ВЕЛИКІ "НЕПЕРСПЕКТИВИ" НЕДАЛЕКОГО МАЙБУТНЬОГО....

Стаття "Глобальні економічні тренди та Україна без майбутнього" О. Жмеренецького з "Української правди", чесно кажучи, шокувала.
Ні, те, що у нашій будь-якій системі все геть чисто погано - розумієш! Але одне, коли ти в системі і дивишся на імітацію старань всіх гілок щодо покращення "уже сьогодні" - це одне, а коли збоку і на песпективу... Стає моторошно... 
Те, що ми стаємо дедалі більше нагадувати "бананову республіку" на взірець, якщо ще не Демократичного Конго, то принаймі південноамериканських держав, хоч вони активно саджають президентів за корупційні дії, напевне...
І те, що розумних та мудрих система розжене тим же безвізом по світах. І при цьому буде гордо іменувати себе інвестиційною державою "бо українці і те зробили, і те відкрили, і того домоглися, але десь там".  ті що залишаться будуть доживати віку з представниками східних народів, які прийдуть на зміну поколінню "відторгнутих"...
Систему потрібно докорінно змінювати... і то, виходячи з реалій статті, та й досліджень відомих і поважних соціологічних інституцій  негайно...
Еволюція як процес в Україні видається неможливим з тих міркувань, що ті, молоді люди, які залишаються в Україні піддаються спокусам пострадянського менталітету... Їх приручають, їм дають всі блага, їх вчать жити у пострадянському просторі виходячи з радянської (совєтської) матриці... Матриця проста і визначальна: "грабуй все, що можеш, де можеш, скільки можеш", тому що, якщо існуватиме загроза зі сторони держави, суспільства, конкурентів, можеш все вивести в офшори, мати два, три, чотири (хто більше) громадянства і жити на Канарах чи будь-де (не в Україні)...
Що потрібно для економічної революції.... Банально і просто: гроші.
Хто має багато грошей? Звичайно, олігархи....
Питання риторичне для державного управління, суспільства, економіки: як заставити(спонукати) олігархів віддавати перевагу не придбанню літаків, дач, будинків за сотні мільйонів доларів, а бажанню вкласти ці кошти у розвиток високотехнологічної прмисловості? Чому риторичне? 
Відповідь на поверхні. 
Або підвищити податки і потім держава фінансує з бюджету з цих коштів перспективні напрямки інноваційної діяльності, або обговорити договір між олігархами, щоб вони самостійно фінансували сучасні дослідження. Крайня межа - націоналізація всіх багатств. Але це справа марудна, адже адвокати завжди матимуть змогу довести своє право захищати власність... 
Це олігархам невигідно. Просто у них совєтська ментальність, а не європейська... Адже у світовій практиці бізнес - це виробництво. Але не в Україні. У світовій практиці прибуток має бути зрозумілим суспільству, у наших завжди повинен бути ТІЛЬКИ НАДПРИБУТОК... І таких речей у порівнянні "чи" не в порівнянні багато... і вони знову засвідчують партійно-совєтську ідеологію. Ідеологію клану, яка йде від кочових племен...
Чи здатен хтось збороти систему і вирішити питання без МВФ, світових економічних організацій? Просто змінити свідомість людей, які мають трильйони, мільярди доларів у нашій державі?
Питання повисає у повітрі... А нам варто готуватися до вивчення мов східних народів... Адже за прогнозами до 2050 року може в Президент України буде вихідцем з якоїсь азійської чи африканської держави? 
Смішно чи страшно? Кожен  вибиратиме своє....

ПІСНІ І ЧАС...

Слухаєш пісні класиків... "Моя стежина" у виконанні О. Таранця, "Ясени" - неповторним голосом Д. Гнатюка, "Журавлі" М. Бернеса і багато інших, і ловиш себе на думці, що їх хвилі голосу, їх гармонія мелодії відповідають душам людей, які народилися чи дитинство яких проходило у 60-80-х роках ХХ століття.
Від них тому поколінню стає легше, спокійніше, надійніше, повертається якась незбагнена сила думки і духу... Ще одна думка з'явилася: виконання таких пісень саме співаками тієї епохи докорінно відрізняється, принаймі так видається на мою суб'єктивну думку, від їх переспіву сучасними молодими і не дуже голосами...
Може фізики, які окреслили покоління початку ІІІ тисячоліття як "індиго", враховуючи колірну гаму їх аури, визначають іншу мелодику, інші ритми, інше світосприймання... Тому недивно, що сучасна музика, яка формує смаки нового покоління, не що інше, як потреба їх будувати власну гармонію, відновити свій емоційно-душевний баланс...
Тому манатики, потапи і насті, різноманітні сучасні групи - це не тільки данина моді, але й реалізація свого внутрішнього світу поколінням третього тисячоліття, необхідність і формувати, і йти за тими орієнтирами, що дозволяють розуміти самих себе...
Не завжди зрозуміла старшим поколінням, але необхідна молоді... Важливо тільки, щоб ті хвилі допомагали молоді та юні будувати нову Україну у системі морально-етичних цінностей, цінностей, які є Вічними...
І в продовження теми.... Пошук змісту різними поколіннями - різний... Тому  образи в літературі другої половини ХХ століття набагато глибші і зрозуміліші принаймі для народжених у 60-80-х роках. Зараз образ у літературі складно назвати художнім.... Він є для наших поколінь чимось аморфним, наповненим енергії, та відсутнім у змісті... Так, він дає силу поколінню - 90-х та міленіалім (чи дітям індиго, чи Z-покоління), але що у них в голові, у думках у раціо... Питання риторичне... Зміст - це те, що рухає сьогодення у майбутнє...  Тому нове покоління "шукайте зміст" бодай хоч-якийсь, бодай мізерний, щоб не залишитися постаттями Неба, без коріння Землі... Просто згадуйте про це інколи...  

ПРО ВНЗ, ВСТУПНУ КАМПАНІЮ І майбутнє...

Той скандал, який розгорівся стосовно 150 балів для вступу на медичні спеціальності і обговорення його громадськістю та реакція зі сторони міністерств, змушує задуматися над тим, що, видається далеким від окресленої проблеми...
Скільки у нас громадян мають вищу освіту?.. Точної цифри немає, але біля 70% від усього населення України.... Це не набагато менше, аніж, наприклад, в Японії. Тільки чомусь японська держава живе багато, а ми бідно?
Друге, скільки у нас виших навчальних закладів? Число коливається від 750 до 800... А вони нам геть-таки УСІ ПОТРІБНІ? Вони забезпечують конкурентнспроможною   вищою освітою, дають можливість працювати за спеціальністю і т.д. Питання зависло у повітрі.
МОН України у 2014 році заявило, що буде працювати над зменшенням внз. НАвіть прозвітувало, що закрили 60 чи 80 внз (хоч це були відокремлені структурні підрозділи, філіали, мініатюрні приватні внз "під когось"). Навіть оголосили про об'єднання внз, хоч механізмів не продумали, але декларували...
А далі все стихло.... В одній статті "Експресу" зазначалося, що абітурієнт у нас "балуваний" - у нього ЗАВЖДИ є можливість вступити у внз і отримати диплом бакалавра чи магістра... Що означає оте "балуваний" - кількість вищих навчальних закладів можуть сміливо дати змогу вступити всім, хто має відповідну кількість балів, чи хто немає.... Бо вишів не зменшується - конкуренції немає.... якості вищої освіти теж....
МОН України якось сором'язливо оголосила, що зменшення кількості вишів  відбудеться внаслідок конкуренції між ними. Але 3 роки минуло, а конкуренція якось не впливає на їх зменшення.... ні більше, ні менше МОН України у Правилах прийому запроваджує різноманітні коефіцієнти: сільський, регіональний, що свідчить про відсутність політичної волі та бажання мати якісну освіту.
Менша кількість вишів в Україні дала б значний поштовх до конкуренції між абітурієнтами, підвищила б їх мотивацію щодо майбутньої професії, зменшила б наплив тих, хто не здатний засвоїти програму вищої школи. І це все привело б до автоматичного підвищення прохідного балу. Але... МОН України зараз не має можливості впливати на життя вишів, адже у тих автономія. А акредитація поки що не стала тією можливістю для одних та інших, яка б сприяла підвищенню рівня вищої освіти та конкурентноспроможності випускників на ринку праці.
КРІМ ТОГО, маючи різні Академії наук, суспільство і держава не має хоч приблизного уявлення про те,
скільки буде створено робочих місць і які спецільності будуть затребувані в народному господарстві;
яка кількість випускників різних спеціальностей потрібна народному господарству щороку;
яка кількість вишів може це забезпечити;
яка ефективність наукової діяльності вишів (скільки коштів потрапляє у бюджет країни після запроваджень докторських "ноу-хау")
яка матеріальна база вишу стосовно підготовки тієї чи іншої спеціальності;
як приватні структури можуть фінансувати навчання своїх майбутніх працівників
який відсоток молодих людей можуть засвоїти програму вищої школи;
і що робити тим, хто не може навчатися у вишах....
І таких питань для досліджень безліч....
А поки, поки суспільству дають можливість побачити мізерну верхівку айсберга, який називається "вища освіта"...
Продовження буде? Чи БУДЕ?

РЕФОРМІ СПІВАТИ "ЗА УПОКІЙ" ЧИ....

Усе йшло дуже добре... Хай не так швидко, як хотілося, та все ж... Закон "Про освіту" обговорювали всі, кому не лінь... Після його першого читання і направлення в комітет Верховної Ради України депутати добре таки попрацювали... Прийняли рішення, щоб внести на розгляд Верховної Ради України на друге читання і в цілому... І тут у найвідповідальніший момент... прозвучало від Міністерства фінансів України: "Все, друзі, кіно скінчилося!" - тобто грошей у бюджеті немає і не чекайте...
Завіса...
Як завжди у таких відповідальних моментах виникає у пересічного педагога чи й громадянина (а освіта - це рушій майбутнього) декілька запитань реформаторському МОН України:
- шановні бюрократи. Коли ви розробляли Закон України, то чи рахували скільки обійдеться освітня реформа. Принаймі так роблять державні менеджери у цивілізованих країнах.
- наступне "чи". Якщо так, то чи відома ця цифра зазаделігідь Мінфіну України?
- Якщо ні, то чому не робили розрахунків. Яка причина цього: не вміння, не бажання, і так буде, не потрібна нам ця реформа і т.д.
- Наступне. Чи МОН України моніторив скільки і звідки можна отримати з бюджету грошей на освіту? Всі розуміють у суспільстві, що за це відповідає Мінфін. Але чи були проведені перемовини - узгоджувальні комісії чи ще щось, щоб таки зрозуміти можливість запланованого між МОН України та Мінфіном?
Якщо були, то чому не були оприлюднені.... якщо не були, то чому не були організовані...
Отож, пообіцяв Прем'єр-міністр України, що підтримує освітню реформу.... І, як говорять у народі, "цяцянка-забавка, а нерозумному радість..."
Зайшовши у глухий кут... як, між іншим, завжди і скрізь в Україні, потрібні титанічні зусилля для виходу... Але все було б значно простіше, якби бюрократи МОН України зробили крок-два вперед до того...
Суспільство та вчительство в очікуванні...  Браво...