ХТО ВИНЕН І ЩО РОБИТИ?

 Питання Олександра Герцена та Миколи Чернишевського у заголовку допису не риторичні. Після зустрічі з міністром освіти і науки Сергієм Шкарлетом під час обіду у Києві з нагоди церемонії Global Teacher Prize Ukraine - 2021 зрозумів, що управління освітою перебуває в одній реальности, а педагогічна спільнота - в іншій. І їм, на жаль, на дано перетнутися. У чому справа? - запитаєте ви. Все банально, як завжди, у світі. Міністр знає термін "децентралізація" - і це добре. Навіть акцентує увагу  на тому, що саме засновники на місцях мають безліч повноважень, щоби ... І тут перелік: і відкривати і закривати (чи призупиняти діяльність) закладів освіти, і встановлювати доплати вчителям, і запроваджувати електронний документообіг, і організовувати (за Є.Клопотенком) здорове харчування, і вирішувати питання перевантаженості приміщень закладу освіти,  ідофінансовувати з місцевого бюджету бюджети закладів освіти, і т.д. Тобто засновник - у нас, на місцях, ма1же "бог" і разом з ним директор. Але виникає побіжно декілька питань, відповідей на які так і не отримав.

Хто і як повинен готувати чи здійснювати перепідготовку директора закладу загальної середньої освіти  менеджером та управлінцем? Питання покрито мороком пітьми. Ні, у нас є заклади, у яких це здійснюється, навіть гроші держава виділяє. Але наскільки ці факультети, курси - ефективні? Питання - риторичне.

Ще одне питання: "Яка нормативно-правова база освітньої галузі допоможе розрубати Годіїв вузол щодо створення автономної бухгалтерії окремо взятого закладу загальної освіти?". Тут значна частина директорів великих міст, обласних центрів подивовано подивиться на мене... Але на рівні ОТГ (територіальних громад) - це питання наполегливо і вперто гальмується засновником. І виникає розрив між управлінськими процесами в освіті у великих містах та обласних центрах і в ОТГ, особливо якщо вони дотаційні. І відповідь міністра - це "справа громади" - не вирішує проблеми. Чому немає механізму, прописаного у нормативно-правовій базі, який би регулював і вирівнював ці процеси? Яким чином директор може добитися фінансової автономії у засновника, якщо він від нього залежить, бо саме останній укладає контракт з першим? Як вирішити це питання у правовому полі? Як МОН України може захистити директора у цій ситуації? Зрештою у міністра є  дві "страшилки" НАЗК та НАБУ, які можуть відкривати на нього кримінальну справу за перевищення повноважень МОН України. 

У цьому випадку варто підготувати і видати зрозумілою мовою нормативно-правові акти, які б дозволили реалізувати право на фінансову автономію закладу освіти.

Сидів і думав: "Якщо так мало має повноважень МОН України, то чому воно таке велике?" Може варто його скоротити, якщо воно не вирішує нічого чи майже нічого, і  залишити три - чотири особи. Одна підписує документ ні про що, друга - прибиває печатку, третє - реєструє в електронній базі даних, четверта заварює каву для перших трьох. Хоч найважливіше завдання МОН України є здійснення контролю за ефектиним розподілом коштів (освітньої субвенції) і, таким чином, вплив на мережу освітніх закладів. Але.... ніхто чомусь в МОН України не дуже зацікавлений або байдужий до цього питання. І це прикро, і це обурливо, і це незрозуміло. 

Як і питання про оплату молодим спеціалістам, які закінчили бакалаврат і пішли працювати у школи. Адже за бравурним 20% а потім 9% підвищенняя посадового окладу у 2020 році МОН України не хоче сказати правду, що ці підвищення покривають рівень інфляції, і не становлять мінімальної заробітної плати - 6000 грн. нарахованих. Адже це гарантує держава тим, хто не вчився 4 роки, і не має спеціальности чи вищої освіти. Тому виходить парадокс, який вперто не хочуть зауважувати у МОН України. Людина з першим тарифним розрядом має 4800 грн. "на руки", спеціаліст - педагог - 4200 грн. на руки. Кому краще жити? Питання - відкрите. 

Сидів і думав. "Реальність" МОН України - це картинка, яку намагаються намалювати та продемонструвати світові, щоб переконати у проведенні реформ. Без реальних результатів досліджень, без аналізу, без моніторингу, без правди. І педагогічна спільнота, яка мужньо борсається у своїх проблемах без підтримки, без захисту, без перспектив. 

Отож, хто винен і що робити? Кожен дає власну відповідь.