ДУМКИ ВГОЛОС
На спогад про всіх
мирних громадян України,
які загнули від
ворожих атак росії
Ми маєм право... ПРАВО на життя!
А нас щодня цинічно убивають.
Рашистська нечисть сіє біль і страх:
В людей щодня по-варварськи стріляє.
І діти мають ПРАВО жить, рости,
А в них його рашисти відбирають!
Життя й Свобода – птаха два крила,
Що їх росія з підлістю ламає.
* * *
Нас вбивають, бо хочуть вбивати...
Одне слово страшне: «геноцид»!
Хоч вмираєм, не хочем вмирати!
Та ракети летять звідусіль...
І щодня Україна – в жалобі.
І хвилини мовчання – як стрій...
Пам'ятайте, планети народи,
Наш постійний жорстокий двобій!
Нас вбивають, бо можуть вбивати,
Щоб позбавити миру й життя.
Хтось питає: «Для чого тортури?!»
Хтось без відповіді вже… й майбуття.
Нас вбивають, бо ми – українці.
Ким же нам в Україні ще буть?
Ми – як кістка у горлі чужинців.
Люди гинуть... Про це не забудь!
Нас вбивають, планують вбивати.
Та у герці ми – все ж до кінця!
Не відступим, не хочемо здатись!
На землі ця дилема проста.
Ворог нищить, бо мріє нас знищить...
Бо йому так потрібна земля!
Без людей, у вогні й попелищі,
І без тих, в кого сенс – боротьба.
Стоїмо… Будем довго стояти?
Скільки вистачить мужності й сил!
Наша армія б'є супостата!
Щоб сконав і вже більше не жив!
І на скільки нам стане надії?
І на скільки нам стане снаги?
І не будемо ми у зневірі!
Та коли ж нам до миру прийти?!
Зрозуміти нас хтось і не зможе:
«Чом свобода найвищий ваш сенс?»
А когось Бог у вічність покличе.
І чи збудемось ми всіх проблем?
Війна шириться. Нас убивають.
І жорстокістю дихає мить.
Але ми прагнем неба без краю.
Будем жить, мусим жить, маєм жить!
* * *
Не маєм вмерти. Ні, не мусим вмерти,
Чи від років, чи старості віків.
Ми часом почуваємось, як жертви
Амбіцій та заручники... Без слів!
А ми живем, приречені до скону
Тримати оборону й майбуття.
І матері-Землі ми гілля… й порох.
Вкраїна – світу справжнє опертя!
Василь Дяків, 30 жовтня 2026 року
