Завершується семестр 2019-2020 навчального року. Всі в очікуванні великих зимових різдвяних канікул, новорічних свят. А у вчителів традиційно: завершення виставлення семестрових оцінок здобувачам освіти різних ступенів: початкової, базової, повної загальної...
У чому суть ілюзії і для кого? Для всіх учасників освітнього процесу: здобувачів освіти, їх батьків, педагогів...
Чого можна наслухатися у такі "гарячі періоди" у стінах учительської:
- "він (вона) така хороша дитина" ( у чому суть "хороша" - "красива", "слухняна", "вихована", і з якого предмету тоді виставляти за таким критерієм бал),
- "він (вона) має тільки з вашого предмету нижчий бал, чи не могли б ..." (ніби дитина не має права не знати конкретний премет на нижчий, на відміну від інших предметів, бал"),
- "ви ж дивіться, щоб дитина не мала менше семи з вашого предмету" (і не завжди зрозуміло чому саме "сім", а не вищий чи нижчий бал, і чому класний керівник акцентує на цьому увагу),
- "а може ви якось підвищите бал, адже він (вона) учнівський, громадський активіст (чи має досягнення з музики, мистецтва, образотворчого мистецтва, хореографії тощо),
- "а може ви для стимулу підвищите бал з предмету";
- "який ви скнара: не хочете поставити гарну оцінку" (хоч і 1,2,3,4,5,6 написані каліграфічно теж "гарні" - "красиві").
Так педагоги наполегливо і невтомно з року в рік у значної частини батьків формують ілюзію, що їх дитина маж високі знання, уміння, навички. А це, в свою чергу, спричиняє до того, що в 11 класі батьки з дітьми вибирають предмети для складання ЗНО методом: "якщо у тебе такий бал, то обов'язково здаси на високий бал і ЗНО".
І починається цей процес з початкової школи, коли всі учні "хороші (гарні)" і їм "необхідно поставити тільки високий (10-12)". А, перейшовши у школу ІІ ступеня, батьки за традицією очікують таких же балів з предметів...
З іншого боку здобувачі освіти. Їх можна умовно розділити на три типи:
перший, який принципово не хоче вчити матеріал предмета, і свідомо бере відповідальність за низький бал. Це його вибір і добре, якщо про цей вибір знають батьки;
другий, який свідомо не стільки говорить про оцінки батькам, скільки усвідомлює, що необхідно працювати, щоб підвищити свій тематичний (семестровий) бал і докладає психологічних, інтелектуальних зусиль. І такі учні теж викликають повагу у педагога;
а ось треті, це діти, які не несуть відповідальність за свою успішність, не говорять про отримані бали батькам, говорять, що "все добре", "а якщо недобре", то вступають в дію інші аргументи: або "педагог неправильно оцінює", або "все виправив (виправила)". І тоді вони потрапляють у патову ситуацію, коли наприкінці семестру різними способами: від простих прохань щось додатково підготувати, до істерій щодо неправильного виставлення педагогам балів, криків, сліз, тупання ніг і так далі, вимагань, маніпуляцій тощо...
Світ дотримується простого правила: "Робиш вибір - несеш відповідальність".
В українській освіті формується система в іншій парадигмі: "Робиш вибір - відповідають інші". Винен педагог, батьки, інші однокласники, що вчаться краще чи досягають висот, суспільство, корупція, президент, Верховна Рада, міністри тощо.
Тепер стає зрозумілим, чому, не зважаючи на 28 років незалежності України, сформувалося патерналістське покоління, яке грунтує своє життя на вимогах до інших, які повинні його задовольняти...
І ні Революція Гідності, ні російсько-українська війна, і досвід найбільш активних і відповідальних, які отримали досвід в інших країнах, не може змінити суть сприйняття себе як людини, яка самостійно формує свій життєвий шлях і бере за це відповідальність...
Дивлячись на процеси, які відбуваються інколи задумуєшся: "Навіщо у старших класах класні керівники?". Ні, для педагогів це питання має просту відповідь - це додаткові кошти до заробітної плати. А для дітей - це "підштовхувачі, примушувачі, захисники, ті, хто може бути офірним цапом тощо". Цікавий алгоритм взаємодії між батьками та класними керівниками: дітей у класі 30 і класний керівник щомісячно виписує оцінки всім батькам... Тоді ж діти вільні від обов'язку повідомляти батьками про свої досягнення і крайні чомусь стають не діти, а саме класні керівники чи вчителі, які "чомусь" не повідомили батьків про результати навчальних досягнень учнів...
Які поради батькам?
Перше, дитина повинна призвичаїтися говорити правду про свої досягнення: чи то високий, чи середній, чи низькі бали... Тоді, принаймні, батьки розуміють справжній, реальний стан речей. І діти повинні це робити СИСТЕМАТИЧНО, а не за день-два до закінчення семестру.
По-друге, необхідно вчити дитину аналізувати прийняття рішень: "мені не вдається", "мене це не цікавить", "я не хочу вчити цей предмет", "учитель не зрозуміло пояснює" тощо. І тоді батьки розуміють, що мають робити далі, що порадити дитині.
По-третє, діти мають право "не знати". Це аксіома. Але наслідок цієї аксіоми теж відомий - це відповідальність, яку необхідно нести. Причинно-наслідковий зв'язок "Я не вчу, отже, я отримую бали низького чи середнього рівня".
А зараз, як говорить арабське прислів'я: "Собака гавкає, караван іде". Суспільство, педагоги, батьки бідкаються, що діти не вчать, і водночас продовжують формувати і розвивати ілюзію успішності, яка скочує наше майбутнє у прірву невігластва та некомпетентності, непрофесіоналізму.
Немає коментарів:
Дописати коментар