Щоразу, коли натрапляєш на статтю, яка стосується реального стану справ в освіті, завжди ловлю себе на думці, що ідеї завжди матеріалізуються і про них можна говорити різними словами. Але суть залишається: наша середня освіта наскільки обмежена у можливостях розвитку індивідуальності учня, що часто, мов щитом, прикривається кількістю відмінників, переможців олмпіад, МАН тощо. Формальні показники не визначають майбутніх Нобелівських лауреатів серед українців. Тому і конкурси поки що носять бравурний характер з барабанами, горнами та успіхами і досягненнями школяра. Але... можливо у житті він стане невдахою через те, що починаючи сходження до успіху натрапляє на байдужість середовища і...
Тому прочитайте статтю про формальність і освіті. Вона надцята і на неї ні МОН, ні управління не звертають уваги. Але думка про КАРГОКУЛЬТУРУ, яка є половою для освіти, - хай потрапить в голову думаючих батьків, педагогів, учнів... Може щось і змінимо. Принамі - захочемо.
"За великим рахунком усі ці рейтинги є ознакою існування каргокульту в нашій освіті. Широко відомою є історія, яка відбулася після Другої світової війни на одному з островів Мікронезії. Під час війни там був американський аеродром, на який великі металеві птахи приносили різні вантажі(англ. cargo). Усілякими смаколиками американці ділились із тубільцями, але війна скінчилася, американці забралися звідти геть… Та через кілька років етнографічна експедиція знайшла аеродром у повному порядку: на злітній смузі стояли плетені з соломи літаки у реальну величину, в хижі радиста сидів дикун з кокосовими горіхами замість навушників, по плато марширували тубільці із намальованою формою. Тобто місцеві жителі запозичили формальні речі, думаючи, що таким чином зможуть задобрити чарівних залізних птахів і ті знову прилетять з вантажем.
На будь-якій нашій виставці(ярмарку) освітянських «досягнень» можна побачити чимало свідчень існування каргокульту в освіті. Практика використання методів рейтингування, тестування чи створення портфоліо на пострадянському просторі часто нагадує створення дикунами літаку із соломи. Саме педагогічним дикунством є рейтинг учнів у класі, складання якого порушує усі норми педагогічної етики, чи рейтинг школи, який визначається за абсолютно формальними показниками – кількістю переможців усіляких конкурсів, олімпіад, вчасністю подання звітності тощо. Педагогічним дикунством є і тестування майбутніх першокласників, яке попри заборону, все одно здійснюється, взагалі заходиться поза межами здорового глузду. По суті воно стало інструментом здійснення корупційної практики набору «потрібних» учнів і відсіву «небажаних».
Точно так і український інструментарій введення європейської системи навчання нічого спільного зі справжнім Болонським процесом не має, бо ми і в цьому випадку запозичуємо лише формальні атрибути.
Немає коментарів:
Дописати коментар