ПРО ПЕРСПЕКТИВИ СІЛЬСЬКОЇ ШКОЛИ І НЕ ТІЛЬКИ:

 Онлайн видання "Рубрика" запропонувала мені як експерту висловити думки з приводу майбутнього сільської школи, враховуючи сучасні тенденції. Не знаю, наскільки редакційна політика зможе зберегти весь текст. Тому розміщую повну версію статті. Текст довгий, можливо матимете інтерес та бажання з ним ознайомитися)))

Яка сучасна школа в селах України? Для того, щоб відповісти на це питання, відразу окреслю власні принципи розгляду цього важливого питання. По-перше, воно потребує комплексного та всебічного аналізу. По-друге, необхідно розглядати конкретну школу у конкретному селі і у конкретних умовах. По-третє, всі мої думки носять суб’єктивний характер, який базується на досвіді і, на жаль, не підтверджені результатами національних наукових досліджень, яких просто немає або мені невідомі.

Упродовж п’яти років на початку 1990-х я навчав учнів у малокомплектних школах Тернопільщини тому, аналізуючи сучасне становище сільської школи, опираюся і на розуміння, і на досвід. Крім того, працюючи 23 роки у Заліщицькій державній гімназії, щороку бачу, як навчаються 100 - 130 учнів з села, які у нас навчаються, як ставляться батьки до закладу освіти  в цілому.

Розпочну з політичної та соціально-економічної складових життя села, адже вони безпосередньо впливають на його розвиток. Держава упродовж 30 років незалежности, у період глобальної урбанізації не визначила місця та ролі села у її функціонуванні. Адже обробляють землю сільськогосподарського призначення великі агрохолдинги, які за невеликими винятком, не дбають про збереження, вже не говорячи про розвиток, соціальної структури села. Фермерство та особливо кооперація сільськогосподарських виробників не набули поширення, хоча вони б значно покращили ситуацію у селах, насамперед тому, що у ці  процеси залучаються місцеві селяни.  Наприклад, у ХІХ ст. село зберігало українську ідентичність, за часів тоталітаризму СРСР у ХХ ст. комуністична влада визначала українське село через застосування репресій та рабства новітнього часу як механізм викачування ресурсів для використання у своїх потребах. Які для влади функції села у сучасній незалежній Україні – невідомо. Тому зменшення мешканців села, а відповідно і дітей,  це питання не освітньої системи, а політичне та соціально-економічне.

У документальному фільмі про освіту «2045: Нова національна ідея» режисер Михайло Бно-Айріян, розповідаючи про діяльність школи на лінії розмежування у смт. Верхньоторецьке Донецької обл.. та у школі с. Трудолюб Полтавської обл., зупиняється тільки на закладах освіти, але не намагається зрозуміти, які перспективи цих населених пунктів у майбутньому. Тому прекрасні мрії вчителів з смт. Верхньоторецьке та заклики до того, щоб зберегти старшу школу (10-11 класи) у контексті реалізації Нової української школи  у с. Трудолюб у майбутньому так і залишаться мріями та бажаннями.  

Тепер про освітній процес у сільських школах, хоч я зазначав вище, про розгляд конкретних закладів освіти у конкретних умовах. Я окреслюю тенденції відповідно до власного досвіду. Якщо говорити про діяльність сільських педагогів, то часто вони під час проведення різноманітних методичних заходів, пов’язаних з обміном досвіду, чув позиції: «Та це у вас у місті. У вас більше можливостей. У нас немає Інтернету. У вас більше учнів у класі. Ми ще повинні займатися іншими справами, щоб мати додатковий прибуток тощо». Таким чином, у сільського вчителя існує багато причин, щоб не розвиватися. Частина з них має об’єктивний характер,  але є і суб’єктивні  чинники. У цьому випадку ми приходимо до аксіоми: «Тільки педагог особистість, інноватор, патріот може виховати, сформувати учня особистістю, інноватором, патріотом».  Тому наскільки конкретний педагог, і не тільки у селі, відповідає таким критеріям визначається його особистим вибором, який  ґрунтується на цінностях.

У нас існує неконкурентність серед педагогів, адже держава не намагається спонукати їх до саморозвитку та пошуку шляхів досягнення як власного успіху, так і успіху учнів. Різні прикладені вчителями зусилля в освітньому процесі оцінюються однаково. Продовжує залишатися зрівнялівка в оплаті педагога. Коли один педагог має 5-10 учнів у класі, а інший - 25-30 учнів при однаковій кваліфікаційній категорії та педагогічному навантажені отримують однакову заробітну плату. Коли один педагог працює 24/7, віддається роботі, а інший –  тільки прочитує години, але мають однакове педагогічне навантаження, кваліфікаційну категорію, але отримують однакову заробітну плату. І таких прикладів багато. Часто складається враження, що держава надає частині педагогів соціальну виплату, тільки за те, що вони прийшли у школу і були присутні на уроках, а основний дохід людина отримує з інших джерел.

Інколи вчитель сільської школи не хоче підвищувати кваліфікаційну категорію внаслідок атестації педагогічних працівників, бо «то необхідно щось робити, треба їхати у район, щоб презентувати свою роботу, мені цього не потрібно, я цього не заслуговую, а що скажуть інші колеги, мовляв, хоче щось показати з себе і т.д.».

Часто у сільських школах фахівець з одного навчального предмету, наприклад, фізкультури, може викладати і математику, і англійську мову, й інші дисципліни. Якість викладання не фахівцем предметів, м’яко кажучи, сумнівна.  

Зараз в інформаційному просторі стає дуже хайповим звертати увагу на форму, а не на зміст і видавати це за ноу-хау. Часто у ЗМІ автори статей про «рецепти успіху» педагогів ставлять у приклад практики тих вчителів, які стають популярними у соцмережах не завдяки створенню якісного і  сучасного навчального контенту чи залученню учнів до проєктної чи інтегрованої діяльности, а завдяки одноденним перформансам, які не несуть жодного ціннісного і смислового навантаження. Звісно, розвиток емоційного інтелекту важливий і навчання повинне бути різностороннім та приносити позитивні враження, але критерієм професійности та ефективности педагога чи директора школи не можуть бути танцювальні флешмоби. Тому робота команди навчального закладу повинна бути спрямована, перш за все, на збільшення чисельности учнів у школі, покращення ресурсної бази та налагодження співпраці з органами місцевої влади, і саме такі кейси варті уваги ЗМІ та громадськості.

У суспільстві та державі на сьогодні є аксіомою те, що більший населений пункт має більше можливостей та ресурсів. У ньому формується конкурентне освітнє середовище, яке дозволяє успішніше реалізувати здібності дитини. І це правда. В українській  освітній системі немає наукових досліджень щодо того, наскільки освіта є цінністю серед мешканців міст та сіл та що це для них означає. У цьому випадку нам важливо дізнатися про рівень консерватизму та стереотипів мислення, коли конкретна людина усвідомлює корисність якісної освіти та необхідність її здобуття.

Отже, попередньо підсумуємо, які фактори впливають на надання якісної освіти учням сільських шкіл.

По-перше, наявність ресурсів, що створюють більше можливостей для реалізації потенціалу дитини.

По-друге, розуміння органами місцевого самоврядування взаємозв’язків між існуючим соціально-економічним становищем села та успішністю закладу освіти, який у ньому функціонує, та поступове створення умов для покращення першого чинника як необхідної умови для подальшого існування (чи розвитку) школи.

По-третє, позитивне сприйняття громадою (середовищем) освіти як цінності, що покращує власний добробут, але потребує значних зусиль зі сторони дитини та підтримки батьків. Зміна патерналістського (споживацього) ставлення громади до функціонування школи у селі, коли громада вимагає від місцевої влади, держави її фінансування, але не докладає власних зусиль для підтримки, не шукає для цього точок співпраці та можливостей.   

По-четверте, мотивованої команди педагогів, які об’єднують зусилля для успіхів дитини, має стратегію розвитку та розуміє важливість змін.

По-п’яте, створення конкурентного освітнього середовища для учнів, де успіх дитини залежить не тільки від конкретного навчального балу на уроці, а від умов розвивати його природні здібности та підтримки.    

Що робить держава та органи місцевого самоврядування для вирівнювання можливостей надання якісних освітніх послуг у місті та селі?

Одним з важливих завдань, яке необхідне для реалізації завдань Нової української школи та оптимізації освітньої мережі є надання сільській школі фінансової автономії. На сьогодні часто педагогічні колективи сільських шкіл з невеликою кількістю дітей думають і впевнені у тому, що влада повинна їм забезпечити повне фінансування. Але держава надає фінансування на учня, і невелика чисельність учнів не дає змоги фінансувати у повному обсязі такий сільський заклад освіти. Тому варто, щоб кожен педколектив таких шкіл знав, наскільки вистачить державних коштів для фінансування їх діяльности. А тоді вміле, ефективне поєднання менеджерських вмінь директора та стратегічного бачення громади щодо розвитку освітньої мережі повинно вирішити питання дофінансування. Відхід від патерналізму і визнання педагогічним колективом  власної відповідальности щодо діяльности школи у селі – ось необхідна умова початку шляху до успіху. 

Створення та розвиток опорних закладів сприяє реалізації декількох чинників. Це і покращення ресурсної бази, і створення конкурентного середовища для учнів, і розуміння місцевою владою необхідности покращувати якість освітнього процесу. 

Розпочалася дуже складна, але необхідна робота з удосконалення мережі освітніх закладів (оптимізація). Вона відбувається поволі. Часто на неї впливають політичні чинники, коли місцева влада хоче зберегти підтримку електорату (вчителів, батьків) на майбутніх виборах і не спонукає налагодити та вести діалог для вирішення питання існування школи.

Мені як переможцю Global Teacher Prize Ukraine – 2020 довелося спілкуватися з молодими педагогами та головою Близнюківської селищної ради на Харківщині. Приємно, що керівник місцевої влади щиро вболіває за розширення освітніх можливостей для надання якісних послуг учням, шукає вирішення складних питань оптимізації шкіл, постійно веде конструктивний діалог з педагогічними колективами.  І таких, на  мою думку, керівників у Україні багато.

Серед нових засобів підвищення педагогами як власної самооцінки, так і професіоналізму, є  щорічна національна премія Global Teacher Prize Ukraine, участь у грантових програмах, залучення до освітнього процесу у сільській школі нових, мотивованих професіоналів, онлайн-ресурсів, наприклад, Всеукраїнська школа онлайн.

Агентами змін сільської школи уже декілька років є учасники проєкту «Навчай для України», коли мотивовані молоді люди прагнуть працювати у них два роки. Важливо, що вони проходять відбір та навчання у Літньому інституті, навчаються на магістерській програмі Київського університету ім. Б. Грінченка. З іншого боку – сільські школи, бачачи необхідність змін в освітньому процесі, надсилають заявки для того, щоб учасники програми у них навчали і допомагали змінюватися.  Це далеко неповний перелік можливостей змінити середовище сільської школи. І готових рецептів для всіх сільських шкіл  немає. Кожна, якщо хоче, шукає та обирає свій власний, унікальний та неповторний.

Найважливіше для сільської школи – це бажання колективу ставати кращою, конкурентною, шукати у співпраці з місцевою владою, громадою можливостей розвитку, насамперед, села, а потім закладу освіти. Це у консервативному, патерналістичному середовищі зробити надзвичайно складно. Хоч є на місцевому рівні паростки усвідомлення невідворотности процесів і не тільки декларування, але й конкретних спільних дій, які засвідчують рух у європейському напрямку.