляд конкретних закладів освіти у конкретних умовах. Я окреслюю тенденції відповідно до власного досвіду. Якщо говорити про діяльність сільських педагогів, то часто вони під час проведення різноманітних методичних заходів, пов’язаних з обміном досвіду, чув позиції: «Та це у вас у місті. У вас більше можливостей. У нас немає Інтернету. У вас більше учнів у класі. Ми ще повинні займатися іншими справами, щоб мати додатковий прибуток тощо». Таким чином, у сільського вчителя існує багато причин, щоб не розвиватися. Частина з них має об’єктивний характер, але є і суб’єктивні чинники. У цьому випадку ми приходимо до аксіоми: «Тільки педагог особистість, інноватор, патріот може виховати, сформувати учня особистістю, інноватором, патріотом». Тому наскільки конкретний педагог, і не тільки у селі, відповідає таким критеріям визначається його особистим вибором, який ґрунтується на цінностях.

У нас існує неконкурентність серед педагогів, адже держава не намагається спонукати їх до саморозвитку та пошуку шляхів досягнення як власного успіху, так і успіху учнів. Різні прикладені вчителями зусилля в освітньому процесі оцінюються однаково. Продовжує залишатися зрівнялівка в оплаті педагога. Коли один педагог має 5-10 учнів у класі, а інший - 25-30 учнів при однаковій кваліфікаційній категорії та педагогічному навантажені отримують однакову заробітну плату. Коли один педагог працює 24/7, віддається роботі, а інший – тільки прочитує години, але мають однакове педагогічне навантаження, кваліфікаційну категорію, але отримують однакову заробітну плату. І таких прикладів багато. Часто складається враження, що держава надає частині педагогів соціальну виплату, тільки за те, що вони прийшли у школу і були присутні на уроках, а основний дохід людина отримує з інших джерел.

Інколи вчитель сільської школи не хоче підвищувати кваліфікаційну категорію внаслідок атестації педагогічних працівників, бо «то необхідно щось робити, треба їхати у район, щоб презентувати свою роботу, мені цього не потрібно, я цього не заслуговую, а що скажуть інші колеги, мовляв, хоче щось показати з себе і т.д.».

Часто у сільських школах фахівець з одного навчального предмету, наприклад, фізкультури, може викладати і математику, і англійську мову, й інші дисципліни. Якість викладання не фахівцем предметів, м’яко кажучи, сумнівна.

Зараз в інформаційному просторі стає дуже хайповим звертати увагу на форму, а не на зміст і видавати це за ноу-хау. Часто у ЗМІ автори статей про «рецепти успіху» педагогів ставлять у приклад практики тих вчителів, які стають популярними у соцмережах не завдяки створенню якісного і сучасного навчального контенту чи залученню учнів до проєктної чи інтегрованої діяльности, а завдяки одноденним перформансам, які не несуть жодного ціннісного і смислового навантаження. Звісно, розвиток емоційного інтелекту важливий і навчання повинне бути різностороннім та приносити позитивні враження, але критерієм професійности та ефективности педагога чи директора школи не можуть бути танцювальні флешмоби. Тому робота команди навчального закладу повинна бути спрямована, перш за все, на збільшення чисельности учнів у школі, покращення ресурсної бази та налагодження співпраці з органами місцевої влади, і саме такі кейси варті уваги ЗМІ та громадськості.

У суспільстві та державі на сьогодні є аксіомою те, що більший населений пункт має більше можливостей та ресурсів. У ньому формується конкурентне освітнє середовище, яке дозволяє успішніше реалізувати здібності дитини. І це правда. В українській освітній системі немає наукових досліджень щодо того, наскільки освіта є цінністю серед мешканців міст та сіл та що це для них означає. У цьому випадку нам важливо дізнатися про рівень консерватизму та стереотипів мислення, коли конкретна людина усвідомлює корисність якісної освіти та необхідність її здобуття.

Отже, попередньо підсумуємо, які фактори впливають на надання якісної освіти учням сільських шкіл.

По-перше, наявність ресурсів, що створюють більше можливостей для реалізації потенціалу дитини.

По-друге, розуміння органами місцевого самоврядування взаємозв’язків між існуючим соціально-економічним становищем села та успішністю закладу освіти, який у ньому функціонує, та поступове створення умов для покращення першого чинника як необхідної умови для подальшого існування (чи розвитку) школи.

По-третє, позитивне сприйняття громадою (середовищем) освіти як цінності, що покращує власний добробут, але потребує значних зусиль зі сторони дитини та підтримки батьків. Зміна патерналістського (споживацього) ставлення громади до функціонування школи у селі, коли громада вимагає від місцевої влади, держави її фінансування, але не докладає власних зусиль для підтримки, не шукає для цього точок співпраці та можливостей.

По-четверте, мотивованої команди педагогів, які об’єднують зусилля для успіхів дитини, має стратегію розвитку та розуміє важливість змін.

По-п’яте, створення конкурентного освітнього середовища для учнів, де успіх дитини залежить не тільки від конкретного навчального балу на уроці, а від умов розвивати його природні здібности та підтримки.

Що робить держава та органи місцевого самоврядування для вирівнювання можливостей надання якісних освітніх послуг у місті та селі?

Одним з важливих завдань, яке необхідне для реалізації завдань Нової української школи та оптимізації освітньої мережі є надання сільській школі фінансової автономії. На сьогодні часто педагогічні колективи сільських шкіл з невеликою кількістю дітей думають і впевнені у тому, що влада повинна їм забезпечити повне фінансування. Але держава надає фінансування на учня, і невелика чисельність учнів не дає змоги фінансувати у повному обсязі такий сільський заклад освіти. Тому варто, щоб кожен педколектив таких шкіл знав, наскільки вистачить державних коштів для фінансування їх діяльности. А тоді вміле, ефективне поєднання менеджерських вмінь директора та стратегічного бачення громади щодо розвитку освітньої мережі повинно вирішити питання дофінансування. Відхід від патерналізму і визнання педагогічним колективом власної відповідальности щодо діяльности школи у селі – ось необхідна умова початку шляху до успіху.

Створення та розвиток опорних закладів сприяє реалізації декількох чинників. Це і покращення ресурсної бази, і створення конкурентного середовища для учнів, і розуміння місцевою владою необхідности покращувати якість освітнього процесу.

Розпочалася дуже складна, але необхідна робота з удосконалення мережі освітніх закладів (оптимізація). Вона відбувається поволі. Часто на неї впливають політичні чинники, коли місцева влада хоче зберегти підтримку електорату (вчителів, батьків) на майбутніх виборах і не спонукає налагодити та вести діалог для вирішення питання існування школи.

Мені як переможцю Global Teacher Prize Ukraine – 2020 довелося спілкуватися з молодими педагогами та головою Близнюківської селищної ради на Харківщині. Приємно, що керівник місцевої влади щиро вболіває за розширення освітніх можливостей для надання якісних послуг учням, шукає вирішення складних питань оптимізації шкіл, постійно веде конструктивний діалог з педагогічними колективами. І таких, на мою думку, керівників у Україні багато.

Серед нових засобів підвищення педагогами як власної самооцінки, так і професіоналізму, є щорічна національна премія Global Teacher Prize Ukraine, участь у грантових програмах, залучення до освітнього процесу у сільській школі нових, мотивованих професіоналів, онлайн-ресурсів, наприклад, Всеукраїнська школа онлайн.

Агентами змін сільської школи уже декілька років є учасники проєкту «Навчай для України», коли мотивовані молоді люди прагнуть працювати у них два роки. Важливо, що вони проходять відбір та навчання у Літньому інституті, навчаються на магістерській програмі Київського університету ім. Б. Грінченка. З іншого боку – сільські школи, бачачи необхідність змін в освітньому процесі, надсилають заявки для того, щоб учасники програми у них навчали і допомагали змінюватися. Це далеко неповний перелік можливостей змінити середовище сільської школи. І готових рецептів для всіх сільських шкіл немає. Кожна, якщо хоче, шукає та обирає свій власний, унікальний та неповторний.

Найважливіше для сільської школи – це бажання колективу ставати кращою, конкурентною, шукати у співпраці з місцевою владою, громадою можливостей розвитку, насамперед, села, а потім закладу освіти. Це у консервативному, патерналістичному середовищі зробити надзвичайно складно. Хоч є на місцевому рівні паростки усвідомлення невідворотности процесів і не тільки декларування, але й конкретних спільних дій, які засвідчують рух у європейському напрямку.

МОДЕЛЬНА НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА: "ДОБРОБУТ, БЕЗПЕКА ТА ДОБРОБУТ" (5-6 КЛАС)

14 липня 2021 року було оприлюднено наказ МОН України, який рекомендує перелік модельних навчальних програм (МНП) для 5-6 класів Нової української школи відповідно до нових Державного стандарту базової середньої освіти та Типової освітньої програми. Приємно, що МНП "Добробут, безпека та добробут" для 5-6 класів авторського колективу під керівництвом завідувача кафедри життєвих компетентностей Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, доктора наук з державного управління, кандидата педагогічних наук, професора пані Олени Шиян рекомедована до використання. До складу авторського колективу увійшли: Волощенко О., Гриньова М., Дяків В., Козак О.,Овчарук О., Седоченко А., Сорока І., Страшко С.

Наступним кроком команди є розробка методичних матеріалів для апробації під час пілотування у 5-х класах Нової української школи, яка стартує уже з 1 вересня 2021 року. Відрадно, що львівське видавництво "Світич" запропонувало провести презентацію напрацювань для педагогів пілотних шкіл, що будуть апробовувати методичні матеріали. Невеличкий фотозвіт з презентації. Спільно працюємо і досягаємо успіхів. Усе найцікавіше - попереду.

пʼятницю, 6 серпня 2021 р.

ДЕРЖАВНИЙ СТАНДАРТ ПРОФІЛЬНОЇ ШКОЛИ: ПРОКРАСТИНАЦІЯ І ХАОС

У пошуках найоптимальнішої моделі профільної школи МОН України в авральному порядку намагається щось "намалювати" для "успішного запровадження". Варто відзначити, що Державний стандарт профільної школи мав бути затверджений у третому кварталі 2019 року. Тут можна сказати про багато "але".... і Закон України "Про повну загальну середню освіту" був прийнятий тільки у 2021, і Державний стандарт базової школи завтерджений в авральному порядку у вересні 2020 року, і так далі... Але Державний стандарт профільної школи виявляється має бути розглянутий на засіданні Кабінету Міністрів Уураїни у жовтні 2021 року))) Сьогодні у нас 5 серпня 2021 року. До жовтня залишилося менше двох місяців і "роди, тітко, дитину" і негайно. Ви, шановні колеги, чули про якісь виступи у ЗМІ з цього приводу? Я принаймні, ні! Отже, знову "штурмовщина" і "прокрастинація". Знову немає висловлення позицій, та щонайвижливіше, аргументів на якійсь освітній платформі. Поки що "дитина" робиться келійно, невеличкою групою представників МОН України, НАПН України, Комітетом реформ, Інститутом модернізації змісту освіти.... І? Цілком правильно: позиції - це тільки емоційно-чуттєві спалахи, які позбавлені будь-якої аргументації, наповнені деструктивом і нерозумінням одне одного. Це навіть не Верховна Рада, яка подає у друкованому вигляді депутатам поправки, позиції, обгунтування тощо. Генеральний директор директорату дошкільної та шкільної освіти МОН України під час вебінару, на який зібрали представників робочої групи відповідно до наказу МОН України, намагався подати "узгоджену" позицію "келійних працівників". Але "узгоджена позиція" стала зовсім неузгодженою, коли інші представники пропонували те, що вже було "узгождене".

Говорячи про пропозиції, то вони стосувалися кількости галузей, а їх зменшили до 5. Прозвучали репліки зі сторони п. Романа Шияна щодо дискримінації галузей, які "пропали" чи "заховалися". Друга пропозиція, співвідношення обов'язкового та вибіркового компоненту. Тут озвучена пропозиція "60% (обов'язково загальна для всіх) + 30% (обов'язкового вибіркова для всіх) + 10% (необов'язково вибіркова для всіх). Цікавили думки присутніх, та висловитися не дали))) Хоч 60% - це багато і дуже багато, на мій погляд.

Третє, пан генеральний директор намагався пояснити, що розуміти під профільним вивченням: поглиблене змістове вивчення предметів чи вивчення основ профільних предметів з розширенням їх практичного застосування у межах курсів за вибором. Тут виникли бурхливі дебати, які закінчились нічим. Жодна сторона залишилася при своєму.

Четверте, скільки профілів і які саме. Мова йшла не про окремі предмети, як зараз маємо у старшій школі, а про сукупність (кількість) предметів, які визнаачають профільність. Тут мені спав на думку навчальний план до 2011 року. Там якраз і закладалася реалізація такої концепції.

П'яте, пан, генеральний директор, намагався пояснити, що він розуміє, чи не він, а частина робочої групи, яка погодилась (чи не погодилась) під конкретними очікуванити результатами освітньої діяльности. Хтось застерігав від ухилу (акценту) на зміст, хтось - на процес, хтось - на результат. Власне, і в цьому питанні кожен залишився при своїй думці.

Вебінар пройшов як серія серіалу, де хоч і маєш щось рефлексувати, але за емоційним наповненням дійових осіб не встигаєш цього зробити. На жаль, як завжди.

І знову перше. Немає ніякового наукового підгрунтя, принаймні його не озвучували, щодо доцільности тієї чи іншої позиції. Національна академія педагогічних наук - аууууу - де ви? тобто будь-яка озвучена позиція є волюнтаристською і тому сприймається емоційно, а не раціонально.

По-друге, ніде у педагогічному просторі немає крихітки інформації, що такий процес відбувається. Тобто, "нема, нема і є...". Немає фахової дискусії, хоч у нас, педагогічної спільноти, є безліч різноманітних платформ, багато журналістів, які пишуть на освітні теми. Але ця тема не в топі.... Зараз, хоч уже перебуває у межах прокрастинації. І від неї залежить усе майбутнє Нової української школи.

Завершення було до певної міри парадоксальним. Зібрали, щоб послухати думки. Висловили свої, тих, кого запросили, не вислухали. І дали вказівку - "роди, тітко, дитину". А терміни хоч дайте. Уже навздогін між собою дійові особи проговорили, що все потрібно зробити до жовтня))) А все - це конкретні очікувані результати для галузей чи підгалузей. Хоч на який ухил орієнтуватись - невідомо. Але є ідея компетентнісного підходу Нової української школи.

Продовження буде.... Чи не буде... Серіал складається з декількох серій. Публічно і то в обмеженому товаристві уже відбулася. Тепер очікуємо...