МОН України прагне якомога ширше залучити до обговорення нових редакцій програм для 5-9 класів педагогічну громадськість. Два етапи уже пройшли. На першому - відібрано 150 модераторів, які проводили модерування дописів на сторінках соцмереж, другий - усім бажаючим педагогам була надана змога висловити власні побажання щодо подальшого редагування програм. Це позитив... Як і те, що у першій сесії обговорення навчальних програм базової школи на порталі EdEra взяло участь 909 авторизованих користувачів, які залишили 7 тис. 6 коментарів-пропозицій. За статистикою, найбільше обговорюють «Історію», «Зарубіжну літературу» та «Математику». Найменше – іноземні мови.
Тепер до 7 березня робочі команди працюють над урахуванням пропозицій і знову новий етап обговорення. Клас...
Тепер трохи рефлексії... 909 користувачів, які взяли участь в обговоренні програм, - мало чи багато? Питання не риторичне, адже значна частина педагогів щодня говорить про те, щоб змінювати програми, що вони заскладні, що не під силу учнів і т.д. І що далі, влада від освіти зробила крок назустріч емоційним висловлюванням педагогів і... тільки 909...
Чому? Чому так мало? Педагогічна спільнота виглядає дуже імпотентною і у тому розумінні, що емоційна складова - це одне, а конкретні пропозиції від конкретного педагога, який несе відповідальність за свої пропозиції - це інше.
І не бажання відповідальності педагога, і недовіра до МОН України щодо подальшого руху вперед, і ціла низка об'єктивних, чисто людських проблем, і не знання педагогами, що ж таки потрібно змінювати у програмі, і думка про те, що "нам знову хтось нав'язав щось ідіотичне, але я про це не говорю, а обурююся", приводить до сумного висновку: педагогічна спільнота далі емоційних коментарів не може видати на гора якісний продукт...
І виникає цікава паралель, яка досить неесподівана, але має право на існування: чим, окрім рівня достатку і наявності коштів, відрізняється український олігарх від пересічного педагога. Зауважте, що мова йде не про статки, а тип мислення, рівень усвідомлення своєї важливості і відповідальності щодо виконання своєї професійної діяльності для майбутнього країни. І якщо олігарх краде і виводить кошти за кордон, що є не патріотично, то педагог у державній системі координат, не бажає змін, виходячи з позиції: і це недобре, і тут не так, але як? Він і сам не знає, і не хоче знати...
І черговий аргумент від педагогів - дайте нам зарплату європейського рівня - це для значної частини педагогів лише ширма, якою вони можуть прикрити своє небажання вчитися все життя.
Що ж ми далі будемо ховати голову у пісок, як страуси...
І висловлювати вічне емоційне невдоволення від усього, що відбувається в освіті...
Так зручніше і нічого не загрожує...
А так, коли щось скажеш, будеш нести відповідальність, а її нести ой як не просто...
"СОВОК"... Ще 40 років пустелі... А ми ж декларуємо свою європейськість... Жаль...
Тепер до 7 березня робочі команди працюють над урахуванням пропозицій і знову новий етап обговорення. Клас...
Тепер трохи рефлексії... 909 користувачів, які взяли участь в обговоренні програм, - мало чи багато? Питання не риторичне, адже значна частина педагогів щодня говорить про те, щоб змінювати програми, що вони заскладні, що не під силу учнів і т.д. І що далі, влада від освіти зробила крок назустріч емоційним висловлюванням педагогів і... тільки 909...
Чому? Чому так мало? Педагогічна спільнота виглядає дуже імпотентною і у тому розумінні, що емоційна складова - це одне, а конкретні пропозиції від конкретного педагога, який несе відповідальність за свої пропозиції - це інше.
І не бажання відповідальності педагога, і недовіра до МОН України щодо подальшого руху вперед, і ціла низка об'єктивних, чисто людських проблем, і не знання педагогами, що ж таки потрібно змінювати у програмі, і думка про те, що "нам знову хтось нав'язав щось ідіотичне, але я про це не говорю, а обурююся", приводить до сумного висновку: педагогічна спільнота далі емоційних коментарів не може видати на гора якісний продукт...
І виникає цікава паралель, яка досить неесподівана, але має право на існування: чим, окрім рівня достатку і наявності коштів, відрізняється український олігарх від пересічного педагога. Зауважте, що мова йде не про статки, а тип мислення, рівень усвідомлення своєї важливості і відповідальності щодо виконання своєї професійної діяльності для майбутнього країни. І якщо олігарх краде і виводить кошти за кордон, що є не патріотично, то педагог у державній системі координат, не бажає змін, виходячи з позиції: і це недобре, і тут не так, але як? Він і сам не знає, і не хоче знати...
І черговий аргумент від педагогів - дайте нам зарплату європейського рівня - це для значної частини педагогів лише ширма, якою вони можуть прикрити своє небажання вчитися все життя.
Що ж ми далі будемо ховати голову у пісок, як страуси...
І висловлювати вічне емоційне невдоволення від усього, що відбувається в освіті...
Так зручніше і нічого не загрожує...
А так, коли щось скажеш, будеш нести відповідальність, а її нести ой як не просто...
"СОВОК"... Ще 40 років пустелі... А ми ж декларуємо свою європейськість... Жаль...
Немає коментарів:
Дописати коментар