Загальна кількість переглядів сторінки

пʼятниця, 31 липня 2026 р.

ПОШУКИ

Будь-яка система має свої правила. Ніби відома аксіома. Як їх розробляють, впроваджують та дотримуються - це довга дорога в дюнах, яка часто грузне у барханах сірої реальної суєтності. 

Наступна теза: Ефективність дотримання правил часто пов'язано з їх формулюванням. Чим зрозуміліша мова правила, тим легше, а може і подекуди швидше, можна їх сприйняти та виконувати/дотримуватися. Один з прикладів. Умовно "пункт 1. За недотримання учнем\ученицею правил поведінки на уроці на нього/неї та\або його/її батьків будуть накладені дисциплінарні санкції". Бюрократична мова, яка засідчує, що бюрократ і система свою роботу виконали. А тепер суб'єкти системи її виконуйте. Суб'єкт освітнього процесу - педагог/педагогиня ставить питання для себе: "Які саме правила повинен порушувати здобувач/здобувачка освіти? Які санкції може накласти? Наскільки вони будуть ефективні?"

Спробуємо тепер подати це нормальною мовою: "Якщо здобувач/здобувачка освіти порушує особистий простір однокласника (використовує мову ворожнечі (орази, прізвиська, ненормативна лексика), фізичне насильство), підвищує голос, не реагує на побажання, рекомендації педагога/педагогині, то вчитель/вчителька викликає представника служби освітньої безпеки/психолога/соціального педагога і його/її виводять з класу. Після завершення уроку цей урок повинен бути відпрацьований і батьки за нього повинні оплатити у бухгалтерію школи таку-то суму". Читач тепер спробує порівняти обидві норми. Звичайно, тут юристи знайдуть уже цілу "купу" невідповідності до норм чинного освітнього законодавства. Але приклад і має продемонструвати, наскільки норми освітньої сфери написані розмито, неконкретно, обтічно, щоб і вашим і нашим, щоб і "вовк ситий, і вівці цілі". Прикладом конкретності є порядки надання домедичної допомоги особам при невідкладних станах, затвердженими МОЗ України. Цікаво, я як учитель, доживу до того моменту, коли такі нормативні документи будуть на видному місці у школі і на видному місці у сім'ї? Не дуже впевнений.... Але чотири роки ще є, як мінімум. Може щось і з'явиться. Хоч прийняття документів не гарантує їх виконання, бо усе, що є в школі, прагнуть "повішати" на вчителя. Хоч до освітнього простору відповідно до чинного законодавства залучені ще й інші суб'єкти: поліція (служба освітньої безпеки, шкільні (і не тільки) психологи, соціальні педагоги, Центри соціальних служб та служби у справах дітей, наукові академічні установи, громадські освітні організації, і так далі). 

Це була ніби-то перша серія)))

Тепер друга. Коли народжується дитина, то хто за неї відповідальний? Просте питання. Проста відповідь. Батьки. Далі починається освітня санта-барбара, яка не має розв'язку, своєрідний гордіїв вузол. Пам'ятаємо, що правила впроваджуються системно, а це означає, що уже у сім'ї у дитини формується певна модель поведінки з певними установками. Першою установою, яка соціалізує дитину, є заклад дошкільної освіти (ЗДО). Ось тут і починається коловорот води в природі. Якщо дитина у садку, то хто відповідає за неї? Правильно:  вихователь, помічник вихователя і допоміжний персонал. Чи знає педагогічний персонал ЗДО, які правила діють у сім'ї? Це вже складніше питання, бо невпевнений, що хоч в одному ЗДО є у психолога чи соціального педагога папочка, у якій є перелік (зі слів батьків) правил, норм, яких вони вчать/формують у дитини. Виникає розрив: сім'я(родина) живе за своїми правилами, а ЗДО - за своїми. Деякі правила може таки перетинаються. Але наскільки вони реально сформовані? Чи вміє дитина їх хоч частково дотримуватися? Чи вони мають тільки декларативний характер? Питання теж не матимуть однозначної відповіді. Тут система дотримання правил і руйнується. При цьому навіть не почавши формуватися. Тобто консолідація батьків та ЗДО у практичній площині відсутня. І добре (хоч, яке це добре), якщо батьки просто ігнорують правила ЗДО, але  якщо вони агресивно налаштовуть проти них дитину або приходять в установу з'ясовувати стосунки з вихователями чи іншими батьками щодо правил, запроваджених у ЗДО. Це, до речі, можна спостерігати у в ЗЗСО.

Тут починається юридична еквілібристика. За замовчуванням (це юристи називають правилом публічної оферти) батьки, коли пишуть заяву на прийом у ЗДО чи ЗЗСО, то погоджуються з правилами, які там існують. І.... А які правила там існують, як і яка відповідальність за їх недотимання, батькам невідомі. Цікаво було б провести опитування серед батьків дошкільнят, молодших школярів, підлітків, старших підлітків, щооб вони назвали або обрали 5-7 правил, які діють у відповідному освітньому закладі, і 5-7 санкцій, які можуть бути застосовані щодо дітей чи батьків у випадку їх порушення. І саме за які порушення. Це називається - приїхали... 

Нормативно-правова база освітньої сфери в незалежній Україні можуть вважати прогресивною, позитивною, ефективною. Але реальність дещо інша... 

У закладах освіти відсутні інструменти, які дозволяють ефективно діяти у випадку проблем. Ні, відповідно до автономії закладу освіти він може розробляти у правилах заходи дисциплінарного впливу на порушника. Але, коли він їх підготує і треба пройти правову експертизу, то юристи знайдуть багато невідповідностей і так вихолостять норми, що залишиться тільки повідомлення батьків про порушення і види штрафів. Це позиція перша. 

Друга позиція. Відсутня система, тобто вертикальне послідовне застосування норм у випадку порушення правил. У нас є тільки верхів'я айсберга, коли уже починаються застосування норм адміністративного чи кримінального права. Але до цього - у законодавстві пустка, "випалена земля", "пустеля". Звичайно, найпростіша відповідь держави: "Всі суперечки вирішуйте у судовому порядку". Таким чином, держава просто використовує суд як "фіговий лист" і своєрідну імітацію правової держави щодо захисту прав вчителя.

Тому дві тези наступні. Перша. Батьки під час написання заяви на прийом дитини до закладу освіти отримують договір між закладом освіти і батьками, де власне і виписується своєрідна рецептура сторін: конкретні права, обов'язки, відповідальність. Тобто батьки на видному місці тримають цей договір. У випадку порушень, до речі не тільки дитини, але й вчителя, батьків, адміністрація просто каже "пункт такий-то договору, відповідальність така". Ніхто нікого ні в чому не переконує.  Це, до речі, корисно для вчителів, бо меншебуде йти енергії на такі розмови, які часто ними і залишаться. Підписав договір. Виконуємо. Його повинні були б розробляти бюрократи освітньої сфери. Державне управління освітньою сферою має бути зацікавлене в ефективності освітнього процесу і нести відповідальність. Але вони, на жаль, не можуть, не хочуть, не вміють цього зробити або їм просто так вигідно. Бо ніби-то одна норма - в одному законі, інша - в іншому, третя - в підзаконному акті, четверта - у методичних рекомендаціях. А ЗДО, ЗЗСО мали би це все збирати докупи та використовувати, очікуючи, де і що вони не врахували, не зробити, не прочитали.

Тепер друга теза. У нас багато науковців у галузі педагогіки та психології. Я як вчитель сподіваюся, що десь у нетрях наукових досліджень є те, що називається відповідність соціалізації віку. Так, наші діти, покоління альфа. Так, вони індивідуалісти. Так, вони змінюють правила, як їм вигідно, і забувають, які правила існують в цілому. Але для конкретного віку таки є хоч елементарний перелік соціальних вмінь, якими вони мали би володіти діти. І тепер на рівні емпіричному. Батьки приводять дитину у ЗДО, початкову школу, базову середню, профільну. У ЗДО є підготовча група, мета якої підготувати дитину до навчання у початковій школі. Заклад дошкільної освіти повідомляє батьків, що для того, щоб дитина успішно адаптувалася у початковій школі, вона повинна мати такий набір соціальних вмінь, навичок, правил. І вручає перелік. Може бути виписаний як додаток договору. Тоді відбувається комплексна робота батьків, вихователів, психологів, соціальних працівників, щодо визначення рівня сформованості того чи іншого вміння, дотримання того чи іншого правила. Через певний період адміністрація на індивідуальній зустрічі з батьками повідомляє про рівень досягнення того чи іншого вміння, того чи іншого правила поведінки. Це треба робити для того, щоб батьки переглянули свої засоби, інструменти впливу на дитину з метою покращення показників. Наприкінці підготовчої групи батькам вручають свідоцтво (мова йде, насамперед, про соціальні вміння та соціально підтримувані моделі поведінки). У ньому навпроти кожної позиції є або відсотковий, або рівневий рівень засвоєння кожного з них. І наприкінці рекомендація. Вона може бути декількох видів. І залежить від рівня сумарного засвоєння. 

Наприклад, "Оленка/Степанко готова/готовий до успішного навчання у першому класі. З високою ймовірністю вона/він швидко адаптується у класному колективі".Тут все ок. 

Приклад 2. "Рівень соціальний вмінь вашої дитини засвідчує, що під час адаптації у класному колективі першого класу можуть виникати певні труднощі (див. пункти 1,2,3), що можуть спричинити до підвищення психоемоційного рівня вашої дитини і проявів недотримання правил поведінки серед однолітків. Тому рекомендуємо продовжувати спостереження за соціальними вміннями дитини в новому колективі". Тут є несистемні проблеми, які можна корегувати. 

Приклад 3. "Рівень соціальних вмінь вашої дитини може викликати системні проблеми під час її адаптації у класному колективі (див. пункти 1,2,3,4,5,6,7), що може спричинити до частого психоемоційного збудження, втрати психологічної рівноваги, проблем з комунікацією з однолітками. Тому рекомендуємо або пройти ще раз підготовчий період, або розглянути можливість навчання через іншу форму організації освітнього процесу. Зверніться, будь ласка, і дані управління, яке допоможе правильно організувати навчання".  Тут є системні проблеми, які можуть становити реальну фізичну чи моральну загрозу іншим дітям. 

Такі паспорти давали змогу зрозуміти батькам, що вони несуть відповідальність щодо того, наскільки дитина готова до навчання не тільки з матеріальної, але й соціальної та психічної сторін. І це робити і в підготовчій групі ЗДО, і в 4 класі початкової школи, і в 6 класі базової середньої освіти, і в 9 класі перед здобуттям профільної освіти. 

Тут знову ж загроза.... Все це "повішають" на вихователя/вчителя і буде знову ж таки (і правильне) несприйняття ними цих додаткових обов'язків задарма. Для запровадження такого інструменту треба не один психолог на 300-1000 дітей, а психолог на групу-дві у дитячому садку, і на клас-два у школі. Плюс сюди треба залучати сімейного психолога, плюс соціальні служби. Тобто треба розбудовувати інституції психологічного та соціального супроводу. Це додаткове фінансування, інформаційна кампанія з батьками та суспільством, зменшення обов'язків на педагога. Але... Бідна держава не може створити якісної освіти в принципі. Ні, проблиски будуть. Але система відсутня.  



понеділок, 27 липня 2026 р.

РЕАЛЬНІСТЬ З ІРРЕАЛЬНОСТІ

Те, що написано сьогодні, завтра буде не актуальним, бо Час тече, і технології не стоять на місці. Якщо ми, людство, сьогодні говоримо про те, що тільки-но народжується як про фентезі або фантастику, то це означає, що не визнаємо нової реальності. Але коли, нова реальність, масштабується, то на неї буде пізно реагувати. Вона просто поглине нас або залишить рабами у нових реальних обставинах. 

Людство боїться сьогодення. Нове покоління альфа поступово виростає з коротких штанців і вступає у доросле життя. Його представникам уже по 15-16 років. Ще трішки - і вони будуть мати право голосувати, ставати лідерами громадських думок, обіймати високі державні посади. Якими вони зараз є? Це питання дискусійне, На нього, на жаль, для них самих і для популістів, які вже маніпулюють і будуть маніпулювами ними, немає однозначної простої відповіді. Світ багатополярний. Кожна людина особистість. І має свій набір знань, умінь, ставлень та уявлень про сьогодення. Чи думають представники покоління альфа про завтрашній день, коли світ несеться кудись - у невідомому напрямку, - ніхто не може сказати напевне. Доба невизначеності - це нова реальність. У ній сьогодення - це набір часто різновекторних процесів, на які людина не може впливати, але, у яких їй необхідно жити. Тому покоління міленіалів, зумерів, Х та Y у переважній більшості переживають тривалий шок. Він відображається у стресах, депресіях, системних проблемах з ментальним здоров'ям. І це реальність, яка потребує постійної медичної, психологічної допомоги. 

Одним зі способів збереження, а фактично відсторонення від реальності, який пропонує цифровізація, заглиблення у віртуальний світ. Ті люди, які постійно користуються цифровими застосунками, неминуче мають ознаки цифрової людини. 

Тепер спробуємо окреслити розуміння поняття "цифрова людина". Хоч може зручніше використовувати такий термін: "людина з цифровою ідентичністю"? Отож, це людина, яка заглиблена у віртуальний світ через різні цифрові платформи. У них вона задовольняє свої потреби: пізнавальні, психоемоційні (відчуття, почуття, емоції), соціальні, духовні (хоч це таки суперечливе твердження). Ступінь її занурення у цифровий світ складно визначити. Хтось пропонує враховувати тривалість перебування в цифровому світі, хтось - якісь контенту, який вона споживає, хтось - тривалість перебування у нормальному житті без цифрового світу зі збереженням базових знань, умінь, ставлень. Тому, на жаль, психологи та психіатри часто, описуючи стани глибини занурення пацієнта у цифровий світ, формують свої моделі, характеристики, підходи. Така різноманітність не завжди йде на користь самому пацієнту та його оточенню. Як і великою проблемою є виміряти рівень залежності "нормальної" людини від "цифрової". А якщо немає якихось більш-менш уніфікованих даних, то складно в цілому контролювати процес перетворення "нормального людства" у "цифрове людство". Хоч я не психолог, а педагог. Тому тут хотілося б почути думки спеціалістів. Отже, кожна людина у певній мірі є роздвоєною: частина живе у реальному світі, а частина - у віртуальному. І вони між собою якимось чином повинні вживатися в одному тілі. 

Тепер щодо освітнього процесу. Ідеального, як і скрізь, у ньому не буває. Спробуємо моделювати його організацію, виходячи з мінімальних знань про рівень цифрової ідентичності у дітей. Найпростіший, але нереальний спосіб. Визначити рівень цифрової ідентичності в дитині за стандартизованими алгоритмами. Дві категорії будуть очевидними. Перша, ті діти, які можуть проявляти нормальність у поведінці, діях, вчинках, сприйнятті тощо без гаджетів певний (трохи довший) час. Друга - ті, що не можуть цього робити. Їх тягне до гаджетів. Вони залежні від них. Що тут важливе? Тривалість заданого часового відтинку без гаджетів та моделі поведінки при цьому. От визначення тривалості для спостереження за моделлю поведінки дитини без гаджетів - це ще той виклик. Батьки та діти хотітимуть меншу тривалість, науковці можуть хотіти більшу. Тому на цьому етапі експеримент би вмер.

Але мені таки хочеться рухатися далі. Наступний крок. Діти, які мають переважаючу цифрову ідентичність, - це норма чи не норма? Крок два, який мав би йти паралельно з кроком один, це напрацювання державою нормативної бази, яка б давала розуміння її ставлення до таких дітей. Там, де країни забороняють соцмережі, гаджети, держава бере на себе відповідальність за те, щоб система виховувала дітей без надмірного заглиблення у цифрову ідентичність. Наскільки цей підхід виявиться ефективним? Потрібно трохи почекати. Набратися терпіння.  Отож, розглянемо два варіанти сприймання таких дітей. Але, якщо держава не визначилася стосовно цього, то у суспільній свідомості блукають безліч гіпотез, ідей, думок, як часто суперечать одна одній. 

З умовно "нормальними" дітьми, які здатні працювати без гаджетів триваліший час, проблем немає. Їх організовуємо у класи. Основна одиниця - урок. Поїхали. Чи це назавжди: визначення таких моделей поведінки дітей державою? Ні, адже дитина росте і розвивається, а тому те, що у неї сьогодні - добре, завтра або післязавтра буде не дуже добре. Рівень корекції важливий. Якщо корекція допомагає прийти до нормального стану, то дитина працює далі у класі і на уроці. Якщо ні, то тоді варто переводити в іншу групу з іншою організацією освітнього процесу. Хто має визначати стан, коли треба коригувати психоемоційний стан та поведінку, і які інструменти використовувати, - це знову ж сфера психології. Вчитель максимум, що може зробити, повідомити батьків або психологів про поведінку дитини під час уроку чи у позаурочний час. Кожному - своє: вчителю - вчити, психологу - коригувати. 

Якщо держава таки наважиться визначитися щодо дітей з переважаючою цифровою ідентичністю, то знову ж буде дві дороги. 

Дорога, умовно "направо", є нормою, дорога "наліво" - ненормою. Розглянемо спочатку "ненорму". Дитина з переважаючою цифровою ідентичністю вважається державою, суспільством дитиною з залежністю. Тоді держава запускає механізм позбавлення дитини (лікування у дитини) цифрової залежності. До цього процесу залучаються психолога, психіатри, батьки, родичі, відповідні соціальні працівники та соціально-медичні заклади. Звичайно, приклад такого підходу можна буде побачити в Італії  з вересня 2026 року. В Україні - це покрито мороком пітьми, тобто незрозумілості. Тоді таких дітей після лікування і соціалізації повертають в освітній простір - клас та урок. За даними дослідження ESPAD ще 2019 року, проведеному серед підлітків України 81% респондентів визнали, що мають помірну Інтернет-залежність, 10,6% - сильну. Цікаво, як змінилися показники українських дітей стосовно інтернет-залежності у зв'язку з COVID - 19, війною? 

І, коли діти з переважаючою цифровою залежністю визнані державою, є нормою. Тепер наступний крок - це образ дітей  покоління альфа. Фокусування уваги - до 1 хв., зниження когнітивних та психоемоційних можливостей, інтелекту, стресова соціалізація у реальному світі, що спричиняє виникненню депресій під час взаємодії з реальним світом... Віртуальний світ формує "цифрову бульбашку", у якій дитина задовольняє свої потреби. І їй не потрібно реальності, крім харчування, сну (і то не завжди), задоволення фізіологічних потреб. Як учителю/учительці вчити таку дитину у класі, де 20+ учнів/учениць, і урок триває 45 хв.? І дитина така - це норма. 

Отут педагог знову ж кличе на допомогу психологів. Бо у класі до такої дитини повинен бути приставлений асистент або психолог, який корегує її поведінку або проводить індивідуальну роботу впродовж уроку. Якщо таких дітей у класі 10+, то чи можливо при такому навантаженні вчителю ефективно проводити урок? Питання, як на мене, риторичне. А ще враховувати тривалість фокусації уваги і всі чинники, які перелічи вище, то справа на уроці геть кепська.

Пробуємо іншу модель організації освітнього процесу. Індивідуальне навчання. Приблизно так, як це було у всі історичні періоди освіти. Коли багаті люди наймали домашніх учителів/учительок. Але такі діти не здатні працювати з запропонованими МОН України програмами. Тому для таких треба розробляти індивідуальні освітні програми. Вони повинні грунтуватися на його віртуальному світі, образах, уявленнях. І цьому, як їх розробляти, треба вчити вчителів. Крім того, до вчителя повинен бути залучений психолог, який допомагає скоригувати світ дитини та освітні вимоги держави. По-третє, для таких дітей необхідні інші заклади передвищої чи вищої освіти. У них мало би продовжуватися навчання у контексті їх віртуальних уявлень. Звичайно, вони можуть і будуть відмінні від реальності. Але ніц не поробиш, адже держава визначила це нормою. 

Як домашній вчитель буде разом з психологом організовувати індивідуальний освітній процес для такої дитини - це їх особиста справа. Головне, щоб батьки були задоволені і розуміли, що робити їм у подальшому з такою дитиною. Як її розвивати? Це може бути імпульсні заняття - до 5 хвилин; можуть бути заняття у віртуальному середовища, наприклад, Роблексу або вивчення матеріалу у русі. Тоді урок може тривати у 1 години. Або психолог досліджує активність когнітивних чи мислительних функцій головного мозку, щоб розуміти, наскільки він заоучений в освітній процес; або віртуальні 3D - окуляри або інші новинки цифровізації та світосприйняття віртуального світу. 

Окремо виділю віртуального помічника "Штучний інтелект". Можливо саме він буде вчителем для таких дітей. Але, знову ж "але", хтось повинен навчити дитину з переважаючою цифровою ідентичністю ним користуватися. Тобто дитина повинна оволодіти певними стандартизованими алгоритмами, які  давали змогу їй розвиватися у власному віртуальному світі. Світ починає це робити. Правда, це поки що експерименти, і вони грунтуватимуться на пробах та помилках, що, звичайно, може заганяти дітей у депресію, яку треба коригувати. 

Ось тут поле не оране для науковців і педагогів. Але для цього необхідно експериментувати і розуміти наскільки ефективний той чи інший методи, прийом, елемент педагогічних технологій, форма тощо. І зрозуміло, що з такими дітьми повинні працювати молоді вчителі, які наближені до інивідуального віртуального світу покоління альфа. Адже освітній процес у цьому випадку є швидкозмінним, непередбачуватим, стресовим для педагога, бо повинен мати різноманітні цифрові засоби та інструменти. 

Чи готові до цього держава, батьки, діти, система в цілому? Напевне ні! Ми (тут я маю на увазі освітню систему) і далі мучимо дітей альфа, які не здатні працювати за лекалами ХХ століття. 

І це тому, що держава так і не може, не наважується, боїться сказати суспільству і собі: діти з переважаючою цифровою ідентичністю - це норма чи не норма. І доки вона не визначиться, доти такі діти будуть мучитися у класно-урочній системі. Педагоги будуть імітувати освітній процес для них. Ефективність якого наближається до нуля чи до нескінченності. Здається на сьогодні все. 

Продовження буде... 



вівторок, 16 червня 2026 р.

ПРО ЗДОРОВ'Я, БЕЗПЕКУ ТА ДОБРОБУТ. ФОРУМ У ЛЬВОВІ

 Презентація

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Сьогодні, 21 червня 2026 року, після завершення Форуму висловлю власну думку про захід. Ніхто і ніколи не претендує на вичерпність та повну об'єктивність. Адже у кожного своя мотивація його відвідати, власне бачення, цілі та завдання... 

Я відчув, що Форум має розуміння трагедії російсько-української війни... Урок свободи від виконавця  Святослава Вакарчука - це стратегічний шлях усього заходу. Свобода як необхідність, як те, що залишає людину особистістю, те що дає сили рухатись вперед і шукати життєві орієнтири. А ще про шлях, який є визначальним у житті, бо завжди спонукає йти і долати виклики та перешкоди. І пісня "Дякую" - емоційно, зворушливо. Вона якщо не ламає суспільні стереотипи, то робить у стіні ворожнечі тріщини, які, я вірю, таки з часом її зруйнують....

На Форумі "Мистецтво творити майбутнє" було презентовано продукцію багатьох організацій: від паперових підручників, посібників, візуальних джерел і до цифрових технологій та забезпечення навчальних кабінетів. Приємно та відрадно, що у цьому калейдоскопі є видавництва "Літера", "Ранок", "Світич", з якими наш авторський колектив співпрацює.

Потім "Кава з авторами". Захід відбувався вперше, тому ще не завоював багатьох своїх прихильників. Було цікаво познайомитися з авторами інших підручників, обговорити перспективи розвитку, поділитися лайфхаками, презентувати концепції підручників.

Леся Юрчишин, знана педагогиня, вчителька історії та громадянської  освіти, представила майстерку з використання навчальних матеріалів, пов'язаних зі спогадами українських дітей про війну. Були розглянуті зміст та методики їх використання. Крім того, ведуча представила широкий спектр платформ, програм, проєктів, які можна використовувати або брати участь разом зі своїми вихованцями. Практико зорієнтовано... 

А потім було дві справді, як на мій погляд, круті зустрічі.... З психологинею Катериною Гольцберг та знаним педагогом і просто класним товаришем Артуром Пройдаковим. Про дітей, про методи та прийоми роботи з ними, про ставлення до освіти в цілому... Справді було пізнавально і практично.

І на завершення дня... Невимушене спілкування ведучих, безпосередньо, позитивно емоційно... Заряд енергією ще той))))



Так минув перший день Форуму. Він для мене був ефектичним і у пізнавальному, і в емоційному планах... Форум - це не стільки про стратегії, а тут я погоджуюся зі своїм товаришем - "безсмертним поні - 2020 року" Миколою Тарасюком: ".. у кожного своя мета... Для мене такі заходи - це натхнення. На мою думку, тут є можливість прокачати себе, щоб бути конкурентноспроможним у професійному плані..."

Другий день

Зустріч з фіналістами та переможцями національної премії у форматі "світового кафе", де вони ділилися з усіма бажаючими своїм досвідом участі у національній премії. 

Виступ ексголови Херсона Володимира Миколаєнка на Форумі нікого не залишив байдужим. Говорячи про свободу, колишній в'язень російських таборів, був максимально відвертим та глибоким, хоч це йому складно вдавалося. Голос тремтів, і сльози котилися по щоках. А мене пробирало до глибини душі. Про свободу, яку  складно зберегти у місцях неволі, але про внутнішніх світ, що допомагає це робити, про вибір, який зроблено, - це йти до кінця. І біль, і страждання - це не тільки про свободу, але й про гідність. Наскільки непросто її зберегти... Потім було інтерв'ю про українську ідентичність, яку провела Н.Мосейчук. Розповідь ексмера Херсона про те, як формували педагоги його ідентичність та цінності - це справді важливо. З огляду на те, що це робили педагоги УРСР.



Після завершення зал довго не відпускав Володимира Миколаєнка оплесками. Герой і Людина.

Наступний захід - ток-шоу про виховання дітей))) На ньому дві мами ділилися своїми лайфхаками... Голова ГС "Освіторія" Зоя Литвин та співачка Світлана Тарабарова. І про гаджети, і про правила, і про виклики... Багато було корисного, несподіваного і оптимістичного. А потім Світлана виконала "Я і ти"

І майстерклас нашого авторського колективу у складі докторки державного управління п. Олени Шиян, тренерки проєктів з профорієнтації п. А.Седоченко та мене щодо "Вибору як визначальної складової інтегрованого курсу "Здоров'я, безпека та добробут".



І дискусійна панель "Школа відміняється. Про вплив штучного інтелекту на освітній процес", де Н.Мосейчук сплкувалася з переможцями премії Р.Шаламовим, В. Дяковим, А.Пройдаковим, Л.Павлюк. Думки були цікавими і водночас різними.

Звичайно, хотілося б побувати ще на інших заходах, але не вдалося...

Дякую щиро команді ГС "Освіторія" та Зої Литвин, Анні Сидорук, Юрію Гайдученкові за можливість відвідати Форум, поділитися думками про майбутнє, досвідом викладання інтегрованого курсу "Здоров'я, безпека та добробут". 

Ще партнерам ГС "Освіторії": Winner Group Ukraine, EdPro.ua, Львівської міської ради, Coca-Cola HBC Ukraine, Early Starters International, БФ Разом для України, War Child, Видавництво "Літера ЛТД", Видавництво "Ранок", Хімлаборреактив, MTB банк, Фонд "МХП-Громаді", KredoBank Foundation, DECIDE, Львів відкритий для світу, RISE Ukraine, Ukraine Global Scholars, Slido, Enzym Group та Mr.SCRUBBER. А медіапартнерами фестивалю стали 1+1 media, ШоТам? – медіа позитивних новин та історій, і платформа «Твоє Місто».

До нових зустрічей.    



вівторок, 26 травня 2026 р.

ТЕСТ

 Код доступу 2867752

Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua




ЧОМУ ПРАВА ЛЮДИНИ Є ЦІННІСТЮ

 1. Прочитайте текст "Як відбувалося становлення прав людини" (с.239). 

1.1. Складіть план 

2. Прочитайте витяги з документів різних періодів. Що спільного у цих документах? Запиши.

Повідомте учням
Код доступу 4938760
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua




ОСВІТА, НАУКА, КУЛЬТУРА

Завдання 1. 
Прочитайте текст "Як розвивалася освіта й наука" (сторінки 188 - 190).
(3 бали) 1.1. Укладіть план. 
(3 бали) 1.2. "Так" або "ні". 
1. Українське населення перейняло освітні традиції від держав, до складу яких увійшло, забувши при цьому свої. (с. 188., 1 абзац)
2. Основою початкової освіти були церкви та монастирі (с. 188., 1 абзац).
3. Було у XV ст. багато книг з кириличним(слов'янським) алфавітом. (с. 188, 2 абзац)
4. Послідовність вивчення у школах була наступна: спочатку Псилтир, потім Часослов, а потім інші книги. (с. 188, 3 абзац).
5. Українська освіта відкривала можливості дітям навчатися у західноєвропейських університетах. (с. 188, 5 абзац). 
6. Перші книги кирилицею було надруковані у Кракові 1491 року Швайпольт Фіолем. (с. 188., 2 абзац).
Готуємося до НМТ
Луцький замок Любарта. Друга половина XIV – XV ст.


Хотинська фортеця ХІІІ - XVI ст.

Кам'янець-Подільська фортеця. ХIV - XVI ст. 

Замок Паланок. Мукачівський замок. XIV - XVII ст.

Генуезький фортеця. 1371 - 1469 ст.

Острозький замок в м. Острог

Костел святого Варфоломія в Дрогобичі. 1392 – XV ст
.


Вірменський собор у Львові. 1363 р.

Покровська церква в с. Сутківці


Дерев’яна церква Зішестя Святого Духа в Потеличі (1502)

Код доступу 8734321
Попросіть учнів використати цей код,
відкривши посилання
join.naurok.ua