Пошук будь-яких відповідей потребує набору даних, щоб осмислити, в якому місці знаходиться процес. Це і про освіту. Остання чи не найбільш обговорювана в освітньому просторі ТОП проблема - зменшення кількості навчальних предметів у закладах загальної середньої освіти. Без сумніву річ необхідна, якщо зважати на те, що ефективність навчального предмета визначається кількістю годин на його вивчення і за дослідженнями, знову ж таки не наших "учених", вона повинна становити не менше 3 год. на тиждень.
І так, як я про це говорив уже 6 років, то спробую трохи привести до реальності "захмарні і рожеві мрії". Звичайно, я за зменшення кількості навчальних предметів. Навіть з цікавістю знайомився, що описують батьки, діти яких навчаються за кордоном про освітній процес "там". Весело, рожево і майже перспективно.
Але ця розмова виглядає або до певної міри популістською, або, якщо розглядати на рівні освітнього менеджменту, непрофесійно і спрощено. Можливо, у нашій системі загального державного управління це і толерується, але світ йде трохи складнішими шляхами, тому й досягає успіхів.
Отож, маємо вершки ріпки - "параметр зменшення кількості навчлаьних предметів", як у знаменитій казці "Ріпка". Питання, якщо ми потягнемо за вершки чи отримаємо корінці. Чи вершки залишаться у руках, а корінці і далі будуть в землі.
Про що це? Спробуємо зрозуміти в цілому, з чого складається вирішення цього без сумніву важливого завдання.
Звичайно, з нормативно-правової бази. Найбільший звір - це Державний стандарт, у якому окреслено загальні параментри освітнього процесу через освітні галузі, які реалізують компетентності, що потім конкретизуються в Типовій освітній програмі. У Держстандарті закладється також і загальна кількість годин варіативної складовї, які потім розкладаються по класах. І виходить від 0,5 до 2 год. у 5-9 класах. Через солідарність освітньої системи у фінансуванні, яка проявляється у тому, що фінансування великих шкіл перерозприділяється на місцях для підтримки нерентабельних шкіл з малою наповнюваністю, у регіонах зробили економію коштів, забравши оплату цих годин варіативної складової, хоч вони дозволили б і робити дітям чи їх батькам вибір і зменшити кількість уроків впродовж навчального. Це про автономію освітнього закладу (у тому числі, і фінансову)
Ок, в Типовій освітній програмі є навіть таке "страшне", як міжгалузеві та внутрішньо галузеві інтегровані курси. Але хто буде чи вміє їх викладати? Отож, хто з педагогічних вишів має бакалаврські чи магістерські програми, які готують саме таких спеціалістів - викладачів/вчителів інтегрованих курсів? І коли це буде? І чи взагалі це відбудеться в окресленому майбутньому? Хоч Нова українська школа в пілотних закладах освіти відбувається 6 рік.
Питання друге. Спрощення навчальних програм. Чому нам, наприклад, не запозичити навчальні програми з освітніх систем інших держав, хоч у них часто шестирічна початкова освіта, а у нас всього-навсього - 4, а ноухау - 5-6 як адаптаційний у базовій школі.
Питання третє, зручне освітнє середовище! Скільки українських закладів освіти відповідають критеріям середньостатистичного закладу освіти у Європі? Тобто, чи є у нас можливості реалізовувати освітні програми у зручних умовах? Варто провести хоча б поверхневий моніторинг. закладів освіти на наявність достатньої кількості приміщень, їх ресурсного забезпечення, наявності зручних відпочинкових зон для перебування там під час вільного уроку, достатньої площі освітнього закладу з парком, спортивним майданчиком, їдальнею і багатьма сучасними необхідними "прибамбасами". Освітній системі хоча б зрозуміти кількість шкіл для запровадження пілоту.
Питання четверте, оцінювання. Як мотивувати батьків усвідомити, що "зараховано/незараховано" не є неважливим, а, можливо, найважливішим курсом? Адже дає дітям базові навички у певній сфері, а це, можливо, є важливіше, аніж оцінка з, наприклад, математики.
Питання п'яте. Чи є можливість профінансувати цілий навчальний день перебування в освітньому закладі. Тобто вільно може бути годинна перерва, ніхто не тікає зі школи, намагаючись якомога швидше зникнути після уроків, і повертатися на 7 чи 8 уроки із задоволенням. Діяльність вибіркових курсів після уроків із ресурсним забезпеченням для їх реалізації.
Питання шосте. Як оплатити, наприклад, педагогу роботу в проєкті, де немає фіксованої кількости годин. Реформування оплати праці - необхідна умова і мотивування педагога, і позбавлення пут "фіксування" у журналі конкретних годин.
Питання сьоме. Чи не найважливіше, хто прорахує кількість педагогів, які будуть вивільнені внаслідок запровадження інтегрованих курсів, і що з такими педагогами робити.
Про те, де шукати фінансування для такого проєкту, мовчу, бо то справа невдячна. У час війни бюджет на освіту все скорочується і скорочується. І кінця-краю цьому скороченню не передбачається.
І ще одне найважливіше. Хоч важливо все. Яка інституція проявить ініціативу, продемонструє свою інноваційність та сучасність освітніх поглядів і візьме на себе відповідальність розробити проєкт такого реформування. Тут можна запропонувати поважну Академію педагогічних наук України, меморандум з якою МОН України підписало у грудні 2020 року, Інститут модернізації змісту освіти (ІМЗО) - сама назва зобов'язкує, Інститут розвитку освіти - також назва багатообіцяюча. Але про це все - про "підводні камені" необхідно говорити і суспільству, і педагогам відразу, а то вершки від ріпки будуть жити власним життям, а корінці - своїм. І не будуть перетинатися.
.jpg)
