Добігає кінця 2023 рік. Другий рік широмасштабного вторгнення. Російська агресія не зупиняється. Наступ зупинився тільки-но почався. Лінія фронту та бойові дії перейшли у позиційний вимір. Невизначеність рівня допомоги зі сторони США та держав Європи. Все стає ніби-то зрозумілим, але водночас все стає дедалі заплутанішим та туманнішим.
Тільки-но починає державне управління говорити про нарощування випуску зброї та боєприпасів, тільки-но починає державне управління говорити про налагодження ліній оборони та спорудження оборонних споруд. Чому тільки-но? Питання, як і про те, чому за добу недоармія рф дісталася до Нової Каховки та Мелітополя.
Поглиблення чвар між "політичними діячами" та військовими, які не можуть зрозуміти, хто за що несе відповідальність, поглиблення суперечностей між військовими американськими та європейськими з однієї сторони та українськими - з іншої. Все це ніби своєрідний пазл, який не можна зібрати в єдину картину.
А ще політичні збурення у деяких країнах, де готуються до виборів, чи у країнах, де до влади прийшли праві. А там за електорат проводяться "бої місцевого значення": хто кого? Це може бути тільки фоном. Насправді - це всього-навсього чергова інформаційно-психологічна операція "руссні". Усі попередні прогнози на 2023 рік, які оприлюднювлися наприкінці 2022 року, можна спустити в унітаз небуття. На жаль.
Що попереду? Вже сьогодні "малюють" багато планів. Від того, що ми будемо оборонятися, до того, що без достатніх коштів союзників можемо "зазнати поразки вже влітку 2024 року" і готуватися до організації партизанського руху. Плани у 2024 росії - окупувати Харків, Дніпро, Запоріжжя. І це знову Bild, знову німці...
Тобто, життя набирає обертів і наближається до певного рівня - рівня прірви держави і невідомості у завтрашньому дні. Повертаємося до 1921 року... коли українські національно-демократичні сили програли революцію перед ордою більшовиків та недолюдей. І потім там, в еміграції, плакали, плакали, плакали про те, що незалежна держава втрачена і "коні не винні". На жаль. Ми можемо чи не можемо зрозуміти, що реальність інша, аніж "інформаційна бульбашка", у якій перебуває значна частина суспільства та політикум. Так, вони живуть в онлайн-державі... Чи? Не знаємо, де ті люди живуть. Тоді питання "навіщо?" потребуватиме пояснення і певного виміру. Виміру - без розуміння сьогодення та майбутнього.
Пошук... Пошук... Пошук... Нуль... Нуль... Нуль... І нижче "нуля", "нуля", "нуля"... І перспектива без перспективи... Чи? Це пошук, який залишається пошуком у власних головах політиків (чи не власних). Це пошук, який відсутній у головах, і звивини поступово виправляються, Вони пожираються "паразитами свідомости" та "інформаційної психологічної операції"... Що далі? Пафос, відосики, барабанний переможний дріб. Пустка. Майбутнє. Сон.
Чи є "цукерка"? Так, початок процесу перемовин України з Європейським Союзом, який після надання кандидатства в ЄС, став позитивом, Але ніхто не розуміє, скільки років для цього треба. І як вирішити питання вступу України в ЄС, якщо Україна не контролює всієї території, відповідно до норм міжнародного права? Є багато питань, які не мають ні відповіді, ні однозначної відповіді, ні відповіді взагалі.
Немає коментарів:
Дописати коментар