Освітній експерт, заслужений вчитель України Віктор Громовий запропонував не всім видавати свідоцтва про закінчення 9 або 11 класу. Аргументом стало безвідповідальне ставлення частини учнів до виконання ними обов'язків. У коментарях значна частина педагогів відзначала, що справді є діти, які і голову зривають педагогу, і не дають викладати урок, і заважють іншим. І це справді проблема. Проблема не тільки освітня, але й соціальна. Ми бідна держава, і у бідної держави завжди проблеми з дисципліною у школі. В цивілізованих та розвинутих країнах теж є проблеми з дисципліною (у кого їх немає), але там є два шляхи їх вирішення: або система покарань та обмежень, або ті, хто не хочуть вчитися просто не реалізують своє право на здобуття освіти. Держава їм надає таку можливість, а вони від неї відмовляються. І держава їх не спонукає це право реалізовувати.... Може з віком до якоїсь з такої дитини і дійде.
А тепер про "порочне коло", яке, на сьогодні не можна розірвати. Над ним (колом) ілюзії, вийти за межі яких страшно і непрестижно... І так кожен передає ілюзії наступному, і так формується велика ілюзія, яка робить нас бідними...
Отож, серія перша. Батьки та родичі. Хто як виховує, той так і має... Виховання зараз має дуже просту форму: сунь у руки дитині гаджет, і сам візьми гаджет. Принципи виховання у переважної кількості українських батьків на цьому завершилися. Тобто, дитина сидить у гаджеті, і батьки впевнені, що так вони вирішили всі проблеми. Тобто, "крайній" гаджет, ну і, звісно, Інтернет. І дещиця батьків намагається подивитися інформацію, що дитина у 2,3,4,5,6 років повинна вміти, а ще менше батьків намагаються навіть привчати свою власну дитину до такої праці, як одягання, зачісування, миття обличчя, прибирання за собою.... Часто такі "есперименти" завершуються істеріями з обох сторін, але, інколи, і вдається щось ніби-то і виховати.... Так дитина сформувалася на 70-80 %: безвідповідальною, егоцентричною, завищеною самооцінкою, позбавленою адекватно реагувати на світ, мати все, що забажає, навіть зірку з неба. Останню отримує. коли істерить. Батьки дружно на це закривають очі - вона маленька. І так у 6 рочків вона маленька - ніц не вміє і не можна, не дай Боже, її чомусь вчити. Так народилася маленька бульбашка ілюзії...
Дитина йде в школу. Це, приблизно, дуга на 90 градусів, адже мова йде про "порочне коло". Прийшла з однією метою - забавляйте мене. "Не хочу докладати зусиль, не буду докладати зусиль, мені все дозволено, особливо крик, адже саме так я отримую те, що хочу...." Дитина чітко проявляє свої індивідуалістичні (читай "егоїстичні") нахили... І ніхто у системі не може її зупиниити. Ні педагоги, ні психолог, ні директор, ні соціальний працівник, ні, навіть психіатр (про останнього говоримо пошепки), ще педагоги від батьків отримають. А дитина вчитися не хоче, мотивації немає, їй через 3-4 хвилин нічого не цікаво. І таких у вчителя початкових класів 30, а то і більше дітей.... І ніякого фільтру, що дав би змогу перевірити, наскільки діти соціалізовані. НІЯКОГО. А то. якби він був, то 50% дітей довелося ще б походити рік - два у дитячий садочок, щоб навчитися принаймні прибирати посуд чи поливати квіти, чи спілкуватися не криком. Тут бульбашка доростає до більших розмірів. А ілюзія найкращості в очах батьків перетворюється на ілюзію безвідповідальності та вседозволеності дитини. Тепер уже учня 5 класу.
Друга дуга - це теж 90%. Маємо півколо. У ній багато вчителів, які теж говорять на хама - він "мудренький", на того, що не може себе контролювати - "він маленький, йому ще можна", Пам'ятаємо, що безвідповідальність та вседозволеність у підлітковому віці має деструктивний характер. І починається "вибивання оцінок" і "пошук винного". Вибивання оцінок - це процедура стандартна. Інколи для педагогів дуже травмонебезпечна, хоч МОН вперто не хоче зменшити кількості предметів, що дає аргумент дітям та батькам: "Дитина так багато предметів має. Не може їх вчити!" (Тут поаплодуємо МОН України за щасливе дитинство). А пошук винного? Тут простіше простого: винен учитель. Чому? Не об'єктивно оцінив, не дав списати, не зрозумів мого настрою (емоцій), стресу і так далі... Найстрашніше у цьому, що такі діти демотивують інших, які, дивлячись на ниих, наполегливо перебирають форми впливу на батьків та педагогів. І знову ніяких механізмів впливу немає, або їх просто не бажають (бояться) педагоги використовувати. Так, втрачається знання як цінність. Запам'ятаємо цих півкола...
Педагоги закривають очі і впевнено говорять, що "діти все знають". Але чомусь перлів з їх творів на ЗНО з української мови та літератури стає дедалі більше. І це не причина для предметних розмов педагогів. Педагоги часто говорять "спростіть програму", але не кажуть конретно, що саме спростити, а що залишити. Теж пряв безвідповідальності. Хтось винен. МОН України, наприклад.
Батьки теж закривають очі на цінності. Від аргументів "не можу нічого з ним (нею) зробити" і до "гроші зароблю - вищу освіту здобуде".
Школа закінчується. Безвідповідальність та вседозволеність зашкалює, у голові частини дітей ніц не тримається. Тут коректне питання: "Навіщо ходили до школи?" і коректна відповідь "Батьки заставляли".
І знову посуваємося на 90%. Тобто 90%*3 = 270%. На захист інфантильним випускникам, які матимуть вищу освіту, тому що батьки мають гроші і бажання, щоб дитина рідна мала вищу освіту, стають вищі навчальні заклади. Їх розвилося у незалежність України ну, дуже багато. І кожен хоче жити: і їстоньки, і питоньки... Ми вперто і наполегливо говоримо, що внз забагато, але, ніц з того немає. Їх і далі залишається забагато...
І тепер необхідно ректорам переважної більшості внз не думати про цінність знань, це для них неактуально, а шукати у МОН України "своїх людей, які "кришуватимуть схеми вступу" для отих інфантильних випускників, які ніц не вміють, але багато хочуть... Так дитина потрапляє ще в одну теплу ванну - чотири (або шість років) чергового "дитячого садка", бульбашка ілюзії розростається до небачених мегамасштабів. Дитина вчиться чи не вчиться - батьки і так платять гроші. Дитина вчиться жити у "тусовках", віртуальному світі.... Довчилася.
І останні 90% - коло замкнулося. Дитина починає "працювати". Тобто , як працювати. Знань і вмінь немає, тому відбувається імітація роботи. З цінностями зусиль людина з "дипломом" не знайома. Ефетивність роботи наближається до "нуля", але їй виплачують (або дають додаткові підробітки) заробітну плату. Швидше, це можна назвати "соціальною допомогою". Одружується, народжуються діти. Так починається чергове "порочне коло".
Звичайно, так про всіх говорити не можна. Але, якщо людина, яка професіонал, бачить, що непрофесіонал отримує посаду, більше заробляє, не докладючи зусиль, то з часом і професіонал буде переймати шляхи непрофесіонала або намагатиметься відкрити приватну справу чи виїхати за кордон. А тих, хто живе в ілюзіях, стає дедалі більше...
А все починається з сім'ї.... Не варто видавати атестати тим, хто не хоче докладати зусиль, не варто підтримувати ілюзії. Хотілося б, що ті, які користуються такими "українськими привілеями" стали свідомими, як в США "українськими бомжами", яким держава за їх ілюзію платить соціальну допомогу, а вони не хочуть працювати. Але.... Україна - не США. Україна - країна третього світу, а тому ілюзія - це шлях утвердження свого "его", а не розбудова держави.
То ж спробуймо не жити ілюзіями... Принаймні, мені хочеться.
Немає коментарів:
Дописати коментар