ОСВІТНЯ РЕФОРМА?!

Двадцять вісім років незалежності України. 

Національна доктрина розвитку освіти, прийнята 2002 року. 17 років тому... 

Національна стратегія розвитку освіти в Україні 2013 року. 6 років тому...

Нова українська школа 2016 року... 3 роки тому...

Фінська школа розпочала свою освітню реформу ще у 70-і роки ХХ ст. І на сьогодні реальністю у ній стає відсутність предметів та їх інтеграції у контексті проектної компетентісної діяльності педагогів та учнів...

В українській школі є багато класних і необхідних ідей. Проблема полягає у "малому": "Як реалізувати ідеї у контексті старої системи?" Слово "стара" відразу ж відкидає реалізацію реформ не на роки, а на десятиліття... Вважайте, реформи залишаться на папері...
Контекст реформ завжди "непопулярні рішення" і "комплексний підхід щодо рішень". Парадокс у тому, що представник Світового Банку, виступаючи на серпневій конференції,  "відкрила" очі педагогам на те, що фінансування на освіту в Україні переважає у відсотковому відношенні фінаансування на галузь у частини європейських країн. І висновок - кошти використовуються неефективно...
Що означає непопулярні рішення?
Кількість педагогів на кількість дітей, яка постійно знижується ЗАВЕЛИКА....
Звідси висновок: бюджет розподіляється на всіх вчителів і кожен з них отримує менше, ніж очікує, а держава не може збільшими видатки...
Висновок наступний: оптимізація. З Новою українською школою це слово часто використовують усі, хто дотичний до освіти. Але ніхто не візьме на себе відповідальність реально розпочати ОПТИМІЗАЦІЮ.
ОПТИМІЗАЦІЯ є не тільки зменшення кількості, але й підвищення якості педагогів... А реальних критеріїв, які б дозволили визначати якість освітнього процесу конкретного педагога немає... І що робити з педагогами, які будуть вивільнені? Також питання відкрите...
Друге - консерватизм частини педагогічної спільноти. Власне, відсутність конкуренції, утверджує непорушність і статичність системи...
Один з яскравих прикладів: протести проти виведення зарубіжної літератури з навчального плану базової середньої освіти... Хоч весь світ іде шляхом інтеграції, а педагогічна спільнота України наполегливо і вперто тримається традицій ХХ століття. Хоч будь-який предмет - це, насамперед, інструмент для пізнання світу. Це стосується інтегрованого курсу "Історія України і світ".
І немає масових вигуків захоплення педагогів: "Це класно... Ми будемо вивчати українську літературу у світовому контексті... Ми не будемо основи літературознавства вивчати на двох предметах і цим спростимо дитині життя... Ми хочемо пройти перепідготовку, перевчитися, ми - готові... Ми готові вчитися все життя, як записано у Новій українській школі"... На жаль, таки немає, як сказав би старий гуцул і потягнувся до трембіти, або старий мудрий єврей, який зрозумів, що це справді класно...
Ми можемо тільки уявити, що чекатиме на освітню систему тоді, коли будуть закладені принципи самостійної (автономної) розробки навчальних програм і визначення джерел для реалізації їх завдань. Адже на сьогодні педагог має все готове і привик до цього, а тут доведеться щось змінювати і переглядати щороку...
І тоді не буде аргументів: "Так написано в програмі (сам її створив), цього немає у підручнику (сам вибираєш чи розробляєш підручник), на контрольну це мені не давайте, бо ми цього не вивчали ( а мова йде не про зміст, а про його використання).
Третє, сам навчальний план... Де точиться боротьба за автономію закладу освіти у питанні розподілу годин варіативної частини навчального плану, але ніхто з розробників не бачить, як результати навчання стосовно кожної галузі ляжуть на конкретну дитину... І, говорячи про індивідуалізацію, ми боїмося "пустити її у розподіл годин навчального плану" не для кількості годин педагогу, а для користі конкретного учня чи групи учнів...
Четверте, ми 28 років говоримо, що 18-20 предметів для старшої школи забагато, але вперто не хочемо нічого змінювати...
П'яте, ми на практиці бачимо, що 6-7 уроків для дитини по 45 хв. - це важко, але вперто закладаємо 45 хв. урок у нормативно-правову базу...
Шосте, ми розуміємо, що комфортне середовище - це достатня площа на одного учня, але вилучаємо конкретні квадратні метри з нового положення про санітарно-гігієнічні вимоги закладу освіти...
Сьоме, ми, ставку, розуміємо, що боремося за 18 год.  - ставку, але усвідомлюємо, що працюємо 30 год, як вказано у нормативно-правових документах, або й більше...
І так далі... Ми бачимо, що дитині важко працювати у колективі з різних причин, але наполегливо її намагаємося втримати, не зважаючи на її протести...
Так одним з важелів стримування прогресу є консерватизм значної частини педагогічної спільноти. А часто "відсутність поваги", "недостатня зарплата", "що від нас хочуть" і т.д. - це просто бажання залишити все, як є, або імітувати "реформу", щоб відчепилися органи управління... Що буде далі? Час покаже...
"У Фінляндії планую скасувати усі шкільні предмети..."
"Гра замість зубріння. Як навчає фінська школа".