Пошук педагогом оптимальних методів впливу на сучасне покоління - одне з найскладніших завдань. Сучасні діти інші, аніж ті, які були ще десять-двадцять років тому. Чим вони інші? Звичайно, робити узагальнення не можна. Ми можемо говорити про конкретний досвід конкретного педагога. І чим більший педагогічний досвід, тим разючішими видаються зміни у дітях.
Діти постійно користуються гаджетами. А це приводить до змін, як у їх поведінці, світосприйнятті, так і розвитку інтелекту. Неспокійний сон, інтелектуальна деменція, агресивність, психічні розлади, ожиріння, втрата інтересу до навколишнього - це далеко неповний перелік "квітів", які отримують користувачі гаджетами.
Ми, педагоги, теж перебуваємо у певній "бульбашці"-ілюзії. Ми говоримо про досягнення дітей, про методичні знахідки, про "супер", про "неперевершеність" і т.д., але ми втрачаємо нитку Аріадни: який світ у голові дитини ХХІ ст. Наскільки вони більше або менше можуть сприймати світ, можуть пізнавати дійсність, можуть бути реальними у світі реальності.
Сучасний вчитель - це людина, яка для дітей не є авторитетом, не є цікавим, не є джерелом попереднього суспільного та життєвого досвіду. І така людина спілкується з дітьми іншого світобачення. Якщо педагог ще вмів спілкуватися з наколишнім світом, то сучасна дитина спілкується вийнятково з образами, створеними у гаджеті. Вона може видаляти їх, загравати, але вони є витвором її уяви, може ними управляти.
Коєфіцієнт корисної дії (ККД) взаємодії дитини та педагога-дорослої людини під час освітнього процесу у школі наближається до 0. Педагог розчаровується у тому, що витрачаючи багато фізичних, психічних, духовних зусиль, він не отримує відповідного результату. А тим часом отримує "цілий букет" як професійних, так і людських захворювань.
З іншого боку - педагог стає психіатром, а значна кількість учнів - пацієнти. Але педагог не має ні знань, ні досвіду механізмів його використання. Пацієнтів психіатри чи психотерапевти приймають індивідуально чи групами, але ж не по 30 осіб.
Ми втрачаємо наступність поколінь. Так, молоде покоління не потребує цього, і тому не хоче приймати концепти минулого, для формування концептів майбутнього. Якщо нігіліст Базаров у ХІХ столітті заперечував устрій та ідеологію, але намагався знайти власні стрижені ідеології, то у ХХІ столітті покоління повноцінно усвідомило відкидання будь-яких цінностей і для них "нігілізм" - це "цифрова наркоманія", яка нищить будь-які прояви інтелекту.
Отож, навіщо новому поколінню - поколінню альфа - педагоги?
Наскільки місія педагога здійснена? На жаль, місія для педагога нездійснена... Для дітей нового покоління педагог не потрібний. Він нічого не дасть їм, але й дитина нічого не зможе сприймати і формувати власний цифровий, віртуальний, ілюзійний світогляд. І ми стоїмо на порозі реалізації ідей антиутопії: Рея Бредбері, Вільяма Голдинг, Коліна Вілсона, Джорджа Оурелла. Людський світ рухається у прірву. Людство готове до переходу від цивілізації до первісного суспільства.
Ми - покоління другої половини ХХ століття - є перехідною ланкою. І тим трагічніше для нашого покоління. Усвідомлення нами деградації нового покоління - це справді трагедія для людства. Хоч позитив у цьому є. Правда, позитив у формі "чорного гумору", нам не доведеться бачити людство як результат корабельної катастрофи. Але врятувати людство нашому поколінню не в силі.
Немає коментарів:
Дописати коментар