НАДІЯ У БЕЗНАДІЇ...

 2024 - 2025 навчальниий рік виглядав оптимістично з огляду входження у передпілотний проєкт. SavEd - благодійний фонд, який опікувався науково-теоретичним та змістовим компонентом, був на висоті. Навчання, навчання і ще раз навчання: теорія, підкріплена практикою, місія, візія, стейкхолдери, бенефіціари, досвід інших освітніх систем, обмін проблемами між закладами загальної середньої освіти, підготовка педагогів до розробки модельних навчальних програм для курсів за вибором на перспектиу у 10-12 класах НУШ (профіль) - це далеко неповний перелік, який таки дав класного "штурханця"))) всім без винятку педагогічним колективам передпілотних закладів закладів освіти. Тому  SavEd - респект та повага. Це, напевно, перша ложка меду у діжці з дьогтем.... 
Наступний крок - це переоснащення кабінетів відповідно до.... Тут ми ставимо три крапки, бо необхідно було з коліс якимось чином формувати матеріально-ресурсне наповнення кабінетів для 10-12 класів без модельних навчальних програм. Тут на сцену виходять директори та їх команди, які наполегливо, як мінери по мінному полю, напрацьовують такий документ. Цей процес тривав фактично пів року... І таки колективи досягнули успіху.... 
Далі - ще більш обнадійливе повідомлення про .... виділення 10 млн. гривень для придбання того, що захотіли педагоги-предметники. Це стосувалося, насамперед, природничої галузі та STEM-напрямку... Це ще дві ложки меду у діжці з дьогтем... 

Але такі класні перспективи завжди приводять до думки, що щось буде не дуже так... І це, як завжди, криється у фінансуванні. 
Команди, які пропонують школам передпілот, живуть у парадигмі НУШ. Це ніби й природньо... Але передпілот 2025 року формує освітню програму на базі старого Державного стандарту профільної школи 2011 року. І упродовж всього навчального року центральне питання "Хто буде це фінансувати?" так і не було проговорене... 

Адже відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.22 р. №1472 «Деякі питання розподілу обсягу освітньої субвенції на 2023 рік» були внесені відповідні зміни до постанови КМУ від 27 грудня 2017 р. №1088 "Про затвердження формули розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами”, а саме: обсяг освітньої субвенції на 2023 рік визначено без урахування додаткових годин навчального плану (факультативні курси та індивідуальні заняття).

Це положення діяло і у 2023, і у 2024, і у 2025 роках. Навіть попри роз'яснення. 

24 січня 2023 року Міністерство освіти і науки України надало додаткове роз’яснення №1/1057-23 «Про розрахунок обсягу освітньої субвенції на 2023 рік в доповнення до листа від 10.01.2023 № 1/385-23», де зазначено: оплата праці з нарахуваннями педагогічних працівників закладів та установ освіти, що визначені у статті 103-2 Бюджетного кодексу України, в тому числі за викладання додаткових годин навчального плану для учнів групи I на окремі предмети, факультативні курси, індивідуальні заняття тощо, може здійснюватися як за рахунок коштів освітньої субвенції, так і за рахунок коштів місцевих бюджетів. Тому виходять традиційні ножиці, коли держава вже не зобов'язана, а місцеві бюджети теж не зобов'язані...

Крім того, часто команда з  реформування профільної освіти обнадіювала, що постанова КабМіну України затвердить експериментальний статус цих шкіл. Але і тут ... оптимізм завершився... тому, що у діючому Положенні про експериментальний загальноосвітній навчальний заклад від 20.03.2002 року (наказ МОН України № 114) щодо фінансування експериментальності зазначається, що

"5.1. Фінансування експериментального загальноосвітнього

навчального закладу здійснюється його засновником (власником)

або уповноваженим ним органом відповідно до

встановленого законодавством порядку".

Отож, фінансування годин варіативної складової навчального

плану повинно здійснюватися за рахунок коштів місцевого бюджету

На сьогодні такий розклад:

1. постанови Кабінету Міністрів України про надання 30 школам

передпілоту статусу експериментального немає;

2. 14 серпня 2025 року представники міністерства повідомили, що

фінансування годиин варіатиивної складової навчального плану

здійснюється за кошти місцевого бюджету;

3. Обладнання та ресурсне забезпечення і також меблі у

заклади освіти не завезені, бо ще не закуплені.

Цього вистачає, щоб зрозуміти "нічого не зрозуміти".

І вкотре пересвідчуємося, що на рівні закладів освіти докладено

багато зусиль усього колективу та директора для того,

щоб таки вчасно та успішно розпочати навчальний рік, як "білі" люди - підготовленими.

Але уникання комунікації чи просто нехтування нею особливо у

питанні фінансування приводить до такого результату.

Під час останньої зустрічі багато директорів говорили

про проблеми інструментального характеру - і жоден не сказав

про фінансування.

Напевне, у тих школах воно таки є....

Тобто місцеві бюджети фінансують варіативну складову

і навіть більше,

або автономні бюджети частини шкіл акумулювали достатню

кількість коштів, щоб можна були вирішувати інструментальні

питання поділу варіативних годин навчального плану,

або заклади приватні і мають можливість таки зробити все

класно і за вищим розрядом...

Тому дивимося на перспективно успішних і ...

"без надії таки сподіваюсь"...

Продовження таки буде... Тільки яке і коли...

ФАНТАСМАГОРІЯ МАРСІАНСЬКОЇ ОСВІТИ

Будь-яка людина, якщо вона намагається зрозуміти систему, то неминуче опирається на свій досвід. Це зрозуміло, але... Досвід є досить обмеженим і "не свіжим". А тому виникають у свідомості тільки уявлення про... Уявлення - це те, що людина думає про той чи інший процес. І немає повної гарантії, що уявлення та реальність накладаються. Тобто, що уявлення - це реальний стан справ. Такої впевненості немає.  

Сьогодні часто обговорюють результати опитування, які стосувалися різних питань діяльності педагогів, які викладають у 5-6 класах Нової української школи. Окреслено проблеми використання педагогами інструментів, починаючи від ідей НУШ, до аналізу законодавчої бази (освітньої програми, модельної програми, підручника), вміння їх використовувати під час освітнього процесу (методичної роботи), і оцінювання, і наявності матеріальної технічної бази, і насамкінець дещо ущемлено - про мотивацію та психоемоційного виснаження.

Так формується уявлення про те, що найважливіша фігура у всьому освітньому процесі - педагог, що справді так. Але немає розуміння того, що є інші учасники освітнього процесу - здобувачі (учні) та батьки. І про те, які їх уявлення про перебуванні в школі, ні педагог, ні освітній менеджмент не намагається дізнатися. На жаль. Тобто, учні та батьки для освітнього управління є чимось статичним - метафізичним, незмінним. Такі собі непохитні уявлення... Які не знаю на чому грунтуються, але вони таки уявлення і до дійсності мають дуже опосередковане відношення. Трохи дивно, враховуючи те, що крізь у норматичній базі зазначено суб'єктно-суб'єктні відносини учасників освітнього процесу. Тому які педагоги - то є важливо. а які батьки та учні - то, як Бог дасть. 

Тепер трохи аргументів. Сучасне покоління "альфа" має таку тенденцію: "грати" за власними правилами, які формуються на їх уявлення та досвід. І ці правила вони можуть змінювати залежно від того, як розвиваються події, у яких вони беруть участь. Тобто така собі динамічна структура, яка "не прив'язана" до загальнолюдських цінностей та опирається на цінності, які вигідні індивідуальній особистості. До речі, така тенденція носить глобальний вимір. 

По-друге, домовлятися та узгоджувати правила між учасниками освітнього процесу у системі загальної середньої освіти стає дедалі складніше, адже формально вони узгоджені, а фактично частина з них бойкотується учнями... Тому виходять певні "ножниці" - ми приймаємо формально правила, але їх апріорі виконувати не будемо, тому що маємо власні "правила", які можемо будь-коли змінювати. І це для нас "класно"! - позиція значної частини учнів.

По-третє, чомусь у висновках соціологічного опитування вбачається тенденція розділити педагогічну спільноту на умовно "хороших" - це педагоги початкових класів, та "не дуже хороших" - педагогів 5-6 класів НУШ. Перші - все роблять, виховують, формують, знають, вміють.... І в цілому до них ніяких претензій немає і не буде.... А інші - ніт не вміють, не знають, не хочуть, не бажають, не мотивовані.... Але у цьому калейдоскопі у мене виникає питання: "А на основі чого такий поділ на "хороших" та "не дуже хороших"? Де ті дослідження, що засвідчують позитивну динаміку та успішну результативність початкової школи? Тільки цього року будуть пілотувати інструмент, який може трохи привідкрити завісу ефективності роботи педагогів початкової школи... Але це тільки буде. Мені, як педагогу, який працює у 5-6 класах, доводиться робити подвійну роботу: по-перше, формувати те, що не сформувала початкова школа (і не намагалася сформувати у значної частини дітей), по-друге, розвивати те, що повинні розвивати у 5-6 класах. Подвійне навантаження таки дуже виснажує. Але "ордени" вчителі початкової ланки отримали. 

По-четверте, класно-урочна система то є "прокрустове ложе", яке каструє ідею Нової української школи у контексті психології сучасних дітей. Адже якщо дитина може фіксувати увагу на об'єкті 9 секунд, які хочуть перевести у 9 хвилин, а дітей у класі 25-30, і у них увага не синхронізована, то скільки зусиль треба педагогу, що пояснити завдання класу з 25 - 30 учнів. Треба врахувати те, що синхронізувати увагу у всіх учнів у класі не вдасться. Це неможливо відповідно до психології людини. 

Для групової роботи у дорослих діє правило, коли у групі є один демотиватор, то ефективніть діяльності групи знижується. А у класі з розбалансованою увагою дітей-демотиваторів більше, ніж 1. Тому робота у групі учнів є в принципі  неефективною. Звичайно, є варіант, який пропонують для дорослих, не допускати до роботи у групі тих, хто демотивує її діяльність. Але куди таких дітей, які демотивують інших у групі,  подіти? 

І про цінності... Це одне з найскладніших питань. Найкраще, коли різні покоління мають розуміння універсальних цінностей. В Україні - це може бути Українська хартія вільної людини. Але поколіннєвий розрив, який розпочався з масовим запровадженням гаджетів, зробив це неможливим. Тому освітній процес - це своєрідна екзистенційна боротьба між поколіннями, які мають різні цінності. Покоління наполегливо запроваджує ті "цінності", які були "не нормою" ще в недалекому минулому. Ось деякі з них. 

Перша - ігнорування, тобто не реагування на намагання педагога комунікувати з дитиною. Дитина "наполегливо сидить у гаджеті" і "ніяк не хоче з нього вилазити". Граючись у гаджеті, дитина різного віку дитиніє і 16-річні стають 10 річними або й 6-річними. І це одна з глобальних проблем. Яким би не був педагог, гаджет його переможе у контексті можливостей. Залежність - це загроза мисленню дитини, яке "вимикається" і "не вмикається", це "цифрова епідемія", яка загрожує залежністю і не здатністю людини сприймати реальність, живучи у бульбашці ілюзій. 

Тобто "не норму" тепер треба сприймати, як норму. 

Друга "цінність" - це використання ненормативної лексики. Це теж стає "нормою" та виявом "індивідуальності". Коли учень питає про те, чому не можна спілкуватися без ненормативної лексики і що тут такого, то це засвідчує тенденцію, коли загальна культура примітивізується.... Це світоглядні розриви, які досягли значних масштабів.

Третя  "цінність" - це не вміння стримати природні рефлекси, пов'язані з виявом емоцій через видання тваринних звуків. Тобто, дитина не вміє контролювати свої емоції у людсьий спосіб, і виражає їх на рівні тваринному. Кірка мозку не може стримати функції підкірки. І дитина або говорить, що це "прикол", або відмежовується фразою "що я такого зробив" чи "це не я". Це теж прояв індивідуальності, бо "мені це  можна" Заввага при цьому є такою, дитина інивідуально спілкується відповідно до людських норм, але коли приходить у класне середовище, то намагається проявити себе в інший спосіб. Тут відбувається боротьба цінностей. Звичайно, може молоде покоління педагогів сприймає такі прояви індивідуальності як норму. І це для них природно. Але для покоління, яке має цінності добра, любови, емпатії, світла та й простої людської відповідальності, це надзвичайно тяжка ноша, тримати світ моралі в ідивідуалізованому атомізованому світу. І не тільки тримати, але й намагатися "довести" сучасному молодому поколінню, що це важливо. До речі, є таки учні, які сповідують загальнолюдські цінності, їх стає дедалі менше у класах. Але вони є. І чи десь є дослідження, який стан їх здоров'я в індивідуально-атомізованому середовищі? Наскільки їх захворювання носять психосоматичний характер? 

Знову повертаємося до коефіцієнту корисної дії (ККД) між здобувачем освіти та педагогом. Він прямує до нуля, він демонструє ціннісну кризу освіти як такої. І це носить глобальний характер. 

І повертаємося до початку. Кожен зараз живе уявленнями, які не є реальністю. Так творимо ілюзії, які не стільки вирішують проблему, скільки поглиблюють кризу. Адже уявлення - це бажання дати просту відповідь на складне питання. А так у житті немає... І система продовжує деградувати у контексті цінностей. 

АНДРЕАС ШЛЯЙХЕР, PISA, ОСВІТНЯ СИСТЕМА УКРАЇНИ...

 Пошук наукоємних платформ для визначення реальности в освітніх системах різних країн - це те, що зроблено у глобальному освітньому просторі ХХІ столітті. PISA - це досить класний інструмент для цього. 

Україна вдруге брала участь у дослідженні. Результати звичайно різняться між собою. І тут важливо зрозуміти реальність. Дані - це своєрідна ширма, яка складає набір певних сподівань та ілюзій щодо наявного діагнозу функціонування освітньої системи в Україні. Результат, звичайно реальний, - і це таки добре. Далі є робота над визначенням, що не так в освітній системі, та розробка і стратегічного, і тактичного хоч якихось планів змінити ситуацію.  Але... Що не так? Війна та ковід - це ті причини, на які звертають увагу більшість суспільства та державного управління. Це ніби так, і ніби не так. Адже це видається поверхневим аналізом, який не дає, власне, глибинне розуміння проблем. 

Освітній процес у ЗЗСО, програми, кількість годин в тиждень, відведених на вивчення того чи іншого предмета, підручники, підготовка майбутніх вчителів та їх перекваліфікації, рівень мотивації здобувачів освіти, ставлення до освіти в сім'ях, родинах... 

Про це А.Шляйхер не може знати, бо не живе всередині системи. Тобто результати - об'єктивні, але їх аналіз не може бути його предметом досліджень. Тут варто говорити про те, що це "домашнє завдання" самої української системи освіти. Чи вона здатна це об'єктивно зробити? І наскільки є інструментів, щоби таки впливати на неї? 

Є ще те, що називається "рабством здобувача освіти". Це відсутність його системного вибору в системі освіти. Йому не дають - ні система, ні батьки, ні педагоги - обирати і нсти відповідальність. Поки що мотиваційно значна частина дітей 15 років імпотентні. Їм нічого не треба - і вони сприймають освітній процес у школі як догмат та ерзац-продукт. Але діти не знають, що вони хочуть, бо їм не дають можливості спробувати і взяти хоча б елементарну відповідальність. Імпотентно безвольні діти  деградують поступово та впевненно. Спрощення, споживання ерзац-культурного контенту, споживання культури споживання - це те, що творить нову реальність, яку неможливо змінити. 

Розрив цінностей між поколіннями. Формування віртуального простору серед дітей і втрата реальності. Це певна катастрофа виховної парадигми, яка не встигає за логікою нового покоління. 

Жити ілюзіями надзвичайно класно, адже людина вимикає критичне мислення і боїться говорити собі про реальність. Але реальність таки рухає дійсність, і вона таки наздожене тих, хто живе ілюзіями і накриє дев'ятим валом. У нашій освітній системі кожен має свою інформаційну бульбашку, своє уявлення про дійсність, які відмінні від реальності. І консерватизм системи, й ілюзії не дають змоги зрушити процес трансформації освітньої системи. 

Освіторія (голова Зоя Литвин) дала змогу мені висловити свою думку з приводу втілення педагогами ідей, закладених у результатах PISA. Щиро вдячний. Життя продовжується. Війна теж і ми вчимося жити в новій реальності. Чи навчимося? Чи схочемо навчатися? Час покаже. 

РОЗДУМИ КОЛО ПІД'ЇЗДУ

 Добігає кінця 2023 рік. Другий рік широмасштабного вторгнення. Російська агресія не зупиняється. Наступ зупинився тільки-но почався. Лінія фронту та бойові дії перейшли у позиційний вимір. Невизначеність рівня допомоги зі сторони США та держав Європи. Все стає ніби-то зрозумілим, але водночас все стає дедалі заплутанішим та туманнішим. 

Тільки-но починає державне управління говорити про нарощування випуску зброї та боєприпасів, тільки-но починає державне управління говорити про налагодження ліній оборони та спорудження оборонних споруд. Чому тільки-но? Питання, як і про те, чому за добу недоармія рф дісталася до Нової Каховки та Мелітополя. 

Поглиблення чвар між "політичними діячами" та військовими, які не можуть зрозуміти, хто за що несе відповідальність, поглиблення суперечностей між військовими американськими та європейськими з однієї сторони та українськими - з іншої. Все це ніби своєрідний пазл, який не можна зібрати в єдину картину.

А ще політичні збурення у деяких країнах, де готуються до виборів, чи у країнах, де до влади прийшли праві. А там за електорат проводяться "бої місцевого значення": хто кого? Це може бути тільки фоном. Насправді - це всього-навсього чергова інформаційно-психологічна операція "руссні". Усі попередні прогнози на 2023 рік, які оприлюднювлися наприкінці 2022 року, можна спустити в унітаз небуття. На жаль. 

Що попереду? Вже сьогодні "малюють" багато планів. Від того, що ми будемо оборонятися, до того, що без достатніх коштів союзників можемо "зазнати поразки вже влітку 2024 року" і готуватися до організації партизанського руху. Плани у 2024 росії - окупувати Харків, Дніпро, Запоріжжя. І це знову Bild, знову німці... 

Тобто, життя набирає обертів і наближається до певного рівня - рівня прірви держави і невідомості у завтрашньому дні. Повертаємося до 1921 року... коли українські національно-демократичні сили програли революцію перед ордою більшовиків та недолюдей. І потім там, в еміграції, плакали, плакали, плакали про те, що незалежна держава втрачена і "коні не винні". На жаль. Ми можемо чи не можемо зрозуміти, що реальність інша, аніж "інформаційна бульбашка", у якій перебуває значна частина суспільства та політикум. Так, вони живуть в онлайн-державі... Чи? Не знаємо, де ті люди живуть. Тоді питання "навіщо?" потребуватиме пояснення і певного виміру. Виміру - без розуміння сьогодення та майбутнього. 

Пошук... Пошук... Пошук... Нуль... Нуль... Нуль... І нижче "нуля", "нуля", "нуля"... І перспектива без перспективи... Чи? Це пошук, який залишається пошуком у власних головах політиків (чи не власних). Це пошук, який відсутній у головах, і звивини поступово виправляються, Вони пожираються "паразитами свідомости" та "інформаційної психологічної операції"... Що далі? Пафос, відосики, барабанний переможний дріб. Пустка. Майбутнє. Сон. 

Чи є "цукерка"? Так, початок процесу перемовин України з Європейським Союзом, який після надання кандидатства в ЄС, став позитивом, Але ніхто не розуміє, скільки років для цього треба. І як вирішити питання вступу України в ЄС, якщо Україна не контролює всієї території, відповідно до норм міжнародного права? Є багато питань, які не мають ні відповіді, ні однозначної відповіді, ні відповіді взагалі. 

МЕТОДИЧНИЙ КАЛЕЙДОСКОП

 18 серпня 2023 року на базі Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти відбулися методичні студії з основ здоров'я/інтегрованого курсу "Здоров'я, безпека і добробут" (методист Ольга Турчин) та вчителів історії і суспільних дисциплін (методист Іван Букавин). 
Мав можливість виступити з питань: 
- модельні програми для викладання інтегрованого курсу "Здоров'я, безпеки і добробуту" (5-6 та 7-9 класи); 
- розробка навчальної програми інтегрованого курсу; 
- презентація підручника інтегрованого курсу "Здоров'я, безпека і добробут 6 клас";

- методичне забезпечення викладання інтегрованого курсу. 

На засідання педагогів історії та суспільних дисциплін презентував модельну програму інтегрованого курсу "Історія: Україна і світ".

Окремо відбулася зустріч у рамках науково-педагогічного проєкту "Інтелект України", де розглядалися науково-теоретичні, організаційні та методичні питання з авторами програми М. Мудрим, О. Аркушею, Л.Хлипавкою, Р. Пастушенком. Дякую за можливість виступити і поділитися досвідом впровадження "Інтелекту України" у 6 класі.

Враження цікаве у мене від цих заходів. Значна частина педагогів чи інших педагогічних працівників мовчала. Або все зрозуміло, або нічого не зрозуміло. Тобто можливий сигнал вчителя - "мене це не дуже цікавить"). Думка, як завжди, суб'єктивна. 

Друге, частина педагогів, особливо під час зустрічі у рамках "Інтелект України" і далі демонструють патерналістську споживацьку тенденцію - "дайте все готове", все не так", "все погано". Зовсім "позитивне та конструктивне мислення")))

Що ж тоді хотіти від учнів?

РЕФОРМА... ЩО ТАКЕ І ЯК БУДЕ чи НЕ БУДЕ?

Люди по-різному ставляться до реформ. Одні - бояться, бо думають, що буде погано. Другі вичікують, бо щоби чогось не вийшло. Треті беруть участь у творення нового освітнього простору. Навіть, розуміючи, що можуть помилятися і не завжди сприймати реформу як ідею. 

МОН України розпочало хорошу справу. Воно залучило небайдужих, причетних до освіти людей, які добровільно висловили свої пропозиції щодо розуміння реформування освіти в Україні. 

Далі фасилітатори опрацювали ці матеріали і вийшли на загальні пропозиції. Ось тут і починаються "підводні течії".

Але фасилітаторів ніхто не вчив робити аналіз контенту. Їх варто було б ранжувати. До першого порядку - це точкові побажання, до другого - це ті пропозиції, які можнаа реалізувати на місцях, до третьої - глобальні та ті, за які відповідає центральний орган державного управління у сфері освіти. 

Частину пропозицій можна вирішити на місцях, тому що відповідна нормативно-правова база для цього наявна. Частина пропозицій носила точковий характер і мала на меті спонукати "верхи" вплинути на ситуацію "внизу". 

Інша проблема - це нерозуміння частиною експертів механізмів реалізації, рівня відповідальності кожного з суб'єктів освітньої системи. 

Ще одна проблема - це відсутність конкретності у формулюваннях проблем або певних параметрів, критеріїв для розуміння, що експерт має на увазі. Наприклад, з тисячі пропозицій може відповідати методиці SMART - 10-20. Тобто різний рівень експерності. А фасилітатори не змогли просіяти це через принаймні потрійне "сито". 

Ще одне. Часто виокремлення конкретних проблем носило штучний характер. Тому відсутня комплексність постановки проблеми, де задані параметри і чинники, які не давали змогу їх реалізувати.

Це щодо першого етапу, який розпочався з липня. Тепер щодо організаційного. Я був учасником фасилітаційних сесій, які відбувалися 17 серпня 2023 р. та стосувалися рівня ефективної діяльності директорів ЗЗСО і неготовності педагогів до впроваження ідей НУШ. 

По-перше, документ не був розісланий завчасно експертам. 

По-друге, не було презентовано підходи, за якими він формувався. Відповідно не зрозуміло, що враховано, а що не враховано і чому. Не було виписано рівень вирішення - локальний ("точкови") місцевий чи державний. Було дублювання проблем, які розміщувалися у різних стратегічних та операційних цілях.

По-третє, було фасилітатором зробити все дуже швидко (читай "формально!")

Одна з думок, що прозвучала від учасника, що таким чином МОН України хоче легімітизувати зміни, розробку нормативно-правових актів, які розробляють вужчі групи. Тому участь "широкого кола експертів у вирішенні проблем освіти" є формальним. Це суб'єктивна думка, яка має право на існування. І, якщо розлядати форму комунікації у групах, то її автор має рацію. 

Що добре?

У черговий раз просигналізував про проблеми, які необхідно вирішити. Виявилося, що нас таких трохи є. Подивився і трохи взяв участь у "цирку". Хоч це природно, коли люди не мали змоги попередньо ознайомитися з документом і не дуже зрозумілою була методика роботи над ним у великій групі і "дуже швидко". 

Якщо це організатори, тобто МОН України, вважають за якісно організований захід, - то вони помиляються. 

Якщо ж це формальність, то це їм вдалося)))

Якщо вонии вважали, що за 1-2 год. можна розглянути документ, який не читали, то це нагадує або Верховну Раду України часів В.Януковича або монобільшість часів В.Зеленського і є нормою. 

Якщо це мало на меті грунтовність та системність, то цього не відбулося. 

Будемо спостерігати іприймати участь у цьому дійстві далі))) Весело... Чи сумно.  

ПРО ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ НАВЧАЛЬНИХ ПРЕДМЕТІВ

Пошук  будь-яких відповідей потребує набору даних, щоб осмислити, в якому місці знаходиться процес. Це і про освіту. Остання чи не найбільш обговорювана в освітньому просторі ТОП проблема - зменшення кількості навчальних предметів у закладах загальної середньої освіти. Без сумніву річ необхідна, якщо зважати на те, що ефективність навчального предмета визначається кількістю годин на його вивчення і за дослідженнями, знову ж таки не наших "учених", вона повинна становити не менше 3 год. на тиждень. 

І так, як я про це говорив уже 6 років, то спробую трохи  привести до реальності "захмарні і рожеві мрії". Звичайно, я за зменшення кількості навчальних предметів. Навіть з цікавістю знайомився, що описують батьки, діти яких навчаються за кордоном про освітній процес "там". Весело, рожево і майже перспективно. 

Але ця розмова виглядає або до певної міри популістською, або, якщо розглядати на рівні освітнього менеджменту, непрофесійно і спрощено. Можливо, у нашій системі загального державного управління це і толерується, але світ йде трохи складнішими шляхами, тому й досягає успіхів. 

Отож, маємо вершки ріпки - "параметр зменшення кількості навчлаьних предметів", як у знаменитій казці "Ріпка". Питання, якщо ми потягнемо за вершки чи отримаємо корінці. Чи вершки залишаться у руках, а корінці і далі будуть в землі. 

Про що це? Спробуємо зрозуміти в цілому, з чого складається вирішення цього без сумніву важливого завдання. 

Звичайно, з нормативно-правової бази. Найбільший звір - це Державний стандарт, у якому окреслено загальні параментри освітнього процесу через освітні галузі, які реалізують компетентності, що потім конкретизуються в Типовій освітній програмі. У Держстандарті закладється також і загальна кількість годин варіативної складовї, які потім розкладаються по класах. І виходить  від 0,5 до 2 год. у 5-9 класах. Через солідарність освітньої системи у фінансуванні, яка проявляється у тому, що фінансування великих шкіл перерозприділяється на місцях для підтримки нерентабельних шкіл з малою наповнюваністю, у регіонах зробили економію коштів, забравши оплату цих годин варіативної складової, хоч вони дозволили б і робити дітям чи їх батькам вибір і зменшити кількість уроків впродовж навчального. Це про автономію освітнього закладу (у тому числі, і фінансову)

Ок, в Типовій освітній програмі є навіть таке "страшне", як міжгалузеві та внутрішньо галузеві інтегровані курси. Але хто буде чи вміє їх викладати? Отож, хто з педагогічних вишів має бакалаврські чи магістерські програми, які готують саме таких спеціалістів - викладачів/вчителів інтегрованих курсів? І коли це буде? І чи взагалі це відбудеться в окресленому майбутньому? Хоч Нова українська школа в пілотних закладах освіти відбувається 6 рік.

Питання друге. Спрощення навчальних програм. Чому нам, наприклад, не запозичити навчальні програми з освітніх систем інших держав, хоч у них часто шестирічна початкова освіта, а у нас всього-навсього - 4, а ноухау - 5-6 як адаптаційний у базовій школі. 

Питання третє, зручне освітнє середовище! Скільки українських закладів освіти відповідають критеріям середньостатистичного закладу освіти у Європі? Тобто, чи є у нас можливості реалізовувати освітні програми у зручних умовах? Варто провести хоча б поверхневий моніторинг. закладів освіти на наявність достатньої кількості приміщень, їх ресурсного забезпечення, наявності зручних відпочинкових зон для перебування там під час вільного уроку, достатньої площі освітнього закладу з парком, спортивним майданчиком, їдальнею і багатьма сучасними необхідними "прибамбасами". Освітній системі хоча б зрозуміти кількість шкіл для запровадження пілоту.

Питання четверте, оцінювання. Як мотивувати батьків усвідомити, що "зараховано/незараховано" не є неважливим, а, можливо, найважливішим курсом? Адже дає дітям базові навички у певній сфері, а це, можливо, є важливіше, аніж оцінка з, наприклад, математики.

Питання п'яте. Чи є можливість профінансувати цілий навчальний день перебування в освітньому закладі. Тобто вільно може бути годинна перерва, ніхто не тікає зі школи, намагаючись якомога швидше зникнути після уроків, і повертатися на 7 чи 8 уроки із задоволенням. Діяльність вибіркових курсів після уроків із ресурсним забезпеченням для їх реалізації. 

Питання шосте. Як оплатити, наприклад, педагогу роботу в проєкті, де немає фіксованої кількости годин. Реформування оплати праці - необхідна умова і мотивування педагога, і позбавлення пут "фіксування" у журналі конкретних годин.

Питання сьоме. Чи не найважливіше, хто прорахує кількість педагогів, які будуть вивільнені внаслідок запровадження інтегрованих курсів, і що з такими педагогами робити. 

Про те, де шукати фінансування для такого проєкту, мовчу, бо то справа невдячна. У час війни бюджет на освіту все скорочується і скорочується. І кінця-краю цьому скороченню не передбачається. 

І ще одне найважливіше. Хоч важливо все. Яка інституція проявить ініціативу, продемонструє свою інноваційність та сучасність освітніх поглядів і візьме на себе відповідальність розробити проєкт такого реформування. Тут можна запропонувати поважну Академію педагогічних наук України, меморандум з якою МОН України підписало у грудні 2020 року, Інститут модернізації змісту освіти (ІМЗО) - сама назва зобов'язкує, Інститут розвитку освіти - також назва багатообіцяюча. Але про це все - про "підводні камені" необхідно говорити і суспільству, і педагогам відразу, а то вершки від ріпки будуть жити власним життям, а корінці - своїм. І не будуть перетинатися.

БІЛЯ РОЗБИТОГО КОРИТА. СЕРІЯ 2.

У Додатку 16 Державного стандарту базової середньої освіти «Вимоги до обов’язкових результатів навчання учнів у соціальній і здоров’язбережувальній освітній галузі» вказані загальні та конкретні результати у таких аспектах:

1.Турбота про особисте здоров’я і безпеку, уникання факторів ризику, реагування на чинники і діяльність, яка становить загрозу для життя, здоров’я, добробуту власного та інших осіб.

2. Визначення альтернатив, прогнозування наслідків, прийняття рішень з користю для власної безпеки та безпеки інших осіб, здоров’я та добробуту.

3. Аргументований вибір здорового способу життя, аналіз і оцінка наслідків і ризиків.

4. Підприємливість та етична поведінка для поліпшення здоров’я, безпеки і добробуту.

Відкриваємо Методичні рекомендації щодо оцінювання навчальних досягнень учнів 5-6 класів, які здобувають освіту відповідно до нового Державного стандарту базової середньої освіти, затверджених наказом № 289 від 1 квітня 2022 року і у Характеристиці результатів навчальної діяльности п’ятикласників соціальної і здоров’язбережувальної освітньої галузі, є

1.Піклується про здоров’я

2. Приймає рішення для безпеки

3. Виявляє підприємливість і поводиться етично.

Як співвіднести те, що є у Державному стандарті базової середньої освіти та Характеристиці результатів навчальної діяльности п’ятикласників?

Питання риторичне. Наступне, якщо ми маємо модельну навчальну програму з інтегрованого курсу «Безпека, здоров’я, добробут», і в ній теж є очікувані результати, відповідно до Державного стандарту базової середньої освіти.

У  Методичних рекомендаціях у дуже загальних рисах виписана процедура оцінювання як виставлення рівнів, балів, описового оцінювання. Але відсутні пояснення, на що опиратися педагогові під час оцінювання: на загальні чи конкретні результати Державного стандарту базової середньої освіти, на очікувані результати Модельної навчальної програми, чи на очікувані конкретні результати Навчальної програми, розробленої педагогом у конкретному закладі освіти.

Зрештою, і в першому, і у другому документах  ці положення виписані настільки загально, що вчитель просто не завжди розуміє, який конкретний приклад може показати їх реалізацію, або ж, навпаки, усе, що робить педагог, до них підходить. Тому і приходить старий та перевірений спосіб оцінювання «на око». Він – безпомильний, бо немає конкретики. А без конкретики – все, що «намалює» (перепрошую, напише, виставить педагог – «реально об’єктивне»). Зрештою перевантаження кількістю критеріїв теж відіграє важливу роль і стає основою формального підходу педагога до виконання такої роботи.

Тому, я пропоную перекласти для педагогів «доступною, зрозумілою  та конкретною мовою» те, що можна оцінити. Хоч у даній галузі є виклик, адже оцінювати треба те, що дитина робить вдома, на вулиці, в іншому – не освітньому середовищі, а тому, хоч не хоч, а необхідно мати інформацію з тих середовищ, - від батьків, самооцінка, від однолітків тощо. Тут зазначу, що це проєкт, версія, яку можна піддавати аналізу, конструктивно критикувати, шукати оптимальних формулювань, вилучати, додавати, робити все для того, щоб зробити якісний / чи відносно якісний продукт.  

І  на завершення. Про записи навчальних досягнень учнів 5-х класів НУШ у класні журнали. Заповнення документу педагог проводить на підставі Інструкції з ведення класного журналу учнів 5-11(12)-х класів загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженої наказом МОН України № 496 від 03.06 2008 року. А скільки б педагог не читав норми даного документу, він не знайде записів «Високий рівень», «Достатній рівень», «Середній рівень», «Початковий рівень» або літери у комірках лівої сторінки «В», «Д», «С», «П», які виставляють (де?) у колонку Характеристик результатів навчальної діяльности відповідно галузі. І як вони впливають чи не впливають на виставлення досягнення (цікаво бально чи рівнево) за семестр чи рік? Про це даний документ мовчить. Як і пропозиція одного з інститутів післядипломної освіти про те, що навіть якщо оцінювати рівнево, то семестрова оцінка виставляється бально. Логіка "залізна" - плюс додаткова робота вчителю, адже він тепер повинен ще й переводити рівневе оціювання в бальне за 12-тибальною шкалою.

Отож, маємо такі документи: Державний стандарт базової середньої освіти, Модельна навчальна програма, навчальна програма, Методичні рекомендації  щодо оцінювання навчальних досягнень учнів 5-6 класів, Інструкція з ведення класного журналу. Окремо виділимо методичні рекомендації інститутів післядипломної педагогічної освіти щодо запису (фіксування) оцінювання у 5 класах, так звані, журнали спостережень, і, якщо є, системи оцінювання, прийняті закладом освіти. Тепер це все має бути поєднане, зрозуміле і мати здоровий глузд, тобто враховувати фізичні можливости педагога. Звичайно, якщо система хоче об’єктивности та правди, якщо ж це буде формалізм, то ми прийдемо звідти, звідки прийшли – з давно забутого, але такого живучого «совка».

СЮРРЕАЛІЗМ

Україна бореться. Україна перемагає. І кожен мав би розуміти важливість слова "солідарність". Солідарність - це символ єдности і бажання спільно творити нашу перемогу. Хто такі патріоти України? Це громадяни, які не крадуть і не наживаються на війні. Це люди, які усвідомлюють складність ситуації і не брешуть ні собі, ні іншим громадянам. Це люди, які, розуміючи складність ситуації, не проявляють цинізм стосовно тих, хто загинув, хто боронить нашу незалежність і до їх рідних у витончений спосіб. 

АКТ 1. 

Іде восьмий місяць широкомасштабного вторгнення. І...

"Наступного року Україна буде здатна самостійно забезпечити всі потреби сил оборони у бронежилетах та шоломах, повідомив міністр оборони України Олексій Резніков" (а де були два з половиною роки?).

"На сьогоднішній день налагоджене виробництво снарядів калібру 122-мм і 152-мм та 120-мм мін силами Укроборонпрому і відповідно підприємствами, які входять до його складу. Я маю надію, що протягом декількох місяців вони реалістично збільшать свої об’єми (восьмий місяць війни). Зобов’язання вже є. Ми вже випробували їхні вироби, і вони працюють і будуть працювати на полі бою, — зазначив Міністр оборони України". 

Також Олексій Резніков наголосив, що Україна наразі не планує виробляти боєприпаси калібру 155 мм для сучасних артсистем (чому?). Поки що, станом на сьогодні, виробництво 155-го калібру для сучасних артилерійських платформ натовського стандарту ми не налагоджуємо. Маємо надію, що будемо отримувати цю підтримку від партнерів. 

Але ми з вами маємо одну українську артустановку 155-го калібру «Богдана». (Чому тільки одну?) Вона пройшла перші випробування. У нас є прямий діалог з виробниками. І якщо і далі буде відбуватися розвиток цієї 155-мм артсистеми (чому "якщо"?), то відповідно під неї також буде налагоджено виробництво боєприпасів. Поки що снарядів 155-го калібру від наших партнерів нам достатньо, (відколи це на війні достатньо снарядів?) — повідомив Олексій Резніков".

Покликання: https://armyinform.com.ua/2022/11/04/v-ukrayini-nalagodzhene-vyrobnycztvo-artylerijskyh-snaryadiv-kalibru-122-mm-ta-152-mm/ 

Глава Міністерства оборони України Олексій Резніков розповів, що проблем із забезпеченням зимовим одягом наших військовослужбовців немає. Він запевнив, що відомство повністю закрило критичну потребу у цьому питанні.

10 листопада. 

"Заліщицька міська рада ініціює благодійну акцію «Подаруй тепло Захиснику» Станом на 26 жовтня 2022 р. Заліщицькою міською радою закуплено:

1. 151 комплект військової форми на суму 226 тис. 500 грн. (1 комплект - 1500 грн.);

2. 62 бушлати (1 шт. - 1600 грн.), 50 шт. з яких, передано на 4 відділ Чортківського РТЦК та СП на суму 99 тис.200 грн.;

3. 20 пар берців на суму 57 тис. грн. (1 пара -2850 грн.);

4. 20 комплектів термобілизни на суму 13 тис. грн. (1 комплект - 650 грн.).

Також, замовлено зимову форму у кількості 20 комплектів на суму 48 тис. грн. (1 комплект - 2400 грн.). Однак, це дуже мало, адже щодня до міської ради надходять прохання від військовослужбовців та їхніх родин допомогти одягнути наших Захисників". (щось не так... Або чогось не розуміємо)

АКТ 2.

Через постійні ракетні обстріли російських окупантів, українські лікарі змушені працювати в екстримальних умовах. Зокрема, у Львові кардіохірурги через відключення електрики робили складну операцію на серці в напівтемряві.

І у цей час...

У Тернополі відбувся Всеукраїнський освітянський форум «Нові виміри безпеки: виклики та рішення» (Чому у Тернополі освіта говорить про безпеку? Можна було у Херсоні, Миколаєві, Харкові. Скільки потрачено державних коштів - коштів платників податків для організації та проведення цього заходу і які рішення прийняті?) Світло на цих заходах  переважно було.

 

І ще....

Суперфінал "Голосу країни-12" відбудеться в метрополітені... 

Закриті станції метро "Незалежність" та "Хрещатик" уже давно. Світло на суперфіналі буде. Що цінніше - життя на операційному столі чи суперфінал? Кожен обирає своє. 

СВІТЛО... 2

  Пошук відповідей на здавалося б прості питання, які стосуються управління державою у галузі освіти завжди непрості і часто визначаються досвідом. Ні, так, щоб розуміти процес його функціонування, не потрібно багато часу. А от зміни - то є інша сторона медалі. 

Система ніколи не може реформувати саму себе. Будь-яка. Це аксіома. Адже налагоджені зв'язки, які дозволяють системі отримувати не стільки ефективність від управління, скільки консервувати вже наявні можливості, що приносять їй дивіденти. 

Систему необхідно спонукати, мотивувати, створювати такі важелі впливу, які б несли потребу виходити із зони комфорту. Хто це може зробити? - запитаєте ви. 

Це можна зробити або на законодавчому рівні, коли виконання норм закону дозволяє змінюватись і структурно, і діяльнісно. 

Або через вплив суспільства, яке спонукає системно вести з ним діалог і приймати відповідальні консенсусні чи компромісні рішення. Якщо цього не відбувається, то суспільна думка спонукає чи примушує до цього... 

Є ще третій шлях політичної відповідальності, коли політичні "зашквари" є підставою для відставки очільника. Хоч у цьому випадку важливу роль відіграють саме суспільні резонанси. І зрештою повага очільника і до системи, і до самого себе. Так звана, гідність, про яку часто говорять. Але ми - суспільство - часто забуваємо, що, не зважаючи на тридцять років незалежности, у нас мають міцні корені радянські традиції. Вони і далі тримаються у діяльности бюрократів різних рівнів. 

Отож, демагогія і політичний популізм для очільників, то є найкращий засіб впливу на майбутній електорат. Продекларувати - це дуже класно і просто. "Хочете почути від мене, хорошого, те, що вам має сподобатися?" - "Будь ласка!". Про системність реформування бюрократичної системи не говорить хіба що лінивий. Але віз і далі там. Тобто - у радянському минулому. Система будь-які ініціативи спускає на гальми і, таким чином, їх ініціаторів бере з мор. Хто - кого. І тут оті, що намагаються якимось чином вплинути на стратегічні процеси, стоять перед вибором. Він простий і складний водночас. 

Або я буду наполегливо просувати свою ідею - пропозицію, яка в результаті ляже під сукно на столі бюрократа вищого рівня управління. І при цьому всі будуть мило посміхатися, говорити про те, яка ініціатива класна, яка необхідна.... Але при цьому не буде взята для розробки відповідних нормативно-правових актів з подальшою їх реалізацією. І система виснажує таких ініціаторів, які розуміють демократію, як діалог між бюрократами та небайдужими громадянами. Аби вони зрештою зрозуміли, що таким ініціативним не місце у системі. І такі ініціативні через деякий час - наскільки вистачить сил, здоров'я, нервів, команди підтримки - переходять з системи або у приватні структури, або у громадський сектор, або взагалі йдуть з освітньої системи - розчаровані і зневірені. Система при цьому потирає руки - збулися, роздавили, знищили... Не буде швендяти під ногами, коли МИ ТВОРИМО СИСТЕМУ ІННОВАЦІЙНУ, ПРОФЕСІЙНУ, НУ І ТАК ДАЛІ...  

А такі люди, або переходять на рівень критиканства діяльності управління освіти, або через громадські організації монополізують певну сферу освітньої системи і, роблячи багато необхідного для неї, чекають милостині від управління освітою для реалізації своїх проєктів, або імітують інноваційну, передову, прогресивну, ефективну діяльність перед грантодавцями...  

Система часто приймає рішення не на рівні політиків, а на рівні виконавців - технічного менеджменту. Адже саме вони є у своїй діяльности безкарні, не несуть ні за що відповідальність, зрештою нехтують суспільними настроями і роблять все для того, щоб зберегти монополію, а з нею і контроль над освітніми процесами. І, якщо нормативно-правовий документ готується, то такі "відповідальні особи" роблять все для того, щоб його максимально або вихолостити, щоб і духу інновацій не було, або зробити все для того, щоб написати таким чином, що виконавці його положень поставленні на широкий шпагат... Або, маючи один документ з прогресивними положеннями, не має поєднання, узгодження з іншими документами. Тобто, ми нічого не забороняємо, але є інший документ, який може забороняти те, що ми не забороняємо.  В управлінні освітою немає важелів протидій та рівноваг. На жаль. Як і не має критичної кількости людей, які мають європейську освіту і можуть не тільки імітувати, але й творити новий освітній менеджмент. В одному з дописів у соціальних мережах наводила авторка приклад Азербайжану, де в управлінні люди, з умовно, дипломами Кембріджу чи Гарварду. Що держава адвокатує прийняття таких професіоналів і творить їх критичну кількість. Тоді і рівень демократичного діалогу між управлінням і небайдужими громадянами буде іншим. І позитивні практики не будуть просто деклараціями. Цікаво, у нашій системі управління освітою такі є? 

Тобто саме радянська система, яка зберігається, як атавізм в нашому управлінні освітою на різних рівнях, виснажує всіх учасників освітнього процесу, бо у ній закладена байдужість до них та недовіра. Наше управління освітою різних рівнів справді молодіє. У систему менеджменту приходять молоді люди. Але... Наскільки вони готові витримати тиск радянського атавізму, наскільки вони можуть реалізувати європейськість у стінах органів управління, - велике питання. 

Тут на думку спадає два факти. Перший стосується формування менеджменту нацистської Німеччини, коли на управлінські посади брали молодь, одне з пояснень причин полягало у тому, що їх легше інтегрувати в систему реалізації нацистської ідеології. Хоч не варто ходити у часи нацистської Німеччини. Такий приклад був показовим і в системі менеджменту більшовицької влади. Особливо у період її становлення. Можна пригадати хоча б Миколу Островського - 17-річного командира військового підрозділу, відданого ідеї більшовизму. Тому молоді люди в системі управління освітою на вищих рівнях - це майбутні "зубри", які вберуть досвід старшого - ще радянського чи початкового пострадянського періодів управлінців. І це буде не досвід ХХІ століття. 

Другий - це фраза, яку приписують помилково колишньому Президенту Чехії Вацлаву Гавелу - “Краще п’ять років помилок, ніж 50 років саботажу”. Але у цьому криється потенційна небезпека тих, хто вперто та наполегливо у системі робить все для позірства успіхів у реформах.  

І всі декларативні речі, що пов'язані із запровадженням демократичних підходів, розбиваються об те, що на вищому рівні управління освітою того немає. І тому, за логікою раба, такого не може і не повинно бути на нижчому рівні. 

У цьому випадку у виграші є приватні заклади, які мають відповідний супровід-опіку, і їм саме завдяки цьому вдається розвивати іншу траєкторію і управління, і поглядів на освітні процеси в цілому. Консерватизм освітньої системи є гальмом змін. І його подолати можна не стільки деклараціями, окремими документами, а системним підходом, який би враховував різні аспекти освітнього управління. 

На завершення слова Вацлава Гавела: "Люди, які готові на жертву, які відчувають відповідальність, досить часто стають мішенню для насмішок свого оточення. Їх поведінка вважаються донкіхотством, яке все одно ні до чого не приведе. І тут криється одна небезпека. Людина, яка стала мішенню таких глузувань, може стати дуже серйозною, замкнутися в собі, і потім в ній проявиться вже така певна одержимість. І в перспективі таке божевілля небезпечне, і боротися з ним можна єдиним способом. Це самоіронія. Не мати ілюзій про самих себе. Не впасти в оману, що ми - кращі люди, ніж усі інші. Уміння подивитися на власні зусилля з боку".

СВІТЛО ...

Приклад запровадження цифрового журналу. Ініціатива - добра, документ - є. До реалізації  цього освіта йшла більше 10 років. Це для розуміння скільки треба часу для вирішення такого технічного питання. Трохи історії. Я ознайомився з елементами електронного обігу документів - електронних журналів у школах Литви ще у 2009 році. Там в одній із шкіл Вільнюса директор розповідав, що їх заклад освіти перешов на ведення електронних журналів. І це зручно, і вигідно, і покращує комунікацію. Відзначив також, що колектив прийняв рішення, маючи певні упередження щодо забезпечення безпеки електронних журналів, три роки вести паралельно і паперові, й електронні журнали. Власне, досвід, то є велика сила, яка дає розуміння оптимальних кроків для ефективного майбутнього.  

І коли у 2011 році з'явився проєкт "Щоденник.ua", то наш заклад освіти прилучився до нього. Адміністрація мотивувала педагогів, було витрачено багато часу для введення даних у журнали, відбувалася популяризація новинки серед учнів та батьків. Електронні журнали почали поволі працювати. Батьки ставали дедалі зацікавленими, їм такий механізм сподобався. Були особисті виклики, пов'язані з консерватизмом частини педагогів. Зусиль, ресурсів, у тому числі і не оплачуваних, було докладено багато. І... А далі відбулося цікаве. У 2013 році цей проєкт, не отримавши фінансової підтримки, просто організатори згорнули. Без будь-яких зрозумілих комунікацій з його учасниками. Просто кинули... Так, це бізнес, все зрозуміло. Так, це експеримент, і теж ніби все зрозуміло. То був досвід, нехай негативний. Але досвід, який заклав розуміння, що необхідна система нормативно-правови актів, які дозволяють у таких випадках зрозуміти, як вийти з таких ситуацій. І тому... Є таке поняття у менеджменті - "стратегічне прогнозування". Саме воно має забезпечити безпеку директора у ймовірних форсмажорних обставинах між ним та фірмою, яка надає послуги. А це у розумінні бюрократії - пакет нормативно-правових актів, які взаємопов'язані між собою. 

 Але... Тепер будемо говорити про... Власне питання, які залишаться без відповіді. 

Перше, хто відповідає з обрання певної платформи для ведення електронного журналу? Директор та заклад освіти. Правильно. Це просте питання. 

На підставі чого робити вибір закладу освіти? Десь має бути місце, у якому зібрана порівняльна інформація кожної з платформ, що надає послуги, чи має відповідну ліцензію і розмістити її, скільки років на ринку, які умови таких послуг, які технічні вимоги до запровадження системи електрообігу, як вирішуватиме платформа форс-мажорні питання, типові договори, обов'язково з коментарями юристів МОН України.... І так далі. Хто зацікавлений у такому узагальненому репозитарії? Відповідь проста: державне управління освітою, тобто МОН України. На своєму, як варіант, сайті зробити закладку, де розмістити таку інформацію про платформи, які надають таку послугу. Принаймні, МОН України володітиме такою узагальненою інформацією. Можна для підвищення авторитету та популяризації навіть меморандуми підписати з такими фірмами. Вони нічого не вартують і не несуть відповідальности, але декларують наміри і слово "меморандум" звучить круто. 

Друге, хто буде відповідати, коли з платформи/сервера зникнуть журнал/журнали? З оцінками з семестр, рік, ДПА тощо... Тут починається цікаве. Адже платформа дає програму для використання. Адже, якщо пропадуть дані, то вони невинні. Тут можна згадати епопею Українського центру оцінювання якости освіти 2015 року, коли "раптово" у нього пропала база даних. Результат? Не знайшли ні тих, хто це зробив, ні саму базу даних. Ніхто не поніс відповідальности... 

Але що робити закладу освіти? Ніхто не знає...  І навіть не має підказок. Може, як пропозиція закладу освіти мати свій сервер та на ньому зберігати електронну копію журналу? А скільки закладів освіти можуть позволити собі потужний сервер із відповідним захистом? Питання риторичне.

По-третє, що робити, коли не буде електроенергії? А це для нас актуально. Напевне, кожному вчителю треба фіксувати оцінки та відсутність у своєму паперовому журналі, а потім, коли світло з'явиться, переносити. 

По-четверте, хто нестиме відповідальність, коли буде втручання третіх осіб в електронний журнал чи за передачу третім особам персональних даних? Наприклад, виправлення оцінок. Теж питання не врегульоване. Тобто міністерство задало параметри, дало дозвіл та право на реалізацію. Але ніхто не вчив директора, як укладати договір з власником платформи, яким чином врегульовувати ці питання, які аспекти необхідно враховувати при цьому, як захищати свої права у суді... І ще багато інших питань. Міністерство, не розробляючи для директора, адміністрації, закладу освіти правил гри /алгоритмів у цьому питанні фактично його кидає напризволяще. І при цьому закривається терміном "автономія закладу". Навчіть директорів або юристів управління освітою різних рівнів пройти цей шлях від укладання договору і до рішення суду у випадках, на які вказував вище. І тоді Міністерство може сказати: "Ми дали вам вудку - лапайте рибу самі". 

Знаєте, система управління освітою у нас схожа на картинку з пазлів. Але існує декілька проблем. Картинка у всіх учасників управлінських процесів та закладів освіти - різна. Друга, коли управління освітою вкладає у картину черговий пазл, то ті місця для пазлів, що поруч, (читай "взаємопов'язаними") залишаються порожніми і невідомо, коли управління їх заповнить і чи взагалі заповнить. Чи це так в уявленні управлінців повинно залишатись? Це невідомо закладам освіти. Третє, якщо ми сповідуємо європейські принципи управління, то там бюрократія розробляє дуже ретельні, дуже конкретні, дуже зрозумілі для реалізації документи. Хоч розумію, що частина читачів може усміхнутись і сказати, що "я ідеалізую!" Але приклад  демократичних процедур західних країн - союзників України щодо термінів отримання українськими захисниками  зброї - показовий. 

Тут на думку приходить відповідь тих працівників Чорнобильської АЕС, яких судили за те, що вони зробили під час своєї зміни і це привело до катастрофи. Коли їх почали у суді звинувачувати у тому, що вони своїми діями піддавали ризику АЕС, то вони відповіли просто та ємно: "Про наслідки таких дій, які ми виконували, не було прописано у відповідних інструкціях, які повинні забезпечувати безпеку", тобто вони звинуватили тих, хто розробляв їх в халатній недбалости. Хоч і отримали терміни ув'язнення.

І у контексті цього: поки не буде мати заклад освіти автономної бухгалтерії, поки директор не матиме реального бюджету, яким він може управляти, доти будь-які міністерські ініціативи, навіть найкращі, будуть тільки деклараціями, які засвідчують можливости реформування, але не їх реалізацію системою. 

Ще одне питання,. яке цікаве для учасників освітнього процесу? 

Нещодавно Міністерство охорони здоров’я видало наказ щодо зміни до санітарного регламенту МОЗ для закладів освіти. Воно стосується тривалости та кліькости проведення онлайн занять для різних класів:
1-2 класів — 2 навчальних занять по 30 хвилин або 3 — по 20 хвилин;
3-4 класів — 2 навчальних занять по 45 хвилин або 3 — по 30 хвилин, або 4 — по 20 хвилин;
5-6 класів — 2 навчальних занять по 45 хвилин або 3 — по 35 хвилин, або 4 — по 25 хвилин;
7-9 класів — 2 навчальних занять по 45 хвилин або 3 — по 40 хвилин, або 4 — по 30 хвилин, або 5 — по 25 хвилин;
10-11 класів — 3 навчальних занять по 45 хвилин або 4 — по 35 хвилин, або 5 — по 30 хвилин, або 6 — по 25 хвилин.

Те, що воно видало ці зміни через два роки після початку пандемії, можемо опустити. Бо всього два роки. А не більше 10, як у випадку з електронними журналами. Але питання в іншому. Як будуть оплачувати роботу вчителя за такими тривалостями. Адже оплати проводиться за урок 45 хв. А у наказі і по 25, 30, 35, 40 хвилин. А як бути з оплатою інших уроків, вчителі яких розміщують завдання на платформах? Це питання до Міністерства фінансів. Звичайно. Але МОН України мало би якимось чином координувати цю роботу між міністерствами. Адже це сфера їх інересів та компетенцій. І директор і хотів би так організувати заняття онлайн, але боїться "дамоклового меча", який називається фінансові контролюючі органи. Бо під час перевірки команди з такої установи можуть затребувати кількість годин, які прочитані онлайн, або, як мінімум період, у який відбувалося онлайн-навчання. А це може тягнути наступні штрафні санкції.

Третє, знову на поверхню спливає питання реформування заробітної плати педагогів. Вперше про нього предметно заговорили законотворці восени 2019 року. Ще не було ні широмасштабного вторгнення, ні пандемії. Але тоді у силу комплексу причин, серед яких і популізм, і певне упередження частини політикуму і педагогів, його просто забанили...  Тепер, у 2022 році - минуло всього три роки - знову піднімається питання реформування заробітної плати педагогів. І це у період широмасштабного вторгнення, відсутности достатнього наповнення дохідної частини бюджету. І у частини педагогів виникає по-селянськи просте питання, якщо у 2019 - реформу оплати праці педагога забанили, коли бюджет ще так-сяк мав наповнення, то тепер можуть так реформувати, що я отримуватиму менше, аніх при всіх надбавках і доплатах. Складається таке враження, що система вперто та наполегливо намагається створити такі умови для педагогів, щоб вони залишали освітню систему та йшли в інші сфери. 

СЮРРЕАЛІЗМ

 Події останнього часу посилюють відчуття сюрреалізму сьогодення. Кожна людина будує свій світ у голові. І добре, якщо цей світ може обмежуватися тільки власним життям. Набагато страшніше, коли ця голова продукує ідеї, які повинні виконувати інші і тим самим допомагати утверджувати думку, що "сюрреалізм" таки "реалізм". 

Масований ракетний обстріл і це засвідчують як експерти, так і політики, спрямований на посилення страху, паніки серед населення та спонукання України та/або союзників до перемовин з метою "заморожування конфлікту". 

Це вкотре алогічний хід хуйла у контексті сигналів Президента Туреччини про те, що будуть організовані перемовини хуйла з західними країнами демократії. Питання дзеркальної відповіді росії - дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні з метою тиску суспільства на владу - це один з аспектів гібридної війни росії. 

Якщо ви (думає росія) нас санкціями, то ми вас - ракетами. Ракети ніколи не спонукають до миру. Це тільки в голові хуйла та диктаторів, які спочатку роблять, а потім роблять вигляд, що думають і намагаються (знущаючись з інщих держав) нібито вирішити проблему. Голова хуйла забита ідеєю, що України не повинно існувати! Це аксіома... І він буде її реалізовувати і доводити тільки силою. 

Питання "звільнення територій" росія здійснює тільки силою: або ви - громадяни України виїдете за кордон - таким чином "звільните територію, на яку ми претендуємо", або ми будемо вас - громадяни України - тотально вбивати і тим самим також "звільняти території". Для нас, українців, це АГРЕСІЯ, ОКУПАЦІЯ НАШОЇ ДЕРЖАВИ...

При чому тут "сюрреалізм", - запитаєте ви? Тому що немає шляхів вирішити цю війну. Нас, українців, будуть вбивати: і на війні, і в тилу, нас будуть вбивати доти, доки в Україні не залишиться громадян незалежної України. Це буде довго, це буде страшно, і це буде продовжуватися. 

Країни-союзники знову трохи дадуть зброї і будуть висловлювати "жахіття ситуації", "занепокоєність", "всецілу підтримку України" тощо. Але вбивають українців - і це трагедія, яку зупинити не можна звичайним шляхом. А неординарних рішень вирішення проблеми війни на сьогоднішній момент в принципі не існує. 

І ще у контексті трагедії - ракетного обстрілу  - сюрреалістично те, що у нашому регіоні відбувається офлайн конференція до 30-річчя Асоціації "Відроджені гімназії України" (ВГУ). І це рішення теж однієї людини - голови, яка збирає директорів освітніх закладів всієї України для обміну досвідом з національно-патріотичного виховання. Хоч у цей період - національно-патріотичне виховання - це дотримання громадянами України безпекових вимог стану війни.  Таким чином, ми засвідчували б свою повагу до України та розуміння важливости того, що відбувається. Зрештою, були б природним проявом законопослухняности громадян.  

Можна було б цю конференції провести онлайн? Можна. Але... 

І ще один сюрреалізм. Наказ МОН України про організацію та проведення олімпіад. У ньому прописано, що наказ враховує стан війни, але водночас зазначено, що заключні етапи олімпіад будуть проводитися у Харкові, Миколаєві, Херсоні. Це сюрреалізм. І навіть на те, що педагогічна спільнота бурхливо обговорює "такий документ", МОН України просто мовчить... Хоч сьогодні таки якось вдалося "витиснути з себе", що до 14 жовтня всі заклади на онлайн-навчанні. Не знаю, хто їх мотивував, може Боженько, але таки додумались просигналізувати... 

Отож, збір сюрреалізмів, починаючи від головного терориста сучасности, до пересічного управлінця різних рівнів чи навіть громадського активіста, спричиняє до розганяння колапсу. Але найстрашніше, що навіть ті, хто можуть визнати та зупиинити реалізацію своїх сюрреалістичних ідей, цього не роблять і, таким чином, посилюють рівень напруги і загроз життю інших людей, які виконують ці рішення.