Ми живемо у світі ілюзій. Ілюзії оточують нас у різний спосіб. Для когось, і це найбільш очевидно, гаджетоманія, коли людина живе у своєму створеному віртуальному світі і не хоче звідси вибиратися у реальне життя.
Але сьогодні про те, що є трагедією і болем, що визначає майбутнє і несе загрози. Про освіченість чи про освіту. Звичайно, у мирний час освіта теж була наповнена імітацією. Імітацією високих балів у закладах середньої освіти, імітацією надання студентам вищої освіти укранської якости, імітацією бурхливої діяльности, відображеної у тих же соціальних мережах, але яка не мала ніякого внутрішнього змістового (когнітивного) чи ціннісного (аксологічного). Але мирний час нівелював усе це за принципом "якось воно буде". І як не згадати тут славного Остапа Вишню з чухраїнцями.
Війна, як і скрізь, загострила кризи. В освіті також... Війна - це випробування людини на міцність, на її розуміння важливости освіти, мотивацію і на перспективу. Можна дискутувати щодо рівня усвідомлення дітьми своїх вчинків, можна шукати виправдання складностям воєнного часу, можна говорити про багато що, заговорюючи. Але факт залищається фактом. Близько 30-50% учнів (хоч відсотки умовні) докладають зусиль і навіть надзусиль, щоб вчитися, долаючи такі ж, якщо ж не складніші психологічні травми. Хоч ми не маємо досліджень щодо рівня тривожности в українських дітей у війну. Зараз період, коли "хороші часи народжують слабких людей" і матимемо на виході: "Слабкі люди створюють важкі часи".
«Важкі часи народжують сильних людей. Сильні люди створюють хороші часи. Хороші часи народжують слабких людей. Слабкі люди створюють важкі часи». (Платон, "Республіка") Garmonya: https://garmonya.in.ua/5-osoblyvostej-sylnyh-duhom-lyudej
Ми, українці, маємо в політиці підтвердження цієї парадигми. Тепер на черзі освіта. Якщо дитина не хоче вчитися у закладі освіти - школі, бо їй це не потрібно. Хоч дитина не знає, а що їй потрібно взагалі. То наступне питання: "Навіщо дитині здобувати вищу освіту, якщо дитина не хоче вчитися. Отже, їй не потрібна і вища освіта". Навіщо мучитись батькам, платячи за навчання, навіщо дитині продовжувати імітувати бурхливе навчання, вішаючи часто лапшу на вуха батькам, як важко (або легко) вчитися.
Ми, ні суспільство, ні держава, не творять середовище, щоб викорінити імітацію, як процес словоблудства та прикриття своєї нездатности, неспроможности. Ми міліємо, ми стаємо байдужими до свого розвитку, ми стаємо циніками, які не свідомо свідомі, що життя - це імітація. Тому імітацією більше, імітацією менше - від цього нічого не змінюється в принципі. Звичайно, до узагальнень необхідно ставитися досить обережно.
Але... Боляче стає тоді, коли в такій імітаційній хвилі є дитина, яка живе, працює наполегливо, усвідомлено та відповідально. Це трагедія для неї, адже імітація - це завжди крок до її стигматизації середовищем, до уподібнення кожного по природі своїй саме у такий спосіб... Маленькі "смітики" з "Матриці" чекають на кожного з нас.
Заставляти дитину, особливо дитину цього покоління, дарма, як казав Панько з "Наталки Полтавки".
Зацікавлювати та мотивувати - це досить хайповий підхід. Адже він діє на короткий проміжок часу.
Демонструвати приклади досягнення - це розрив свідомости для сучасного покоління, адже часто такі приклади сприймаються у такому середовищі, як повний "відстій"... Так, дитина нищить саму себе, не усвідомлюючи цього. Навіщо дитині атестат, коли вона не хоче вчитися, навіщо дитині потурати, батьки в цілому не несуть відповідальність за такий підхід власних дітей? Питання, які не мають ні однозначної відповіді, ні відповіді, як такої... Так, ми можемо говорити про тяжкі часи. Так, варто розуміти місце та можливість навчатися дитині у ньому. Так, існує загрозу смерти та небезпеки. Але тільки сильні люди можуть будувати сильну Україну. Але найстрашніше відбуватиметься тоді, коли воїни-захисники будуть імітувати оборону держави. Такого ніколи не буде, бо це високо вмотивовані люди, патріоти, свідомі виконання свого обов'язку перед суспільством та державою. Оте "свідомі виконання свого обов'язку", повинне, необхідне для всіх, хто живе в Україні, не залежно від віку та місця перебування. Адже, коли один будує державу, а інший її свідомо чи не свідомо руйнує, не виконуючи своїх обов'язків, то, що з такою державою трапиться? І діти не виняток! НЕ ВИНЯТОК. Бо привчившись до імітації, вони у дорослому житті будуть не будувати державу, а імітувати її будівництво... Думаймо...
Немає коментарів:
Дописати коментар