Чергова освітня установа, яка формується в межах реалізації завдань Нової української школи і фінансується не з державного бюджету, Проєктний офіс упровадження Нової української школи. Вона не є єдиною, адже ще з 2019 року існує Команда підтримки відновлення та реформ Міністерства освіти і науки України. Крім того є Український інститут розвитку освіти, Інститут модернізації змісту освіти, Національна академія педагогічних наук, Український центр оцінювання якості освіти, Державна служба якості освіти. А ще інститути післядипломної освіти, які фінансуються обласними радами, а ще центри професійного розвитку педагогічних працівників у громадах, а ще... . Проєктний офіс має відповідно до положення, затвердженого МОН України такі завдання є:
- надання технічної підтримки директорату шкільної освіти МОН щодо пілотування реформи НУШ у 8-12 класах, зокрема щодо планування, здійснення моніторингу та оцінки реформи НУШ;
- посилення спроможностей Державної установи «Український інститут розвитку освіти» (далі - УІРО);
- створення Спеціальної онлайн-платформи (далі - СОП) для проведення Державної підсумкової атестації (далі - ДПА);
- модернізація програмно-апаратного комплексу «Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту» (далі - АІКОМ);
- розроблення інноваційних проектів відповідно до практик викладання та навчання у межах НУШ.
Перелік навколоосвітніх установ завжди приводить до думки, що вони створені під когось або під щось. Адже ніде немає аналітики щодо того, наскільки повноваження тієї чи іншої установи виокремлі і не дублються іншими та наскільки вони є доцільними. Це важливо з огляду на досить куце фінансування МОН України і постійне, правда тепер не дуже акцентоване гасло "Освіта на другому місці після Збройних Сил України", яке не підтверджується фінансово для пересічного вчителя/вчительки. І водночас цілий "Проєктний офіс".
Якщо це державне фінансування, то чи не доцільно якось його спрямувати педагогам/педагогиням?
Якщо це грантові кошти, то знову ж, на жаль, вони не йдуть вчителю\вчительці, хоч це алогічно, адже саме він є стовпом освіти в цілому.
Чого чекати від Проєктного офісу?... Чомусь ця установа, на мою суб'єктивну думку, матиме контролюючі функції, адже "щодо планування, здійснення моніторингу та оцінки реформи НУШ". Це свідчить про некоординованість або ж конкуренцію між тими навколоосвітніми системами. Тільки конкуренція напевне не за підвищення якості функціонування освітньої системи, а за щось інше. Можливо за фінансування. Або відсутність належної комунікації між ними, або неможливість МОН України вплинути на уже існуючі організації для покращення їх діяльності, або управління МОН України формує "кишенькову установу", яка буде створювати позитивний імідж міністерства на міжнародному рівні. Тоді, якщо інші навколоосвітні установи не дуже ефективні, то чому їх не реорганізувати: розширити, оптимізувати, удосконалити вертикаль управління, вилучити окремі ланки, запровадити інші тощо.
Є ще посада сучасності: "менеджер невизначеності". Часто люди, які називають себе менеджерами та працюють у системі, не дуже розуміють, як вона функціонує і не несуть відповідальності, а просто є транслятором технічних вимог грантонадавачів. Але, коли менеджери невизначеності починають комунікувати, то часто з'ясовується, що їх більше, ніж один, і кожен має свою ділянку роботи та інколи їх діяльність не є доповненням, а суперечністю... Тобто замість того, щоб полегшити виконання завдання, менеджер невизначеності стає стресором, який має дати комусь завдання "сьогодні на вчора". Це тільки посилює тиск на прямих виконавців. А тепер про безпосередніх виконавців.
Тут, як би не називалися освітні менеджерські установи, але вони звертаються до безпосереднього надавача освітніх послуг - педагога/педагогиня для виконання певних технічих завдань. А той має значне і освітнє, і психологічне, і соціальне навантаження і додаткові завдання, які виходять за межі його посадових обов'язків, це тільки додатковий тиск.
Звичайно, частина педагогів, особливо молодих, вбачають за краще вийти з системи комунікації з батьками та дітьми, і отримати менеджерську посаду, для реалізації тих завдань, від яких власне і відмовилися. І тому не можуть об'єктивно їх реалізувати.
Тому усі дороги, не зважаючи на їх будівничих, ведуть до вчителя. І тут тільки одне але... Вчитель працює на межі виснаження і, додаючи йому завдань з одну заробітну плату, система наполегливо творить кризу, що неминуче приведе до кадрового голоду. Тиск повинен бути врегульований і педагогу/педагогині від МОН Україні потрібно комфортні умови для реалізації і своїх посадових обов'язків, і для професійного зростання як педагога. Але цього не було, немає і не буде. На жаль.
.jpg)
