Баскетбольна команда гімназії взяла участь у Міжнародному турнірі у м. Уязд (Польща). Педагоги приїхали з багатими враженнями... Серед них виділяються ті, які стосуються поведінки польських школярів на уроках фізичної культури... Спокійно, по-діловому, ніхто не підвищує голос, ніхто не робить зайвих зауважень чи приводить до порядку та дисципліни... Виникає закономірне запитання: "Чому у них так?" Що в українській школі не так... Що не так в суспільстві, державній політиці? Стабільні суспільства, які мають впевненість у завтрашньому дні, які не думають чи держава виплатить заробітну плату, виховують стабільних (врівноважених, відповідальних) громадян... У цьому суспільстві все можна прорахувати, все можна пояснити раціонально, всього можна досягнути якщо бажати та хотіти...
Українське суспільство, а відтак батьки та учні постійно хворе на стреси, держава постійно виснажує громадян, не даючи просвітку та розуміння "навіщо це потрібно?", не даючи можливості передихнути і відтак розвиватися.... ми виживаємо... виживаємо, бо 60-70% нашої зарплати пожирають предмети першої необхідності, ліки, ще частину потрібно внести за комунальні послуги, щоб нагодувати монополістів, які від нас отримають надприбутки...
Стреси - це нервове напруження, яке переростає у хронічну втому, апатію, збудливість, неконтрольованість...
Ми спробували висунути гіпотезу стосовно того, як "виживе" польський учитель у наших класах. І прийшли до думки, що він був би подивований тим, як український колега працює з дітьми, які у них мали б відповідний діагноз і працювати педагогу з ними допомагав би асистент...
Порівнюючи навчальні процеси і ставлення дітей до них, український учитель починає розуміти, що вся активність учня спрямована на одне - якби швидше втекти зі школи, від нав'язливих педагогів, від уроків, на яких не цікаво, від оцінок та переповнених класів, від відсутності і технічного, і матеріального забезпечення... від всього, що не дає йому розвиватися...
Школа може стати установою, яка позбавляє дитину здоров'я... послухаймо уже вкотре досвід Фінляндії в освіті http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=1396143 ...і порівняймо з нашими освітніми формальними стандартами... Зніміть формалізм.... На жаль, бюрократія українська освітянська вважає процедурні запитання суттю. а вони є тільки формою. "Відсутній культ оцінки та культ чиновника" - раз, друге: "відсутні методичні перевірки, відсутні конспекти, щомісячних, річних планів, відсутня будь-яка перевірка процесу навчання. Важливим для фінляндського суспільства є результат, Наше "совкове мислення" не може виборсатися з системи стереотипів - "пишемо", "фіксуємо", але навіщо? Питання немає відповіді....
Зверніть увагу на деякі цитати з радіопрограми "Приходить фінська дитина у чому хоче...", "Клас має наповнюваність не більше 20 учнів, якщо більше, то у класі працюють два вчителів", "у класній кімнаті є килимки, парти, столики..." До 6 класу може вчитель проводити своєрідний "мікс" - декілька предметів...", "До кожного учня є індивідуальний підхід"...
"У них немає контрольних робіт, немає тестів. Тільки один державний тест у 16 років".
Ми, педагоги, українські педагоги, готові до такого майбутнього, готові розуміти такі процеси у школі?... подумаймо над нашою реформою... Чи те, що задекларовано у ній, можна реалізувати саме таким способом?
Українське суспільство, а відтак батьки та учні постійно хворе на стреси, держава постійно виснажує громадян, не даючи просвітку та розуміння "навіщо це потрібно?", не даючи можливості передихнути і відтак розвиватися.... ми виживаємо... виживаємо, бо 60-70% нашої зарплати пожирають предмети першої необхідності, ліки, ще частину потрібно внести за комунальні послуги, щоб нагодувати монополістів, які від нас отримають надприбутки...
Стреси - це нервове напруження, яке переростає у хронічну втому, апатію, збудливість, неконтрольованість...
Ми спробували висунути гіпотезу стосовно того, як "виживе" польський учитель у наших класах. І прийшли до думки, що він був би подивований тим, як український колега працює з дітьми, які у них мали б відповідний діагноз і працювати педагогу з ними допомагав би асистент...
Порівнюючи навчальні процеси і ставлення дітей до них, український учитель починає розуміти, що вся активність учня спрямована на одне - якби швидше втекти зі школи, від нав'язливих педагогів, від уроків, на яких не цікаво, від оцінок та переповнених класів, від відсутності і технічного, і матеріального забезпечення... від всього, що не дає йому розвиватися...
Школа може стати установою, яка позбавляє дитину здоров'я... послухаймо уже вкотре досвід Фінляндії в освіті http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=1396143 ...і порівняймо з нашими освітніми формальними стандартами... Зніміть формалізм.... На жаль, бюрократія українська освітянська вважає процедурні запитання суттю. а вони є тільки формою. "Відсутній культ оцінки та культ чиновника" - раз, друге: "відсутні методичні перевірки, відсутні конспекти, щомісячних, річних планів, відсутня будь-яка перевірка процесу навчання. Важливим для фінляндського суспільства є результат, Наше "совкове мислення" не може виборсатися з системи стереотипів - "пишемо", "фіксуємо", але навіщо? Питання немає відповіді....
Зверніть увагу на деякі цитати з радіопрограми "Приходить фінська дитина у чому хоче...", "Клас має наповнюваність не більше 20 учнів, якщо більше, то у класі працюють два вчителів", "у класній кімнаті є килимки, парти, столики..." До 6 класу може вчитель проводити своєрідний "мікс" - декілька предметів...", "До кожного учня є індивідуальний підхід"...
"У них немає контрольних робіт, немає тестів. Тільки один державний тест у 16 років".
Ми, педагоги, українські педагоги, готові до такого майбутнього, готові розуміти такі процеси у школі?... подумаймо над нашою реформою... Чи те, що задекларовано у ній, можна реалізувати саме таким способом?
Немає коментарів:
Дописати коментар