Василь Дяків, учитель всесвітньої історії,
історії України, громадянського права, основ здоров’я у державній
гімназії міста Заліщики Тернопільської області. За 18 років педагогічної
роботи випустив 56 переможців обласного етапу МАН України.
НВ у межах інформаційної підтримки проєкту Global Teacher Prize Ukraine 2019, ініційованого ГС Освіторія, представляє вчителів з усіх куточків України, які надихають своєю щоденною роботою.
Розповідає Василь Дяків:
Я вчитель
у третьому поколінні. І бабуся, і мама були педагогами. З дитинства мене
оточували конспекти, лабораторні роботи та підручники з яскравими
ілюстраціями. Моя педагогічна практика почалася у десять років, коли
народилася молодша сестра. За радянських часів довго не можна було
перебувати у відпустці по догляду за дитиною. Я скільки міг допомагав
мамі, і цей досвід допоміг мені визначитися з професією.

Намагаюся
розібратися в людях, краще їх відчувати. Тому вважаю себе більше
тьютором, коучем, тренером. На початку 90-х вивчав методику Монтессорі і
звідти перейняв ідеї становлення дітей як самостійних та відповідальних
особистостей. «Лише особистість може виховати особистість», —
це аксіома для моєї педагогічної діяльності.
Проєкти моїх учнів —
це не просто презентації на уроці, а способи розв’язання реальних
проблем. Наприклад, вибори громадсько-активного класу у нас відбувалися
за тим самим сценарієм, що й державні: з урнами, передвиборчою компанією
та комісією, яка стежила за порядком. Також гімназисти пробують
розподіляти державний бюджет під час гри
«Карта гідності». Так вони вчаться бути свідомими громадянами. А у рамках конкурсу
«Історія
моєї громади» діти вирішили збільшити туристичний потенціал рідних
Заліщиків. Вони розробили туристичний маршрут, інформаційні стенди і
таблички для архітектурних пам’яток міста. Ще один наш проєкт — Кубок
Тернопільської області з інтелектуальних ігор Унікум пам’яті Героя АТО
Ореста Квача, який відбувається вже третій рік поспіль, а мої учні
працюють там волонтерами-організаторами.
Ви або вчитель за покликанням, або просто ремісник. Якогось проміжного
стану не існує. Проте буває, що життя перетворює учителя за покликанням
на ремісника. І від того, чи зможе людина зберегти себе як учителя,
залежить, настільки вона буде цікава дітям і чи зможе передати важливі
знання.
Питаю себе: «Кого ми зараз виховуємо? Ми виховуємо електронний образ
чи реальний». Сьогодні дитина заглиблена в електронний світ, вона вже
сформувала свою інформаційну бульбашку. Питання в тому, як її витягти
звідти. Адже ця бульбашка — зона комфорту. І коли ти починаєш її звідти
діставати, наражаєшся на конфлікт. Діти не знають, що таке емпатія,
як працювати в команді: спілкуватися, колегіально вирішувати питання,
знаходити певні точки дотику. Отже, мусимо замислитися.
Я дуже
хочу у майбутті побачити людину, яка все ж таки залишиться людиною,
а не мавпою, яка вміє працювати у віртуальному світі. Інформація
змінюється надто швидко, інформаційних потоків дуже багато — через
це втрачаємо час для обговорення будь-якої проблеми. Для мене одним із
улюблених способів є сократівська бесіда. Для такої бесіди потрібен час і
мотивація дитини. Наприклад, одна із тем бесіди: «Я хочу купити якусь
круту річ». І перше питання: «Чому»? — «Тому що вона мені подобається.
Тому що хочу себе виділити». — «Чому тобі важливо виділятися?» — «Хочу
привернути увагу однолітків». — «Чого тобі бракує, щоб спілкуватися
з ними без крутої речі?» — «Мені не вистачає впевненості». Коли
з’ясовуємо справжню проблему, у наведеному прикладі це занижена
самооцінка, тоді вже шукаємо шляхи її розв’язання. На жаль, більшість
батьків не знають, як спілкуватися із власними дітьми, і часто
перекладають відповідальність за дитину на вчителя, на оточуючих.
Що треба терміново змінювати у системі нашої школи?
По-перше, має
бути конкурентне середовище для педагогів. Здорова конкуренція дасть
змогу підвищити зарплату.
А по-друге, у вчителя має бути можливість без
бюрократичних перешкод сформувати освітню траєкторію — як стосовно
особистого вдосконалення, так і стосовно навчання дітей.
Що потрібно змінити у навчанні заради розвитку дітей?
У нашій
програмі двадцять предметів. Діти добре розуміють, що всі предмети
неможливо вивчити на 12, навіть на 10. Коли моя дочка вчилася у десятому
класі, вона мені сказала: «Тату, мені вистачає часу і сил тільки на
вісім предметів». А що робити з іншими дисциплінами? Ніхто не знає. А ці
предмети забирають час і здоров’я. Отже, передусім потрібно скоротити
кількість дисциплін, наприклад, до восьми. Але якщо все ж таки лишається
двадцять предметів, то давайте так: 6−8 предметів оцінюємо, а решта
буде просто зарахована.
Українці мають дуже погану звичку: вони не
цінують час. Нам треба навчитися поважати час і бути відповідальними.
Бо відповідальність — головна вимога цивілізованого світу.