Класна система давно перебуває у кризі. Індивідуалізації від неї годі і сподіватися, а уваги приділяти кожній дитині, коли у класі 30-35 учнів - це фантастика. Крім того, кожна дитина центеліал хоче, щоби слухали винятково її, щоб їй приділяли увагу. Якщо цього не відбувається, то вона часто вдається до деструктиву, закатує істерики, або порушує дисципліну. І тоді всі старання педагога, який готувався сумлінно до уроку йдуть коту під хвіст. Як і очікування інших дітей, які можуть себе самоорганізувати і вчитися.
Центеліали -- це ті діти, у яких в переважній більшості відсутня будь-яка самоорганізація через надзвичайну опіку. Психологи зауважують, що діти від народження не мають змоги навчитися пролонгованому очікуванню, коли вони щось просять чи вимагають, то у переважній більшості і отримують. Якщо не отримують, то маніпулюють дорослими і таки досягають свого...
Де у такому випадку вихід? Один з варіантів - домашнє навчання. Коли дитина вчиться вдома, для цього готуються і батьки, і запрошуються педагоги, і психологи. Важливим при цьому стає розуміння батьків щодо необхідності такого навчання для власної дитини, по-друге, законодавча база, яка дозволяє таких механізм отримання освіти, і по-третє, педагоги, які розуміють батьків та допомагають їм у розвитку їх власної дитини, звичайно, можна сказати і про забезпеченість матреріальну та фінансову батьків. Але це не є основним.
Важливим є мотивація батьків та дитини. Їх готовність до домашнього навчання. Часто інтроверти або обдаровані діти у певній сфері не можуть себе реалізувати у класі, по-друге, часто кількість предметів для дітей з певними орієнтирами та цінностями є непідйомним тягарем. Адже, дитина, маючи мету і зацікавленість, хоче розвиватися саме у цій сфері.
Отож, спробуйте подивитися на домашнє навчання, як спосіб більш відповідального та водночас більш креативного підходу до навчання власної дитини. Зрештою, у такому випадку, і батьки, та їх дитина повинні знаходити ті точки порозуміння для подальшого поступу. А правила комунікації для українського суспільства - поки що вищий пілотаж, який недоступний в силу певної гіпертрофії виховного процесу у сім'ї... Так, ми йдемо у Європу, але батьківське виховання поки що - це рівень не відповідальності, яку мужньо переносять на освітні заклади... Поки що батькам це вдається у переважній більшостіі. Що буде далі? Час покаже... Зрештою, приклад відселення батьків у будинки геріатричні, чи винаймання наглядачки для перестарілих батьків - типова практика європейських країн... Та чи готові ми до такої трансформації моральних цінностей... Питання риторичне. І для його підтвердження чи спростування залишається небагато - двадцять-тридцять років. Тобто, вирішення його ми таки побачимо.
На завершення. Знайомтесь зі статтею психолога Юлії Короцінської "Школа вчить зубрити, а не навчатися... " Можливо, кожен почерпне для себе щось цікаве. Бодай піддастьте сумніву освітню систему як таку...
Немає коментарів:
Дописати коментар