Держава впродовж тижня згадує слово "право".
Перше - це право педагогів використати повну відпустку - 56 днів, друге "право" - це батьківське право обирати форму здобуття освіти. Все багально і просто, адже "право" - це необхідність, яку можна реалізувати, якщо...
І тут ми потрапляємо у полон "НЕ ОБОВ'ЯЗКІВ ДЕРЖАВИ". Парадокс з першим правом - кошти виділяє держава через субвенцію, а рішення про відпустку приймає або засновник, або директор. Тобто, за те, що у держави немає коштів на відпускні, має нести відповідальність не держава. Ми все розуміємо - війна, наша економіка на межі краху, перед нами колапс. Можливо, він уже починається. Ми впевнені, що переможемо, ми готові допомагати захисникам, наскільки це можливо в таких умовах. Але, шановні менеджери від освіти, кажіть правду не прикривайте власну безвідповідальність фіговим листком відповідальности тих, хто до цього не причетний. Якщо страшно, запишіть відосик, де все поясніть. І не будете мати питань від педагогів у прямому етері.
Тепер друге "право". Право батьків щодо вибору форми здобуття освіти. Це право не нове, але про нього вперто і наполегливо управлінці від освіти раніше, до війни, "забували". А тепер згадали. Але згадати - то одне. Треба ще й роз'яснити батьками, як цим правом скористатися, яка послідовність дій. І тут - "повний бюрократичний штиль". Що робити батькам, якщо вони хочуть цим правом скористатися? Питання відкрите... І - далі тиша. Але право є!
Третє, це безпека!
Виданий МОН України документ, обумовлює створення комісії (крок 1), але не визначає її повноваження і рівень прийняття рішення. Це дає можливість маніпуляцій щодо прийнятих нею рішень. І саме комісія, а не директор, повинна нести відповідальність за рішення про надання дозволу очно навчатися у конкретному закладі освіти. Яким повинне бути рішення комісії: обов'язковим чи рекомендаційним. Якщо перше, то комісія, а не директор, бере відповідальність за безпеку. Якщо друге, то тут справді на розгляд директора, і це вже його сфера відповідальности.
Друге, "керівник закладу несе персональну відповідальність за організацію безпечних умов для здобувачів освіти, педагогічних працівників під час освітньогоп роцесу в закладі освіти". Але жодним словом даний документ не визначає обов'язків або засновника, або МОН України щодо фінансового та ресурсного забезпечення закладу освіти з облаштування бомбосховищ чи укриттів. Коли директор хоче, але не має фінансової можливости облаштувати укриття та бомбосховище, то чому він повинен нести відповідальність? Це підштовхуватиме директорів особливо маленьких шкіл, за прикладом Південної Кореї у роки війни, про що пише "Освіторія", облаштовувати навчання на цвинтарях, бо туди ракети точно не потраплять, або у парках, або ще десь - подалі від закладу освіти. Але це маленькі заклади освіти, де 10-20-30 дітей, а великі?
Третє, відсутній механізм оплати праці педагогам під час навчання по змінах. Адже фактично їх навантаження збільшується вдвічі та не буде часу для організації та проведення позакласної роботи.
Четверте, жодним словом не зафіксовано можливости батьків щодо забезпечення для дітей іншої форми здобуття освіти, тобто батьки у даному документі не є учасниками освітнього процесу. На жаль.
Немає коментарів:
Дописати коментар