Людина, яка має відповідно до посадових обов'язків повноваження, має відповідальність за те, що вона може чи що вона не може... Але для того, щоб могти, спеціаліст повинен мати бажання вникнути у питання. А комунікація із зацікавленими об'єктами має бути європейською, тобто конструктивною...
Та на сьогодні в Україні дедалі менше людей, які у випадку, помилки можуть сказати: "Так, я винен!", "Так, я в цьому питанні не можу дати ради (не розумію, як його вирішити)", але УВАГА "я з'ясую, намагатимусь допомогти, прокунсультуюся і т.д.". І не просто це говорить, але й ДОТРИМУЄТЬСЯ СВОЇХ СЛІВ...
Але рівень нашого спілкування між державними органами управління під час вирішення виробничих питань у 99% натикається на звинувачення, приниження, які прикривають власну непрофесійність і безвідповідальність. І немає конструктиву.
Агресія у державному управлінні при вирішенні конкретної проблеми викликає у тих, хто хоче її вирішити, протест, байдужість, агресію, у відповідь, нерозуміння, як люди некомпетентні можуть управляти певною сферою держави на місцях.
Інколи фрази "я сяду за це в тюрму", "це не можна, бо корупція" - прикриття власного небажання допомогти вирішити питання.
Інколи складається парадоксальна ситуація: маючи одну законодавчу базу у певній сфері, яку правда можна по різному трактувати на місцях, в одній адміністративній одиниці знаходять управлінське рішення у межах чинного законодавства її виирішити, а в іншій - "це не можна, не можливо, суворо заборонено, сяду у тюрму і ви теж сядете". Так народжується тоталітаризм (корпоративний інтерес) одного чи групи менеджерів, які мають правові підстави вирішити проблему, але заганяють її у "глухий кут" та чекають, як будуть реагувати ті, для кого вирішення цієї проблеми дуже важливо. Може вдасть її просто затягнути і не вирішити, а людині (організації), якій потрібно вирішення, просто надоїсть звертатися до відповідного органу влади. Такий собі МАРАФОН.
Таким чином, державний менеджмент на місцях свідомо чи не свідомо ділить Україну. Можна говорити про "менеджментовий сепаратизм". Або просто саботаж... І, УВАГА, за це вони ніколи не понесуть адміністративного стягнення, ніколи, проблема совісті, не визнають свою некомпетентність, невміння комунікувати з зацікавленими суб'єктами і БАЖАТИ виирішити проблему...
Сумно...
Та на сьогодні в Україні дедалі менше людей, які у випадку, помилки можуть сказати: "Так, я винен!", "Так, я в цьому питанні не можу дати ради (не розумію, як його вирішити)", але УВАГА "я з'ясую, намагатимусь допомогти, прокунсультуюся і т.д.". І не просто це говорить, але й ДОТРИМУЄТЬСЯ СВОЇХ СЛІВ...
Але рівень нашого спілкування між державними органами управління під час вирішення виробничих питань у 99% натикається на звинувачення, приниження, які прикривають власну непрофесійність і безвідповідальність. І немає конструктиву.
Агресія у державному управлінні при вирішенні конкретної проблеми викликає у тих, хто хоче її вирішити, протест, байдужість, агресію, у відповідь, нерозуміння, як люди некомпетентні можуть управляти певною сферою держави на місцях.
Інколи фрази "я сяду за це в тюрму", "це не можна, бо корупція" - прикриття власного небажання допомогти вирішити питання.
Інколи складається парадоксальна ситуація: маючи одну законодавчу базу у певній сфері, яку правда можна по різному трактувати на місцях, в одній адміністративній одиниці знаходять управлінське рішення у межах чинного законодавства її виирішити, а в іншій - "це не можна, не можливо, суворо заборонено, сяду у тюрму і ви теж сядете". Так народжується тоталітаризм (корпоративний інтерес) одного чи групи менеджерів, які мають правові підстави вирішити проблему, але заганяють її у "глухий кут" та чекають, як будуть реагувати ті, для кого вирішення цієї проблеми дуже важливо. Може вдасть її просто затягнути і не вирішити, а людині (організації), якій потрібно вирішення, просто надоїсть звертатися до відповідного органу влади. Такий собі МАРАФОН.
Таким чином, державний менеджмент на місцях свідомо чи не свідомо ділить Україну. Можна говорити про "менеджментовий сепаратизм". Або просто саботаж... І, УВАГА, за це вони ніколи не понесуть адміністративного стягнення, ніколи, проблема совісті, не визнають свою некомпетентність, невміння комунікувати з зацікавленими суб'єктами і БАЖАТИ виирішити проблему...
Сумно...
Немає коментарів:
Дописати коментар