Місто дихало на повні груди. Все навколо зеленіло та цвіло. Все давало людям життєдайну тінь. І кожен, хто проходив біля зеленого дерева інколи на мить зупинявся, не бажаючи знову повертатися під палюче сонце. Природа благоговіла. Пташки сідали на гілки крон, подекуди робили гнізда, і виводили пташенят. Так, як і у життя людей, були старі поважні дерева, які віджили свій вік і чекали розв'язки. Вони ставали сухими, трухлявіли, дупліли, загрожували життю та здоров'ю людям. Ідилія, яка могла б тривати довго...
Але життя людське завжди має своє чорне піднебіння. І тут з'явилися люди з пилами, і почали "творити" свій світ. Смертей на війні багато і, посилюючи трагедію держави, люди підняли руки та живі дерева. Дерева плачуть. Їх ніхто не чує, але вони гинуть, ставши високими пеньками. Ні, вони намагаються ще боротися з людським варварством, Але є безсилими. Помирає природа міста, помирає тінь дерев як символ зеленого міста. Цінність - це не те, що ми декларуємо, а те, що ми робимо. Лицемірство - це символ радянської доба, яка продовжується уже впродовж 32 років незалежної України.
Смерті українських воїнів-героїв - це і на захист природи, української природи, яка є невід'ємною частиною нашої ідентичності. І бережне ставлення до природи - це пам'ять про Героїв, які віддали життя за нас. Пам'ятаємо. Бережемо. Цінуємо.
Немає коментарів:
Дописати коментар