ПОШУКИ

Будь-яка система має свої правила. Ніби відома аксіома. Як їх розробляють, впроваджують та дотримуються - це довга дорога в дюнах, яка часто грузне у барханах сірої реальної суєтності. 

Наступна теза: Ефективність дотримання правил часто пов'язано з їх формулюванням. Чим зрозуміліша мова правила, тим легше, а може і подекуди швидше, можна їх сприйняти та виконувати/дотримуватися. Один з прикладів. Умовно "пункт 1. За недотримання учнем\ученицею правил поведінки на уроці на нього/неї та\або його/її батьків будуть накладені дисциплінарні санкції". Бюрократична мова, яка засідчує, що бюрократ і система свою роботу виконали. А тепер суб'єкти системи її виконуйте. Суб'єкт освітнього процесу - педагог/педагогиня ставить питання для себе: "Які саме правила повинен порушувати здобувач/здобувачка освіти? Які санкції може накласти? Наскільки вони будуть ефективні?"

Спробуємо тепер подати це нормальною мовою: "Якщо здобувач/здобувачка освіти порушує особистий простір однокласника (використовує мову ворожнечі (орази, прізвиська, ненормативна лексика), фізичне насильство), підвищує голос, не реагує на побажання, рекомендації педагога/педагогині, то вчитель/вчителька викликає представника служби освітньої безпеки/психолога/соціального педагога і його/її виводять з класу. Після завершення уроку цей урок повинен бути відпрацьований і батьки за нього повинні оплатити у бухгалтерію школи таку-то суму". Читач тепер спробує порівняти обидві норми. Звичайно, тут юристи знайдуть уже цілу "купу" невідповідності до норм чинного освітнього законодавства. Але приклад і має продемонструвати, наскільки норми освітньої сфери написані розмито, неконкретно, обтічно, щоб і вашим і нашим, щоб і "вовк ситий, і вівці цілі". Прикладом конкретності є порядки надання домедичної допомоги особам при невідкладних станах, затвердженими МОЗ України. Цікаво, я як учитель, доживу до того моменту, коли такі нормативні документи будуть на видному місці у школі і на видному місці у сім'ї? Не дуже впевнений.... Але чотири роки ще є, як мінімум. Може щось і з'явиться. Хоч прийняття документів не гарантує їх виконання, бо усе, що є в школі, прагнуть "повішати" на вчителя. Хоч до освітнього простору відповідно до чинного законодавства залучені ще й інші суб'єкти: поліція (служба освітньої безпеки, шкільні (і не тільки) психологи, соціальні педагоги, Центри соціальних служб та служби у справах дітей, наукові академічні установи, громадські освітні організації, і так далі). 

Це була ніби-то перша серія)))

Тепер друга. Коли народжується дитина, то хто за неї відповідальний? Просте питання. Проста відповідь. Батьки. Далі починається освітня санта-барбара, яка не має розв'язку, своєрідний гордіїв вузол. Пам'ятаємо, що правила впроваджуються системно, а це означає, що уже у сім'ї у дитини формується певна модель поведінки з певними установками. Першою установою, яка соціалізує дитину, є заклад дошкільної освіти (ЗДО). Ось тут і починається коловорот води в природі. Якщо дитина у садку, то хто відповідає за неї? Правильно:  вихователь, помічник вихователя і допоміжний персонал. Чи знає педагогічний персонал ЗДО, які правила діють у сім'ї? Це вже складніше питання, бо невпевнений, що хоч в одному ЗДО є у психолога чи соціального педагога папочка, у якій є перелік (зі слів батьків) правил, норм, яких вони вчать/формують у дитини. Виникає розрив: сім'я(родина) живе за своїми правилами, а ЗДО - за своїми. Деякі правила може таки перетинаються. Але наскільки вони реально сформовані? Чи вміє дитина їх хоч частково дотримуватися? Чи вони мають тільки декларативний характер? Питання теж не матимуть однозначної відповіді. Тут система дотримання правил і руйнується. При цьому навіть не почавши формуватися. Тобто консолідація батьків та ЗДО у практичній площині відсутня. І добре (хоч, яке це добре), якщо батьки просто ігнорують правила ЗДО, але  якщо вони агресивно налаштовуть проти них дитину або приходять в установу з'ясовувати стосунки з вихователями чи іншими батьками щодо правил, запроваджених у ЗДО. Це, до речі, можна спостерігати у в ЗЗСО.

Тут починається юридична еквілібристика. За замовчуванням (це юристи називають правилом публічної оферти) батьки, коли пишуть заяву на прийом у ЗДО чи ЗЗСО, то погоджуються з правилами, які там існують. І.... А які правила там існують, як і яка відповідальність за їх недотимання, батькам невідомі. Цікаво було б провести опитування серед батьків дошкільнят, молодших школярів, підлітків, старших підлітків, щооб вони назвали або обрали 5-7 правил, які діють у відповідному освітньому закладі, і 5-7 санкцій, які можуть бути застосовані щодо дітей чи батьків у випадку їх порушення. І саме за які порушення. Це називається - приїхали... 

Нормативно-правова база освітньої сфери в незалежній Україні можуть вважати прогресивною, позитивною, ефективною. Але реальність дещо інша... 

У закладах освіти відсутні інструменти, які дозволяють ефективно діяти у випадку проблем. Ні, відповідно до автономії закладу освіти він може розробляти у правилах заходи дисциплінарного впливу на порушника. Але, коли він їх підготує і треба пройти правову експертизу, то юристи знайдуть багато невідповідностей і так вихолостять норми, що залишиться тільки повідомлення батьків про порушення і види штрафів. Це позиція перша. 

Друга позиція. Відсутня система, тобто вертикальне послідовне застосування норм у випадку порушення правил. У нас є тільки верхів'я айсберга, коли уже починаються застосування норм адміністративного чи кримінального права. Але до цього - у законодавстві пустка, "випалена земля", "пустеля". Звичайно, найпростіша відповідь держави: "Всі суперечки вирішуйте у судовому порядку". Таким чином, держава просто використовує суд як "фіговий лист" і своєрідну імітацію правової держави щодо захисту прав вчителя.

Тому дві тези наступні. Перша. Батьки під час написання заяви на прийом дитини до закладу освіти отримують договір між закладом освіти і батьками, де власне і виписується своєрідна рецептура сторін: конкретні права, обов'язки, відповідальність. Тобто батьки на видному місці тримають цей договір. У випадку порушень, до речі не тільки дитини, але й вчителя, батьків, адміністрація просто каже "пункт такий-то договору, відповідальність така". Ніхто нікого ні в чому не переконує.  Це, до речі, корисно для вчителів, бо меншебуде йти енергії на такі розмови, які часто ними і залишаться. Підписав договір. Виконуємо. Його повинні були б розробляти бюрократи освітньої сфери. Державне управління освітньою сферою має бути зацікавлене в ефективності освітнього процесу і нести відповідальність. Але вони, на жаль, не можуть, не хочуть, не вміють цього зробити або їм просто так вигідно. Бо ніби-то одна норма - в одному законі, інша - в іншому, третя - в підзаконному акті, четверта - у методичних рекомендаціях. А ЗДО, ЗЗСО мали би це все збирати докупи та використовувати, очікуючи, де і що вони не врахували, не зробити, не прочитали.

Тепер друга теза. У нас багато науковців у галузі педагогіки та психології. Я як вчитель сподіваюся, що десь у нетрях наукових досліджень є те, що називається відповідність соціалізації віку. Так, наші діти, покоління альфа. Так, вони індивідуалісти. Так, вони змінюють правила, як їм вигідно, і забувають, які правила існують в цілому. Але для конкретного віку таки є хоч елементарний перелік соціальних вмінь, якими вони мали би володіти діти. І тепер на рівні емпіричному. Батьки приводять дитину у ЗДО, початкову школу, базову середню, профільну. У ЗДО є підготовча група, мета якої підготувати дитину до навчання у початковій школі. Заклад дошкільної освіти повідомляє батьків, що для того, щоб дитина успішно адаптувалася у початковій школі, вона повинна мати такий набір соціальних вмінь, навичок, правил. І вручає перелік. Може бути виписаний як додаток договору. Тоді відбувається комплексна робота батьків, вихователів, психологів, соціальних працівників, щодо визначення рівня сформованості того чи іншого вміння, дотримання того чи іншого правила. Через певний період адміністрація на індивідуальній зустрічі з батьками повідомляє про рівень досягнення того чи іншого вміння, того чи іншого правила поведінки. Це треба робити для того, щоб батьки переглянули свої засоби, інструменти впливу на дитину з метою покращення показників. Наприкінці підготовчої групи батькам вручають свідоцтво (мова йде, насамперед, про соціальні вміння та соціально підтримувані моделі поведінки). У ньому навпроти кожної позиції є або відсотковий, або рівневий рівень засвоєння кожного з них. І наприкінці рекомендація. Вона може бути декількох видів. І залежить від рівня сумарного засвоєння. 

Наприклад, "Оленка/Степанко готова/готовий до успішного навчання у першому класі. З високою ймовірністю вона/він швидко адаптується у класному колективі".Тут все ок. 

Приклад 2. "Рівень соціальний вмінь вашої дитини засвідчує, що під час адаптації у класному колективі першого класу можуть виникати певні труднощі (див. пункти 1,2,3), що можуть спричинити до підвищення психоемоційного рівня вашої дитини і проявів недотримання правил поведінки серед однолітків. Тому рекомендуємо продовжувати спостереження за соціальними вміннями дитини в новому колективі". Тут є несистемні проблеми, які можна корегувати. 

Приклад 3. "Рівень соціальних вмінь вашої дитини може викликати системні проблеми під час її адаптації у класному колективі (див. пункти 1,2,3,4,5,6,7), що може спричинити до частого психоемоційного збудження, втрати психологічної рівноваги, проблем з комунікацією з однолітками. Тому рекомендуємо або пройти ще раз підготовчий період, або розглянути можливість навчання через іншу форму організації освітнього процесу. Зверніться, будь ласка, і дані управління, яке допоможе правильно організувати навчання".  Тут є системні проблеми, які можуть становити реальну фізичну чи моральну загрозу іншим дітям. 

Такі паспорти давали змогу зрозуміти батькам, що вони несуть відповідальність щодо того, наскільки дитина готова до навчання не тільки з матеріальної, але й соціальної та психічної сторін. І це робити і в підготовчій групі ЗДО, і в 4 класі початкової школи, і в 6 класі базової середньої освіти, і в 9 класі перед здобуттям профільної освіти. 

Тут знову ж загроза.... Все це "повішають" на вихователя/вчителя і буде знову ж таки (і правильне) несприйняття ними цих додаткових обов'язків задарма. Для запровадження такого інструменту треба не один психолог на 300-1000 дітей, а психолог на групу-дві у дитячому садку, і на клас-два у школі. Плюс сюди треба залучати сімейного психолога, плюс соціальні служби. Тобто треба розбудовувати інституції психологічного та соціального супроводу. Це додаткове фінансування, інформаційна кампанія з батьками та суспільством, зменшення обов'язків на педагога. Але... Бідна держава не може створити якісної освіти в принципі. Ні, проблиски будуть. Але система відсутня.