Лід рушив, панове присяжні, засідання продовжується, - так Остап Бендер дав характеристику процесу.
Що це означає?
Україна виводить "стару Європу" з зони комфорту. Швидкими темпами, наполегливо, настирливо. Великі європейські держави перебувають у політичному нокдауні. Їх парадигма міжнародних відносин тріщить може перетворитися у глибокі розломи. Традиції міжнародних відносин завжди спонукали їх погляд зупинятись на "великому ведмедеві" на сході Європи, якого, вони чомусь постійно вірили, вдасться приручити. А "великий ведмідь" у відповідь постійно дипломатично знущався з них, підсуваючи то політичні проєкти, які фінансував, то пробував запустити елементи гібридної війни: інформаційної, політичної, економічної, культурної і посміхався, коли у системі демократичних традицій виникали розломи.
Але західні політики, великих європейських держав нітились у такому випадку - це ж вибір громадян - і чекали наступних виборів... І тут раптом виник гравець, який поставив, в уяві європейського політикуму все з ніг на голову. Виявляється Україна, яка тривалий час була об'єктом міжнародного права, розмінною монетою у архітектурі дипломатичних відносин між Заходом та рф, доводить, що має право і, важливо, хоче бути політичним суб'єктом і вирішувати як мінімум власні цілі, пов'язані з захистом власного суверенітету та цілісности. З іншого боку, Україна показала вразливі місця пнх, його політики та викрила справжні його цілі: повернення сфер безпосередньої та ближчої сфер. І "м'яка західноєвропейська дипломатія" була у шоці, що сила Збройних Сил України більш дохідливо пояснює пнх його місце. І сила зброї - це те, що поволі, але таки його витвережує, хоч до повноцінного "лікування" необхідні дві речі: санкції (і ще раз санкції) і нова наступальна зброя...
Фактично в архітектурі дипломатичних відносин можна досить умовно, але розглядати дві партії: війни та миру. Наприклад, Жозеп Боррель - Високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і полтики безпеки говорить про повну перемогу рашизму і пнх. Теж говорять представники США на чолі з Державним секретарем держдепартаменту Ентоні Блінкеном, політикумом Польщі, Литви, Естонії, прем'є-міністром Великої Британії Борисом. Це ті політики, які мають аргументи так вважати: максимально ослабити рф та режим пнх і тим самим привести Україну до перемоги.
Інші - починають, чи власне, продовжують "шукати вирішення питання у дипломатичній площині". Останні заяви Президента Франції, щодо створення, якогось альтернативного ЄС утворення і тривалому процесу вступу України до ЄС. І "дивний план" мирного урегулювання російсько-української війни від прем'єр-міністра Італії, у якому йдеться про Україну, але Україну ніхто не запитав. І обережні заяви канцлера О.Шольца про недопущення переривання пошуку миру переговорним процесом. І прем'єр Угорщини Віктор Орбан, який фактично, став економічним заручником пнх, посадивши національну економіку на російську газову голку. Це окремі елементи цілісного пазлу, який називається криза демократичних цінностей. Кожен з вище зазначених політиків часто користується набором власних аргументів, як внутрішніх, так і зовнішніх для озвучення таких позицій. Це і відвертий популізм і лобізм пнх у Європі - це про В.Орбана, це розрив дипломатичної свідомости у питанні появи ного суб'єкта міжнародних відносин потенційно сильнішого за рф. Це і побоювання соціального тиску всередині держави у випадку запровадження санкцій, пов'язаних з постачанням російських енергоносіїв. Це і побоювання втрати частини міжнародного авторитету через активну зовнішню політику інших держав. Це стосується Франції та Німеччини, які побоюються посилення впливу Великої Британії і фактично пропозиція про альтернативний союз, де буде і Велика Британія, - це прямий натяк на це...
Світ після Другої світової війни не мав тривалих війн у Єропі. "Довга" війна лякає стареньку Європу, і вона готова "умиротворювати політику агресора", щоб була бодай якась рівновага. Але при цьому зневажає ключові цінности нації та суверенної держави: територіальна цілісність та непорушність кордонів. Це стосується насамперед України у російсько-українській війні. Хоч може бути і ще один концепт - домовлятися рівний з рівним. Тобто всі держави, які ведуть перемовини, мають апріори визнавати міжнародний концепт цінностей і ним послуговуватися. Тобто цивілізована держава веде з цивілізованою державою цивілізовано перемовини. Але... ця парадигма не може бути використана, коли одна сторона - держава з цивілізації, а інша - орда варварів. Тоді принципи не діють.
Проводячи історичні паралелі, можна порівняти дипломатичні кульбіти європейських держав з рф, хоч вони і образяться, зі скіфами. Коли дикунське, варварське плем'я було загрозою цивілізованому світові своєю жорстокістю, люттю та цинізмом, не визнанням законів цивілізації. Їх основний аргумент був зброя та кіннота, яка кількісно переважала будь-яке цивілізаційне військо. І скіфи розуміли мову сили... І через століття - два вони "були приручені" і стали мати елементи ознак цивілізаційного мислення. Тобто цивілізація їх "виховувала". Якщо подивитися на бажання рф панувати над всім світом у різний спосіб, то яскравість діяльності петра І є відправною точкою. 1722 рік. Організація імперії ординського, варварського типу.... І пройшло триста років, але "приручити варварів" не вдається. Однією з причин стала участь у переможній коаліції у роки Другої світової війні, коли "переможців не судять" і умиротворення союзниками СРСР, які дозволили створити їй блок держав національної демократії у Центральній та Східній Європі. Це дало змогу керівництву СРСР упевнитися у своїй вседозволености і неосяжности у стосунках з демократичним світом.
Світові політологи та соціологи часто трактують Мюнхенську угоду як елемент політики умиротворення агресора. Але, якщо 1938 рік умиротворював апетити нацистської Німеччини, то у 1945 році термін "умиротворювати" союзника по антигітлерівській коаліції нікому не спадало на думку.
Хоч прозорливість, а тоді політично романтична утопія ідеологів ОУН, у майбутньому початку Третьої війни між країнами демократії та СРСР таки вражає. Вже тоді керівники ОУН та УПА, бачачи цивілізаційні відмінности між ними, прогнозували єдиний спосіб розв'язання цього питання - війна. Ялтинська та Подстамська конференції 1945 років - це процес компромісів, які знову не враховували не межі держав. Тут принцип спрацьовував. Визнаємо кордони без історичних взаємних звинувачень. Для переможених - це примус, для переможців - це перспектива розширити свої території. Ні, тут закладася міна сповільненої дії, яка пройшовши крізь "холодну війну", політику нового мислення періоду перебудови, трансформаційних уявлень щодо побудови незалежности для держав колишнього соціалістичного табору, вибухнула війною, в основі якої лежить різна ментальність і світосприйняття.
Війна на виснаження - перевірка демократії на силу.
Немає коментарів:
Дописати коментар