ЧИТАЮЧИ ЯРОСЛАВА ГРИЦАКА... РЕФЛЕКСІЯ

 "Подолати минуле: глобальна історія України" Ярослава Грицака є безумовно подією у суспільному житті України 2021 року. Відомий історик не стільки дає відповіді на питання сучасности, як прагне, і досить вдало, ввести у всесвітній контекст історію України. 

Як пише архиєписком Борис Гудзяк, митрополит Філадельфійський, президент Українського католицького університету: "Якщо ви не хочете думати, розвиватися, змінюватися, у жодному разі не читайте цієї книжки! Ця книжка - синтез і прогноз: вона, безперечно, про наше минуле, але все ж більше про теперішнє, та насамперед - про майбутнє, яке писатиме кожен, хто читатиме". 

Теза автора про модернізацію України як умови потрапляння нашої держави до найрозвиненіших країн світу - теза глобально вічна. Иншого шляху немає. 

Прикінцеві розмірковування автора про "розбиття імперії", про те, "щоб вирватися з бідности, треба бути нацією", про те, "що правові інституції можуть вижити лише тоді, коли вони відповідають суспільним потребам", що для успіху реформ необхідно, "щоб у значної частини суспільства склався правильний набір цінностей" (читай "цінностей самовираження"), "наявність криз" та "наявність мрії" - це наріжні камені ідеології творення сильної України... 

Мої тези, це окреслення тих параметрів, які є викликами, і які потрібно подолати насамперед у свідомости громадян України. І це, швидше за все, запрошення до дискусії, ознаки діагнозу нашого сьогодення для розробки "лікування" на перспективу.

"За даними Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва від серпня 2021 року, в Україні є близько 24% українців, які вірять у свою спроможність впливати на стан справ в Україні. Майже 70% вважають, що вони особисто не можуть вплинути на це. Оця невіра в свою здатність щось змінити — це те, що заважає бути українцям потенційно активними, тобто стати тими людьми, які за потреби активізуються.

Водночас в Україні, окрім 10% активістів, є прошарок людей (це 30% молоді), які кажуть, що ми не брали участі у цих формах політичних активностей, але ми зацікавлені. Це ті люди, які активізуються упродовж наступних років".

І влада робить все для того, щоб не збільшувався відсоток тих, хто може впливати на стан справ у країні. 

Громадяни України таки європейці, тому що у суспільному та політичному житті мислять та діють приблизно однаково, але є одна відмінність: "В інших державах сформовані ефективні державні інституції на відміну від України, в інших країнах є система демократії як довіри суспільства до влади та навпаки...." 

У цілому кожен з нас живе у "бульбашці" власного досвіду, яка обмежує й інколи не дає вийти на узагальнення та масштабування у межах держави. 

Питання: "Хто та за яких умов прийде в українську владу для реалізації цих амбітних ідей?" Розуміючи тривалість і перманентність процесу, вбачаючи у ньому переважаючі цінности самовираження спільноти української нації, неминуче оглядаєшся навколо себе, де є громадяни незалежної України, і бачиш:

- монополізація всіх сфер життя незалежної держави стримує формування та розвиток середнього класу. Український середній клас, як не дивно, формується у багатьох країнах світу. Там, де для них є зрозумілі, прості, доступні та справедливі правила гри;

- відсутність конкуренції у всіх сферах життя спричиняє до поглиблення кризи та неефективности управління і обмеженість поступу;

- відсутність іноземних інвестицій та знищення чи обмеження тих, хто це намагається зробити - показовий факт убогости і державних стратегій, і розуміння значення ролі держави у модернізації; 

- відсутність практичного справедливого верховенства права, яке б обмежувало та переводило монополії в інший статус, який би дозволяв їм використовувати прибутки для модернізації всіх сфер держави;

- корупційність державного управління перешкоджає молодій людині з європейським мисленням працювати в державних інституціях. Прикладом цього є непоодинокі факти, коли людина-патріот, професіонал з грунтовними знаннями та іноземних досвідом і практиками проходить шалений конкурс на посаду у вищі органи влади і, після невдалих намагань змінити елементи системи на краще, йде у приватні структури, де її цінують та поважають;

- аполітичність значної частини української молоді незалежної України у своєму бажанні перемагати на виборах (це загальна тенденція молоді у сучасному світі) реалізовувати амбітні інституційні зміни;

- криза управління, коли покоління "комуністів" та "комсомольців", які набули досвід радянського періоду керівництва, поступово відходять, але система не виховала якісної менеджерської зміни керівництва державою. І не тільки не виховала, але й заклала  у ній базові риси управління збереженого радянського періоду, видозміненого та пристосованого до сучасности; 

- на цьому фоні прогресує "політика популізму", яка приводить до влади людей непрофесіоналів, які нищать державні інституції, а суспільство, не маючи іншого досвіду державного управління, призвичаюється до такого стану, де важливим є питання про "телевізор" та "холодильник" (видозмінене гасло: "хліба та видовищ"  є "імперським продуктом та конструктом", яке вперто на наполегливо просувають в українському інформаційному просторі);  

- інформаційний простір і глобальний, і національний наповненний інформаційним сміттям, яке кожна людина має "фільтрувати". Сприймати чи не сприймати - кожен вирішує самостійно, відповідно до свого досвіду та потреб;

- покоління 1960-1970-х років, частина якого перебуває на заробітках в інших державах та інвестує у своїх дітей та внуків кошти, призвичаює частину з них до "легкого хліба" ("Хліба та видовищ") і тим самим унеможливлює бажання молодих людей брати на себе відповідальність за долю країни;

- покоління незалежної України, хто народжений після 1991 року, в період розвитку глобального світу мають набагато більше можливостей реалізувати себе "тут і зараз". Тези: "якщо мені погано "тут", то я можу шукати добре "там", "навіщо мені докладати зусиль для творення загального блага, які не знаю чи будуть виправдані, якщо я можу створити власне благо і здобувати власний успіх" - це підкреслюють; 

- молода людина України часто не намагається знайти роботу чи навчатися у державі, а їде в інші країни. Мова у цьому випадку не тільки про зарплату, але й про підходи. Для неї - "там - краще та ефективніше". 

І ключове, яке звучало на початку, що мотивуватиме молоде покоління - покоління початку третього тисячоліття, віддавати свої зусилля на формування позитивних, ефективно діючих державних інституцій, не отримуючи нічого за це навзаєм - ні від держави, ні від суспільства? Що допоможе молодим професіоналами брати на себе відповідальність за державницькі справи? 

Навіщо це молоді? Що може об'єднувати різні покоління незалежної держави? І коли воно об'єднає і видозмінить "сучасних бунтарів", які хочуть "все, негайно і багато" на людей, які усвідомлюють, що "тільки здатність віддавати свій ресурс (час, зусилля) для творення держави принесе загальний успіх і громадянину, і суспільству, і державі? І чи монополії та корупція дасть змогу втілити це в життя?   

І ЗНОВУ ПРО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ В ШКОЛІ

 Комплексне питання, яке не може бути розв'язане одним розчерком пера, але про яке потрібно постійно говорити, адже історія- це шлях для сьогодення і майбутнього, це шлях формування  активного громадянина вільного від совковости, це шлях, який дозволятиме боротися у інформаційному просторі з "фейками" та "маніпуляціями". Але хто, як та за чим буде вчити історію у школі чи пропонуватиме усвідомлене, критичне розуміння минулого? Питання, на яке вперто люди від освіти не хочуть давати відповіді.... Напевне, так легше - бо "у хатці" і роблять свою справу, про яку суспільство і не догадується. 

Демократія без демократії в освіті. Чергова спроба... Поки що без результатів і якихось видимих порухів. 

НОВІ ПІДРУЧНИКИ У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Упродовж листопада - грудня були організовані курси щодо ознайомлення педагогічної спільноти з новими підходами під час створення підручників для Нової української школи. Ділилися досвідом колеги з Фінляндії, розповідаючи про організацію видання підручників. Акцентували увагу на багатьох речах, які стосувалися і змісту, і методики, і оформлення, і менеджменту... 

Виступали українські видавці, представники Інституту модернізації змісту освіти, творці модельних навчальних програм. 

Звичайно, досвід важлива справа, але немає у них інституцій, які є в Україні і тому ми не можемо сказати добре це чи погано у контексті освітніх процесів НУШ. Дякую модератору зустрічі науковця, вчителя-новатора Новопечерської школи Юрія Гайдученка за запрошення поділитися думками практика щодо проблем і побажань української спільноти для творців підручників. Відрадно, що ко-спікерами стали і директор Заліщицької державної гімназії Олександра Войчишин та переможець Global Teacher Prize Ukraine - 2019 Наталія Кідалова. Сподіваємося, що продовження буде...

ДІЛИМОСЯ ДОСВІДОМ.

 Співпраця завжди корисна з погляду обміну досвідом, викликами. Мені вдалося поділитися досвідом з педагогами Кіцманської ОТГ. Мова велася про готовність педагогів до впровадження ідей Нової української школи. Говорили про проблеми, про можливість їх вирішення, про майбутнє та про те, що необхідно робити всім причетним до освіти для загального успіху. 

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ГІДНОСТИ

 Пошук гідности у сучасному суспільстві - процес складний і непередбачуваний. Людство змінює своє бачення майбутнього - і свого, і кожної людини. Тому акцентувати увагу на гідності та свободі необхідно з погляду відповідальности та розуміння суспільної значимости кожного. Упродовж трьох тижнів було проведено багато заходів, які мали на меті спонукати гімназистів задумуватися над необхідністю проявляти та розуміти гідність у щоденному житті. 

Серед заходів, які були організовані у співпраці з психологом, соціальним педагогом Іриною Гарвасюк, присвячені Дню доброчесности як однієї зі складових гідности. Гімназисти 2Б, 1Б, 3А, 3Б, 4А, 4Б класів висловлювали свої міркування, говорили про важливість, наводили життєві приклади...  

До Всесвітнього дня захисту від СНІДу були проведені  інформаційні акції для учнів 2Б, 4А, 4Б класів, де спільно вирішували практичні життєві задачі, як стосувалися даної проблеми, обговорювали відео. У них були вказані причини, наслідки, перебіг СНІДу, ставлення світу до проблеми ВІЛ-інфікованих. Учні усвідомлювали важливість проблеми і отримали алгоритми взаємодії з ВІЛ-інфікованими, висловили своє сталення до неї. І закликали образно поважати ВІЛ-інфікованих.

Тривалий процес пізнання демократичних цінностей - прав та свобод, цінностей відбувався упродовж двох тижнів у 9 та 10 класах, де вивчається курс "Громадянська освіта". Гімназисти пригадали події Революції Гідности, обговорили необхідність пам'ятати жертв - Героїв Небесної Сотні. Після цього розглянули факти порушення прав людини на сайті 

взяли участь в акції "Марафон написання листів" на підтримку людей, права яких порушені. 

Традицією у гімназії є участь гімназистів у Міжнародному дні боротьби з корупцією (9 грудня). Відповідно до путівника EdCamp щодо проведення заходів у рамках відзначення Всесвітнього дня Гідности гімназистам 3-6 класів було запропоновано відео, які розкривають сутність корупції, механізми реалізації корупційних дій. Після перегляду відбувалися жваві  дискусії, пов'язані з вирішенням питань: "Давати чи не давати хабарі? Наскільки українське суспільство може подолати корупцію і як на це впливає гідність кожного?" А практичним завершенням стала онлайн-гра "Непідкупність", у якій молода людина має право вибору і цей вибір дає змогу розуміти наскільки вона може протидіяти корупції на побутовому рівні. Було цікаво. Відбувалися дискусії під час вибору того чи іншого варіанту відповіді. 

І на завершення знову традиційно - гра "Країна Гідности" у 5(9) класах. Спочатку відбулося обговорення можливостей Країни Гідности щодо реалізації соціальних прав громадян: на освіту, охорону здоров'я, житло, захист від бідности та соціального включення, соціальне забезпечення та підтримку, працю, організацію. Команди активно шукали шляхи вирішення проблем, порівнювали, аналізували, робили вибір. І таки декілька команд зуміло вкластися у бюджет, тобто не вийти за рівень доходів. 

І на завершення декілька думок про Революцію Гідности та її значення для України: 

«На мою думку, люди вийшли на майдан, тому що влада не захищала інтереси громадян, а люди, в свою чергу, відстоювали свої права та гідність. Наша гідність проявляється з повагою та гідним ставленням до інших. Гідність ототожнюється з людяністю. Гідність живе там, де взаємоповага, а відносини – рівноправними».

«На мою думку, люди боролися за краще майбутнє, жертвували своїм життям за краще наше життя. Вони відстоювали свої права та свободи, хотіли показати, що думка народу теж важлива". 

«Люди вийшли на майдан для того, щоб відстоювати свої права. Ми повинні мати свої права, держава повинна дотримуватись цих прав. У нашій країні має панувати порядок у всьому, починаючи від порядку на вулиці і звершуючи порядком у законах та чинної влади.

Ніхто не має порушувати наші права та чинити насильство. У 2014 році люди не змогли терпіти нахабства влади, яка не чула бажань людей, тому повстали захищати наші права, а на мирні протести влада відповіла жахом – безкінечними вбивствами та опором».

«Для чого це? Щоб ми були рівними з державами Європи і нас не вважали «білими рабами», щоб побачили, що ми сильна держава. Гідність – це повага та рівність між людьми, спокій серед людського безладу".

"Люди хотіли змін, хотіли свободи та право голосу, хотіли чесну владу та нормальні умови для забезпечення свого життя, хотіли відновити свою честь"

ПРО СЕНСИ В ІСТОРІЇ

Пошуки не завжди дають відповіді на поставлені запитання, але вони дають поштовх до мислення та формування нових парадигм. Це відлік нових цінностей, які стають тим, що "можна намастити на хліб". 

Спробуйте і ви... Адже цінності - категорії инакшости та пошуку нового. 

 

НАША - НЕНАША ІСТОРІЯ. СРСР У ПЕРІОД ЗАСТОЮ...

 

ПРО КРАСУ І НЕ ТІЛЬКИ...

 

РОЗДУМИ...

 Ось говорять про експертів. Хто вони у сучасному світі? Навіщо взагалі необхідні експерти? Що, крім отримання заробітної плати, вони хочуть чи можуть? Експерт, на мій погляд, для того, щоб здійснювати комунікацію між суспільством з його баченням тієї чи іншої ситуації та відповідним органом, який має чи може її вирішити... У чистому осаді експерт спонукає вести перемовини зацікавлених сторін для вирішення питання, пошуку компромісу, прийняття рішення.  Результат роботи експерта - це рішення, яке прийняте консенсусом і за чке несуть відповідальність всі сторони. 

Що ми маємо у результаті діяльності експертів в українському інформаційному просторі? Чи вирішують експерти якісь проблеми спільно з владою? Напевне, ні! Чи намагаються вести перемовини з владою? Теж ні! Так, влада не хоче, не може, непрофесійна... Але... Тоді навіщо експерти? 

Думка складається проста і водночас страшна: вони для того, щоб розбурхувати суспільство, тримати його у страхові, не давати можливости думати та впливати раціонально на своє життя і життя держави. Ось для чого експерти... Чи може я помиляюся?

А як реагує громадянин на такий шквал негативу в інформаційному просторі України? Правильно, один каже, що "його/її збирає на нерви та піднімається тиск", інший - "що взагалі не дивиться політику, бо це травматично для психіки", ще інший - просто живе своїм життям, адже нічого змінити не може, четвертий, п'ятий, шостий, сьомий.... Тобто інформаційний простір, особливо суспільно-політичний, побудований так, щоб знищити будь-який прояв, бажання громадян довіряти один одному і владі в тому числі, створити ситуацію зневіри, боязні, страху, безпорадности і т.д. Це паталогічне нищення нашої психіки, наших інституцій, нашої державности... 

Хто за це відповідатиме? І чи відповідатиме? І кому це вигідно? Олігархам, владі, Росії, світу...   Відсутність балансу, відсутність позитиву у житті держави - це формування такого покоління нових громадян, які або стануть рабами, або просто виїдуть за кордон, щоб не стати психопатами... 

Питання "Як подолати радянське минуле?" має просту відповідь, яку не можна реалізувати. Відповідь: "Позбавити людину страху перед владою, "вищими органами". Адже страх гальмує будь-який процес творчости, страх вбиває довіру, страх спонукає дивитися на світ очима "виживання" а не самореалізації. Саме страх несе отой весь негатив у суспільстві. І ще одна гіпотеза, яка банальна, але потребує підтвердженя: "громадянин України виїжджає за кордон не тільки і не скільки для покращення свого добробуту, як для того, щоб не жити у страхові тут, у рідній країні". У чому страхи: у невпевненості у завтрашньому дні, у маніпуляціях зі сторони влади, у неможливості себе реалізувати, у відсутності соціальних ліфтів для здібних та обдарованих, у небажанні влади налагодити конструктивний діалог, у війні, у відсутності правового захисту... Далі - кожен може продовжити список, але і цього, на мій погляд, достатньо. 

І немає критичної маси громадян, які змогли би дати віру та впевненість суспільству у майбутньому. А ініціативна група "Перше грудня", на жаль, сильна духом, але не може достукатися до душі кожного, який продав її ідеям популізму, інфантилізму, патерналізму... 

Це у нас де? На якому рівні? І що робити? 

НОВЕ НА НОВЕ, ПО-НОВОМУ... ПРО ПОЛОЖЕННЯ ПРО ОРГАНІЗАЦІЮ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЛІЦЕЮ.

 Консультативна ради при Президентові України по впровадженню ідей Нової української школи у середню освіту разом з Комітетом реформ, народними депутатами Верховної Ради України, представниками Міністерства освіти і науки України зібралися на чергове засідання. Воно мало на меті визначити подальші кроки роботи, пов'язаної з затвердженням постановою Кабінетом Міністрів України Положення про ліцей, де не враховано ідей НУШ. Розпочав роботу народний депутат, заступник голови комітету з питань освіти, науки та інновацій Верховної Ради України  Сергій Колебошин. Він запропонував висловитися з двох ключових питань. Перше стосувалося, як організовувати роботу по Положенню про ліцей - вносити редагування у діючий варіант чи розпочати роботу по розробці нового. І друге, які питання необхідно внести у документ. Вони повинні стосуватися ліцею в цілому, стосуватися академічного та/або професійного ліцею. 

Виступаючі зупинилися на тому, що необхідно розпочати розробку нового проєкту Положення про ліцей та Положення повинно стосуватися організації та діяльности не конкретного виду ліцею (старшої(профільної) школи,  а в цілому. 

Тези, які були озвучені Василем Дяковим, який підтримав ідеї представників Комітету реформ: ліцей не повинен містити початкової школи (1-4 класи); враховувати рівний доступ до якісної освіти учнів у різних регіонах України; запровадження опорного ліцею, засновниками якого повинні бути декілька об'єднаних територіальних громад; забезпечення автономії щодо фінансування ліцеїв, пов'язаних з відкриттям банківського  рахунку; визначення вимог для  працевлаштування та діяльности педагогічних працівників ліцею; розробка окремих положень для академічного та професійного ліцеїв. Продовження буде. Хоч процес буде складним та тривалим. У виступах прозвучали думки про розробку одного Положення про ліцей, про об'єднання у положенні декількох видів ліцею разом з пансіонатами, про певні маніпуляції, яким супроводжувалася розробка Положення про науковий ліцей. Була рефлексія від ректора Київського НУБіП, ексочільника МОН України Станіслава Ніколаєнка про те, що не можна змінювати статус закладу освіти у селах, не зважаючи на кількість учнів. Виступила народний депутат ВРУ Наталія Піпа, яка відзначила, що необхідно ефективно використовувати бюджетні кошти в галузі освіти. Олексій Полторацький, директор департаменту освіти і науки Дніпропетровської обласної державної адміністрації, зазначив про складнощі щодо організації мережі ліцеїв в области. Вони, насамперед, стосуються фінансування різних типів ліцеїв. Неможливість відкрити пансіонати, які потребують значних фінансових вкладень. І вони не врегульовані на законодавчому рівні. Ірина Жданова, Олександр Ляшенко, академік, секретар Відділу загальної середньої освіти НАПНУ,Олег Фасоля, експерт Шведсько-українського проєкту «Підтримка децентралізації в Україні» SKL International, ексдиректор Департаменту освіти і науки Хмельницької ОДА, Анна Пуцова теж висловили думки з приводу даного питання. Продовження буде... 

ПАМ'ЯТЬ ПРО ГЕНОЦИД

 Сімейні історії завжди зворушливі та пам'ятні. Особливо, коли вони вбираються дитячою пам'яттю змалечку. День вшанування пам'яті жертв Голодомору 27 листопада вкотре повертає до босоногого дитинства, коли, сидячи на ослінчику, лаві влітку чи на стільчику у кімнаті взимку, слухав спогади моїх бабусі та дідуся. Бабуся Харченко (Бершадська) Надія Василівна, 1925 року народження, проживала у с. Боровиця славного козацького Чигиринського краю, на берегах славетного Славути-Дніпра. Батько Василь був середняком і ще наприкінці 1920-х - початку 1930-х потрапив завдяки сусідам до списку тих, кого необхідно було розкуркулити (читай: "забрати все, що нажили непосильною працею") та відправити у невідомість, з якої переважна більшість селян-середняків уже не повертались додому. Завдяки родичці, яка працювали у сільській раді та попередила Василя, він зумів втекти на конях до родичів на Одещину. Матір з двома малолітніми дітьми змушені були втекти в інше село і переховуватися в інших родичів. Червоні таки прийшли і забрали все, що модна було завбрати. Батько повернувся аж восени... Але це був тільки початок. У 1932-1933 роках бабуся пішла до першого класу місцевої школи, де було 16 учнів. Восени дітей, які відвідували школу, ставало менше і менше... Десь у 1933 році запровадили таке-сяке шкільне харчування, яке складалося з води з декількох перемерзлих картоплин та пшонин. Але і такого харчу не давали всім. Тільки тим, хто з вигляду охляв і виглядав швидше на мертвого, аніж на живого. Бабуся бачила, як діти, які приходили були опухлими, у них був великий живіт, вони на уроках спали і  по на них сідали мухи, але діти не мали змоги їх зігнати. Так з 16 дітей залишилося на кінець 1933 року 10, а потім 8. Так поступово гинуло українське село. Родина вижила завдяки батькові Василеві, який вмів усе робити по господарству, і тому, що село не потрапило на "чорну дошку".

Дідусь Харченко Василь Григорович, 1913 року, народився у Комінтерновому поблизу Одеси. Його батько Григорій був есером та провадив агітацію на кораблях Чорноморського флоту ще до більшовицького перевороту, тому їх виселили аж у Казахстан на територію поблизу річки Емби, неподалік Актюбинська. Там прожили до 1924 року, поховали матір. У 1932 - 1933 роках Василь Григорович пройшов курси механіків-водіїв, отримав водійське посвідчення. Йому вдалося вступити на роботу водієм на хлібопекарське підприємство. Найстаршою після смерті батька у родині була сестра Шура, 1900 року народження. І ось для того, щоб вижити, хоч і на Одещині не було масового Голодомору, дідусеві вдавалося не часто під загрозою покарання, адже Закон про "п'ять колосків" був безжальним для будь-кого будь-де, привезти трохи або зерна, або муки,  або хліба у сім'ю. Так, вдалося вижити.

 Не можу  не згадати батька Дякова Григорія Володимировича, 1940 року народження, який проживав у с. Доброводи Монастириського району. Це інший голод - голод 1946-1947 року. Коли, за словами батька, вони зі старшим братом Олегом, 1936 року народження, ходили збирати колоски на колгоспних полях. Їх ганяли нагайками, стрільбою бригадири, сторожі, голова колгоспу. Було страшно. Але для того, щоб вижити, треба бало йти і збирати. Батькам, які "працювали" (кріпакували) у колгоспі за трудодні отримали менше зерна, аніж діти принесли з полів. 

Пам'ятаймо про геноцид українського народу. Пам'ятаймо про жертв Голодомору. Пам'ятаймо про тоталітарну владу комуністичного режиму!

ПОШУК. НЕЗВІДАНІСТЬ. ПИТАННЯ.

 Україна після Революції Гідности 2013-2014 років змінила частину суспільства. Воно відчуло, що може впливати на політику держави, відстоювати свої права, свою гідність та свободу. Але Революція у її активній фазі минає і настає рутенна буденність. Буденність, основою якої є праця, праця і праця задля держави, задля власного успіху. 

Питання: "Наскільки ми стали вільні? Наскільки кожен може проявити свободу інести відповідальність?" - дуже індивідуальне. Частина суспільства розуміє "свободу", як анархію, безкарність, і набір будь-яких дій, які можуть навіть підпадати під адміністративний та кримінальний кодекси. 

Інша частина - вважає, що "свобода" - це відповідальний вільний вибір, коли громадяни України своїми діями утверджують правову, незалежну державу, дотримання тих правил, які вона встановлювала упродовж усього періоду незалежности. 

Ще інші - вважають "свободу" прерогативою винятково держави і чекають, що їх будуть "годувати у всіх сферах", задовольняючи їх потреби.  

Інфантилізм та патерналізм - це два складники, які залишаються всередині значної кількости громадян України. Експерти, які апелюють до свободи громадян у системах, звертаються у пустоту. Адже ці слова для них не є закликом, а порожнім звуком. Вони для них не несуть цінностей, їм ці слова непотрібні, бо дії засвідчують і далі страх і нерозуміння, що від них і тільки від них залежить успіх, досягнення України. 

Тільки люди, які здатні працювати на благо держави, дотримуватися правил держави, говорити правду і собі, і суспільству, і державі, будуть і успішними самі по собі, і будуть творити успішну державу. Так зробив Ізраїль на початку свого творення наприкінці 1940 упродовж 1950-х років, коли ті євреї, хто прибув в державу закочував рукави і творив у конкретній сфері єврейську державу. Нісши відповідальність за вибір і власний, і держави.      

ШАЛЕНІ УВЕРТЮРИ ОСВІТИ У ЛИСТОПАДІ. Серія 2.

 Тепер перейдемо до методичного аспекту. Він справді був шалений і розпочався ще наприкінці жовтня. Спочатку була онлайн-зустріч творчої групи щодо впровадження експерименту регіонального рівня "ЕКОШКОЛА". На ній координатор експерименту, представник  Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти Людмила Кучер ознайомила учасників з орієнтовними критеріями щодо визначення ефективности і запропонувала внести пропозиції для їх покращення. 

Далі - цікавіше. Останній тиждень жовтня - це марафон "підвищення кваліфікації" у контексті реалізації завдань Нової української школи. Організований Тернопільським обласник комунальним інститутом післядипломної педагогічної освіти (ТОКІППО) 15 лекцій у другій половині дня. Прямо-таки "перегони по вертикалі". І нормативно-правова база  впровадження НУШ, і Державний стандарт, і Типова освітня програма, і Модельна навчальна програма, й оцінювання, й інклюзія, й інформаційне середовище, і ще багато-багато чого... І це все у прискореному варіанті. 

Лекції, лекції, лекції.... Так, як я брав участь у розробці усіх визначальних документів - Державний стандарт, Типова освітня програма, Модельна навчальна програма, оцінювання, - то це все знайоме. Цікаво спостерігати,  як трансформується ідея Нової української школи з зануренням в освітню систему, коли входить до конкретної установи підвищення кваліфікації вчителів, конкретного закладу освіти, конкретного педагога. Свято плавно перейшло  у листопад. А там декілька хороших та приємних новин.

Перша, відбулася онлайн-зустріч з педагогами, які обрали Модельну навчальну програму  інтегрованого курсу "Здоров'я. Безпека. Добробут" (керівник О.Шиян) для апробації у пілотних  5 класах Нової української школи. Під час заходу педагоги ділилися результатами використання запропонованих навчальних матеріалів, які розробив авторський колектив. Авторський колектив відповідав на питання, знайомив з концептуальними засадами побудови навчальних матеріалів, запрошував до співпраці. 

Паралельно проходить робота з виданням "Світич" (м. Львів) по підготовці підручника для інтегрованого курсу "Здоров'я. Безпека. Добробут" для учнів 5 класу Нової української школи і подачі на конкурс підручників. 

 І на завершення.... Довга дорога в дюнах... Ми - тренери вчителів, які працюватимуть у 5 класі Нової української школи у 2021-2022 н.р., упродовж двох тижнів  - до кінця листопада проводимо підвищення кваліфікації. 

Знову шивдше, вище, сильніше, зно все в поспіху, знову бачиш педагогів, які побачать у 5 класі дітей Нової української школи... Все промелькає дуже швидко-швидко... мчить на першій космічній швидкости. І при цьому Ти розумієш, що форма збережена, але наскільки зміст входить у свідомість кожного з нас. Питання хоч не риторичне, але без окресленої чіткої та свідомої відповіді. Тому, що нас чекає у новому навчальному році у п'ятому класі, невідомо. Ні відомо, що будуть документи, будуть нормативно-правові акти, буде форма. Але наскільки вона свідома чи несвідома у свідомости та серцях кожного педагога. Питання відкрите. І не для суспільства, держави, а, насамперед, для кожного з нас, педагогів. І від цього, і тільки від  цього залежить успіх чи не успіх НУШ у конкретній школі, у конкретній точці. 

 

 

ШАЛЕНІ ОСВІТНІ УВЕРТЮРИ ЛИСТОПАДА. Серія 1.

 Листопад цього року, як завжди, є насичений різноманітними освітніми подіями. У них тісно переплелися і освітній процес, і методичний. Спробує все по порядку)

Щодо освітнього процесу, то тут справи наступні. Ще у серпні ми  на методичному об'єднані вчителів природничого циклу розробили план щодо впровадження інтегрованих проєктів, які б дали можливість дитині спростити ситуацію з виконанням домашніх завдань. Зокрема, з Оленою Лугофет, учителем біології ми знайшли точки дотику тем у 8 класі. Коли з основ здоров'я вивчаємо харчування і з біології вивчаємо харчування. Отак і народився інтегрований проєкт, коли восьмикласники мали змогу підготувати та представити презентацію, у якій і раціон харчування, і хімічні добавки, і отруєння. Все у комплекті))). Тож, запланували і тепер, у листопаді, реалізовуємо. Видається вдало. Один проєкт - дві оцінки))) Ніби спрощення відбулося. 

Друга серія - "довга дорога в дюнах". Події, пов'язані з підготовкою реферативних робіт обласного етапу конкурсу-захисту МАН для учнів 6-8 класів. Він розпочався ще з вересня, але вийшов на фінішну пряму у листопаді. Три роботи, дві з яких з історії України - Марта Шипітка та Ілона Стецька, одна - з популяризація екологічно безпечного способу життя - Юлія Зима. Усі учениці 4(8)-Б класу. 

Спочатку написання та підготовка, потім - презентація. Результати - попереду

Третя серія - у Міжнародний день толерантности (16 листопада) з 6(10) Б намагалися зрозуміти, що таке толерантність і за яких умов вона ефективна. Спочатку переглянули відео, а потім обговорювали і робили припущення щодо різних аспектів толерантности у різних випадках. 

ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА. ОНЛАЙН ПЛАТФОРМА "3D ДЕМОКРАТІЯ: ДУМАЄМО, ДБАЄМО, ДІЄМО"

 

УНІКУМ. ПАМ'ЯТІ ГЕРОЯ АТО ОРЕСТА КВАЧА

 

ВПРОВАДЖУЄМО ЦІННОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ХАРТІЇ ВІЛЬНОЇ ЛЮДИНИ

 

ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

 Питання Олександра Герцена та Миколи Чернишевського у заголовку допису не риторичні. Після зустрічі з міністром освіти і науки Сергієм Шкарлетом під час обіду у Києві з нагоди церемонії Global Teacher Prize Ukraine - 2021 зрозумів, що управління освітою перебуває в одній реальности, а педагогічна спільнота - в іншій. І їм, на жаль, на дано перетнутися. У чому справа? - запитаєте ви. Все банально, як завжди, у світі. Міністр знає термін "децентралізація" - і це добре. Навіть акцентує увагу  на тому, що саме засновники на місцях мають безліч повноважень, щоби ... І тут перелік: і відкривати і закривати (чи призупиняти діяльність) закладів освіти, і встановлювати доплати вчителям, і запроваджувати електронний документообіг, і організовувати (за Є.Клопотенком) здорове харчування, і вирішувати питання перевантаженості приміщень закладу освіти,  ідофінансовувати з місцевого бюджету бюджети закладів освіти, і т.д. Тобто засновник - у нас, на місцях, ма1же "бог" і разом з ним директор. Але виникає побіжно декілька питань, відповідей на які так і не отримав.

Хто і як повинен готувати чи здійснювати перепідготовку директора закладу загальної середньої освіти  менеджером та управлінцем? Питання покрито мороком пітьми. Ні, у нас є заклади, у яких це здійснюється, навіть гроші держава виділяє. Але наскільки ці факультети, курси - ефективні? Питання - риторичне.

Ще одне питання: "Яка нормативно-правова база освітньої галузі допоможе розрубати Годіїв вузол щодо створення автономної бухгалтерії окремо взятого закладу загальної освіти?". Тут значна частина директорів великих міст, обласних центрів подивовано подивиться на мене... Але на рівні ОТГ (територіальних громад) - це питання наполегливо і вперто гальмується засновником. І виникає розрив між управлінськими процесами в освіті у великих містах та обласних центрах і в ОТГ, особливо якщо вони дотаційні. І відповідь міністра - це "справа громади" - не вирішує проблеми. Чому немає механізму, прописаного у нормативно-правовій базі, який би регулював і вирівнював ці процеси? Яким чином директор може добитися фінансової автономії у засновника, якщо він від нього залежить, бо саме останній укладає контракт з першим? Як вирішити це питання у правовому полі? Як МОН України може захистити директора у цій ситуації? Зрештою у міністра є  дві "страшилки" НАЗК та НАБУ, які можуть відкривати на нього кримінальну справу за перевищення повноважень МОН України. 

У цьому випадку варто підготувати і видати зрозумілою мовою нормативно-правові акти, які б дозволили реалізувати право на фінансову автономію закладу освіти.

Сидів і думав: "Якщо так мало має повноважень МОН України, то чому воно таке велике?" Може варто його скоротити, якщо воно не вирішує нічого чи майже нічого, і  залишити три - чотири особи. Одна підписує документ ні про що, друга - прибиває печатку, третє - реєструє в електронній базі даних, четверта заварює каву для перших трьох. Хоч найважливіше завдання МОН України є здійснення контролю за ефектиним розподілом коштів (освітньої субвенції) і, таким чином, вплив на мережу освітніх закладів. Але.... ніхто чомусь в МОН України не дуже зацікавлений або байдужий до цього питання. І це прикро, і це обурливо, і це незрозуміло. 

Як і питання про оплату молодим спеціалістам, які закінчили бакалаврат і пішли працювати у школи. Адже за бравурним 20% а потім 9% підвищенняя посадового окладу у 2020 році МОН України не хоче сказати правду, що ці підвищення покривають рівень інфляції, і не становлять мінімальної заробітної плати - 6000 грн. нарахованих. Адже це гарантує держава тим, хто не вчився 4 роки, і не має спеціальности чи вищої освіти. Тому виходить парадокс, який вперто не хочуть зауважувати у МОН України. Людина з першим тарифним розрядом має 4800 грн. "на руки", спеціаліст - педагог - 4200 грн. на руки. Кому краще жити? Питання - відкрите. 

Сидів і думав. "Реальність" МОН України - це картинка, яку намагаються намалювати та продемонструвати світові, щоб переконати у проведенні реформ. Без реальних результатів досліджень, без аналізу, без моніторингу, без правди. І педагогічна спільнота, яка мужньо борсається у своїх проблемах без підтримки, без захисту, без перспектив. 

Отож, хто винен і що робити? Кожен дає власну відповідь. 

Safety Park Курс100: Захист дітей у авто. Системи захисту пішоходів у ав...

"Усі ми родом з дитинства". Проєкт "Друзі" презентує.

Щиро вдячний отцю церкви святої Покрови Пресвятої Богородиці міста Заліщики Іванові Сендзюку, духовного, ідейного натхненника проєкту "Друзі" та Марині Іванській, Юлії Воробель, Іванні Максимишин і дітям з обласного навчально-реабілітаційного центру за творчу та ефективну співпрацю та прекрасну атмосферу. Шановні друзі, ви чудові! 

ВІДБУЛАСЯ НОБЕЛІВКА ДЛЯ ПЕДАГОГІВ УКРАЇНИ

 Global Teacher Prize Ukraine – 2021 відбувся. Нова ТОП-10, переможець Артур Пройдаков, учитель приватної школи м.Києва. Але до цього був асесментцентр у с. Верхола близько Полтави, де фахове журі, до складу якого входили Зоя Литвин, голова ГС «Освіторія», Наталія Мосейчук, українська телеведуча 1+1, журналістка, куратора премії, Лілія Гриневич, ексміністерка освіти і науки, Ілля Філіпов, співзасновник і СЕО освітньої онлайн-платформ EdEra, Карло Мацонне, фіналіст світової премії Global Teacher Prize – 2020, який викладає інформатику у школі міста Беневенто (Італія), Світлана Ройз, дитячий та сімейний психолог, Михайло Чумаченко, розробник емоційної маски та творець власного стартапу, Василь Дяків, переможець Global Teacher Prize Ukraine – 2020, мало змогу побачити сильні сторони кожного з ТОП -10.

Фіналісти презентували власний досвід, знімали відео про три події, які важливі для історії України, проводили уроки у школі № 38 м. Полтави, директором якої є фіналістка Global Teacher Prize Ukraine – 2017 року Тетяна Веркалець. А наостанок – стратегічна сесія, яка давала можливість відчути дух командної роботи та мотивації для змін в освіті. Оптимізм, співпраця, творчість поєднав і учасників ТОП-10, і членів журі, і команди ГС «Освіторії». Вони надихають на позитивні зміни. Серед фіналістів учителі фізики, української мови та літератури, зарубіжної літератури, хімії, англійської мови, біології, громадянської освіти, німецької мови, початкових класів. Вони об’єднували всю Україну. Натхнення – це те, що допомагає долати труднощі освітнього процесу.

Активні дебати членів журі під час обговорень, прийняття відповідального рішення щодо оцінювання кожного з ТОП-10 – це важлива складова будь-якого процесу аналізу та визначення сильних сторін кожного з найкращих педагогів України. Приємно, що вдалося поспілкуватися з учасником ТОП-10 Global Teacher Prize – 2020  Карло Мацонне, вчителем з Італії, який прийшов в освіту з приватного бізнесу і заради успіху учнів організовує проєкти, спрямовані на вирішення сучасних інформаційних проблем. Італійський педагог відзначає, що тільки натхнення і місіонерство, реалізації ідей майбутнього вже сьогодні, пошук практичного використання вмінь вихованців та набуття необхідних життєвих компетентностей – це невід’ємна складова сучасного педагога.

Разом з тим під час асесменту відбувалося  пропагування та поширення всією командою цінностей глобальної освітнього середовища, що є важливим меседжем для освітян держави.

Урочиста церемонія Global Teacher Prize Ukraine – 2020 на Європейському майдані перед історичним собором святої Софії символічна  подія у 30-річчя незалежности України. Святкова, надихаюча атмосфера, потужна енергетика, яку випромінює святе для України місце, де зібрався цвіт педагогічної спільноти, проактивні та небайдужі люди – агенти змін.  Відомі, зіркові виконавці: психоделічна Onuka, драйвова Руслана, драматична Джамала, електронно-автентична Go-A, - які несли патріотичні меседжі та підкреслювали своїми творами нездоланність українського духу.

Приємно, що ГС «Освіторія» (голова Зоя Литвин) постійно знаходить партнерів, яким не байдужа освіта. Вони підкреслюють і роблять вагомим меседж національьної премії «Вчителі важливі». Це – компанії, пов’язані зі створенням сучасного науково-дослідницького освітнього середовища: EdPro.ua, B2B Solutions, B-Pro, Elizlabs, видавництва та компанії, пов’язані з освітніми процесами: Grade Education Centre, Видавництво Старого Лева, Linguist Ukraine. Лінгвіст, інформаційні компанії MEGOGO, Суспільне Новини; ETNODIM, компанія, яка моніторила об’єктивність проведення національної премії, Deloitte, Український Культурний Фонд.

Щороку команда «Освіторії» разом з партнерами, розширює кількість номінацій, у яких можуть взяти участь педагоги. І це теж необхідно, адже кожен педагог – унікальний, неповторний, і тому важливо знайти та гідно оцінити його родзинки, які сприяють поступу сучасної української освіти. Це і «Найкращий вчитель громадянської освіти» (Ганна Бут, заслужений працівник освіти України, вчителька з Мелітополя), і «Вчитель – ровесник Незалежности» Катерина Бігар із Закарпаття), і «Прифронтовий вчитель» (Тамара Уманська, м. Кремінне Луганської области), що визначають та утверджують державницькі позиції організаторів премії, і «Вибір серцем» від Наталії Мосейчук (Уляна Буцяк і Тетяна Вакулюк, які викладають у лікарських школах. За результатами народного голосування переміг Павло Віктор (ліцей м. Одеси). Для «Здійснення мрії» від агрохолдингу МХП отримала кошти вчитель з Вінничини Тетяна Мендусь  для організації STEM-лабораторії. Лідер ГО JuniorZ, український телеведучий Олександр Педан нагородив Оксану Юрків, учительку фізичної культури з Тернопільської області. Zagoriy Foundation обрала кращим вчителем хімії  Сергія Джавахішвілі (м. Кременчуг). «Майкрософт Україна» та Lenovo Україна нагородили вчителя-новатора Наталію Власову з Дніпра.

Українська освіта потребує змін. Вони не приходять одномоментно, не завжди приносять відразу позитивний результат, який задовольняє усіх. Але кожен педагог може зробити маленькі кроки, які підтримують такі громадянські організації, як «Освіторія», для того, щоб зрушення відбулися. І може в недалекому майбутньому українська педагогічна спільнота буде з гордістю не говорити, а демонструвати результати та досягнення у контексті розвитку світових освітніх трендів.