ЧИТАЮЧИ ЯРОСЛАВА ГРИЦАКА... РЕФЛЕКСІЯ

 "Подолати минуле: глобальна історія України" Ярослава Грицака є безумовно подією у суспільному житті України 2021 року. Відомий історик не стільки дає відповіді на питання сучасности, як прагне, і досить вдало, ввести у всесвітній контекст історію України. 

Як пише архиєписком Борис Гудзяк, митрополит Філадельфійський, президент Українського католицького університету: "Якщо ви не хочете думати, розвиватися, змінюватися, у жодному разі не читайте цієї книжки! Ця книжка - синтез і прогноз: вона, безперечно, про наше минуле, але все ж більше про теперішнє, та насамперед - про майбутнє, яке писатиме кожен, хто читатиме". 

Теза автора про модернізацію України як умови потрапляння нашої держави до найрозвиненіших країн світу - теза глобально вічна. Иншого шляху немає. 

Прикінцеві розмірковування автора про "розбиття імперії", про те, "щоб вирватися з бідности, треба бути нацією", про те, "що правові інституції можуть вижити лише тоді, коли вони відповідають суспільним потребам", що для успіху реформ необхідно, "щоб у значної частини суспільства склався правильний набір цінностей" (читай "цінностей самовираження"), "наявність криз" та "наявність мрії" - це наріжні камені ідеології творення сильної України... 

Мої тези, це окреслення тих параметрів, які є викликами, і які потрібно подолати насамперед у свідомости громадян України. І це, швидше за все, запрошення до дискусії, ознаки діагнозу нашого сьогодення для розробки "лікування" на перспективу.

"За даними Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва від серпня 2021 року, в Україні є близько 24% українців, які вірять у свою спроможність впливати на стан справ в Україні. Майже 70% вважають, що вони особисто не можуть вплинути на це. Оця невіра в свою здатність щось змінити — це те, що заважає бути українцям потенційно активними, тобто стати тими людьми, які за потреби активізуються.

Водночас в Україні, окрім 10% активістів, є прошарок людей (це 30% молоді), які кажуть, що ми не брали участі у цих формах політичних активностей, але ми зацікавлені. Це ті люди, які активізуються упродовж наступних років".

І влада робить все для того, щоб не збільшувався відсоток тих, хто може впливати на стан справ у країні. 

Громадяни України таки європейці, тому що у суспільному та політичному житті мислять та діють приблизно однаково, але є одна відмінність: "В інших державах сформовані ефективні державні інституції на відміну від України, в інших країнах є система демократії як довіри суспільства до влади та навпаки...." 

У цілому кожен з нас живе у "бульбашці" власного досвіду, яка обмежує й інколи не дає вийти на узагальнення та масштабування у межах держави. 

Питання: "Хто та за яких умов прийде в українську владу для реалізації цих амбітних ідей?" Розуміючи тривалість і перманентність процесу, вбачаючи у ньому переважаючі цінности самовираження спільноти української нації, неминуче оглядаєшся навколо себе, де є громадяни незалежної України, і бачиш:

- монополізація всіх сфер життя незалежної держави стримує формування та розвиток середнього класу. Український середній клас, як не дивно, формується у багатьох країнах світу. Там, де для них є зрозумілі, прості, доступні та справедливі правила гри;

- відсутність конкуренції у всіх сферах життя спричиняє до поглиблення кризи та неефективности управління і обмеженість поступу;

- відсутність іноземних інвестицій та знищення чи обмеження тих, хто це намагається зробити - показовий факт убогости і державних стратегій, і розуміння значення ролі держави у модернізації; 

- відсутність практичного справедливого верховенства права, яке б обмежувало та переводило монополії в інший статус, який би дозволяв їм використовувати прибутки для модернізації всіх сфер держави;

- корупційність державного управління перешкоджає молодій людині з європейським мисленням працювати в державних інституціях. Прикладом цього є непоодинокі факти, коли людина-патріот, професіонал з грунтовними знаннями та іноземних досвідом і практиками проходить шалений конкурс на посаду у вищі органи влади і, після невдалих намагань змінити елементи системи на краще, йде у приватні структури, де її цінують та поважають;

- аполітичність значної частини української молоді незалежної України у своєму бажанні перемагати на виборах (це загальна тенденція молоді у сучасному світі) реалізовувати амбітні інституційні зміни;

- криза управління, коли покоління "комуністів" та "комсомольців", які набули досвід радянського періоду керівництва, поступово відходять, але система не виховала якісної менеджерської зміни керівництва державою. І не тільки не виховала, але й заклала  у ній базові риси управління збереженого радянського періоду, видозміненого та пристосованого до сучасности; 

- на цьому фоні прогресує "політика популізму", яка приводить до влади людей непрофесіоналів, які нищать державні інституції, а суспільство, не маючи іншого досвіду державного управління, призвичаюється до такого стану, де важливим є питання про "телевізор" та "холодильник" (видозмінене гасло: "хліба та видовищ"  є "імперським продуктом та конструктом", яке вперто на наполегливо просувають в українському інформаційному просторі);  

- інформаційний простір і глобальний, і національний наповненний інформаційним сміттям, яке кожна людина має "фільтрувати". Сприймати чи не сприймати - кожен вирішує самостійно, відповідно до свого досвіду та потреб;

- покоління 1960-1970-х років, частина якого перебуває на заробітках в інших державах та інвестує у своїх дітей та внуків кошти, призвичаює частину з них до "легкого хліба" ("Хліба та видовищ") і тим самим унеможливлює бажання молодих людей брати на себе відповідальність за долю країни;

- покоління незалежної України, хто народжений після 1991 року, в період розвитку глобального світу мають набагато більше можливостей реалізувати себе "тут і зараз". Тези: "якщо мені погано "тут", то я можу шукати добре "там", "навіщо мені докладати зусиль для творення загального блага, які не знаю чи будуть виправдані, якщо я можу створити власне благо і здобувати власний успіх" - це підкреслюють; 

- молода людина України часто не намагається знайти роботу чи навчатися у державі, а їде в інші країни. Мова у цьому випадку не тільки про зарплату, але й про підходи. Для неї - "там - краще та ефективніше". 

І ключове, яке звучало на початку, що мотивуватиме молоде покоління - покоління початку третього тисячоліття, віддавати свої зусилля на формування позитивних, ефективно діючих державних інституцій, не отримуючи нічого за це навзаєм - ні від держави, ні від суспільства? Що допоможе молодим професіоналами брати на себе відповідальність за державницькі справи? 

Навіщо це молоді? Що може об'єднувати різні покоління незалежної держави? І коли воно об'єднає і видозмінить "сучасних бунтарів", які хочуть "все, негайно і багато" на людей, які усвідомлюють, що "тільки здатність віддавати свій ресурс (час, зусилля) для творення держави принесе загальний успіх і громадянину, і суспільству, і державі? І чи монополії та корупція дасть змогу втілити це в життя?   

І ЗНОВУ ПРО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ В ШКОЛІ

 Комплексне питання, яке не може бути розв'язане одним розчерком пера, але про яке потрібно постійно говорити, адже історія- це шлях для сьогодення і майбутнього, це шлях формування  активного громадянина вільного від совковости, це шлях, який дозволятиме боротися у інформаційному просторі з "фейками" та "маніпуляціями". Але хто, як та за чим буде вчити історію у школі чи пропонуватиме усвідомлене, критичне розуміння минулого? Питання, на яке вперто люди від освіти не хочуть давати відповіді.... Напевне, так легше - бо "у хатці" і роблять свою справу, про яку суспільство і не догадується. 

Демократія без демократії в освіті. Чергова спроба... Поки що без результатів і якихось видимих порухів. 

НОВІ ПІДРУЧНИКИ У НОВІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ШКОЛІ

Упродовж листопада - грудня були організовані курси щодо ознайомлення педагогічної спільноти з новими підходами під час створення підручників для Нової української школи. Ділилися досвідом колеги з Фінляндії, розповідаючи про організацію видання підручників. Акцентували увагу на багатьох речах, які стосувалися і змісту, і методики, і оформлення, і менеджменту... 

Виступали українські видавці, представники Інституту модернізації змісту освіти, творці модельних навчальних програм. 

Звичайно, досвід важлива справа, але немає у них інституцій, які є в Україні і тому ми не можемо сказати добре це чи погано у контексті освітніх процесів НУШ. Дякую модератору зустрічі науковця, вчителя-новатора Новопечерської школи Юрія Гайдученка за запрошення поділитися думками практика щодо проблем і побажань української спільноти для творців підручників. Відрадно, що ко-спікерами стали і директор Заліщицької державної гімназії Олександра Войчишин та переможець Global Teacher Prize Ukraine - 2019 Наталія Кідалова. Сподіваємося, що продовження буде...

ДІЛИМОСЯ ДОСВІДОМ.

 Співпраця завжди корисна з погляду обміну досвідом, викликами. Мені вдалося поділитися досвідом з педагогами Кіцманської ОТГ. Мова велася про готовність педагогів до впровадження ідей Нової української школи. Говорили про проблеми, про можливість їх вирішення, про майбутнє та про те, що необхідно робити всім причетним до освіти для загального успіху. 

ВСЕСВІТНІЙ ДЕНЬ ГІДНОСТИ

 Пошук гідности у сучасному суспільстві - процес складний і непередбачуваний. Людство змінює своє бачення майбутнього - і свого, і кожної людини. Тому акцентувати увагу на гідності та свободі необхідно з погляду відповідальности та розуміння суспільної значимости кожного. Упродовж трьох тижнів було проведено багато заходів, які мали на меті спонукати гімназистів задумуватися над необхідністю проявляти та розуміти гідність у щоденному житті. 

Серед заходів, які були організовані у співпраці з психологом, соціальним педагогом Іриною Гарвасюк, присвячені Дню доброчесности як однієї зі складових гідности. Гімназисти 2Б, 1Б, 3А, 3Б, 4А, 4Б класів висловлювали свої міркування, говорили про важливість, наводили життєві приклади...  

До Всесвітнього дня захисту від СНІДу були проведені  інформаційні акції для учнів 2Б, 4А, 4Б класів, де спільно вирішували практичні життєві задачі, як стосувалися даної проблеми, обговорювали відео. У них були вказані причини, наслідки, перебіг СНІДу, ставлення світу до проблеми ВІЛ-інфікованих. Учні усвідомлювали важливість проблеми і отримали алгоритми взаємодії з ВІЛ-інфікованими, висловили своє сталення до неї. І закликали образно поважати ВІЛ-інфікованих.

Тривалий процес пізнання демократичних цінностей - прав та свобод, цінностей відбувався упродовж двох тижнів у 9 та 10 класах, де вивчається курс "Громадянська освіта". Гімназисти пригадали події Революції Гідности, обговорили необхідність пам'ятати жертв - Героїв Небесної Сотні. Після цього розглянули факти порушення прав людини на сайті 

взяли участь в акції "Марафон написання листів" на підтримку людей, права яких порушені. 

Традицією у гімназії є участь гімназистів у Міжнародному дні боротьби з корупцією (9 грудня). Відповідно до путівника EdCamp щодо проведення заходів у рамках відзначення Всесвітнього дня Гідности гімназистам 3-6 класів було запропоновано відео, які розкривають сутність корупції, механізми реалізації корупційних дій. Після перегляду відбувалися жваві  дискусії, пов'язані з вирішенням питань: "Давати чи не давати хабарі? Наскільки українське суспільство може подолати корупцію і як на це впливає гідність кожного?" А практичним завершенням стала онлайн-гра "Непідкупність", у якій молода людина має право вибору і цей вибір дає змогу розуміти наскільки вона може протидіяти корупції на побутовому рівні. Було цікаво. Відбувалися дискусії під час вибору того чи іншого варіанту відповіді. 

І на завершення знову традиційно - гра "Країна Гідности" у 5(9) класах. Спочатку відбулося обговорення можливостей Країни Гідности щодо реалізації соціальних прав громадян: на освіту, охорону здоров'я, житло, захист від бідности та соціального включення, соціальне забезпечення та підтримку, працю, організацію. Команди активно шукали шляхи вирішення проблем, порівнювали, аналізували, робили вибір. І таки декілька команд зуміло вкластися у бюджет, тобто не вийти за рівень доходів. 

І на завершення декілька думок про Революцію Гідности та її значення для України: 

«На мою думку, люди вийшли на майдан, тому що влада не захищала інтереси громадян, а люди, в свою чергу, відстоювали свої права та гідність. Наша гідність проявляється з повагою та гідним ставленням до інших. Гідність ототожнюється з людяністю. Гідність живе там, де взаємоповага, а відносини – рівноправними».

«На мою думку, люди боролися за краще майбутнє, жертвували своїм життям за краще наше життя. Вони відстоювали свої права та свободи, хотіли показати, що думка народу теж важлива". 

«Люди вийшли на майдан для того, щоб відстоювати свої права. Ми повинні мати свої права, держава повинна дотримуватись цих прав. У нашій країні має панувати порядок у всьому, починаючи від порядку на вулиці і звершуючи порядком у законах та чинної влади.

Ніхто не має порушувати наші права та чинити насильство. У 2014 році люди не змогли терпіти нахабства влади, яка не чула бажань людей, тому повстали захищати наші права, а на мирні протести влада відповіла жахом – безкінечними вбивствами та опором».

«Для чого це? Щоб ми були рівними з державами Європи і нас не вважали «білими рабами», щоб побачили, що ми сильна держава. Гідність – це повага та рівність між людьми, спокій серед людського безладу".

"Люди хотіли змін, хотіли свободи та право голосу, хотіли чесну владу та нормальні умови для забезпечення свого життя, хотіли відновити свою честь"

ПРО СЕНСИ В ІСТОРІЇ

Пошуки не завжди дають відповіді на поставлені запитання, але вони дають поштовх до мислення та формування нових парадигм. Це відлік нових цінностей, які стають тим, що "можна намастити на хліб". 

Спробуйте і ви... Адже цінності - категорії инакшости та пошуку нового. 

 

НАША - НЕНАША ІСТОРІЯ. СРСР У ПЕРІОД ЗАСТОЮ...

 

ПРО КРАСУ І НЕ ТІЛЬКИ...

 

РОЗДУМИ...

 Ось говорять про експертів. Хто вони у сучасному світі? Навіщо взагалі необхідні експерти? Що, крім отримання заробітної плати, вони хочуть чи можуть? Експерт, на мій погляд, для того, щоб здійснювати комунікацію між суспільством з його баченням тієї чи іншої ситуації та відповідним органом, який має чи може її вирішити... У чистому осаді експерт спонукає вести перемовини зацікавлених сторін для вирішення питання, пошуку компромісу, прийняття рішення.  Результат роботи експерта - це рішення, яке прийняте консенсусом і за чке несуть відповідальність всі сторони. 

Що ми маємо у результаті діяльності експертів в українському інформаційному просторі? Чи вирішують експерти якісь проблеми спільно з владою? Напевне, ні! Чи намагаються вести перемовини з владою? Теж ні! Так, влада не хоче, не може, непрофесійна... Але... Тоді навіщо експерти? 

Думка складається проста і водночас страшна: вони для того, щоб розбурхувати суспільство, тримати його у страхові, не давати можливости думати та впливати раціонально на своє життя і життя держави. Ось для чого експерти... Чи може я помиляюся?

А як реагує громадянин на такий шквал негативу в інформаційному просторі України? Правильно, один каже, що "його/її збирає на нерви та піднімається тиск", інший - "що взагалі не дивиться політику, бо це травматично для психіки", ще інший - просто живе своїм життям, адже нічого змінити не може, четвертий, п'ятий, шостий, сьомий.... Тобто інформаційний простір, особливо суспільно-політичний, побудований так, щоб знищити будь-який прояв, бажання громадян довіряти один одному і владі в тому числі, створити ситуацію зневіри, боязні, страху, безпорадности і т.д. Це паталогічне нищення нашої психіки, наших інституцій, нашої державности... 

Хто за це відповідатиме? І чи відповідатиме? І кому це вигідно? Олігархам, владі, Росії, світу...   Відсутність балансу, відсутність позитиву у житті держави - це формування такого покоління нових громадян, які або стануть рабами, або просто виїдуть за кордон, щоб не стати психопатами... 

Питання "Як подолати радянське минуле?" має просту відповідь, яку не можна реалізувати. Відповідь: "Позбавити людину страху перед владою, "вищими органами". Адже страх гальмує будь-який процес творчости, страх вбиває довіру, страх спонукає дивитися на світ очима "виживання" а не самореалізації. Саме страх несе отой весь негатив у суспільстві. І ще одна гіпотеза, яка банальна, але потребує підтвердженя: "громадянин України виїжджає за кордон не тільки і не скільки для покращення свого добробуту, як для того, щоб не жити у страхові тут, у рідній країні". У чому страхи: у невпевненості у завтрашньому дні, у маніпуляціях зі сторони влади, у неможливості себе реалізувати, у відсутності соціальних ліфтів для здібних та обдарованих, у небажанні влади налагодити конструктивний діалог, у війні, у відсутності правового захисту... Далі - кожен може продовжити список, але і цього, на мій погляд, достатньо. 

І немає критичної маси громадян, які змогли би дати віру та впевненість суспільству у майбутньому. А ініціативна група "Перше грудня", на жаль, сильна духом, але не може достукатися до душі кожного, який продав її ідеям популізму, інфантилізму, патерналізму... 

Це у нас де? На якому рівні? І що робити?