"ДНО"

 Держава - це набір підсистем, які взаємодіють між собою та роблять її успішною чи не успішною. Україна має свою специфіку у державному управлінні, адже інституційність у ній має відносний та часто декоративний вигляд. Традиції влади - найвищого державного управління - "наступати на граблі" - це шлях у трагедію та "у забуття". Ми - громадяни України - не завжди маємо повноту інформації, влада часто робить все, щоб маніпулювати суспільною свідомістю. Ми можемо давати "прогнози", але вони будуть часто суб'єктивними і не знати, наскільки вони можуть справдитися. Але ми можемо говорити про тенденції. 

Перша тенденція - це непрофесійність і найвищої посадової особи, і її команди. Відсутність розуміння, що робити, навіщо робити, кому робити і найважливіше - КОМУ ВІДПОВІДАТИ. 

Друга - відсутність комунікації з суспільством, що створює набагато складніше інформаційне середовище і грає на руку кремлю. Тут важливе місце відводиться брехні задля брехні, аніж для того, щоб цю брехню інтегрувати у якісь сенси влади. Брехня створює рівень незахищеності, тривожності, стресовості у суспільстві і, таким чином, спричиняє до подальшої ескалації суспільних настроїв. 

Третє - власні політичні амбіції. Їх формує команда найвищої посадової особи. І ота "тепла ванна", яку вони створили, тепер, коли відбувається стрімке падіння рейтингу, стає кип'ятком для неї. 

Четверте - корупційна складова, яка дедалі більше вилазить в інформаційний простір, і на яку "своєрідно" реагує державне управління, підкреслюючи, що "коні не винні". А отже, крали, крадем і будемо красти. І ніт не буде. 

П'яте, конспірологічне. Ми не знаємо, що було в Омані. Але "конспірологія" каже, що або найвищу посадову особу ведуть до кремля, де вона повинна підписати документ, запропонований кремлем, або вона сама йде до того, що це зробити. І ці кроки - це певні сигнали, які засвідчують можливість приходу до цього не стільки держави, скільки політичної влади. 

Тепер трохи історичинх паралелей. Українська національно-демократична революція. 1917 - 1921 роки. 1918-1919 роки - боротьба між С.Петлюрою та В.Винниченком, які, маючи власні політичні амбіції, не могли порозумітися та об'єднатися у прагненні зберегти державу УНР. Таким чином, їх амбіції - посада - була задоволена, але держава, у якій би вони керували, була втрачена. При цьому В.Винниченко вів таємні переговори з більшовиками, яких він пообіцяв легалізувати у випадку приходу до влади Директорії УНР. "Хотів пдивитися в очі більшовикам". 

Друге, коли військові у 1919 році бачили, що С. Петлюра веде державу у прірву, то спробували організувати переворот. І після того, як він провалився, було засуджено та розстріляно полковника П.Болбочана. Чого добився С.Петлюра у цьому випадку? На це він відповіді не дає. Принаймні її немає. 

Так, тоді була селянська стихія, так, тоді не було потужної підтримки союзників, так, тоді була активна пропаганда та агітація більшовиків. Але, наскільки союзникам вистачиить терпіння дивитися на "цирк" без зрозумілих пояснень, наскільки їм вистачить розуміння того, що робить влада. І наскільки таке знущання влади буде зносити нація. Можливо, влада, розуміючи, що війна, робить все, щоб узурпувати владу? Може. Але досвід демонструє, що зберігши посади, вони матимуть ще додаток "в екзилі". І якщо ті, хто був у 1920 році в еміграції, посилали голову поперелом і банували за ті помилки, яких не виправиш. То сучасні "політики" в еміграції будуть мати можливість відповідально заявити - "ми це зробили" - "по приколу". Таким чином, ми можемо бути першими, які "зробили державу по приколу". Не знаю, як громадянам такий прикол, але мені не приколюється. На жаль.