Старий гуцул сидів на плаї і замріяно, піднявши догори очі, дивився на небо. Воно було голубе, по ньому пливли білі хмарки, які нагадували гуцулу обриси тварин... Сидів старий гуцул у глибокій задумі. А думати мав про що.
Отож, як не дивно, МОН України проголосило демоніполізацію шляхів і способів, форм підвищення кваліфікації педагогів. "Ура!" - голосно прокричав старий гуцул на весь плай. Адже тепер дивитися на небо, а саме воно уособлювало для нього оту царину освіти, можна під різним кутом зору. І тоді хтось там побачить тваринок, хтось - помешкання, хтось - природу, хтось - ... І це йому видавалося добрим.
Але наївний гуцул таки помилявся. Адже в Україні є декілька реальностей, і всі вони існують паралельно і не перетинаються.
Перша - "космічна". До її складу входять приватні заклади освіти, які мають усе відповідно до умов та тенденцій просування сучасних освітніх трендів: і типові - третього тисячоліття - проєкти приміщень, які дозволяють проводити тренінги та інші сучасні методи та прийоми, у класі з учнями, і наповнюваність класів, коли у класі 15-20 учнів, а не 30 - то це інша справа і для самого учня, і для вчителя, і заробітні плати, і мотивація учнів, адже їм доводиться НАВІТЬ СКЛАДАТИ ВСТУПНІ ІСПИТИ, і ....
Тут старий гуцул зупинився, перевів свій погляд з неба на найближчий кущ і з пересердя витягнув люльку. "А най його! - Почіхав нею свою потилицю. - І везе людям".
Друга - "реальна реальність". Про неї старий гуцул чув від туристів, які часто зупинялися у його колибі. Під час екскурсій у загін, де були вівці, педагоги йому розповідали про те, як добре, коли у школі є власна бухгалтерія. Пояснюючи, що не потрібно ні з ким, окрім директора, погоджувати фінансові витрати. А ще заклад освіти, маючи особові рахунки, дає змогу батькам законно реалізувати своє право на надання школою додаткових освітніх послуг, а місцева влада навіть доплачує за те, що педагоги працюють понад нормову кількість годин з учнями. І знову про вступні випробовування, і знову про мотивацію учнів та педагогів, і знову про безпроблемність щодо реалізації свого права обирати форми і шляхи підвищення кваліфікації...
От класно. Тут гуцул перервав свої роздуми і закурив. Затягнувшись, закрив очі від такого блаженства. Адже справді в освіті настають таки благодатні часи. Все є, і все добре... Принаймні такі заклади освіти таки існують.
Аж раптом на його ніс сіла велика зелена муха. Відкривши очі, гуцул зустрівся з очима мухи. А вони були сумні та нахабні водночас.
І тут у його душу прокрався страх і жах. Він раптом згадав про школу, яка стояла неподалік. І, знаючи про її життя не з оповідок ( його внук у ній навчався), почав подумки перелічувати можливості (неможливості) отого дорогого найближчого закладу освіти. Тут і відсутність внутрішніх виходків, і малі приміщення, у яких мало учнів, і вчителів, які часто залишали два-три класи з одним вчителем, що попоратися по господарству, і відсутність нової комп'ютерної техніки, і непевний Інтернет.
А оце недавно вчитель йому розповів під великим секретом про те, що у школу прийшла "бомага", у якій сказано, що всі вони будуть "брати активну участь у демополізації форм і шляхів підвищення кваліфікації".
А друга "бомага" спонукає "підвищувати кваліфікацію тільки в обласному інституті післядипломної педагогічної освіти", бо "то є найкращий спосіб".
Дехто з мудрих вчителів, які читають "папери МОН", спробували домовитися з директором про проходження курсів не в інституті удосконалення, а хоч би в онлайн. Але директор стинув плечима, "ніц не можу вдіяти. Бухгалтерії немає, заклад освіти не є розпорядником коштів, а отже, не можу підписувати напряму договори з іншими суб'єктами підвищення кваліфікації. Хіба що платіть свої гроші або шукайте безкоштовні".
От і третя реальність - ірреальна. Її в Україні, видається, найбільше... Ось так і живуть своїм життям "космічна", "реальна реальність" та "реальність ірреальна".
Гуцул таки докурив люльку і знову підняв очі до неба. А там тепер видавалися хмарки то різними тваринками, то літаками, ракетами, пароплавами, то річкою, лісом...
- І всім добре, - подумав старий гуцул.
- А чи всім добре, - почувся з небес гучний голос.
Отож, як не дивно, МОН України проголосило демоніполізацію шляхів і способів, форм підвищення кваліфікації педагогів. "Ура!" - голосно прокричав старий гуцул на весь плай. Адже тепер дивитися на небо, а саме воно уособлювало для нього оту царину освіти, можна під різним кутом зору. І тоді хтось там побачить тваринок, хтось - помешкання, хтось - природу, хтось - ... І це йому видавалося добрим.
Але наївний гуцул таки помилявся. Адже в Україні є декілька реальностей, і всі вони існують паралельно і не перетинаються.
Перша - "космічна". До її складу входять приватні заклади освіти, які мають усе відповідно до умов та тенденцій просування сучасних освітніх трендів: і типові - третього тисячоліття - проєкти приміщень, які дозволяють проводити тренінги та інші сучасні методи та прийоми, у класі з учнями, і наповнюваність класів, коли у класі 15-20 учнів, а не 30 - то це інша справа і для самого учня, і для вчителя, і заробітні плати, і мотивація учнів, адже їм доводиться НАВІТЬ СКЛАДАТИ ВСТУПНІ ІСПИТИ, і ....
Тут старий гуцул зупинився, перевів свій погляд з неба на найближчий кущ і з пересердя витягнув люльку. "А най його! - Почіхав нею свою потилицю. - І везе людям".
Друга - "реальна реальність". Про неї старий гуцул чув від туристів, які часто зупинялися у його колибі. Під час екскурсій у загін, де були вівці, педагоги йому розповідали про те, як добре, коли у школі є власна бухгалтерія. Пояснюючи, що не потрібно ні з ким, окрім директора, погоджувати фінансові витрати. А ще заклад освіти, маючи особові рахунки, дає змогу батькам законно реалізувати своє право на надання школою додаткових освітніх послуг, а місцева влада навіть доплачує за те, що педагоги працюють понад нормову кількість годин з учнями. І знову про вступні випробовування, і знову про мотивацію учнів та педагогів, і знову про безпроблемність щодо реалізації свого права обирати форми і шляхи підвищення кваліфікації...
От класно. Тут гуцул перервав свої роздуми і закурив. Затягнувшись, закрив очі від такого блаженства. Адже справді в освіті настають таки благодатні часи. Все є, і все добре... Принаймні такі заклади освіти таки існують.
Аж раптом на його ніс сіла велика зелена муха. Відкривши очі, гуцул зустрівся з очима мухи. А вони були сумні та нахабні водночас.
І тут у його душу прокрався страх і жах. Він раптом згадав про школу, яка стояла неподалік. І, знаючи про її життя не з оповідок ( його внук у ній навчався), почав подумки перелічувати можливості (неможливості) отого дорогого найближчого закладу освіти. Тут і відсутність внутрішніх виходків, і малі приміщення, у яких мало учнів, і вчителів, які часто залишали два-три класи з одним вчителем, що попоратися по господарству, і відсутність нової комп'ютерної техніки, і непевний Інтернет.
А оце недавно вчитель йому розповів під великим секретом про те, що у школу прийшла "бомага", у якій сказано, що всі вони будуть "брати активну участь у демополізації форм і шляхів підвищення кваліфікації".
А друга "бомага" спонукає "підвищувати кваліфікацію тільки в обласному інституті післядипломної педагогічної освіти", бо "то є найкращий спосіб".
Дехто з мудрих вчителів, які читають "папери МОН", спробували домовитися з директором про проходження курсів не в інституті удосконалення, а хоч би в онлайн. Але директор стинув плечима, "ніц не можу вдіяти. Бухгалтерії немає, заклад освіти не є розпорядником коштів, а отже, не можу підписувати напряму договори з іншими суб'єктами підвищення кваліфікації. Хіба що платіть свої гроші або шукайте безкоштовні".
От і третя реальність - ірреальна. Її в Україні, видається, найбільше... Ось так і живуть своїм життям "космічна", "реальна реальність" та "реальність ірреальна".
Гуцул таки докурив люльку і знову підняв очі до неба. А там тепер видавалися хмарки то різними тваринками, то літаками, ракетами, пароплавами, то річкою, лісом...
- І всім добре, - подумав старий гуцул.
- А чи всім добре, - почувся з небес гучний голос.
Немає коментарів:
Дописати коментар