НОВЕ ВІД СЗО

 Мотивація у 7-9 класах

ПРО ІНТЕГРОВАНИЙ КУРС "Здоров'я, безпека та добробут" у 2025-2026 навчальному році

ПІДРУЧНИК 

ЗОШИТ

НАДІЯ У БЕЗНАДІЇ...

 2024 - 2025 навчальниий рік виглядав оптимістично з огляду входження у передпілотний проєкт. SavEd - благодійний фонд, який опікувався науково-теоретичним та змістовим компонентом, був на висоті. Навчання, навчання і ще раз навчання: теорія, підкріплена практикою, місія, візія, стейкхолдери, бенефіціари, досвід інших освітніх систем, обмін проблемами між закладами загальної середньої освіти, підготовка педагогів до розробки модельних навчальних програм для курсів за вибором на перспектиу у 10-12 класах НУШ (профіль) - це далеко неповний перелік, який таки дав класного "штурханця"))) всім без винятку педагогічним колективам передпілотних закладів закладів освіти. Тому  SavEd - респект та повага. Це, напевно, перша ложка меду у діжці з дьогтем.... 
Наступний крок - це переоснащення кабінетів відповідно до.... Тут ми ставимо три крапки, бо необхідно було з коліс якимось чином формувати матеріально-ресурсне наповнення кабінетів для 10-12 класів без модельних навчальних програм. Тут на сцену виходять директори та їх команди, які наполегливо, як мінери по мінному полю, напрацьовують такий документ. Цей процес тривав фактично пів року... І таки колективи досягнули успіху.... 
Далі - ще більш обнадійливе повідомлення про .... виділення 10 млн. гривень для придбання того, що захотіли педагоги-предметники. Це стосувалося, насамперед, природничої галузі та STEM-напрямку... Це ще дві ложки меду у діжці з дьогтем... 

Але такі класні перспективи завжди приводять до думки, що щось буде не дуже так... І це, як завжди, криється у фінансуванні. 
Команди, які пропонують школам передпілот, живуть у парадигмі НУШ. Це ніби й природньо... Але передпілот 2025 року формує освітню програму на базі старого Державного стандарту профільної школи 2011 року. І упродовж всього навчального року центральне питання "Хто буде це фінансувати?" так і не було проговорене... 

Адже відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.22 р. №1472 «Деякі питання розподілу обсягу освітньої субвенції на 2023 рік» були внесені відповідні зміни до постанови КМУ від 27 грудня 2017 р. №1088 "Про затвердження формули розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами”, а саме: обсяг освітньої субвенції на 2023 рік визначено без урахування додаткових годин навчального плану (факультативні курси та індивідуальні заняття).

Це положення діяло і у 2023, і у 2024, і у 2025 роках. Навіть попри роз'яснення. 

24 січня 2023 року Міністерство освіти і науки України надало додаткове роз’яснення №1/1057-23 «Про розрахунок обсягу освітньої субвенції на 2023 рік в доповнення до листа від 10.01.2023 № 1/385-23», де зазначено: оплата праці з нарахуваннями педагогічних працівників закладів та установ освіти, що визначені у статті 103-2 Бюджетного кодексу України, в тому числі за викладання додаткових годин навчального плану для учнів групи I на окремі предмети, факультативні курси, індивідуальні заняття тощо, може здійснюватися як за рахунок коштів освітньої субвенції, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів. Тому виходять традиційні ножиці, коли держава вже не зобов'язана, а місцеві бюджети теж не зобов'язані...

Крім того, часто команда з  реформування профільної освіти обнадіювала, що постанова КабМіну України затвердить експериментальний статус цих шкіл. Але і тут ... оптимізм завершився... тому, що у діючому Положенні про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад від 20.03.2002 року (наказ МОН України № 114) щодо фінансування експериментальності зазначається, що

"5.1. Фінансування експериментального загальноосвітнього

навчального закладу здійснюється його засновником (власником)

або уповноваженим ним органом відповідно до

встановленого законодавством порядку".

Отож, фінансування годин варіативної складової навчального

плану повинно здійснюватися за рахунок коштів місцевого бюджету

На сьогодні такий розклад:

1. постанови Кабінету Міністрів України про надання 30 школам

передпілоту статусу експериментального немає;

2. 14 серпня 2025 року представники міністерства повідомили, що

фінансування годиин варіатиивної складової навчального плану

здійснюється за кошти місцевого бюджету;

3. Обладнання та ресурсне забезпечення і також меблі у

заклади освіти не завезені, бо ще не закуплені.

Цього вистачає, щоб зрозуміти "нічого не зрозуміти".

І вкотре пересвідчуємося, що на рівні закладів освіти докладено

багато зусиль усього колективу та директора для того,

щоб таки вчасно та успішно розпочати навчальний рік, як "білі" люди - підготовленими.

Але уникання комунікації чи просто нехтування нею особливо у

питанні фінансування приводить до такого результату.

Під час останньої зустрічі багато директорів говорили

про проблеми інструментального характеру - і жоден не сказав

про фінансування.

Напевне, у тих школах воно таки є....

Тобто місцеві бюджети фінансують варіативну складову

і навіть більше,

або автономні бюджети частини шкіл акумулювали достатню

кількість коштів, щоб можна були вирішувати інструментальні

питання поділу варіативних годин навчального плану,

або заклади приватні і мають можливість таки зробити все

класно і за вищим розрядом...

Тому дивимося на перспективно успішних і ...

"без надії таки сподіваюсь"...

Продовження таки буде... Тільки яке і коли...

МЕТОДИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

 Січень - лютий наповнений цікавими "методичними родзинками". Все, пов'язане з ГС "Освіторією".  Розробка курсу підвищення педагогів, які викладають предмети "Соціальної та здоров'язбережувальної освітньої галузі", - це "довга дорога в дюнах". 

Перший день шляху був складання конспектів уроків відповідної тематики. Потім експертиза. Трохи підпрацювали. Другий день шляху - запис відео))). 

Після - третій день шляху - підготовка методичного посібника для регіональних тренерів. 
Потім підготовка та участь у вебінарі з оцінювання предметів соціальної та здоров'язбережувальної галузі. Питання, відповіді, зникнення світла, Інтернету... 

Знову питання, знову відповіді від регіональних координаторів курсів підвищення кваліфікації. Продовження буде. І дякую ГС "Освіторії" та команді під керівництво пані Олени Шиян.

Тут, у цьому цікавому та перспективному калейдоскопі, з'являється видавництво "Ранок". Воно організовує маратон, де знайомить учасників галузевих вебінарів з підручниками для 8 класу. Також провів вебінар. Було цікаво та перспективно. Особливо, коли врахувати, що наш підручник пройшов апробацію, що затверджено наказом МОН України "Про затвердження переліку підручників для 8 класу закладів загальної середньої освіти, які пройшли апробацію" (наказ МОН № 98 від 24.01.2025 року).

Та святочні методичні заходи не завершилися. 31 січня взяв участь у зустрічі стейкхолдерів освітніх програм хіміко-біологічного факультету Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. На ній обговорили можливості їх покращення. Дякую пані Любові Барні, доценту кафедри загальної біології та методики навчання природничих дисциплін за новий досвід та відзнаку. Попереду - гостьові лекції для студентів. 

Що ще? Участь у трьох комісіях по внесенню змін до Державних стандартів дошкільної, початкової, базової середньої освіти у соціальній та здоров'язбережувальній освітній галузі. Тут тільки закочую рукави  - і до праці. Буде цікаво.

Попереду ще продовження співпраці з приватним закладом освіти зовнішнім експертом з історії для визначення рівня оволодіння учнями змістом навчальних предметів. 

І маємо двох стажорів, які є нашими випускниками. Проходять практику. Рухаємося далі...  

УЧИТЕЛЬ І ВІЙНА

 Учитель і війна

МЕТОДИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

 Два місяці пролетіли занадто швидко, щоб детально на них зупинятися. Але спробую приблизно зрозуміти, що відбувалося у цей період... Можливо трішки не у хронологічній послідовності, але... Мав можливість висловити свої думки з приводу реформування шкільної історичної освіти для колег з Полтавщини (Гребенівка) разом з кандидатом історичних наук, викладачем Івано-Франківського обласного інституту післядипломної освіти В.В. Островським. Було цікаво та перспективно. 

Історія мене теж не відпускає))) Інакше не може бути. 

Пройшовши два етапи сертифікації педагоігчних працівників, які викладають предмети історичної а громадянської галузей, готуюся до третього етапу. Найважливішого. Продовження буде. 

Але ще, крім цього, наш авторський колектив у подав навчальну програму з інтегрованого курсу "Історія: Україна і світ" для 7-9 класів на обласний конкурс "Інноваційні програми і дидактичне забезпечення для осучаснення освітнього процесу - 2024", який організовує Львівський інститут післядипломної педагогічної освіти. Чекатимемом на результати. Так би мовити, реалізація концепції реформування шкільної історичної освіти - в дії. Хоч розуміння того, що інтегрований та єдиний курс - це трохи різне, але рух у тому напрямку відбувається. І це таки тішить. Дякую команді Аркуша О.Г., Лихолай О.С., Мудрий М.М., Пастушенко Р.Я., Хлипавка Л.М. за довіру та ефективну співпрацю.

Два дні мав можливість працювати з педагогами м. Тернополя. з власного авторського курсу "Методичні прийоми для активізації освітнього процесу в громадянській та історичній освітній галузі" у рамках підвищення кваліфікації. Дякую Тернопільському комунальному методичному центру науково-освітніх інновацій та моніторингу  (Литвинюк Г.І., Свінних Г.Г., Ханзель Ж.І.)

Ледь не забув)))

Ще була підготовка експертних завдань для зовнішнього оцінювання учнів 6,8,10 класів приватного ліцею Educator.

І другий місяць робота з інтерном у програмі наставництва, яка організована ГО "Освіторія". 

"Довга дорога в дюнах". 

Це традиційна система заходів з підвищення кваліфікації різних рівнів з  інтегрованого курсу "Здоров'я, безпека та добробут". Як навчали нас науковці, представники МОН України, команди реформ, міжнародні експерти з галузі. Результатом такого навчання стало отримання статусу національного експерта соціальної та здоров'язберігальної галузі. За це щиро вдячний пані Олені Шиян, професора кафедри освітньої політики у Львівському Обласниому інституті післядипломної педагогічної освіти.

Наступним кроком стало навчання регіональних координаторів з підвищення кваліфікації, які готували обласних тренерів зі викладання інтегрованого курсу "Здоров'я, безпеки та здоров'я"  у 7 класі за програмами Нової української школи. Лекція для них про оцінювання з наведеними прикладами і поясненнями були доречними. Питань було небагато, але конкретні та необхідні для розуміння процесів того, що відбувається у галузі. 

Крок 3. Нарешті віддали у друкарню навчальний посібник для 8 класів пілотних шкіл, які викладають інтегрований курс "Здоров'я, безпека та добробут".  Це добре. Продовжуємо пілотування, і дуже добре, що відбуваються системні зустрічі з педагогами, які до цього причетні. Остання така зустріч з представником Українського інституту якості освіти (УІРО) відбулася 30 жовтня 2024 року. 

Крок 4. Відбулися також методичні зустрічі з педагогами, які викладають інтегрований курс "Здоров'я, безпеки та добробуту" у 7 класах, у рамках підвищення кваліфікації. Її підготував методичний відділ видавництва "Ранок". Педагоги мали змогу ознайомиися з авторськими підходами творців підручника щодо реалізації завдань модельної навчальної програми. Під час зустрічі ми дали відповіді на актуальні питання, які виникали.

Крок  4. Зустрічі з менеджерами МОН України у рамках розробки дорожної карти реалізації завдань Державного стандарту базової середньої освіти у соціальній та здоров'язберігальній галузі. Були проведені перемовини, метою яких є встановлення рамкових параметрів і термінів попереднього драфту. Продовження буде)))

Крок 5. ГС Освіторія організовує команду для розробки курсу з інтегрованого курсу "Здоров'я, безпеки  та добробуту" для педагогів. Попереду трохи буде роботи))) Як завжди.

Крок 6 та 7 в цілому пов'язані))) Шостий крок - це навчання на курсах підвищення кваліфікації Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти (ТОКІППО) як обласний тренер  інтегрованого курсу "Здоров'я, безпеки та добробуту" у 7 класі. А потім маратон))) Коли впродовж  канікул два дні наживо, а два - онлайн навчали педагогів Заліщицької та Товстенської громад, які викладають цей курс у 7 класі. 

Наступний крок - традиційний. Відвідування навчального семінару для викладачів історії секцій МАН України, координаторів всеукраїнських інтерактивних конкурсів "МАН-Юніор Дослідник" та "МАН-Юніор Ерудит", який відбувся у суботу та неділю 12 та 13 жовтня. Було цікаво почути різні підходи щодо укладання завдань конкурсів. Все було традиційно. Отримав сертифікат, який необхідний для мене, як викладача секції історії України Заліщицької філії Тернопільського обласного комунального територіального відділення МАН України.  

Світлини - пізніше)))

ФАНТАСМАГОРІЯ МАРСІАНСЬКОЇ ОСВІТИ

Будь-яка людина, якщо вона намагається зрозуміти систему, то неминуче опирається на свій досвід. Це зрозуміло, але... Досвід є досить обмеженим і "не свіжим". А тому виникають у свідомості тільки уявлення про... Уявлення - це те, що людина думає про той чи інший процес. І немає повної гарантії, що уявлення та реальність накладаються. Тобто, що уявлення - це реальний стан справ. Такої впевненості немає.  

Сьогодні часто обговорюють результати опитування, які стосувалися різних питань діяльності педагогів, які викладають у 5-6 класах Нової української школи. Окреслено проблеми використання педагогами інструментів, починаючи від ідей НУШ, до аналізу законодавчої бази (освітньої програми, модельної програми, підручника), вміння їх використовувати під час освітнього процесу (методичної роботи), і оцінювання, і наявності матеріальної технічної бази, і насамкінець дещо ущемлено - про мотивацію та психоемоційного виснаження.

Так формується уявлення про те, що найважливіша фігура у всьому освітньому процесі - педагог, що справді так. Але немає розуміння того, що є інші учасники освітнього процесу - здобувачі (учні) та батьки. І про те, які їх уявлення про перебуванні в школі, ні педагог, ні освітній менеджмент не намагається дізнатися. На жаль. Тобто, учні та батьки для освітнього управління є чимось статичним - метафізичним, незмінним. Такі собі непохитні уявлення... Які не знаю на чому грунтуються, але вони таки уявлення і до дійсності мають дуже опосередковане відношення. Трохи дивно, враховуючи те, що крізь у норматичній базі зазначено суб'єктно-суб'єктні відносини учасників освітнього процесу. Тому які педагоги - то є важливо. а які батьки та учні - то, як Бог дасть. 

Тепер трохи аргументів. Сучасне покоління "альфа" має таку тенденцію: "грати" за власними правилами, які формуються на їх уявлення та досвід. І ці правила вони можуть змінювати залежно від того, як розвиваються події, у яких вони беруть участь. Тобто така собі динамічна структура, яка "не прив'язана" до загальнолюдських цінностей та опирається на цінності, які вигідні індивідуальній особистості. До речі, така тенденція носить глобальний вимір. 

По-друге, домовлятися та узгоджувати правила між учасниками освітнього процесу у системі загальної середньої освіти стає дедалі складніше, адже формально вони узгоджені, а фактично частина з них бойкотується учнями... Тому виходять певні "ножниці" - ми приймаємо формально правила, але їх апріорі виконувати не будемо, тому що маємо власні "правила", які можемо будь-коли змінювати. І це для нас "класно"! - позиція значної частини учнів.

По-третє, чомусь у висновках соціологічного опитування вбачається тенденція розділити педагогічну спільноту на умовно "хороших" - це педагоги початкових класів, та "не дуже хороших" - педагогів 5-6 класів НУШ. Перші - все роблять, виховують, формують, знають, вміють.... І в цілому до них ніяких претензій немає і не буде.... А інші - ніт не вміють, не знають, не хочуть, не бажають, не мотивовані.... Але у цьому калейдоскопі у мене виникає питання: "А на основі чого такий поділ на "хороших" та "не дуже хороших"? Де ті дослідження, що засвідчують позитивну динаміку та успішну результативність початкової школи? Тільки цього року будуть пілотувати інструмент, який може трохи привідкрити завісу ефективності роботи педагогів початкової школи... Але це тільки буде. Мені, як педагогу, який працює у 5-6 класах, доводиться робити подвійну роботу: по-перше, формувати те, що не сформувала початкова школа (і не намагалася сформувати у значної частини дітей), по-друге, розвивати те, що повинні розвивати у 5-6 класах. Подвійне навантаження таки дуже виснажує. Але "ордени" вчителі початкової ланки отримали. 

По-четверте, класно-урочна система то є "прокрустове ложе", яке каструє ідею Нової української школи у контексті психології сучасних дітей. Адже якщо дитина може фіксувати увагу на об'єкті 9 секунд, які хочуть перевести у 9 хвилин, а дітей у класі 25-30, і у них увага не синхронізована, то скільки зусиль треба педагогу, що пояснити завдання класу з 25 - 30 учнів. Треба врахувати те, що синхронізувати увагу у всіх учнів у класі не вдасться. Це неможливо відповідно до психології людини. 

Для групової роботи у дорослих діє правило, коли у групі є один демотиватор, то ефективніть діяльності групи знижується. А у класі з розбалансованою увагою дітей-демотиваторів більше, ніж 1. Тому робота у групі учнів є в принципі  неефективною. Звичайно, є варіант, який пропонують для дорослих, не допускати до роботи у групі тих, хто демотивує її діяльність. Але куди таких дітей, які демотивують інших у групі,  подіти? 

І про цінності... Це одне з найскладніших питань. Найкраще, коли різні покоління мають розуміння універсальних цінностей. В Україні - це може бути Українська хартія вільної людини. Але поколіннєвий розрив, який розпочався з масовим запровадженням гаджетів, зробив це неможливим. Тому освітній процес - це своєрідна екзистенційна боротьба між поколіннями, які мають різні цінності. Покоління наполегливо запроваджує ті "цінності", які були "не нормою" ще в недалекому минулому. Ось деякі з них. 

Перша - ігнорування, тобто не реагування на намагання педагога комунікувати з дитиною. Дитина "наполегливо сидить у гаджеті" і "ніяк не хоче з нього вилазити". Граючись у гаджеті, дитина різного віку дитиніє і 16-річні стають 10 річними або й 6-річними. І це одна з глобальних проблем. Яким би не був педагог, гаджет його переможе у контексті можливостей. Залежність - це загроза мисленню дитини, яке "вимикається" і "не вмикається", це "цифрова епідемія", яка загрожує залежністю і не здатністю людини сприймати реальність, живучи у бульбашці ілюзій. 

Тобто "не норму" тепер треба сприймати, як норму. 

Друга "цінність" - це використання ненормативної лексики. Це теж стає "нормою" та виявом "індивідуальності". Коли учень питає про те, чому не можна спілкуватися без ненормативної лексики і що тут такого, то це засвідчує тенденцію, коли загальна культура примітивізується.... Це світоглядні розриви, які досягли значних масштабів.

Третя  "цінність" - це не вміння стримати природні рефлекси, пов'язані з виявом емоцій через видання тваринних звуків. Тобто, дитина не вміє контролювати свої емоції у людсьий спосіб, і виражає їх на рівні тваринному. Кірка мозку не може стримати функції підкірки. І дитина або говорить, що це "прикол", або відмежовується фразою "що я такого зробив" чи "це не я". Це теж прояв індивідуальності, бо "мені це  можна" Заввага при цьому є такою, дитина інивідуально спілкується відповідно до людських норм, але коли приходить у класне середовище, то намагається проявити себе в інший спосіб. Тут відбувається боротьба цінностей. Звичайно, може молоде покоління педагогів сприймає такі прояви індивідуальності як норму. І це для них природно. Але для покоління, яке має цінності добра, любови, емпатії, світла та й простої людської відповідальності, це надзвичайно тяжка ноша, тримати світ моралі в ідивідуалізованому атомізованому світу. І не тільки тримати, але й намагатися "довести" сучасному молодому поколінню, що це важливо. До речі, є таки учні, які сповідують загальнолюдські цінності, їх стає дедалі менше у класах. Але вони є. І чи десь є дослідження, який стан їх здоров'я в індивідуально-атомізованому середовищі? Наскільки їх захворювання носять психосоматичний характер? 

Знову повертаємося до коефіцієнту корисної дії (ККД) між здобувачем освіти та педагогом. Він прямує до нуля, він демонструє ціннісну кризу освіти як такої. І це носить глобальний характер. 

І повертаємося до початку. Кожен зараз живе уявленнями, які не є реальністю. Так творимо ілюзії, які не стільки вирішують проблему, скільки поглиблюють кризу. Адже уявлення - це бажання дати просту відповідь на складне питання. А так у житті немає... І система продовжує деградувати у контексті цінностей. 

ЗАГАДКА - РОЗГАДКА

 Нове - про нове

Як читати новини в часи інформаційної війни

Світ інформації та масмедіа в умовах воєнного часу

АНДРЕАС ШЛЯЙХЕР, PISA, ОСВІТНЯ СИСТЕМА УКРАЇНИ...

 Пошук наукоємних платформ для визначення реальности в освітніх системах різних країн - це те, що зроблено у глобальному освітньому просторі ХХІ столітті. PISA - це досить класний інструмент для цього. 

Україна вдруге брала участь у дослідженні. Результати звичайно різняться між собою. І тут важливо зрозуміти реальність. Дані - це своєрідна ширма, яка складає набір певних сподівань та ілюзій щодо наявного діагнозу функціонування освітньої системи в Україні. Результат, звичайно реальний, - і це таки добре. Далі є робота над визначенням, що не так в освітній системі, та розробка і стратегічного, і тактичного хоч якихось планів змінити ситуацію.  Але... Що не так? Війна та ковід - це ті причини, на які звертають увагу більшість суспільства та державного управління. Це ніби так, і ніби не так. Адже це видається поверхневим аналізом, який не дає, власне, глибинне розуміння проблем. 

Освітній процес у ЗЗСО, програми, кількість годин в тиждень, відведених на вивчення того чи іншого предмета, підручники, підготовка майбутніх вчителів та їх перекваліфікації, рівень мотивації здобувачів освіти, ставлення до освіти в сім'ях, родинах... 

Про це А.Шляйхер не може знати, бо не живе всередині системи. Тобто результати - об'єктивні, але їх аналіз не може бути його предметом досліджень. Тут варто говорити про те, що це "домашнє завдання" самої української системи освіти. Чи вона здатна це об'єктивно зробити? І наскільки є інструментів, щоби таки впливати на неї? 

Є ще те, що називається "рабством здобувача освіти". Це відсутність його системного вибору в системі освіти. Йому не дають - ні система, ні батьки, ні педагоги - обирати і нсти відповідальність. Поки що мотиваційно значна частина дітей 15 років імпотентні. Їм нічого не треба - і вони сприймають освітній процес у школі як догмат та ерзац-продукт. Але діти не знають, що вони хочуть, бо їм не дають можливості спробувати і взяти хоча б елементарну відповідальність. Імпотентно безвольні діти  деградують поступово та впевненно. Спрощення, споживання ерзац-культурного контенту, споживання культури споживання - це те, що творить нову реальність, яку неможливо змінити. 

Розрив цінностей між поколіннями. Формування віртуального простору серед дітей і втрата реальності. Це певна катастрофа виховної парадигми, яка не встигає за логікою нового покоління. 

Жити ілюзіями надзвичайно класно, адже людина вимикає критичне мислення і боїться говорити собі про реальність. Але реальність таки рухає дійсність, і вона таки наздожене тих, хто живе ілюзіями і накриє дев'ятим валом. У нашій освітній системі кожен має свою інформаційну бульбашку, своє уявлення про дійсність, які відмінні від реальності. І консерватизм системи, й ілюзії не дають змоги зрушити процес трансформації освітньої системи. 

Освіторія (голова Зоя Литвин) дала змогу мені висловити свою думку з приводу втілення педагогами ідей, закладених у результатах PISA. Щиро вдячний. Життя продовжується. Війна теж і ми вчимося жити в новій реальності. Чи навчимося? Чи схочемо навчатися? Час покаже. 

ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ

 

НОВЕ - ПО-НОВОМУ. ВЧИТЕЛЬ, РЕФОРМА, МАЙБУТНЄ...

 Чемеровецька громада запросила мене бути спікером на заході, який організований за сприяння депутатки Хмельницької обласної ради Уляни Ткаченка. Начальниця відділу Ірина Брилко окреслила предмет розмови і зазначила, що сучасна середня освіта, перебуваючи у реформі - стані змін, зазнає трансформацій, проаналізувавши систему освіти Чемеровецької громади. У ній чітко наполегливо, систематично проводиться ефективне управління освітніми закладами. 

Учасники вшанували пам'ять Героїв російсько-української війни хвилиною мовчання. 

І сприяє цьому голова громади Олександр Собань, вчитель колишній голова Гусятинської РДА, директор школи. Він чітко розуміє, що кошти у громаді повинні використовуватися ефективно, щоб діти отримали якісну освіту. З 25 шкіл у громаді залишилося 13. І процес удосконалення логістики, налагодження ефективної діяльності педагогічних колективів продовжується. Але, не зважаючи на зменшення кількості навчальних закладів, якість середньої освіти підвищується. Предметно, детально, аргументовано та правдиво про необхідність реформування старшої школи мали розмову сьогодні у Чемеровецькій громаді, що на Хмельниччині.

Пані Уляна Ткаченко, голова громадм Олександр Собань, начальниця відділу Ірина Брилко окреслили ті виклики та шляхи їх подолання. Приємно, що спікером був Олег Фасоля, який впевнено і натхнено пропагує ефективність формування системи ліцеїв - профільної школи. Реформа профільної школи - це не раптовий процес, а поступовий і потребує вдумливого підходу і проведення пілотування для напрацювання ефективної реалізації ідей НУШ.

Напрацювання екпертів SALAR International.org.ua щодо реформи старшої школи є затребуваними у громадах й територіях, що є свідченням їх практичності, реальності та дієвості. Лише у контактах на місцевому рівні ми можемо сформувати візію освітніх змін задля дитини та її успішного майбутнього.

Дякую за можливість донести важливі меседжі педагогам щодо успішного шляху кожного, натхнення і Божої опіки та ласки, світла та руху уперед.

ІСТОРИЧНА КАРТА

 

ПОЧАТКИ ІСТОРІЇ

 "Досліджуємо історію і суспільство" (О.Пометун, Ю.Малієнко, Т.Ремех)

Додаткові матеріали. "Що таке історія?"

Зошит для робіт з історії

МЕТОДИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП. ЧАСТИНА ДРУГА

 Приємно, що упродовж літа мав можливість творити тести для визначення освітній втрат з історії України для учнів 8 та 9 класів. Разом з методистом Львівського регіонального центру оцінювання якості освіти Степаном Хамуляком. Було цікаво. Цей проєкт реалізується на міжнародній грантовій основі (менеджмер Олена Заплотинська). Це новий досвід. 

І подкаст "Вчися вухами". Організатори запросили мене створити методологію курсу "Громадянської освіти" за програмою 10 класів, а потім стати методистом))). Проєкт реалізується громадською організацією "SMART - освіта".

ТВОРЕННЯ

 Бери і роби - це гасло, яке комусь видається занадто пафосним, для когось - це порожній звук та декларація, Але для мене - це спосіб піднати щось нове в освітній системі. Завдяки можливості, яку надали участь у конкурсах та інших науково-методичних заходах, мені випала можливість брати участь у командах, які творять модельні програми. Цікавим є те, що це різні навчальні предмети. Інтегрований курс "Здоров'я, безпека і добробут" (5-6 класи та 7-9 класи), інтегрований курс "Історія: Україна і світ" (5-6 класи). Обласний експеримент "Екошкола" дав можливість розробити експериментальну інстегровану навчальну програму "Лікарські рослини" для 8 класу. 

Тому це гасло "Бери і роби" набуває конкретного змісту та допомагає творити матеріали для реалізації Нової української школи. Хоч розумію, що немає меж досконалості та ідеалу. Але проби завжди корисні з огляду на розуміння побудови модельниих навчальних програм і можливостей у них реалізувати і власне бачення, і вимоги Державного стандарту базової середньої освіти. 

Дякую співавторам - це круто. Рухаємося далі.

"МОЖЛИВОСТІ ПОЛІГОЛОССЯ ОСВІТНІХ РЕФОРМ"

Про освітні реформи говорять і в державі, і в суспільстві дуже часто. Але говорити та робити - це різні речі. І у контексті робити - ще розуміти і бути консолідованими - це взагалі вищий пілотаж. Те, що я хотів, хочу і буду хотіти змінити в освіті і в освітньому процесі. Зокрема,

- зменшення кількості предметів та їх інтеграція, 

- зменшення кількості уроків і перехід на повний навчальний день, 

- утвердження рівності різних форм індивідуального навчаня, 

- реформування заробітної плати педагогічних керівників, 

- рівність реальної фінансової автономії закладів загальної середньої освіти, 

- приведення у відповідність освітнім стандартам споруд освітніх закладів, конкуренція та зменшення кількості вишів, 

- реформування педагогічних вишів у педагогічні виші, де 30% - науково-теоретичний блок, а 70% - практика,  

- гнучкість оплати праці педагога відповідно до реалізації індивідуальної освітньої траєкторії учнів, 

- проведення моніторингу ефективної діяльності навколоосвітніх установ різного підпорядкування, загальноосвітніх закладів середньої освіти,  ефективності наукових досліджень закладів вищої освіти в контексті отримання прибутку, 

- залучення бізнесу до формування мережі професійної передфахової освіти, 

- позбавлення патерналізму значної частини педагогів  - це те у мене вкладається у слово "реформа".

Казав, кажу та буду казати: "реформа - це боляче сьогодні, але щасливо - через деякий час". І це боляче - теж частина правди про реформи. І оптимізція закладів освіти різних рівнів, скорочення - вивільнення педагогічних та науково-педагогічних працівників, реалізації завдань освітньої системи "раціонально та ефективно використовувати державні кошти (читай "умій рахувати гроші") - це "побічні процеси реформи". 

Питання, що розуміють під освітніми реформами різні групи - державні, суспільні, професійні - теж відображає поліголосся. Але дуже часто це поліголосся не конструктивне, а емоційно-хайпове, яке в цілому до бажання покращити стан української освіти дуже далеке. І державне управління освітою вміло та натхненно цим користується, щоб зберегти майже мертву, яку не можна реанімувати, "совкову" освітню систему. 

Управління освітою і державне, і на місцевому рівні часто і не намагалися організувати діалог з педагогами для того, щоб зрозуміти їхні потреби. Так-так, потреби, а не емоції. Бо перше - це до управління, а друге - до психіатра чи психотоерапевта. Як у усмішці - управління освітою - само  по собі, учасники освітнього процесу - самі по собі. Інколи, дуже рідко, вони перетинаються. А так часто йдуть паралельними, інколи протилежними шляхами...

Те, що започаткувало МОН України є чимось новим і поки що не стільки хайповим, чи формальним, як попередні намагання, коли пропозиції педагогів ігнорувалися, але громадські обговорення документів, які не знати звідки взялися, формально і постійно проводилися. 

Час покаже, як те, 

- наскільки педагоги можуть розуміти та генерувати державницькі ідеї в освітній системі та як ці ідеї фіналізуватимуться на рівні нормативно-правової бази, 

- як поєднати консервативну більшість не тільки педагогів, але й наукових, науково-педагогічних працівників, менеджмерів від освіти з прогресивною меншістю, серед якої є педагоги і  представники громадського сектору. 

Знову долучаюся. Мріяти не буду. Але пропозиції подаю. А там, відповідно до дорожної карти, дай Бог. Усе - попереду)))

І на  завершення про синергію. Арістотель сказав, що ціле більше простої суми своїх частин. А Вікіпедія дає пояснення: "Це сумарний ефект, який полягає у тому, що при взаємодії двох або більше факторів їхня дія суттєво переважає ефект кожного окремого компонента у вигляді простої їхньої суми". У чому виклик такого класного поняття для нашої освітньої системи - "синергія". У нас освітня система не цілісна, а мозаїчна, дискретна. І кожен елемент, перебуваючи в освіті, часто має свої власні інтереси, які можуть кардинально відрізнятися від бажань освітньої системи. 

І такий елемент буде робити все, щоб зберегти свою парадигму реалізації ввласного бачення. Наприклад, держава хоче реформувати освіту, а управління освітою на місцях часто просто саботує здійснення реформ, адже їх поле не визначене законодавчо, і дії носять часто характер саботажу або несвідомого стримування. І у такому випадку говорити про синергію, коли два елементи кардинально між собою не можуть узгодити рівень взаємодії, не випадає. Якщо батьки, вчителі, учні говорять про неефективність 7-8 уроків у такій формі, як вони є, а система вперто не реагує на це - то який результат такої взаємодії. Учасники освітнього процесу стають "рабами" небажання менеджменту йти на їм на зустріч. 

 

БІЛЯ РОЗБИТОГО КОРИТА. СЕРІЯ 2.

У Додатку 16 Державного стандарту базової середньої освіти «Вимоги до обов’язкових результатів навчання учнів у соціальній і здоров’язбережувальній освітній галузі» вказані загальні та конкретні результати у таких аспектах:

1.Турбота про особисте здоров’я і безпеку, уникання факторів ризику, реагування на чинники і діяльність, яка становить загрозу для життя, здоров’я, добробуту власного та інших осіб.

2. Визначення альтернатив, прогнозування наслідків, прийняття рішень з користю для власної безпеки та безпеки інших осіб, здоров’я та добробуту.

3. Аргументований вибір здорового способу життя, аналіз і оцінка наслідків і ризиків.

4. Підприємливість та етична поведінка для поліпшення здоров’я, безпеки і добробуту.

Відкриваємо Методичні рекомендації щодо оцінювання навчальних досягнень учнів 5-6 класів, які здобувають освіту відповідно до нового Державного стандарту базової середньої освіти, затверджених наказом № 289 від 1 квітня 2022 року і у Характеристиці результатів навчальної діяльности п’ятикласників соціальної і здоров’язбережувальної освітньої галузі, є

1.Піклується про здоров’я

2. Приймає рішення для безпеки

3. Виявляє підприємливість і поводиться етично.

Як співвіднести те, що є у Державному стандарті базової середньої освіти та Характеристиці результатів навчальної діяльности п’ятикласників?

Питання риторичне. Наступне, якщо ми маємо модельну навчальну програму з інтегрованого курсу «Безпека, здоров’я, добробут», і в ній теж є очікувані результати, відповідно до Державного стандарту базової середньої освіти.

У  Методичних рекомендаціях у дуже загальних рисах виписана процедура оцінювання як виставлення рівнів, балів, описового оцінювання. Але відсутні пояснення, на що опиратися педагогові під час оцінювання: на загальні чи конкретні результати Державного стандарту базової середньої освіти, на очікувані результати Модельної навчальної програми, чи на очікувані конкретні результати Навчальної програми, розробленої педагогом у конкретному закладі освіти.

Зрештою, і в першому, і у другому документах  ці положення виписані настільки загально, що вчитель просто не завжди розуміє, який конкретний приклад може показати їх реалізацію, або ж, навпаки, усе, що робить педагог, до них підходить. Тому і приходить старий та перевірений спосіб оцінювання «на око». Він – безпомильний, бо немає конкретики. А без конкретики – все, що «намалює» (перепрошую, напише, виставить педагог – «реально об’єктивне»). Зрештою перевантаження кількістю критеріїв теж відіграє важливу роль і стає основою формального підходу педагога до виконання такої роботи.

Тому, я пропоную перекласти для педагогів «доступною, зрозумілою  та конкретною мовою» те, що можна оцінити. Хоч у даній галузі є виклик, адже оцінювати треба те, що дитина робить вдома, на вулиці, в іншому – не освітньому середовищі, а тому, хоч не хоч, а необхідно мати інформацію з тих середовищ, - від батьків, самооцінка, від однолітків тощо. Тут зазначу, що це проєкт, версія, яку можна піддавати аналізу, конструктивно критикувати, шукати оптимальних формулювань, вилучати, додавати, робити все для того, щоб зробити якісний / чи відносно якісний продукт.  

І  на завершення. Про записи навчальних досягнень учнів 5-х класів НУШ у класні журнали. Заповнення документу педагог проводить на підставі Інструкції з ведення класного журналу учнів 5-11(12)-х класів загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженої наказом МОН України № 496 від 03.06 2008 року. А скільки б педагог не читав норми даного документу, він не знайде записів «Високий рівень», «Достатній рівень», «Середній рівень», «Початковий рівень» або літери у комірках лівої сторінки «В», «Д», «С», «П», які виставляють (де?) у колонку Характеристик результатів навчальної діяльности відповідно галузі. І як вони впливають чи не впливають на виставлення досягнення (цікаво бально чи рівнево) за семестр чи рік? Про це даний документ мовчить. Як і пропозиція одного з інститутів післядипломної освіти про те, що навіть якщо оцінювати рівнево, то семестрова оцінка виставляється бально. Логіка "залізна" - плюс додаткова робота вчителю, адже він тепер повинен ще й переводити рівневе оціювання в бальне за 12-тибальною шкалою.

Отож, маємо такі документи: Державний стандарт базової середньої освіти, Модельна навчальна програма, навчальна програма, Методичні рекомендації  щодо оцінювання навчальних досягнень учнів 5-6 класів, Інструкція з ведення класного журналу. Окремо виділимо методичні рекомендації інститутів післядипломної педагогічної освіти щодо запису (фіксування) оцінювання у 5 класах, так звані, журнали спостережень, і, якщо є, системи оцінювання, прийняті закладом освіти. Тепер це все має бути поєднане, зрозуміле і мати здоровий глузд, тобто враховувати фізичні можливости педагога. Звичайно, якщо система хоче об’єктивности та правди, якщо ж це буде формалізм, то ми прийдемо звідти, звідки прийшли – з давно забутого, але такого живучого «совка».

БІЛЯ РОЗБИТОГО КОРИТА. СЕРІЯ 1.

Оцінювання у 5 класі Нової української школи є викликом для всієї освітньої системи. І справа не тільки у тому, що більше двох років навчання в початковій школі відбулося у різних форматах. Вони не давали їх системно вирішувати, але й у тому, що відсутній системний підхід у реалізації цього питання. Будь-які рекомендації, які пропонують інституції від освіти, носять спонтанний характер і відсутній зв’язок між нормативно-правовими документами, які регулюють дане питання.

Проблема полягає у відсутности між педагогічною спільнотою та освітньою бюрократією пошуку оптимальних критеріїв оцінювання, як кількости, так і доцільности/зрозумілости безпосереднім виконавцям. По-друге, така ситуація посилюється тим, що значна частина вчителів початкових класів підійшла до оцінювання результатів навчання формально. І це відбулося не стільки через те, що вони не хотіли оцінювати, як те, що вони фізично не могли оцінювати велику кількість учнів у своєму класі і у такому форматі – значної кількости критеріїв «на око».  Яким чином покращити ситуацію? – запитаєте ви. Якщо це стосується галузей математичної, мовно-літературної, природничої, громадянської та історичної, то найпростіший вихід: створити уніфіковані завдання на взірець PISA. Хто це повинен розробити? Напевне Академія педагогічних наук України, як наукова інституція, або Інститут модернізації змісту освіти, або Український центр оцінювання якости освіти  - це сфера їх компетентности. Таким чином, буде взаємозв’язок педагогічної, психологічної науки з практиками. Механім простий.

Крок перший. Розробляються демонстраційні завдання до загальних та конкретних очікуватих результатів, прописаних у Державному стандарті базової середньої освіти .

Крок другий. Проведення апробації.

Крок третій. Створення платформи та розміщення демонстраційного тесту. Разом з ним подається алгоритм розробки завдань для педагогів або розробляється та завантажується база даних.

Крок четвертий. Надається доступ педагогам, здобувачам освіти для роботи з завданнями. На сьогоднішній день створена платформа PISA Ukraina і я на ній зареєструвався як вчитель, але там не знайшов жодного прикладу тестів з PISA чи алгоритму/параметрів їх створення. Зате пропонують педагогу створити. Можливо, ще наповнять цей цікавий сайт))) І тоді стандартизовані завдання – зауважую – «завдання», а не «тести» даватимуть змогу і підготуватися дітям до них, і педагогам нарешті зрозуміти, що від них хочуть у процесі оцінювання.

СВІТЛО ...

Приклад запровадження цифрового журналу. Ініціатива - добра, документ - є. До реалізації  цього освіта йшла більше 10 років. Це для розуміння скільки треба часу для вирішення такого технічного питання. Трохи історії. Я ознайомився з елементами електронного обігу документів - електронних журналів у школах Литви ще у 2009 році. Там в одній із шкіл Вільнюса директор розповідав, що їх заклад освіти перешов на ведення електронних журналів. І це зручно, і вигідно, і покращує комунікацію. Відзначив також, що колектив прийняв рішення, маючи певні упередження щодо забезпечення безпеки електронних журналів, три роки вести паралельно і паперові, й електронні журнали. Власне, досвід, то є велика сила, яка дає розуміння оптимальних кроків для ефективного майбутнього.  

І коли у 2011 році з'явився проєкт "Щоденник.ua", то наш заклад освіти прилучився до нього. Адміністрація мотивувала педагогів, було витрачено багато часу для введення даних у журнали, відбувалася популяризація новинки серед учнів та батьків. Електронні журнали почали поволі працювати. Батьки ставали дедалі зацікавленими, їм такий механізм сподобався. Були особисті виклики, пов'язані з консерватизмом частини педагогів. Зусиль, ресурсів, у тому числі і не оплачуваних, було докладено багато. І... А далі відбулося цікаве. У 2013 році цей проєкт, не отримавши фінансової підтримки, просто організатори згорнули. Без будь-яких зрозумілих комунікацій з його учасниками. Просто кинули... Так, це бізнес, все зрозуміло. Так, це експеримент, і теж ніби все зрозуміло. То був досвід, нехай негативний. Але досвід, який заклав розуміння, що необхідна система нормативно-правови актів, які дозволяють у таких випадках зрозуміти, як вийти з таких ситуацій. І тому... Є таке поняття у менеджменті - "стратегічне прогнозування". Саме воно має забезпечити безпеку директора у ймовірних форсмажорних обставинах між ним та фірмою, яка надає послуги. А це у розумінні бюрократії - пакет нормативно-правових актів, які взаємопов'язані між собою. 

 Але... Тепер будемо говорити про... Власне питання, які залишаться без відповіді. 

Перше, хто відповідає з обрання певної платформи для ведення електронного журналу? Директор та заклад освіти. Правильно. Це просте питання. 

На підставі чого робити вибір закладу освіти? Десь має бути місце, у якому зібрана порівняльна інформація кожної з платформ, що надає послуги, чи має відповідну ліцензію і розмістити її, скільки років на ринку, які умови таких послуг, які технічні вимоги до запровадження системи електрообігу, як вирішуватиме платформа форс-мажорні питання, типові договори, обов'язково з коментарями юристів МОН України.... І так далі. Хто зацікавлений у такому узагальненому репозитарії? Відповідь проста: державне управління освітою, тобто МОН України. На своєму, як варіант, сайті зробити закладку, де розмістити таку інформацію про платформи, які надають таку послугу. Принаймні, МОН України володітиме такою узагальненою інформацією. Можна для підвищення авторитету та популяризації навіть меморандуми підписати з такими фірмами. Вони нічого не вартують і не несуть відповідальности, але декларують наміри і слово "меморандум" звучить круто. 

Друге, хто буде відповідати, коли з платформи/сервера зникнуть журнал/журнали? З оцінками з семестр, рік, ДПА тощо... Тут починається цікаве. Адже платформа дає програму для використання. Адже, якщо пропадуть дані, то вони невинні. Тут можна згадати епопею Українського центру оцінювання якости освіти 2015 року, коли "раптово" у нього пропала база даних. Результат? Не знайшли ні тих, хто це зробив, ні саму базу даних. Ніхто не поніс відповідальности... 

Але що робити закладу освіти? Ніхто не знає...  І навіть не має підказок. Може, як пропозиція закладу освіти мати свій сервер та на ньому зберігати електронну копію журналу? А скільки закладів освіти можуть позволити собі потужний сервер із відповідним захистом? Питання риторичне.

По-третє, що робити, коли не буде електроенергії? А це для нас актуально. Напевне, кожному вчителю треба фіксувати оцінки та відсутність у своєму паперовому журналі, а потім, коли світло з'явиться, переносити. 

По-четверте, хто нестиме відповідальність, коли буде втручання третіх осіб в електронний журнал чи за передачу третім особам персональних даних? Наприклад, виправлення оцінок. Теж питання не врегульоване. Тобто міністерство задало параметри, дало дозвіл та право на реалізацію. Але ніхто не вчив директора, як укладати договір з власником платформи, яким чином врегульовувати ці питання, які аспекти необхідно враховувати при цьому, як захищати свої права у суді... І ще багато інших питань. Міністерство, не розробляючи для директора, адміністрації, закладу освіти правил гри /алгоритмів у цьому питанні фактично його кидає напризволяще. І при цьому закривається терміном "автономія закладу". Навчіть директорів або юристів управління освітою різних рівнів пройти цей шлях від укладання договору і до рішення суду у випадках, на які вказував вище. І тоді Міністерство може сказати: "Ми дали вам вудку - лапайте рибу самі". 

Знаєте, система управління освітою у нас схожа на картинку з пазлів. Але існує декілька проблем. Картинка у всіх учасників управлінських процесів та закладів освіти - різна. Друга, коли управління освітою вкладає у картину черговий пазл, то ті місця для пазлів, що поруч, (читай "взаємопов'язаними") залишаються порожніми і невідомо, коли управління їх заповнить і чи взагалі заповнить. Чи це так в уявленні управлінців повинно залишатись? Це невідомо закладам освіти. Третє, якщо ми сповідуємо європейські принципи управління, то там бюрократія розробляє дуже ретельні, дуже конкретні, дуже зрозумілі для реалізації документи. Хоч розумію, що частина читачів може усміхнутись і сказати, що "я ідеалізую!" Але приклад  демократичних процедур західних країн - союзників України щодо термінів отримання українськими захисниками  зброї - показовий. 

Тут на думку приходить відповідь тих працівників Чорнобильської АЕС, яких судили за те, що вони зробили під час своєї зміни і це привело до катастрофи. Коли їх почали у суді звинувачувати у тому, що вони своїми діями піддавали ризику АЕС, то вони відповіли просто та ємно: "Про наслідки таких дій, які ми виконували, не було прописано у відповідних інструкціях, які повинні забезпечувати безпеку", тобто вони звинуватили тих, хто розробляв їх в халатній недбалости. Хоч і отримали терміни ув'язнення.

І у контексті цього: поки не буде мати заклад освіти автономної бухгалтерії, поки директор не матиме реального бюджету, яким він може управляти, доти будь-які міністерські ініціативи, навіть найкращі, будуть тільки деклараціями, які засвідчують можливости реформування, але не їх реалізацію системою. 

Ще одне питання,. яке цікаве для учасників освітнього процесу? 

Нещодавно Міністерство охорони здоров’я видало наказ щодо зміни до санітарного регламенту МОЗ для закладів освіти. Воно стосується тривалости та кліькости проведення онлайн занять для різних класів:
1-2 класів — 2 навчальних занять по 30 хвилин або 3 — по 20 хвилин;
3-4 класів — 2 навчальних занять по 45 хвилин або 3 — по 30 хвилин, або 4 — по 20 хвилин;
5-6 класів — 2 навчальних занять по 45 хвилин або 3 — по 35 хвилин, або 4 — по 25 хвилин;
7-9 класів — 2 навчальних занять по 45 хвилин або 3 — по 40 хвилин, або 4 — по 30 хвилин, або 5 — по 25 хвилин;
10-11 класів — 3 навчальних занять по 45 хвилин або 4 — по 35 хвилин, або 5 — по 30 хвилин, або 6 — по 25 хвилин.

Те, що воно видало ці зміни через два роки після початку пандемії, можемо опустити. Бо всього два роки. А не більше 10, як у випадку з електронними журналами. Але питання в іншому. Як будуть оплачувати роботу вчителя за такими тривалостями. Адже оплати проводиться за урок 45 хв. А у наказі і по 25, 30, 35, 40 хвилин. А як бути з оплатою інших уроків, вчителі яких розміщують завдання на платформах? Це питання до Міністерства фінансів. Звичайно. Але МОН України мало би якимось чином координувати цю роботу між міністерствами. Адже це сфера їх інересів та компетенцій. І директор і хотів би так організувати заняття онлайн, але боїться "дамоклового меча", який називається фінансові контролюючі органи. Бо під час перевірки команди з такої установи можуть затребувати кількість годин, які прочитані онлайн, або, як мінімум період, у який відбувалося онлайн-навчання. А це може тягнути наступні штрафні санкції.

Третє, знову на поверхню спливає питання реформування заробітної плати педагогів. Вперше про нього предметно заговорили законотворці восени 2019 року. Ще не було ні широмасштабного вторгнення, ні пандемії. Але тоді у силу комплексу причин, серед яких і популізм, і певне упередження частини політикуму і педагогів, його просто забанили...  Тепер, у 2022 році - минуло всього три роки - знову піднімається питання реформування заробітної плати педагогів. І це у період широмасштабного вторгнення, відсутности достатнього наповнення дохідної частини бюджету. І у частини педагогів виникає по-селянськи просте питання, якщо у 2019 - реформу оплати праці педагога забанили, коли бюджет ще так-сяк мав наповнення, то тепер можуть так реформувати, що я отримуватиму менше, аніх при всіх надбавках і доплатах. Складається таке враження, що система вперто та наполегливо намагається створити такі умови для педагогів, щоб вони залишали освітню систему та йшли в інші сфери.