Усі, хто опричетний до навчального процесу, на низькому старті. Перші нормативні документи: концепція Нової української школи та Закон "Про освіту" прийняті...
Початок покладено... Тепер всі в очікуванні: "Що далі?" Далі чекаємо наступних кроків. А вони мали б бути активними, як з рогу достатку. Положення за положеннями про всі сфери освіти: контрольно-аналітичної, матеріального забезпечення, підвищення кваліфікації тощо.
Звичайно, читаючи статтю 7, розумієш - ми на правильному шляху. Нам потрібно убезпечити свою державу не тільки від сепаратистського "русского мира" на сході, але й від західного сепаратизму ідей великих Польщі, Угорщини, Румунії... Адже етнічні анклави, які упродовж незалежності перебували у підвішеному, замороженому стані, коли держава фінансувала повністю вивчення мов національних меншин, готові не до захисту національних інтересів незалежної України, а до плавного переміщення на свою етнічну батьківшину з подальшим рухом на Захід...
Звичайно, вище вказані "великі" звикли нас українців сприймати як "малих". звідси і отой високий політичний тон зокрема угорського прем'єра, про утиски угорської громади в Україні. І, найцікавіше, ні слова про фінансову підтримку тієї громади щодо розвитку культурно-просвітницьких напрямів. Серед яких важливе місце відводилося безумовно освіті рідною мовою. Серія друга, якщо в Україні так погано, то приїжджайте на етнічну територію - приймемо, мов рідних. Це, як показовий приклад, міграція радянських німців в Німеччину. Теж щось не чути. Тобто прем'єр, займаючись популізмом, підігріває градус відносин з Ураїною і водночас прагне відвернути своїх громадян від внутрішніх проблем... Україна це вже чула зі сходу, тепер та ж риторика з заходу. І ніякого конструктиву... НІЯКОГО... Не вміють поки що сусідні країни говорити з нами на рівних чи не хочуть, чи не подобається...А саме вони, "захищаючи своїх етнічних братів" або допомагають їм зберегти культурні та освітні традиції, або, демонструючи солідарний демократизм, виділяють кошти, як в Україні, для функціонування початкових українських шкіл. І нам приємно - і їм добре...
Але, на жаль, риторика - крайня права - лише спосіб непрямо згадати про свої претензії "великих" на території...
І ще одне, коли мова заходить про агресора.... Для тієї ж Польщі, Румунії, Угорщини він далеко - аж за Україною. А якщо... Тоді риторика може видатися слабким аргументом проти чи не однієї з найбільших армій світу... Та політики, на жаль, не мають вмінь прогнозувати і думати про наслідки... Отож бо...
Початок покладено... Тепер всі в очікуванні: "Що далі?" Далі чекаємо наступних кроків. А вони мали б бути активними, як з рогу достатку. Положення за положеннями про всі сфери освіти: контрольно-аналітичної, матеріального забезпечення, підвищення кваліфікації тощо.
Звичайно, читаючи статтю 7, розумієш - ми на правильному шляху. Нам потрібно убезпечити свою державу не тільки від сепаратистського "русского мира" на сході, але й від західного сепаратизму ідей великих Польщі, Угорщини, Румунії... Адже етнічні анклави, які упродовж незалежності перебували у підвішеному, замороженому стані, коли держава фінансувала повністю вивчення мов національних меншин, готові не до захисту національних інтересів незалежної України, а до плавного переміщення на свою етнічну батьківшину з подальшим рухом на Захід...
Звичайно, вище вказані "великі" звикли нас українців сприймати як "малих". звідси і отой високий політичний тон зокрема угорського прем'єра, про утиски угорської громади в Україні. І, найцікавіше, ні слова про фінансову підтримку тієї громади щодо розвитку культурно-просвітницьких напрямів. Серед яких важливе місце відводилося безумовно освіті рідною мовою. Серія друга, якщо в Україні так погано, то приїжджайте на етнічну територію - приймемо, мов рідних. Це, як показовий приклад, міграція радянських німців в Німеччину. Теж щось не чути. Тобто прем'єр, займаючись популізмом, підігріває градус відносин з Ураїною і водночас прагне відвернути своїх громадян від внутрішніх проблем... Україна це вже чула зі сходу, тепер та ж риторика з заходу. І ніякого конструктиву... НІЯКОГО... Не вміють поки що сусідні країни говорити з нами на рівних чи не хочуть, чи не подобається...А саме вони, "захищаючи своїх етнічних братів" або допомагають їм зберегти культурні та освітні традиції, або, демонструючи солідарний демократизм, виділяють кошти, як в Україні, для функціонування початкових українських шкіл. І нам приємно - і їм добре...
Але, на жаль, риторика - крайня права - лише спосіб непрямо згадати про свої претензії "великих" на території...
І ще одне, коли мова заходить про агресора.... Для тієї ж Польщі, Румунії, Угорщини він далеко - аж за Україною. А якщо... Тоді риторика може видатися слабким аргументом проти чи не однієї з найбільших армій світу... Та політики, на жаль, не мають вмінь прогнозувати і думати про наслідки... Отож бо...
Немає коментарів:
Дописати коментар