20 серпня тридцять років тому - 1990 року відійшов у Засвіти мій дідусь Харченко Василь Григорович. Він прожив 77 років у складні часи. Народившись у Комінтерновому поблизу Одеси ще за часів правління імператора Миколи ІІ - 1913 року у багатодітній родині, доля закидала його і в Актюбинський край Казахстану. Туди відправив імператор батька Григорія за революційну пропаганду на кораблях Чорноморського флоту. Там померла 1922 року мама дідуся, а старший брат втік в Червону армію. Родина повертається додому. Потім буремні роки непу. Навчання в Одеському технікумі. Голодомор, проходження строкової військової служби, "західний похід" та "фінська кампанія". А потім чотири роки Другої світової війни. І післявоєнний період... Саме мене і назвали у честь дідуся - Василь Григорович.
Саме дідусь мене вчив ловити рибу, фактично спонукати вступити до музичної школи по класу баяна, навчив їздити на велосипеді і ще багато чого.... Не зважаючи на те, що дідусь 47 років був членом КПРС і, як не парадоксально, отримав квиток у 1943 році у населеному місці Мисхако, яке назвали "Мала земля", що поблизу Новоросійська, від полковника, комісара 18 армії Леоніда Ілліча Брєжнєва. Так-так, того, що став Генеральним секретарем ЦК КПРС у 1965. Але людянсть, принциповість і доброта поєднувалися у Василі Григоровичі. ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ДОРОГИЙ ВАСИЛЮ ГРИГОРОВИЧУ! ХАЙ ЗЕМЛЯ ВАМ БУДЕ ПУХОМ... А ЦЕЙ ДОПИС - ОДИН З ТИХ, ЩО ЗБЕРІГАЄ ПАМ'ЯТЬ ПРО ВАС.
У роки Другої світової війни Харченко Василь Григорович був помічником командиру взводу 569 мінометного полку Резерву Головного Командування (РГК), який був організований у 1942 році у районі Ворошиловграду (тепер м. Луганськ). Упродовж війни полк був нагороджений чотирма орденами: Суворова, Кутузова, Олександра Невського, Богдана Хмельницького.
Немає коментарів:
Дописати коментар