ПОЇЗД, ЯКИЙ РУХАЄТЬСЯ В НІКУДИ....

Смерть І.Драча, виступ перед публікою оголеного музичного гурту в Івано-Франківську, какофонія, яка постійно виривається з динаміків проїжджаючих автомобілів і яку намагаються розповсюдити FM-станції - все це один ланцюг того, що людство дичавіє... І у пам'яті спливають слова Л.Костенко:

І приходять якісь безпардонні пронози.
Потираючи руки, беруться за все.
Поки геній стоїть, витираючи сльози,
метушлива бездарність отари свої пасе.

Дуже дивний пейзаж: косяками ідуть таланти.
Сьоме небо своє пригинає собі суєта.
При майстрах якось легше. Вони — як Атланти,
держать небо на плечах. Тому і є висота.

Класичне мистецтво відходить у минуле. Його намагаються виштовхати з культурного процесу, його або не помічають, або зневажають, або насміхаються. Мовляв, старезно, несучасне...

Кожен сучасний "підмайстер" стає майстром для себе, але не для світу. Він хоче донести людям не красу, не світ високого, до якого варто прагнути, а світ власних компклексів, світ его-Я... І немає на сьогодні мистецтва пошуку свого місця у прекрасному, навпаки, "підмайстри" створюють міфи, поринають в ілюзії, говорять мовою ниці і "натовпу". Але від того, як вони говорять, людська психіка перестає "трудитися" , приймати рішення і нести за них відповідальність у питаннях добра і зла, любові та ненависті... І перетворюється людство на споживача. Отут можна поставити велику жирну крапку. Велике мистецтво помирає у конвульсіях і на його поминальних митях масова культура справляє шабаш... 

При майстрах якось легше. Вони - як Атланти

держать небо на плечах. Тому і є висота.

Будьмо готові до того, що небо суєти придавить людство і поверне до печерної людини, де мораль, ідеали, високі почування - це міф, народжений не прекрасними а слабкими представниками людства.

Біймося натовпу, який іде нищити "Мону Лізу" з "Усмішки" Р.Бредбері, адже він може знищити і кожного з нас і не в силу людиноненависницької ідеології, а в силу безсилля людства опиратися ненависті, злу і "масовості культури".

Послухайте музику і слова сучасних "співаків". І спробуйте, закривши очі, зрозуміти, у якій епосі знаходимомся. Відлуння ритмів барабанів, сотні децибелів, незрозумілість слів, мінімалізм одягу, шаманські рухи - усе це заводить натовп і відбирає розум... 

Відчуття кам'яного чи мідно-кам'яного віку не полишає нашу свідомість. Хай живе "неандерталець новітнього часу!" "Хай чи нехай!" Принаймі сьогодні у кожного є вибір.