Пошук наукоємних платформ для визначення реальности в освітніх системах різних країн - це те, що зроблено у глобальному освітньому просторі ХХІ столітті. PISA - це досить класний інструмент для цього.
Україна вдруге брала участь у дослідженні. Результати звичайно різняться між собою. І тут важливо зрозуміти реальність. Дані - це своєрідна ширма, яка складає набір певних сподівань та ілюзій щодо наявного діагнозу функціонування освітньої системи в Україні. Результат, звичайно реальний, - і це таки добре. Далі є робота над визначенням, що не так в освітній системі, та розробка і стратегічного, і тактичного хоч якихось планів змінити ситуацію. Але... Що не так? Війна та ковід - це ті причини, на які звертають увагу більшість суспільства та державного управління. Це ніби так, і ніби не так. Адже це видається поверхневим аналізом, який не дає, власне, глибинне розуміння проблем.
Освітній процес у ЗЗСО, програми, кількість годин в тиждень, відведених на вивчення того чи іншого предмета, підручники, підготовка майбутніх вчителів та їх перекваліфікації, рівень мотивації здобувачів освіти, ставлення до освіти в сім'ях, родинах...
Про це А.Шляйхер не може знати, бо не живе всередині системи. Тобто результати - об'єктивні, але їх аналіз не може бути його предметом досліджень. Тут варто говорити про те, що це "домашнє завдання" самої української системи освіти. Чи вона здатна це об'єктивно зробити? І наскільки є інструментів, щоби таки впливати на неї?
Є ще те, що називається "рабством здобувача освіти". Це відсутність його системного вибору в системі освіти. Йому не дають - ні система, ні батьки, ні педагоги - обирати і нсти відповідальність. Поки що мотиваційно значна частина дітей 15 років імпотентні. Їм нічого не треба - і вони сприймають освітній процес у школі як догмат та ерзац-продукт. Але діти не знають, що вони хочуть, бо їм не дають можливості спробувати і взяти хоча б елементарну відповідальність. Імпотентно безвольні діти деградують поступово та впевненно. Спрощення, споживання ерзац-культурного контенту, споживання культури споживання - це те, що творить нову реальність, яку неможливо змінити.
Розрив цінностей між поколіннями. Формування віртуального простору серед дітей і втрата реальності. Це певна катастрофа виховної парадигми, яка не встигає за логікою нового покоління.
Жити ілюзіями надзвичайно класно, адже людина вимикає критичне мислення і боїться говорити собі про реальність. Але реальність таки рухає дійсність, і вона таки наздожене тих, хто живе ілюзіями і накриє дев'ятим валом. У нашій освітній системі кожен має свою інформаційну бульбашку, своє уявлення про дійсність, які відмінні від реальності. І консерватизм системи, й ілюзії не дають змоги зрушити процес трансформації освітньої системи.
Освіторія (голова Зоя Литвин) дала змогу мені висловити свою думку з приводу втілення педагогами ідей, закладених у результатах PISA. Щиро вдячний. Життя продовжується. Війна теж і ми вчимося жити в новій реальності. Чи навчимося? Чи схочемо навчатися? Час покаже.
Немає коментарів:
Дописати коментар