Чи є в українській освітній системі ХХІ століття успішні школи, досягнення яких визначаються не тільки вступами у вищі навчальні заклади, кількістю переможців олімпіад, конкурсів, турнірів, але й якісно новим типом мислення, що дає генерувати нові ідеї, творити світ в іншому, не пострадянському, вимірі?
Звичайно є. І, дивлячись на посилання http://zeitgeist.platfor.ma/new-schools/ стаття "Вчити по-новому: українські школи, які змінюють підхід до освіти", справді розумієш, що поступ в царині української освіти стає реальністю... І тут закрадається оте знамените "але..."
Читаємо: "У класах навчається не більше 20 учнів, які під час занять об’єднуються у групи з чотирьох осіб. Це дозволяє практикувати комунікативні та соціальні навички: вони разом працюють над завданнями, пояснюють одне одному матеріал та вчаться кооперації, адже групі необхідно приймати спільні рішення". (Новопечерська школа)
"Єдине обмеження – наявність місць, бо класи невеликі, всього по 16-18 дітей"(Britannica School)
"В кожному класі навчається не більше 18 учнів,..."(Європейський колегіум)
"Заняття проходять у класах по 12-14 людей, але саме поняття класу майже не використовується – уроки проходять у міксованих групах не тільки однолітків, але й старших чи молодших класів. Усі навчальні столи стоять по колу, щоб уникнути розділення на першу чи останню парту. Якщо виникає потреба, столи можуть бути зсунуті, коли діти, наприклад, працюють у командах чи над спільними проектами" (школа "Афіни").
Ознайомившись, робимо декілька висновків.
По-перше, для того, щоб щось змінювати системно у стратегії навчального процесу, потрібно бути приватним загальноосвітнім навчальним закладом.
З першого випливає друге.... Навчальні приміщення та їх матеріальне оснащення повинні задовільняти різноманітні можливості, бажання учнів та педагогів для реалізації своїх методик, напрацювань.
По-третє, наповнюваність класів становить (увага! не більше 20 учнів). У нас, державних школах, щоб поділити на групи потрібно більше 27.
По-четверте, перелічені навчальні заклади постійно мають різноманітні зв'язки на різних рівнях з навчальними закладами інших держав.
Ще один фрагмент зі статті: "Якщо дитина зранку не хоче йти на навчання – це розбирається на рівні педагогічної ради із психологами та керівництвом, де вчителі намагаються виявити причину та шляхи подолання проблеми"(Britannica School). Порівняймо бажання учнів звичайних державних шкіл на предмет "йти чи не йти...".
Хто винен і що робити? Для початку все ніби то й просто: зменшіть наповнюваність класів, як формальну перешкоду для роботи учнів у групах, для ефективного тьюторства. Або додавайте у класи з такою кількістю ще хоч би одного помічника педагога, який допомагав педагогу та учням.
Друге просто, хоч це складно принаповнюваності 30 і більше учнів, найти приміщення, щоб парти поставити не в ряди а в коло, П-подібно, попарно, чи ще якось, коли необхідна командна робота і спільне виконання завдань...
Третє теж ніби то просто, але й воно діє за меншої кількості учнів, парти на одного учня ,що дасть змогу формувати ідивідуальність і відповідальність з початкової школи...
Та це тільки формальні умови, тому що чи не найважливіше - педагог, який працює за контрактом і який реалізує стратегію конкретного навчального закладу предметно і конкретно, і за несе ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ, АЛЕ Й ЗА ЦЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОТРИМУЄ ВІДПОВІДНУ ОПЛАТУ...
У сучасному медіа-просторі з'являється дедалі більше статей про позитивні приклади життя суспільства інших країн, починаючи відроздільного збору сміття і завершуючи школами-майбутнього. Але інформаційний простір поки що не може, не вміє, не знає, накреслити системні кроки для того, щоб у НАС було так, як ТАМ. Що означає системні кроки? Людей, громадян потрібно просто "зомбувати", пропонуючи зробити конкретні кроки для успішних подальших кроків... Щоб людина не тільки розуміла користь від них, але й ставала агентом змін у певному питанні... дай Бог і навчимося колись...
Немає коментарів:
Дописати коментар