Час дедалі швидше прискорює свій біг.
Для нового покоління учнів навчання через сидіння на уроці часто є покарою. Покоління центеліалів набагато рухливіше, швидше втрачає зосередженість на уроці, їх у переважній більшості неможливо заставити щось запам'ятати, їх дедалі важче здивувати, їм не потрібні знання, факти, адже постійно під рукою гаджет з Інтернетом, їм нудно сидіти 45 хвилин на уроці, тяжко...
Дедалі складніше їм стає з дотриманням моральних принципів, адже вони часто не знають, що вони не тільки існують, але й їх потрібно дотримуватися, докладаючи зусиль...
І тепер виникає логічне запитання, який вчитель може подолати ці згубні виклики. Питання залишається відкритим. Молоде вчительство, яке отримує копійки і не завжди розуміє ентузіазм - докладання зусиль без відповідної плати, наштовхується на опір досвіду. Досвід, з однієї сторони, велике надбання конкретного педагога, адже для цього він доклав багато зусиль, з іншої - своєрідне гальмо, яке не дозволяє йому вийти за межі власного педагогічного комфорту. Але, напевно, важливим у процесі комунікації між досвідом та молодістю є рівень елементарної культури і розуміння. Загальна культура спілкування стає нижчою і нижчою... Вміння поважати молодість за те, що вона інша, що у неї ще немає досвіду, що вона йде своїм шляхом - це стає досвіду дедалі складнішим. Він опирається, він робить все, щоб щось нове не прийшло у стіни школи або школа не ставала дедалі ширшим середовищем. Це той тягар, який стає одним з фундаментальних під час здійснення реформ. І справа не в педагогічній майстерності - справа у боротьбі двох різних світоглядів: консервативного та прогресивного, у боротьбі популістського та інтелігентного. Найважче у побуті інтелігенції - зберігати елементарне думання. Думання стає дедалі більшим тягарем для кожної людини, тому краще казати, не подумавши. Адже свобода у розумінні нашої провінційності - це бажання людини сказати, саме те, за що не потрібно нести відповідальність... просто сказати... не подумавши... Адже, коли людина думає, тоді вона говорить притомні речі, коли просто відкриває рота і з нього вилітають "просто слова", а потім вона не пам'ятає, які слова вилетіли - то це напевне це найвищий рівень цинізму. Людство міліє. Цивілізація йде до свого логічного завершення. І значна частина людства стає її гробарями.
Для нового покоління учнів навчання через сидіння на уроці часто є покарою. Покоління центеліалів набагато рухливіше, швидше втрачає зосередженість на уроці, їх у переважній більшості неможливо заставити щось запам'ятати, їх дедалі важче здивувати, їм не потрібні знання, факти, адже постійно під рукою гаджет з Інтернетом, їм нудно сидіти 45 хвилин на уроці, тяжко...
Дедалі складніше їм стає з дотриманням моральних принципів, адже вони часто не знають, що вони не тільки існують, але й їх потрібно дотримуватися, докладаючи зусиль...
І тепер виникає логічне запитання, який вчитель може подолати ці згубні виклики. Питання залишається відкритим. Молоде вчительство, яке отримує копійки і не завжди розуміє ентузіазм - докладання зусиль без відповідної плати, наштовхується на опір досвіду. Досвід, з однієї сторони, велике надбання конкретного педагога, адже для цього він доклав багато зусиль, з іншої - своєрідне гальмо, яке не дозволяє йому вийти за межі власного педагогічного комфорту. Але, напевно, важливим у процесі комунікації між досвідом та молодістю є рівень елементарної культури і розуміння. Загальна культура спілкування стає нижчою і нижчою... Вміння поважати молодість за те, що вона інша, що у неї ще немає досвіду, що вона йде своїм шляхом - це стає досвіду дедалі складнішим. Він опирається, він робить все, щоб щось нове не прийшло у стіни школи або школа не ставала дедалі ширшим середовищем. Це той тягар, який стає одним з фундаментальних під час здійснення реформ. І справа не в педагогічній майстерності - справа у боротьбі двох різних світоглядів: консервативного та прогресивного, у боротьбі популістського та інтелігентного. Найважче у побуті інтелігенції - зберігати елементарне думання. Думання стає дедалі більшим тягарем для кожної людини, тому краще казати, не подумавши. Адже свобода у розумінні нашої провінційності - це бажання людини сказати, саме те, за що не потрібно нести відповідальність... просто сказати... не подумавши... Адже, коли людина думає, тоді вона говорить притомні речі, коли просто відкриває рота і з нього вилітають "просто слова", а потім вона не пам'ятає, які слова вилетіли - то це напевне це найвищий рівень цинізму. Людство міліє. Цивілізація йде до свого логічного завершення. І значна частина людства стає її гробарями.
Немає коментарів:
Дописати коментар