РЕАЛЬНІСТЬ З ІРРЕАЛЬНОСТІ

Те, що написано сьогодні, завтра буде не актуальним, бо Час тече, і технології не стоять на місці. Якщо ми, людство, сьогодні говоримо про те, що тільки-но народжується як про фентезі або фантастику, то це означає, що не визнаємо нової реальності. Але коли, нова реальність, масштабується, то на неї буде пізно реагувати. Вона просто поглине нас або залишить рабами у нових реальних обставинах. 

Людство боїться сьогодення. Нове покоління альфа поступово виростає з коротких штанців і вступає у доросле життя. Його представникам уже по 15-16 років. Ще трішки - і вони будуть мати право голосувати, ставати лідерами громадських думок, обіймати високі державні посади. Якими вони зараз є? Це питання дискусійне, На нього, на жаль, для них самих і для популістів, які вже маніпулюють і будуть маніпулювами ними, немає однозначної простої відповіді. Світ багатополярний. Кожна людина особистість. І має свій набір знань, умінь, ставлень та уявлень про сьогодення. Чи думають представники покоління альфа про завтрашній день, коли світ несеться кудись - у невідомому напрямку, - ніхто не може сказати напевне. Доба невизначеності - це нова реальність. У ній сьогодення - це набір часто різновекторних процесів, на які людина не може впливати, але, у яких їй необхідно жити. Тому покоління міленіалів, зумерів, Х та Y у переважній більшості переживають тривалий шок. Він відображається у стресах, депресіях, системних проблемах з ментальним здоров'ям. І це реальність, яка потребує постійної медичної, психологічної допомоги. 

Одним зі способів збереження, а фактично відсторонення від реальності, який пропонує цифровізація, заглиблення у віртуальний світ. Ті люди, які постійно користуються цифровими застосунками, неминуче мають ознаки цифрової людини. 

Тепер спробуємо окреслити розуміння поняття "цифрова людина". Хоч може зручніше використовувати такий термін: "людина з цифровою ідентичністю"? Отож, це людина, яка заглиблена у віртуальний світ через різні цифрові платформи. У них вона задовольняє свої потреби: пізнавальні, психоемоційні (відчуття, почуття, емоції), соціальні, духовні (хоч це таки суперечливе твердження). Ступінь її занурення у цифровий світ складно визначити. Хтось пропонує враховувати тривалість перебування в цифровому світі, хтось - якісь контенту, який вона споживає, хтось - тривалість перебування у нормальному житті без цифрового світу зі збереженням базових знань, умінь, ставлень. Тому, на жаль, психологи та психіатри часто, описуючи стани глибини занурення пацієнта у цифровий світ, формують свої моделі, характеристики, підходи. Така різноманітність не завжди йде на користь самому пацієнту та його оточенню. Як і великою проблемою є виміряти рівень залежності "нормальної" людини від "цифрової". А якщо немає якихось більш-менш уніфікованих даних, то складно в цілому контролювати процес перетворення "нормального людства" у "цифрове людство". Хоч я не психолог, а педагог. Тому тут хотілося б почути думки спеціалістів. Отже, кожна людина у певній мірі є роздвоєною: частина живе у реальному світі, а частина - у віртуальному. І вони між собою якимось чином повинні вживатися в одному тілі. 

Тепер щодо освітнього процесу. Ідеального, як і скрізь, у ньому не буває. Спробуємо моделювати його організацію, виходячи з мінімальних знань про рівень цифрової ідентичності у дітей. Найпростіший, але нереальний спосіб. Визначити рівень цифрової ідентичності в дитині за стандартизованими алгоритмами. Дві категорії будуть очевидними. Перша, ті діти, які можуть проявляти нормальність у поведінці, діях, вчинках, сприйнятті тощо без гаджетів певний (трохи довший) час. Друга - ті, що не можуть цього робити. Їх тягне до гаджетів. Вони залежні від них. Що тут важливе? Тривалість заданого часового відтинку без гаджетів та моделі поведінки при цьому. От визначення тривалості для спостереження за моделлю поведінки дитини без гаджетів - це ще той виклик. Батьки та діти хотітимуть меншу тривалість, науковці можуть хотіти більшу. Тому на цьому етапі експеримент би вмер.

Але мені таки хочеться рухатися далі. Наступний крок. Діти, які мають переважаючу цифрову ідентичність, - це норма чи не норма? Крок два, який мав би йти паралельно з кроком один, це напрацювання державою нормативної бази, яка б давала розуміння її ставлення до таких дітей. Там, де країни забороняють соцмережі, гаджети, держава бере на себе відповідальність за те, щоб система виховувала дітей без надмірного заглиблення у цифрову ідентичність. Наскільки цей підхід виявиться ефективним? Потрібно трохи почекати. Набратися терпіння.  Отож, розглянемо два варіанти сприймання таких дітей. Але, якщо держава не визначилася стосовно цього, то у суспільній свідомості блукають безліч гіпотез, ідей, думок, як часто суперечать одна одній. 

З умовно "нормальними" дітьми, які здатні працювати без гаджетів триваліший час, проблем немає. Їх організовуємо у класи. Основна одиниця - урок. Поїхали. Чи це назавжди: визначення таких моделей поведінки дітей державою? Ні, адже дитина росте і розвивається, а тому те, що у неї сьогодні - добре, завтра або післязавтра буде не дуже добре. Рівень корекції важливий. Якщо корекція допомагає прийти до нормального стану, то дитина працює далі у класі і на уроці. Якщо ні, то тоді варто переводити в іншу групу з іншою організацією освітнього процесу. Хто має визначати стан, коли треба коригувати психоемоційний стан та поведінку, і які інструменти використовувати, - це знову ж сфера психології. Вчитель максимум, що може зробити, повідомити батьків або психологів про поведінку дитини під час уроку чи у позаурочний час. Кожному - своє: вчителю - вчити, психологу - коригувати. 

Якщо держава таки наважиться визначитися щодо дітей з переважаючою цифровою ідентичністю, то знову ж буде дві дороги. 

Дорога, умовно "направо", є нормою, дорога "наліво" - ненормою. Розглянемо спочатку "ненорму". Дитина з переважаючою цифровою ідентичністю вважається державою, суспільством дитиною з залежністю. Тоді держава запускає механізм позбавлення дитини (лікування у дитини) цифрової залежності. До цього процесу залучаються психолога, психіатри, батьки, родичі, відповідні соціальні працівники та соціально-медичні заклади. Звичайно, приклад такого підходу можна буде побачити в Італії  з вересня 2026 року. В Україні - це покрито мороком пітьми, тобто незрозумілості. Тоді таких дітей після лікування і соціалізації повертають в освітній простір - клас та урок. За даними дослідження ESPAD ще 2019 року, проведеному серед підлітків України 81% респондентів визнали, що мають помірну Інтернет-залежність, 10,6% - сильну. Цікаво, як змінилися показники українських дітей стосовно інтернет-залежності у зв'язку з COVID - 19, війною? 

І, коли діти з переважаючою цифровою залежністю визнані державою, є нормою. Тепер наступний крок - це образ дітей  покоління альфа. Фокусування уваги - до 1 хв., зниження когнітивних та психоемоційних можливостей, інтелекту, стресова соціалізація у реальному світі, що спричиняє виникненню депресій під час взаємодії з реальним світом... Віртуальний світ формує "цифрову бульбашку", у якій дитина задовольняє свої потреби. І їй не потрібно реальності, крім харчування, сну (і то не завжди), задоволення фізіологічних потреб. Як учителю/учительці вчити таку дитину у класі, де 20+ учнів/учениць, і урок триває 45 хв.? І дитина така - це норма. 

Отут педагог знову ж кличе на допомогу психологів. Бо у класі до такої дитини повинен бути приставлений асистент або психолог, який корегує її поведінку або проводить індивідуальну роботу впродовж уроку. Якщо таких дітей у класі 10+, то чи можливо при такому навантаженні вчителю ефективно проводити урок? Питання, як на мене, риторичне. А ще враховувати тривалість фокусації уваги і всі чинники, які перелічи вище, то справа на уроці геть кепська.

Пробуємо іншу модель організації освітнього процесу. Індивідуальне навчання. Приблизно так, як це було у всі історичні періоди освіти. Коли багаті люди наймали домашніх учителів/учительок. Але такі діти не здатні працювати з запропонованими МОН України програмами. Тому для таких треба розробляти індивідуальні освітні програми. Вони повинні грунтуватися на його віртуальному світі, образах, уявленнях. І цьому, як їх розробляти, треба вчити вчителів. Крім того, до вчителя повинен бути залучений психолог, який допомагає скоригувати світ дитини та освітні вимоги держави. По-третє, для таких дітей необхідні інші заклади передвищої чи вищої освіти. У них мало би продовжуватися навчання у контексті їх віртуальних уявлень. Звичайно, вони можуть і будуть відмінні від реальності. Але ніц не поробиш, адже держава визначила це нормою. 

Як домашній вчитель буде разом з психологом організовувати індивідуальний освітній процес для такої дитини - це їх особиста справа. Головне, щоб батьки були задоволені і розуміли, що робити їм у подальшому з такою дитиною. Як її розвивати? Це може бути імпульсні заняття - до 5 хвилин; можуть бути заняття у віртуальному середовища, наприклад, Роблексу або вивчення матеріалу у русі. Тоді урок може тривати у 1 години. Або психолог досліджує активність когнітивних чи мислительних функцій головного мозку, щоб розуміти, наскільки він заоучений в освітній процес; або віртуальні 3D - окуляри або інші новинки цифровізації та світосприйняття віртуального світу. 

Окремо виділю віртуального помічника "Штучний інтелект". Можливо саме він буде вчителем для таких дітей. Але, знову ж "але", хтось повинен навчити дитину з переважаючою цифровою ідентичністю ним користуватися. Тобто дитина повинна оволодіти певними стандартизованими алгоритмами, які  давали змогу їй розвиватися у власному віртуальному світі. Світ починає це робити. Правда, це поки що експерименти, і вони грунтуватимуться на пробах та помилках, що, звичайно, може заганяти дітей у депресію, яку треба коригувати. 

Ось тут поле не оране для науковців і педагогів. Але для цього необхідно експериментувати і розуміти наскільки ефективний той чи інший методи, прийом, елемент педагогічних технологій, форма тощо. І зрозуміло, що з такими дітьми повинні працювати молоді вчителі, які наближені до інивідуального віртуального світу покоління альфа. Адже освітній процес у цьому випадку є швидкозмінним, непередбачуватим, стресовим для педагога, бо повинен мати різноманітні цифрові засоби та інструменти. 

Чи готові до цього держава, батьки, діти, система в цілому? Напевне ні! Ми (тут я маю на увазі освітню систему) і далі мучимо дітей альфа, які не здатні працювати за лекалами ХХ століття. 

І це тому, що держава так і не може, не наважується, боїться сказати суспільству і собі: діти з переважаючою цифровою ідентичністю - це норма чи не норма. І доки вона не визначиться, доти такі діти будуть мучитися у класно-урочній системі. Педагоги будуть імітувати освітній процес для них. Ефективність якого наближається до нуля чи до нескінченності. Здається на сьогодні все. 

Продовження буде... 

ДОЛИНСЬКИЙ МАР'ЯН. ЛІКАР - ПАТРІОТ, ГРОМАДСЬКИЙ ДІЯЧ

 Мар'ян Долинський. Частина 1.

Мар'ян Долинський. Частина 2.

ЗОРІ "ДАЛЕКОГО" / "НЕДАЛЕКОГО" МАЙБУТНЬОГО

Освітня система України завжди має свої "плюси" та "мінуси". Одним з "мінусів" є відсутність взаємодії державного органу, який відповідає за реалізацію освітньої політики, та органів місцевого самоврядування. 

Чим глибше ми заглиблюємося у новітнє майбутнє, тим стає зрозумілішим, що бідна освіта не може бути якісною. Адже держава, пропонуючи великі прожекти, автоматично самоусувається і визнає нездатність фінансово їх підтримати для успішної реалізації. 

Про що веду мову?.... Наскільки зможу пояснити, щоб було зрозумілим... 

Передпілотний проєкт, який таки непогано розрекламували на рівні МОН України та громадської організації SavED, що навчала представників 30 закладів освіти для упродовж попереднього року, починав буксувати, не розпочавшись. 

Питання про фінансування під час 2024-2025 н.р., коли були часті зустрічі з усіма, хто просував ці ідеї у практику, або замовчувалося, або ним просто нехтували. Принаймні складалося враження, що стосовно саме цього чи не найважливішого питання для нормального функціонування передпілотного закладу освіти, не дуже цікавило зацікавлених сторін. Оксюморон... 

Отож, проводячи у далеке плавання нову реформу профільної школи, "представники порту" забули забезпечити його фінансуванням... І тоді починаються "перші шторми", коли директорам таких закладів доводиться вести складні перемовини з органами місцевого самоврядування щодо фінансування варіативної складової навчального плану освітньої програми. І якщо цього року вдалося знайти компроміси, то, що чекає наступного року при подальшому скороченні фінансування освіти у громадах, доводиться тільки гадати. Таким чином, ми стоїмо перед складним питанням, наскільки стабільним буде фінансування профільної школи з огляду на можливості бюджету конкретної місцевої громади у час широкомаштабного вторгнення. Тобто це своєрідна лотерея або рулетка: вдасться чи не вдасться забезпечити фінансування варіативної складової навчального плану профільної школи на наступний навчальний рік. 

Тепер державне управління пішло далі, бо для потрапляння у пілот на 2026 рік необхідно (цитата): "Гарантійний лист має містити інформацію про зобов’язання проведення поточного та/або капітального ремонту (реконструкції) приміщення закладу та про введення в штат додаткової штатної одиниці соціального педагога або психолога, у посадових обов’язках якого будуть визначені завдання карʼєрного освітнього радництва із забезпеченням його оплати праці за рахунок коштів місцевого бюджету. Гарантійний лист підписує керівник відповідної місцевої ради, обласної держадміністрації (військової адміністрації) чи уповноважена особа". 

Не вирішивши питання з фінансуванням варіативної складової навчального плану, МОН України, рухаючись у правильному напрямку, пропонує ще збільшити фінансове навантаження на освітній бюджет місцевої громади,  запроваджуючи  відповідні штатні одиниці. 

Держава і далі продукує хороші, але не дуже реальні для реалізації ідеї, не думаючи про їх реалізацію на місцях. Освітня галузь України може стати на "шпагат" ("ножиці"). Це традиційно пострадянське формування викривленого інформаційного простору, у якому "нагорі" все буде "гаразд" і бравурні звіти МОН України та деяких громадських організацій для грантодавців та міжнародної освітньої спільноти будуть оптимістичні та перспективні. І реальність, яка буде свідчити про подальший занепад освітньої галузі на місцях через "банальне і таке важливе питання" - відсутність достатнього фінансування.

У такому фінансовому поліголоссі варто нагадати, що для педагогів 1-4-х класів держава запроваджувала 20% надбавку до зарплати для успішної реалізації НУШ, для педагогів 5-9 класів - це залишилося рожевою мрією, а для педагогів, які з 2027 року будуть працювати в академічних ліцеях, - перспектива великого сонця, яке так і залишиться недоступним. 

Тому щасливого плавання корабля профільної освіти НУШ у бурхливому морі недо.... (недорозуміння, недофінансування, недомовлення) Хто хоче додати своє НЕДО - запрошую до слова... 

НАДІЯ У БЕЗНАДІЇ...

 2024 - 2025 навчальниий рік виглядав оптимістично з огляду входження у передпілотний проєкт. SavEd - благодійний фонд, який опікувався науково-теоретичним та змістовим компонентом, був на висоті. Навчання, навчання і ще раз навчання: теорія, підкріплена практикою, місія, візія, стейкхолдери, бенефіціари, досвід інших освітніх систем, обмін проблемами між закладами загальної середньої освіти, підготовка педагогів до розробки модельних навчальних програм для курсів за вибором на перспектиу у 10-12 класах НУШ (профіль) - це далеко неповний перелік, який таки дав класного "штурханця"))) всім без винятку педагогічним колективам передпілотних закладів закладів освіти. Тому  SavEd - респект та повага. Це, напевно, перша ложка меду у діжці з дьогтем.... 
Наступний крок - це переоснащення кабінетів відповідно до.... Тут ми ставимо три крапки, бо необхідно було з коліс якимось чином формувати матеріально-ресурсне наповнення кабінетів для 10-12 класів без модельних навчальних програм. Тут на сцену виходять директори та їх команди, які наполегливо, як мінери по мінному полю, напрацьовують такий документ. Цей процес тривав фактично пів року... І таки колективи досягнули успіху.... 
Далі - ще більш обнадійливе повідомлення про .... виділення 10 млн. гривень для придбання того, що захотіли педагоги-предметники. Це стосувалося, насамперед, природничої галузі та STEM-напрямку... Це ще дві ложки меду у діжці з дьогтем... 

Але такі класні перспективи завжди приводять до думки, що щось буде не дуже так... І це, як завжди, криється у фінансуванні. 
Команди, які пропонують школам передпілот, живуть у парадигмі НУШ. Це ніби й природньо... Але передпілот 2025 року формує освітню програму на базі старого Державного стандарту профільної школи 2011 року. І упродовж всього навчального року центральне питання "Хто буде це фінансувати?" так і не було проговорене... 

Адже відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.22 р. №1472 «Деякі питання розподілу обсягу освітньої субвенції на 2023 рік» були внесені відповідні зміни до постанови КМУ від 27 грудня 2017 р. №1088 "Про затвердження формули розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами”, а саме: обсяг освітньої субвенції на 2023 рік визначено без урахування додаткових годин навчального плану (факультативні курси та індивідуальні заняття).

Це положення діяло і у 2023, і у 2024, і у 2025 роках. Навіть попри роз'яснення. 

24 січня 2023 року Міністерство освіти і науки України надало додаткове роз’яснення №1/1057-23 «Про розрахунок обсягу освітньої субвенції на 2023 рік в доповнення до листа від 10.01.2023 № 1/385-23», де зазначено: оплата праці з нарахуваннями педагогічних працівників закладів та установ освіти, що визначені у статті 103-2 Бюджетного кодексу України, в тому числі за викладання додаткових годин навчального плану для учнів групи I на окремі предмети, факультативні курси, індивідуальні заняття тощо, може здійснюватися як за рахунок коштів освітньої субвенції, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів. Тому виходять традиційні ножиці, коли держава вже не зобов'язана, а місцеві бюджети теж не зобов'язані...

Крім того, часто команда з  реформування профільної освіти обнадіювала, що постанова КабМіну України затвердить експериментальний статус цих шкіл. Але і тут ... оптимізм завершився... тому, що у діючому Положенні про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад від 20.03.2002 року (наказ МОН України № 114) щодо фінансування експериментальності зазначається, що

"5.1. Фінансування експериментального загальноосвітнього

навчального закладу здійснюється його засновником (власником)

або уповноваженим ним органом відповідно до

встановленого законодавством порядку".

Отож, фінансування годин варіативної складової навчального

плану повинно здійснюватися за рахунок коштів місцевого бюджету

На сьогодні такий розклад:

1. постанови Кабінету Міністрів України про надання 30 школам

передпілоту статусу експериментального немає;

2. 14 серпня 2025 року представники міністерства повідомили, що

фінансування годиин варіатиивної складової навчального плану

здійснюється за кошти місцевого бюджету;

3. Обладнання та ресурсне забезпечення і також меблі у

заклади освіти не завезені, бо ще не закуплені.

Цього вистачає, щоб зрозуміти "нічого не зрозуміти".

І вкотре пересвідчуємося, що на рівні закладів освіти докладено

багато зусиль усього колективу та директора для того,

щоб таки вчасно та успішно розпочати навчальний рік, як "білі" люди - підготовленими.

Але уникання комунікації чи просто нехтування нею особливо у

питанні фінансування приводить до такого результату.

Під час останньої зустрічі багато директорів говорили

про проблеми інструментального характеру - і жоден не сказав

про фінансування.

Напевне, у тих школах воно таки є....

Тобто місцеві бюджети фінансують варіативну складову

і навіть більше,

або автономні бюджети частини шкіл акумулювали достатню

кількість коштів, щоб можна були вирішувати інструментальні

питання поділу варіативних годин навчального плану,

або заклади приватні і мають можливість таки зробити все

класно і за вищим розрядом...

Тому дивимося на перспективно успішних і ...

"без надії таки сподіваюсь"...

Продовження таки буде... Тільки яке і коли...

УСІ ДОРОГИ ВЕДУТЬ ДО ВЧИТЕЛЯ....

Чергова освітня установа, яка формується в межах реалізації завдань Нової української школи і фінансується не з державного бюджету, Проєктний офіс упровадження Нової української школи. Вона не є єдиною, адже ще з 2019 року існує Команда підтримки відновлення та реформ Міністерства освіти і науки України. Крім того є Український інститут розвитку освіти, Інститут модернізації змісту освіти, Національна академія педагогічних наук, Український центр оцінювання якості освіти, Державна служба якості освіти.  А ще інститути післядипломної освіти, які фінансуються обласними радами, а ще центри професійного розвитку педагогічних працівників у громадах, а ще... . Проєктний офіс має відповідно до положення, затвердженого МОН України такі завдання є:

• надання технічної підтримки директорату шкільної освіти МОН щодо пілотування реформи НУШ у 8-12 класах, зокрема щодо планування, здійснення моніторингу та оцінки реформи НУШ;
• посилення спроможностей Державної установи «Український інститут розвитку освіти» (далі - УІРО);
• створення Спеціальної онлайн-платформи (далі - СОП) для проведення Державної підсумкової атестації (далі - ДПА);
• модернізація програмно-апаратного комплексу «Автоматизований інформаційний комплекс освітнього менеджменту» (далі - АІКОМ);
• розроблення інноваційних проектів відповідно до практик викладання та навчання у межах НУШ.

Перелік навколоосвітніх установ завжди приводить до думки, що вони створені під когось або під щось. Адже ніде немає аналітики щодо того, наскільки повноваження тієї чи іншої установи виокремлі і не дублються іншими та наскільки вони є доцільними. Це важливо з огляду на досить куце фінансування МОН України і постійне, правда тепер не дуже акцентоване гасло "Освіта на другому місці після Збройних Сил України", яке не підтверджується фінансово для пересічного вчителя/вчительки. І водночас цілий "Проєктний офіс". 

Якщо це державне фінансування, то чи не доцільно якось його спрямувати педагогам/педагогиням? 

Якщо це грантові кошти, то знову ж, на жаль, вони не йдуть вчителю\вчительці, хоч це алогічно, адже саме він є стовпом освіти в цілому. 

Чого чекати від Проєктного офісу?...  Чомусь ця установа, на мою суб'єктивну думку, матиме контролюючі функції, адже "щодо планування, здійснення моніторингу та оцінки реформи НУШ". Це свідчить про некоординованість або ж конкуренцію між тими навколоосвітніми системами. Тільки конкуренція напевне не за підвищення якості функціонування освітньої системи, а за щось інше. Можливо за фінансування. Або відсутність належної комунікації між ними, або неможливість МОН України вплинути на уже існуючі організації для покращення їх діяльності, або управління МОН України формує "кишенькову установу", яка буде створювати позитивний імідж міністерства на міжнародному рівні. Тоді, якщо інші навколоосвітні установи не дуже ефективні, то чому їх не реорганізувати: розширити, оптимізувати, удосконалити вертикаль управління, вилучити окремі ланки, запровадити інші тощо.

Є ще посада сучасності: "менеджер невизначеності". Часто люди, які називають себе менеджерами та працюють у системі, не дуже розуміють, як вона функціонує і не несуть відповідальності, а просто є транслятором технічних вимог грантонадавачів. Але, коли менеджери невизначеності починають комунікувати, то часто з'ясовується, що їх більше, ніж один, і кожен має свою ділянку роботи та інколи їх діяльність не є доповненням, а суперечністю... Тобто замість того, щоб полегшити виконання завдання, менеджер невизначеності стає стресором, який має дати комусь завдання "сьогодні на вчора". Це тільки посилює тиск на прямих виконавців. А тепер про безпосередніх виконавців. 

Тут, як би не називалися освітні менеджерські установи,  але вони звертаються до безпосереднього надавача освітніх послуг - педагога/педагогиня для виконання певних технічих завдань. А той має значне і освітнє, і психологічне, і соціальне навантаження і додаткові завдання, які виходять за межі його посадових обов'язків, це тільки додатковий тиск. 

Звичайно, частина педагогів, особливо молодих, вбачають за краще вийти з системи комунікації з батьками та дітьми, і отримати менеджерську посаду, для реалізації тих завдань, від яких власне і відмовилися. І тому не можуть об'єктивно їх реалізувати. 

Тому усі дороги, не зважаючи на їх будівничих, ведуть до вчителя. І тут тільки одне але... Вчитель працює на межі виснаження і, додаючи йому завдань з одну заробітну плату, система наполегливо творить кризу, що неминуче приведе до кадрового голоду. Тиск повинен бути врегульований і педагогу/педагогині від МОН Україні потрібно комфортні умови для реалізації і своїх посадових обов'язків, і  для професійного зростання як педагога. Але цього не було, немає і не буде. На жаль.  

ПОШУК

 Усе має причину та наслідок. І виступ одинадцятикласників - це вишенька на тортику байдужості та інфантилізму суспільства в цілому. Це - наслідок. Держава для тих, хто демонструє до неї зневагу, до її інституцій, до її існування, як необхідної умови майбутнього, не є чимось важливим і цінним. 

Кожен несе свою відповідальність. І дорослі, і діти, і ті, хто про це говорить, повинні визнавати свої помилки. І робити все для того, щоб більше їх не повторити. Поради давати - невдячна справа. Кожен має свій погляд на такі події і кожен бачить дії через призму власних цінностей. До речі, сценічний номер є ще однією ланкою логічного ланцюжка та продовженням того, що українські підлітки слухають російського Моргенштерна... Це або байдужість, або зневага, або .... . 

І це на фоні багатьох патріотичних заходів, які проводяться у закладах освіти і постійні волонтерські акції, і багато чого, що, на думку організаторів, є маркером патріотичного виховання. А результат, принаймні такі події, принаймі у частини майбутніх українських громадян засвідчують зворотний ефект. І будь-яка форма повинна мати зміст. Адже заходи інколи не несуть глибинної емпатії та усвідомлення важливості держави, як необхідної складової збереження нації. Те, що колись називалося, - "йти від душі", сьогодні часто "просто йде". У якому напрямку та до якої цілі? Відповідь - пустота та пустота. 

Крім того, інформаційний простір мав би створювати інформаційну протидію поширенню таких учинків. Навіть якщо це одинадцятикласники... Позитивні приклади прояву поваги та доброзичливості знівелювали би значний негативний вплив такого повідомлення на суспільство. І тим самим додавали би впевненості суспільству у власній силі та подоланні перешкод.

Моральний стимул - це просто вибачитися тим, хто це вчинив, перед Збройними Силами України, як інституції, яка дає можливість суспільству жити, вибачитися, як і зробити те, що зробили, публічно, не ховаючись за чиїсь спини, не виправдовуючись, не "відморожуючись від суспільства" Прийняти свою частину громадянського відповідальності за долю власної держави. 

Насильство - недопустиме у суспільстві. Проста теза, яка часто залишається на його задвірках. Звичайно, наше суспільство травмоване. І не тільки війною. Градус його постійно підвищується. І причин у цьому багато. Від особистісних - і до інофрмаційного простору, який виливає багато лайна, перетворює нас на споживачів інформаційного фастфуду. Ген несприйняття жорстокости як прояву зла - це дорога до нівелювання людського у людині. І насильство вчителя теж недопустиме. Часто варто дивитися не в момент чинення насильства, а "до того" і "після того". Бо людина не робот, і те, як вона вчинить "після" - це маркер усвідомлення цінності людини. Емпатія та вибачення - це не приниження. Це шлях до удосконалення. Але це можуть тільки сильні, можуть ті, хто вірять в Бога, відчувають ще колективну відповідальність за суспільство та державу. Адже розбурхане суспільство, яке палахкотить  вогнем себелюбства, злоби та ненависті - це шлях у прірву моральної деградації та цинізму.  

І жоден з тих, хто був на заході, теж не мав сміливості вже у той момент встати і сказати.... Принаймні бути Василем Стусом, який у палаці "Україна" 1965 року піднявся на захист Людини,  у ХХІ столітті складно або й неможливо... Це - ціннісний стержень, який потребує готовності до самопожертви. 

Світ міліє... Світ постправди розчеплює людське у людині на атоми, творячи нову людину, Людину, що йде ... Йде куди і на віщо? 

МЕТОДИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

 Січень - лютий наповнений цікавими "методичними родзинками". Все, пов'язане з ГС "Освіторією".  Розробка курсу підвищення педагогів, які викладають предмети "Соціальної та здоров'язбережувальної освітньої галузі", - це "довга дорога в дюнах". 

Перший день шляху був складання конспектів уроків відповідної тематики. Потім експертиза. Трохи підпрацювали. Другий день шляху - запис відео))). 

Після - третій день шляху - підготовка методичного посібника для регіональних тренерів. 
Потім підготовка та участь у вебінарі з оцінювання предметів соціальної та здоров'язбережувальної галузі. Питання, відповіді, зникнення світла, Інтернету... 

Знову питання, знову відповіді від регіональних координаторів курсів підвищення кваліфікації. Продовження буде. І дякую ГС "Освіторії" та команді під керівництво пані Олени Шиян.

Тут, у цьому цікавому та перспективному калейдоскопі, з'являється видавництво "Ранок". Воно організовує маратон, де знайомить учасників галузевих вебінарів з підручниками для 8 класу. Також провів вебінар. Було цікаво та перспективно. Особливо, коли врахувати, що наш підручник пройшов апробацію, що затверджено наказом МОН України "Про затвердження переліку підручників для 8 класу закладів загальної середньої освіти, які пройшли апробацію" (наказ МОН № 98 від 24.01.2025 року).

Та святочні методичні заходи не завершилися. 31 січня взяв участь у зустрічі стейкхолдерів освітніх програм хіміко-біологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. На ній обговорили можливості їх покращення. Дякую пані Любові Барні, доценту кафедри загальної біології та методики навчання природничих дисциплін за новий досвід та відзнаку. Попереду - гостьові лекції для студентів. 

Що ще? Участь у трьох комісіях по внесенню змін до Державних стандартів дошкільної, початкової, базової середньої освіти у соціальній та здоров'язбережувальній освітній галузі. Тут тільки закочую рукави  - і до праці. Буде цікаво.

Попереду ще продовження співпраці з приватним закладом освіти зовнішнім експертом з історії для визначення рівня оволодіння учнями змістом навчальних предметів. 

І маємо двох стажорів, які є нашими випускниками. Проходять практику. Рухаємося далі...  

УЧИТЕЛЬ І ВІЙНА

 Учитель і війна

ПРОГРАМА НАСТАВНИЦТВА

 Сучасна українська освіта вікова. Невід'ємною складовою оновлення педагогічного складу є допомога та всебічний супровід молодого педагога. Хоч не все залежить тільки від методичної, наукової, психологічної, педагогічної, комунікативної складових, але і без них - нікуди. Адже, якщо вчитель "то твоє", то можна знайти ту нішу, де буде і задоволення, і фінансове стимулювання... 

ГО "Освіторія" розробляє програму курсу "Наставництва", який має на меті допомогти молодим педагогам знайти своє місце в освітній системі України. Спочатку буда програма онлайн, де нас знайомили з фінським досвідом наставництва. А потім булв активний "мозковий штурм" в офісі "Освіторії". Багато думок та ідей. Побажаємо нам самим їх ефективного втілення. 

ФАНТАСМАГОРІЯ МАРСІАНСЬКОЇ ОСВІТИ

Будь-яка людина, якщо вона намагається зрозуміти систему, то неминуче опирається на свій досвід. Це зрозуміло, але... Досвід є досить обмеженим і "не свіжим". А тому виникають у свідомості тільки уявлення про... Уявлення - це те, що людина думає про той чи інший процес. І немає повної гарантії, що уявлення та реальність накладаються. Тобто, що уявлення - це реальний стан справ. Такої впевненості немає.  

Сьогодні часто обговорюють результати опитування, які стосувалися різних питань діяльності педагогів, які викладають у 5-6 класах Нової української школи. Окреслено проблеми використання педагогами інструментів, починаючи від ідей НУШ, до аналізу законодавчої бази (освітньої програми, модельної програми, підручника), вміння їх використовувати під час освітнього процесу (методичної роботи), і оцінювання, і наявності матеріальної технічної бази, і насамкінець дещо ущемлено - про мотивацію та психоемоційного виснаження.

Так формується уявлення про те, що найважливіша фігура у всьому освітньому процесі - педагог, що справді так. Але немає розуміння того, що є інші учасники освітнього процесу - здобувачі (учні) та батьки. І про те, які їх уявлення про перебуванні в школі, ні педагог, ні освітній менеджмент не намагається дізнатися. На жаль. Тобто, учні та батьки для освітнього управління є чимось статичним - метафізичним, незмінним. Такі собі непохитні уявлення... Які не знаю на чому грунтуються, але вони таки уявлення і до дійсності мають дуже опосередковане відношення. Трохи дивно, враховуючи те, що крізь у норматичній базі зазначено суб'єктно-суб'єктні відносини учасників освітнього процесу. Тому які педагоги - то є важливо. а які батьки та учні - то, як Бог дасть. 

Тепер трохи аргументів. Сучасне покоління "альфа" має таку тенденцію: "грати" за власними правилами, які формуються на їх уявлення та досвід. І ці правила вони можуть змінювати залежно від того, як розвиваються події, у яких вони беруть участь. Тобто така собі динамічна структура, яка "не прив'язана" до загальнолюдських цінностей та опирається на цінності, які вигідні індивідуальній особистості. До речі, така тенденція носить глобальний вимір. 

По-друге, домовлятися та узгоджувати правила між учасниками освітнього процесу у системі загальної середньої освіти стає дедалі складніше, адже формально вони узгоджені, а фактично частина з них бойкотується учнями... Тому виходять певні "ножниці" - ми приймаємо формально правила, але їх апріорі виконувати не будемо, тому що маємо власні "правила", які можемо будь-коли змінювати. І це для нас "класно"! - позиція значної частини учнів.

По-третє, чомусь у висновках соціологічного опитування вбачається тенденція розділити педагогічну спільноту на умовно "хороших" - це педагоги початкових класів, та "не дуже хороших" - педагогів 5-6 класів НУШ. Перші - все роблять, виховують, формують, знають, вміють.... І в цілому до них ніяких претензій немає і не буде.... А інші - ніт не вміють, не знають, не хочуть, не бажають, не мотивовані.... Але у цьому калейдоскопі у мене виникає питання: "А на основі чого такий поділ на "хороших" та "не дуже хороших"? Де ті дослідження, що засвідчують позитивну динаміку та успішну результативність початкової школи? Тільки цього року будуть пілотувати інструмент, який може трохи привідкрити завісу ефективності роботи педагогів початкової школи... Але це тільки буде. Мені, як педагогу, який працює у 5-6 класах, доводиться робити подвійну роботу: по-перше, формувати те, що не сформувала початкова школа (і не намагалася сформувати у значної частини дітей), по-друге, розвивати те, що повинні розвивати у 5-6 класах. Подвійне навантаження таки дуже виснажує. Але "ордени" вчителі початкової ланки отримали. 

По-четверте, класно-урочна система то є "прокрустове ложе", яке каструє ідею Нової української школи у контексті психології сучасних дітей. Адже якщо дитина може фіксувати увагу на об'єкті 9 секунд, які хочуть перевести у 9 хвилин, а дітей у класі 25-30, і у них увага не синхронізована, то скільки зусиль треба педагогу, що пояснити завдання класу з 25 - 30 учнів. Треба врахувати те, що синхронізувати увагу у всіх учнів у класі не вдасться. Це неможливо відповідно до психології людини. 

Для групової роботи у дорослих діє правило, коли у групі є один демотиватор, то ефективніть діяльності групи знижується. А у класі з розбалансованою увагою дітей-демотиваторів більше, ніж 1. Тому робота у групі учнів є в принципі  неефективною. Звичайно, є варіант, який пропонують для дорослих, не допускати до роботи у групі тих, хто демотивує її діяльність. Але куди таких дітей, які демотивують інших у групі,  подіти? 

І про цінності... Це одне з найскладніших питань. Найкраще, коли різні покоління мають розуміння універсальних цінностей. В Україні - це може бути Українська хартія вільної людини. Але поколіннєвий розрив, який розпочався з масовим запровадженням гаджетів, зробив це неможливим. Тому освітній процес - це своєрідна екзистенційна боротьба між поколіннями, які мають різні цінності. Покоління наполегливо запроваджує ті "цінності", які були "не нормою" ще в недалекому минулому. Ось деякі з них. 

Перша - ігнорування, тобто не реагування на намагання педагога комунікувати з дитиною. Дитина "наполегливо сидить у гаджеті" і "ніяк не хоче з нього вилазити". Граючись у гаджеті, дитина різного віку дитиніє і 16-річні стають 10 річними або й 6-річними. І це одна з глобальних проблем. Яким би не був педагог, гаджет його переможе у контексті можливостей. Залежність - це загроза мисленню дитини, яке "вимикається" і "не вмикається", це "цифрова епідемія", яка загрожує залежністю і не здатністю людини сприймати реальність, живучи у бульбашці ілюзій. 

Тобто "не норму" тепер треба сприймати, як норму. 

Друга "цінність" - це використання ненормативної лексики. Це теж стає "нормою" та виявом "індивідуальності". Коли учень питає про те, чому не можна спілкуватися без ненормативної лексики і що тут такого, то це засвідчує тенденцію, коли загальна культура примітивізується.... Це світоглядні розриви, які досягли значних масштабів.

Третя  "цінність" - це не вміння стримати природні рефлекси, пов'язані з виявом емоцій через видання тваринних звуків. Тобто, дитина не вміє контролювати свої емоції у людсьий спосіб, і виражає їх на рівні тваринному. Кірка мозку не може стримати функції підкірки. І дитина або говорить, що це "прикол", або відмежовується фразою "що я такого зробив" чи "це не я". Це теж прояв індивідуальності, бо "мені це  можна" Заввага при цьому є такою, дитина інивідуально спілкується відповідно до людських норм, але коли приходить у класне середовище, то намагається проявити себе в інший спосіб. Тут відбувається боротьба цінностей. Звичайно, може молоде покоління педагогів сприймає такі прояви індивідуальності як норму. І це для них природно. Але для покоління, яке має цінності добра, любови, емпатії, світла та й простої людської відповідальності, це надзвичайно тяжка ноша, тримати світ моралі в ідивідуалізованому атомізованому світу. І не тільки тримати, але й намагатися "довести" сучасному молодому поколінню, що це важливо. До речі, є таки учні, які сповідують загальнолюдські цінності, їх стає дедалі менше у класах. Але вони є. І чи десь є дослідження, який стан їх здоров'я в індивідуально-атомізованому середовищі? Наскільки їх захворювання носять психосоматичний характер? 

Знову повертаємося до коефіцієнту корисної дії (ККД) між здобувачем освіти та педагогом. Він прямує до нуля, він демонструє ціннісну кризу освіти як такої. І це носить глобальний характер. 

І повертаємося до початку. Кожен зараз живе уявленнями, які не є реальністю. Так творимо ілюзії, які не стільки вирішують проблему, скільки поглиблюють кризу. Адже уявлення - це бажання дати просту відповідь на складне питання. А так у житті немає... І система продовжує деградувати у контексті цінностей. 

АПОКАЛІПСИСИ СУДНОГО ДНЯ. ФАНТАСМАГОРІЯ

"– Як її звати, сер? – тихо спитав Том.

– Картину? Здається, “Монна Ліза”… Точно “Монна Ліза”.

– Слухайте оголошення, – мовив вершник. – Влада постановила, що сьогодні опівдні портрет на майдані буде віддано в руки тутешніх мешканців, аби вони могли взяти участь у знищенні…

Том і отямитися не встиг, як натовп, гукаючи, штовхаючись, борсаючись, поніс його до картини. Різкий звук полотна, що рветься… Поліцаї кинулися навтікача. Натовп вив, і руки дзьобали портрет, наче голодні птахи. Том відчув, як його буквально кинули крізь розбиту раму. Сліпо наслідуючи інших, він простяг руку, схопив клапоть лисніючого полотна, смикнув та впав, а поштовхи та стусани вибили його з натовпу на землю. Весь у саднах, одяг розірваний, він дивився, як стареча жувала шматки полотна, як чоловіки розмальовували раму, розкидали ногами жорсткі клапті, шматували їх у найдрібніше лахміття". (Рей Бредбері, "Усмішка")

Джерело: https://dovidka.biz.ua/r-bredberi-usmishka

Пошук відповідей на питання: "Чому молодь не хоче йти у школу?" складне та неоднозначне. У ньому є комплекс проблем, які між собою пов'язані. На жаль, часто аналізуючи їх, експерти та всі, хто хоче покращити ситуацію, дивится з позиції педагога не як людини, а як працівника. Тобто підвищення заробітної плати, зменшення бюрократичного тиску, пов'язаного з паперовою роботою, доброзичлива атмосфера у педагогічних колективах, повага зі сторони суспільства тощо. Це важливі компоненти. Є ще один, який може ставати сенсовим у бажанні стати педагогом. 

Це загальні тенденції світового розвитку (а чи розвитку?) людства, тому можна шукати заспокоєння у тому, що всі діти у світі такі і ніт цього не зробимо. І треба те сприйняти.  Але ті, хто має честь та гідність, звичайно будуть опонувати та аргументувати свої позиції. Чи їх почують? А чи зрозуміють? Мої думки можуть бути суб'єктивними, але вони мають право на існування. 

Тут трохи "прокручу платівку". Коли запитуєш у дітей-старшокласників, чи не хотілаб/хотів би стати педагогом, то у відповідь можна часто почути: "Нізащо! Бо я би повбивав/повбивала дітей! У мене не вистачило б терпіння!" Тобто дитина ще не дуже розбирається у філософії зарплати, соціального статусу, але добре розбирається у тому, що діти у класах нестерпні. І це говорять діти. 

Така ж позиція у частини батьків, які інколи намагаються "розрадити" педагогів або висловити комплімент чи захоплення їх роботою, зауважуючи, "і як ви з ними справляєтеся, терпите, вмієте дати раду тощо". 

Звичайно, не всі, звичайно, не у всіх випадках. Але... 

Звичайно, кожен і педагог, і дитина, і батьки, має свій досвід, має своє розуміння. 

Звичайно, це не про всіх дітей, але скільки яких  - про це даних немає. Все на рівні емпіризму. Звичайно, ковід, війна, стреси, - це все можна пояснити з позиції апокаліптичного. Але це можуть пояснювати ті, хто в системі. Хто поза нею - дивиться і бачить все це зі сторони - і робить свої висновки. Хто і які? 

Коли діти у класі ні з того, ні з сього на уроці починають фізичне насильство один проти одного. І на зауваження не реагують - то це приємно бачити молодому педагогу? І чи захоче він, маючи честь та гідність, докладати зусиль для того, щоб привести їх до порядку? І чи вдасться йому це зробити  і наскільки? І чи це його обов'язок? 

Коли діти на уроці у телефонах і не можуть відрватися від них. А на зауваження педагога чи спроби позбавати їх "іграшки" вибухають "праведним гнівом" і не можуть вгамуватися. І знову ж чи захоче він, маючи честь та гідність, докладати зусиль для того, щоб привести їх до порядку? І чи вдасться йому це зробити  і наскільки?

Коли на перерві у дітей 14-16 років можна почути тваринні звуки, і вони вважають це нормою.  Або, даючи зауваження чи ведучи розмову про дотримання правил, отримуєш кривляння і нецензурщину. Чи здатний молодий педагог/педагогиня це сприйняти як норму, коли він/вона має честь та гідність? 

Коли намагаєтеся зрозуміти причини того чи іншого вчинку, запитуючи, чому дитина так вчинила, отримуєте ємну і не завжди зрозумілу відповідь: "По приколу". Це один з випадків. В іншому - це "Не знаю/просто так". Дивлячись в очі, розумієш, що людині-підліткові не вдається якось осмислено дивитися на життя, Від цього може ставати моторошно, адже відповідь "Не знаю", - це відсутність відповідальності, що породжує дії, за які вона не буде нести отієї відповідальності. І глибинного усвідомлення з включенням совісті за такий вчинок, таку дію вчитель так і не дочекається. 

І це все відбувається з дня в день... Яка психіка може витримувати таке? І задля чого? Держава не має даних про те, скільки молоді стають ФОП в освітній сфері. А це індивідуальні групові заняття, на яких небагато дітей, і там не завжди є система державних вимог, і там не завжди навчаються тільки діти, але й дорослі, що дає змогу дещо "перепочити" або і в цілому переключитися на навчання дорослих.

Ми у педагогічному середовищі мало або й зовсім не говоримо про педагогічний ККД (коефіцієнт корисної дії) стосовно взаємодії зі здобувачами освіти. Навіщо дітям педагоги? І наскільки педагоги потрібний дитині? Ми, педагоги, батьки, живемо одними уявленнями про те, навіщо дитині відвідувати школу. Учні мають зовсім інші уявлення, які не збігаються і суперечать уявленням дорослих. 

І тоді логіка: або ми намагаємося дійти згоди - компромісу, або кожен буде намагатися нав'язувати своє, а інша сторона буде чинити активний або пасивний опір. Частійше - це друге, адже, щоб знайти компроміс - це означає мати спільну платформу цінностей, та формувати і дотримуватися спільно вироблених правил. Тут ще один феномен дитини третього тисячоліття: правила у них формуться свої, вони часто змінні, і, не треба, на їх думку, дотримуватися якихось загальних правил. Чому? Про це і вони, і наука замовчує. 

Цінності - різні. Отож, на думку дітей, їх - педагогів досвід часто-густо "древній". Інформації можна здобути самостійно і не тієї, яка вчить, а тієї, яка дає насолоду і дозволяє виділятися ендорфінам ще і ще. І це не завдяки старанням, наполегливості та праці, а творенням своєї віртуальної дійсності, де дитина стає "богом". А думати - сенсів немає, бо вже є штучний інтелект, і він все, що треба не для мене, а для педагога - "вирішить". 

Питання того, щоб різні покоління розуміли одне одного - це одна з тез. Але тут педагогу часто пропонують "опуститися до дитини", хоч інша теза для мене не менш важлива, спробувати показувати інші цінності (емпатії, любови, моралі, творення добра тощо) , щоб діти сприймали їх, як ознаку багатоманіття світу, і викликали, формували, виховували повагу до них дітей. Це теж складний і енергоємкий процес. І знову у частини молодих людей - педагогів не вистачить терпіння у такій діяльності. 

Коли намагаться педагог говорити, спілкуватися, доносити у свідомість дитини ті знання та вміння, щоб формувати компетентості, але дитина не може їх втримати (не хоче, не вміє, не потрібно) у пам'яті, і ти розумієш, що їй потрібно для цього 30-40-50 повторень, бо це діти, у яких принциповий підхід до запам'ятовування інформації, то знову ж повертаєшся у систему коефіцієнта корисної дії - взаємодії педагога та здобувача освіти. І коли з дитиною зробити таку кількість повторень? І наскільки вони будуть ефективними? І чи будуть?

Це, швидше за все, роздуми і відкриті для кожного  питання. Так, є діти у таких середовищ, які інші і чимось у цінностях схожі. І задля таких дітей, не зважаючи на все, описане вище, треба і далі продовжувати свій педагогічний шлях. Адже у них наше - насамперед людства - майбутнє. І тому їх треба зберегти і вчити жити, цінуючи і творячи добро. 

"– А навіщо ми усі тут зібралися? – спитав, поміркувавши, Том. – Чому ми повинні плювати?
Грігсбі й не глянув На нього, він дивився на сонце, розмірковуючи, котра година.
– Е, Томе, причин безліч. – Він розгублено простягнув руку до кишені, якої вже давно не було, за неіснуючою цигаркою. Том бачив цей рух мільйон разів. – Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов’язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста – купи руїн, дороги від бомбардувань – наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні…" 
Джерело: https://dovidka.biz.ua/r-bredberi-usmishka

ЗАГАДКА - РОЗГАДКА

 Нове - про нове

Як читати новини в часи інформаційної війни

Світ інформації та масмедіа в умовах воєнного часу

АНДРЕАС ШЛЯЙХЕР, PISA, ОСВІТНЯ СИСТЕМА УКРАЇНИ...

 Пошук наукоємних платформ для визначення реальности в освітніх системах різних країн - це те, що зроблено у глобальному освітньому просторі ХХІ столітті. PISA - це досить класний інструмент для цього. 

Україна вдруге брала участь у дослідженні. Результати звичайно різняться між собою. І тут важливо зрозуміти реальність. Дані - це своєрідна ширма, яка складає набір певних сподівань та ілюзій щодо наявного діагнозу функціонування освітньої системи в Україні. Результат, звичайно реальний, - і це таки добре. Далі є робота над визначенням, що не так в освітній системі, та розробка і стратегічного, і тактичного хоч якихось планів змінити ситуацію.  Але... Що не так? Війна та ковід - це ті причини, на які звертають увагу більшість суспільства та державного управління. Це ніби так, і ніби не так. Адже це видається поверхневим аналізом, який не дає, власне, глибинне розуміння проблем. 

Освітній процес у ЗЗСО, програми, кількість годин в тиждень, відведених на вивчення того чи іншого предмета, підручники, підготовка майбутніх вчителів та їх перекваліфікації, рівень мотивації здобувачів освіти, ставлення до освіти в сім'ях, родинах... 

Про це А.Шляйхер не може знати, бо не живе всередині системи. Тобто результати - об'єктивні, але їх аналіз не може бути його предметом досліджень. Тут варто говорити про те, що це "домашнє завдання" самої української системи освіти. Чи вона здатна це об'єктивно зробити? І наскільки є інструментів, щоби таки впливати на неї? 

Є ще те, що називається "рабством здобувача освіти". Це відсутність його системного вибору в системі освіти. Йому не дають - ні система, ні батьки, ні педагоги - обирати і нсти відповідальність. Поки що мотиваційно значна частина дітей 15 років імпотентні. Їм нічого не треба - і вони сприймають освітній процес у школі як догмат та ерзац-продукт. Але діти не знають, що вони хочуть, бо їм не дають можливості спробувати і взяти хоча б елементарну відповідальність. Імпотентно безвольні діти  деградують поступово та впевненно. Спрощення, споживання ерзац-культурного контенту, споживання культури споживання - це те, що творить нову реальність, яку неможливо змінити. 

Розрив цінностей між поколіннями. Формування віртуального простору серед дітей і втрата реальності. Це певна катастрофа виховної парадигми, яка не встигає за логікою нового покоління. 

Жити ілюзіями надзвичайно класно, адже людина вимикає критичне мислення і боїться говорити собі про реальність. Але реальність таки рухає дійсність, і вона таки наздожене тих, хто живе ілюзіями і накриє дев'ятим валом. У нашій освітній системі кожен має свою інформаційну бульбашку, своє уявлення про дійсність, які відмінні від реальності. І консерватизм системи, й ілюзії не дають змоги зрушити процес трансформації освітньої системи. 

Освіторія (голова Зоя Литвин) дала змогу мені висловити свою думку з приводу втілення педагогами ідей, закладених у результатах PISA. Щиро вдячний. Життя продовжується. Війна теж і ми вчимося жити в новій реальності. Чи навчимося? Чи схочемо навчатися? Час покаже. 

НОВЕ - ПО-НОВОМУ. ВЧИТЕЛЬ, РЕФОРМА, МАЙБУТНЄ...

 Чемеровецька громада запросила мене бути спікером на заході, який організований за сприяння депутатки Хмельницької обласної ради Уляни Ткаченка. Начальниця відділу Ірина Брилко окреслила предмет розмови і зазначила, що сучасна середня освіта, перебуваючи у реформі - стані змін, зазнає трансформацій, проаналізувавши систему освіти Чемеровецької громади. У ній чітко наполегливо, систематично проводиться ефективне управління освітніми закладами. 

Учасники вшанували пам'ять Героїв російсько-української війни хвилиною мовчання. 

І сприяє цьому голова громади Олександр Собань, вчитель колишній голова Гусятинської РДА, директор школи. Він чітко розуміє, що кошти у громаді повинні використовуватися ефективно, щоб діти отримали якісну освіту. З 25 шкіл у громаді залишилося 13. І процес удосконалення логістики, налагодження ефективної діяльності педагогічних колективів продовжується. Але, не зважаючи на зменшення кількості навчальних закладів, якість середньої освіти підвищується. Предметно, детально, аргументовано та правдиво про необхідність реформування старшої школи мали розмову сьогодні у Чемеровецькій громаді, що на Хмельниччині.

Пані Уляна Ткаченко, голова громадм Олександр Собань, начальниця відділу Ірина Брилко окреслили ті виклики та шляхи їх подолання. Приємно, що спікером був Олег Фасоля, який впевнено і натхнено пропагує ефективність формування системи ліцеїв - профільної школи. Реформа профільної школи - це не раптовий процес, а поступовий і потребує вдумливого підходу і проведення пілотування для напрацювання ефективної реалізації ідей НУШ.

Напрацювання екпертів SALAR International.org.ua щодо реформи старшої школи є затребуваними у громадах й територіях, що є свідченням їх практичності, реальності та дієвості. Лише у контактах на місцевому рівні ми можемо сформувати візію освітніх змін задля дитини та її успішного майбутнього.

Дякую за можливість донести важливі меседжі педагогам щодо успішного шляху кожного, натхнення і Божої опіки та ласки, світла та руху уперед.

ПСИХОЕМОЦІЙНЕ ЗДОРОВ'Я. SMART-ОСВІТА.

 Всеукраїнська громадська організація SMART-освіта надала можливість волонтерам, які працюють у Проєкті "Залишаємось з Україною" пройти тренінг з підвищення рівня обізнаності та практичних умінь з надання психоемоційної допомоги з 23 жовтня по 30 жовтня. 

Тренери Ольга Федоровська та Вікторія  Чумаченко допомогли учасникам усвідомити важливість даної проблеми. Багато інформації, практичних навичок, постійна робота у групах, чітка взаємодія між тренерами та нами. Питання розглядалися найрізноманітніші: від психологічних станів та психічних розладів і до надання психоемоційної допомоги усіх учасникам освітнього процесу. Дуже ретельно та детально розглядалися виклики під час війни, які стосувалися різних середовищ, прояви, які засвідчують проблеми психіки тощо. 

ХАРКІВ. ЗНОВУ НОВЕ

 У середу, 25 жовтня 2023 року, взяв участь в освітньому бранч у Харкові. Він відбувся на базі Харківська санаторна школа 13. Віторія Круглова була модераторкою. Їй допомагали Галина Михайленко Сергій Биченко та інші колеги. На ньому було розглянуто тему: "Безпечний освітній простір: виклики, взаємодія, партнерство".

Спікерами цього заходу були Дяків Василь (Заліщики, Тернопільщина), Ліна Штефан (Львів - Харків), Олена Калініченко (Харків), Віталій Білієнко (Кропивницький). Ми спробували осмислити безпеку як визначальну умову ефективного функціонування закладу освіти; нейромережі в освітній діяльності; питання, як допомогти дитині пережити стрес; мінну та пожежну небезпеки в межах кабінетів безпеки.

І це в умовах реальної небезпеки повітряних тривог, які були напередодні на Харківщині.

GLOBAL TEACHER PRIZE UKRAINE - 2023

 Усе тече, все змінюється. 2023 рік. "#Вчителі важливі". Гасло, що розвиває вчительство у трансформації освітньої системи.  

Global Teacher Prize Ukraine знову збирає творчих, небайдужих педагогів на щорічну церемонію. Вдруге під час широкомасштабного вторгнення. Складність ситуації, коли відбувається ця, безумовно знакова для освітян та суспільства, подія не можна переповісти. Її можна відчути, дивлячись на зруйновані людські долі, заклади освіти. Відчути, щоб впевнитися - ми нескорені та непереможні! Нас не можна здолати, бо стержень у кожного - це віра та покликання. Наше життя не барвисте у складні часи війни, але воно точно передає снагуючи бажання творити новітню історію України. Навіть під час агресії росії. 

І церемонія була класна організована неймовірною командою ГС "Освіторії" (голова Зоя Литвин). Це справді надзвичайна подія. Мав за честь бути Амбасадором та членом експерної команди Премії. Це відповідально та щемко. Адже кожна доля педагога, написана - прожита ним самим, чи переказана найближчими, найріднішими людьми - сповнена різних почуттів: від сліз тривоги та страху до сліз радости та оптимізму. Церемонія найточніше передала всю гаму почуттів, всю складність і найсуперечливість складних часів новітньої долі України.  І самі номінації "Дошкілля" (Вікторія Душина, Харків), "Незламність"(Лариса Фесенко, Лісностінківський ліцей Куп'янська ОТГ, Харківська обл.) ,  "Вибір серцем"(Катерина Якушевська Миколаїв), "Новатор"(Максим Гвоздецький, Запоріжжя), "Молодий вчитель"(Петро Сітек, Львів). 

І виступи перших осіб держави, а були присутні і перша леді - Олена Зеленська, прем'єр-міністр, і міністр освіти і науки України, і мистецькі номери, де були «Kalush Orchestra», і сучасна солістка, і театр тіней, і дует Олександра Жука, переможця Премії з Монатиком. І нагородження Героїв-педагогів, і представники міжнародних фундацій, і Юлія Паєвська ("Тайра"), яка надала присутнім важливий меседж - допомогати тим, хто зазнав трагедій у російсько-українській війні. 

Багато давніх друзів, нових знайомств, ідей, думок про реформи в освіті.