ЗОРІ "ДАЛЕКОГО" / "НЕДАЛЕКОГО" МАЙБУТНЬОГО

Освітня система України завжди має свої "плюси" та "мінуси". Одним з "мінусів" є відсутність взаємодії державного органу, який відповідає за реалізацію освітньої політики, та органів місцевого самоврядування. 

Чим глибше ми заглиблюємося у новітнє майбутнє, тим стає зрозумілішим, що бідна освіта не може бути якісною. Адже держава, пропонуючи великі прожекти, автоматично самоусувається і визнає нездатність фінансово їх підтримати для успішної реалізації. 

Про що веду мову?.... Наскільки зможу пояснити, щоб було зрозумілим... 

Передпілотний проєкт, який таки непогано розрекламували на рівні МОН України та громадської організації SavED, що навчала представників 30 закладів освіти для упродовж попереднього року, починав буксувати, не розпочавшись. 

Питання про фінансування під час 2024-2025 н.р., коли були часті зустрічі з усіма, хто просував ці ідеї у практику, або замовчувалося, або ним просто нехтували. Принаймні складалося враження, що стосовно саме цього чи не найважливішого питання для нормального функціонування передпілотного закладу освіти, не дуже цікавило зацікавлених сторін. Оксюморон... 

Отож, проводячи у далеке плавання нову реформу профільної школи, "представники порту" забули забезпечити його фінансуванням... І тоді починаються "перші шторми", коли директорам таких закладів доводиться вести складні перемовини з органами місцевого самоврядування щодо фінансування варіативної складової навчального плану освітньої програми. І якщо цього року вдалося знайти компроміси, то, що чекає наступного року при подальшому скороченні фінансування освіти у громадах, доводиться тільки гадати. Таким чином, ми стоїмо перед складним питанням, наскільки стабільним буде фінансування профільної школи з огляду на можливості бюджету конкретної місцевої громади у час широкомаштабного вторгнення. Тобто це своєрідна лотерея або рулетка: вдасться чи не вдасться забезпечити фінансування варіативної складової навчального плану профільної школи на наступний навчальний рік. 

Тепер державне управління пішло далі, бо для потрапляння у пілот на 2026 рік необхідно (цитата): "Гарантійний лист має містити інформацію про зобов’язання проведення поточного та/або капітального ремонту (реконструкції) приміщення закладу та про введення в штат додаткової штатної одиниці соціального педагога або психолога, у посадових обов’язках якого будуть визначені завдання карʼєрного освітнього радництва із забезпеченням його оплати праці за рахунок коштів місцевого бюджету. Гарантійний лист підписує керівник відповідної місцевої ради, обласної держадміністрації (військової адміністрації) чи уповноважена особа". 

Не вирішивши питання з фінансуванням варіативної складової навчального плану, МОН України, рухаючись у правильному напрямку, пропонує ще збільшити фінансове навантаження на освітній бюджет місцевої громади,  запроваджуючи  відповідні штатні одиниці. 

Держава і далі продукує хороші, але не дуже реальні для реалізації ідеї, не думаючи про їх реалізацію на місцях. Освітня галузь України може стати на "шпагат" ("ножиці"). Це традиційно пострадянське формування викривленого інформаційного простору, у якому "нагорі" все буде "гаразд" і бравурні звіти МОН України та деяких громадських організацій для грантодавців та міжнародної освітньої спільноти будуть оптимістичні та перспективні. І реальність, яка буде свідчити про подальший занепад освітньої галузі на місцях через "банальне і таке важливе питання" - відсутність достатнього фінансування.

У такому фінансовому поліголоссі варто нагадати, що для педагогів 1-4-х класів держава запроваджувала 20% надбавку до зарплати для успішної реалізації НУШ, для педагогів 5-9 класів - це залишилося рожевою мрією, а для педагогів, які з 2027 року будуть працювати в академічних ліцеях, - перспектива великого сонця, яке так і залишиться недоступним. 

Тому щасливого плавання корабля профільної освіти НУШ у бурхливому морі недо.... (недорозуміння, недофінансування, недомовлення) Хто хоче додати своє НЕДО - запрошую до слова... 

НОВЕ - ПО-НОВОМУ. ВЧИТЕЛЬ, РЕФОРМА, МАЙБУТНЄ...

 Чемеровецька громада запросила мене бути спікером на заході, який організований за сприяння депутатки Хмельницької обласної ради Уляни Ткаченка. Начальниця відділу Ірина Брилко окреслила предмет розмови і зазначила, що сучасна середня освіта, перебуваючи у реформі - стані змін, зазнає трансформацій, проаналізувавши систему освіти Чемеровецької громади. У ній чітко наполегливо, систематично проводиться ефективне управління освітніми закладами. 

Учасники вшанували пам'ять Героїв російсько-української війни хвилиною мовчання. 

І сприяє цьому голова громади Олександр Собань, вчитель колишній голова Гусятинської РДА, директор школи. Він чітко розуміє, що кошти у громаді повинні використовуватися ефективно, щоб діти отримали якісну освіту. З 25 шкіл у громаді залишилося 13. І процес удосконалення логістики, налагодження ефективної діяльності педагогічних колективів продовжується. Але, не зважаючи на зменшення кількості навчальних закладів, якість середньої освіти підвищується. Предметно, детально, аргументовано та правдиво про необхідність реформування старшої школи мали розмову сьогодні у Чемеровецькій громаді, що на Хмельниччині.

Пані Уляна Ткаченко, голова громадм Олександр Собань, начальниця відділу Ірина Брилко окреслили ті виклики та шляхи їх подолання. Приємно, що спікером був Олег Фасоля, який впевнено і натхнено пропагує ефективність формування системи ліцеїв - профільної школи. Реформа профільної школи - це не раптовий процес, а поступовий і потребує вдумливого підходу і проведення пілотування для напрацювання ефективної реалізації ідей НУШ.

Напрацювання екпертів SALAR International.org.ua щодо реформи старшої школи є затребуваними у громадах й територіях, що є свідченням їх практичності, реальності та дієвості. Лише у контактах на місцевому рівні ми можемо сформувати візію освітніх змін задля дитини та її успішного майбутнього.

Дякую за можливість донести важливі меседжі педагогам щодо успішного шляху кожного, натхнення і Божої опіки та ласки, світла та руху уперед.

ЕМПАТІЯ

 

ІДЕНТИЧНІСТЬ УКРАЇНЦІВ

ТРИВАЛА ВІЙНА - СЦЕНАРІЙ ПУТІНА? Хто його замінить? ВІЙНА ПОВТОРИТЬСЯ Інтерв'ю з ПОРТНИКОВИМ! (53 хв. 4с)

 

СМЕРТЬ НА ВУЛИЦІ ОСВІТИ. ФАНТАСМАГОРІЯ.

Було сумно... Над закладом освіти у ролі лікаря, який, напевне, був паталогоанатомом, схилився відділ освіти і мовив: "Ти тільки тримайся. Адже ти зможеш вижити!"  

"А ми поможемо, справді поможемо Тобі вмерти! Правда, це буде не відразу.... Це буде поступово. Адже раптова смерть, то було б для Тебе справжнім благом". Ми будемо Тобі перекривати кисень. І дарма, що у Твоєму закладі здобувачі освіти досягають висот і підкорюють нові вершини вже багато років. Нам це не важливо. Але важливе інше, що Ти допомагаєш, бо маєш багато здобувачів освіти, надавати соціальну допомогу колегам, які теж хочуть вижити. І за Твій кошт ми це робимо. Нам Тебе не жаль, та чого жаліти. Хоч може в глибині душі все-таки думаємо, багато дітей у Тебе - це добре. Адже не треба думати про те, як фінансувати інші школи. 

Так, ми такі менеджери, які виховані на "класних" традиціях покоління комсомольців. Це означає, що ми не вміємо ні рахувати гроші, які виділяються державою на освіту в громаді, не вміємо заробляти гроші для розвитку освіти. Але ми навчені тримати заклад освіти в тілі, і час від часу відкривати кисневий апарат, аби у конвульсіях ваш заклад подавав ознаки життя чи смерті...." 

Було сумно та безнадійно. Патерналізм та зрівняйлівка рулить. Джордж Орвелл з "Колгоспом тварин" стає взірцевим у розумінні чи нерозумінні абсурдності навколишньої дійсності чи фантасмагорії. І це все підноситься, як недопустити дискримінації інших педагогів. 

Вбивсто на вулиці Освіти.

Ти тримайся! Тримайся вірою і надією... Власне, як завжди. Ти підеш у небуття, а ми на Твоїй могилі, будемо згадувати хоча б раз в рік, яким класним Ти  був - наш дорогий чи не дуже дорогий заклад освіти... 

Нам не треба таких закладів. Ми не хочемо та не будемо Тебе розвивати, бо Ти дуже високо злетів. І це не дуже нам потрібно. Адже Твій приклад - це приклад сучасного розуміння розвитку освіти. А ми і надалі хочемо залишатится у світі печерних ілюзій та стеретипів минулого. Так, ми ніколи не будемо модернізуватися у суті своїй, бо нам краще залишатися "совковими". Це наше кредо, яке заховане за світлинами яскравими, барвистими, феєричними у соціальних мережах, бо справжню сутність не можна демонструвати плебсу. Бо коли це відбудеться, то плебс перелякається чи обуреться, чи ... 

А сьогодні пролунали для вашого закладу перші звуки похоронного маршу. Ви тримайтеся... Боляче не буде.... Але це буде скоро... Не знаємо, чи дуже скоро, але прийде... Цікаво, а що напишемо на вінках, які ляжуть на двері будівлі, де ви працювали... 

Життя продовжується. І, може смерть, це пошук відповідей не на питання лікаря, бо він не дуже добре вчився у медичному вищому навчальному закладі, а самого учасника освітнього процесу. Хоч кого це зараз цікавить... Все не на часі.  

БІЛЯ РОЗБИТОГО КОРИТА. СЕРІЯ 1.

Оцінювання у 5 класі Нової української школи є викликом для всієї освітньої системи. І справа не тільки у тому, що більше двох років навчання в початковій школі відбулося у різних форматах. Вони не давали їх системно вирішувати, але й у тому, що відсутній системний підхід у реалізації цього питання. Будь-які рекомендації, які пропонують інституції від освіти, носять спонтанний характер і відсутній зв’язок між нормативно-правовими документами, які регулюють дане питання.

Проблема полягає у відсутности між педагогічною спільнотою та освітньою бюрократією пошуку оптимальних критеріїв оцінювання, як кількости, так і доцільности/зрозумілости безпосереднім виконавцям. По-друге, така ситуація посилюється тим, що значна частина вчителів початкових класів підійшла до оцінювання результатів навчання формально. І це відбулося не стільки через те, що вони не хотіли оцінювати, як те, що вони фізично не могли оцінювати велику кількість учнів у своєму класі і у такому форматі – значної кількости критеріїв «на око».  Яким чином покращити ситуацію? – запитаєте ви. Якщо це стосується галузей математичної, мовно-літературної, природничої, громадянської та історичної, то найпростіший вихід: створити уніфіковані завдання на взірець PISA. Хто це повинен розробити? Напевне Академія педагогічних наук України, як наукова інституція, або Інститут модернізації змісту освіти, або Український центр оцінювання якости освіти  - це сфера їх компетентности. Таким чином, буде взаємозв’язок педагогічної, психологічної науки з практиками. Механім простий.

Крок перший. Розробляються демонстраційні завдання до загальних та конкретних очікуватих результатів, прописаних у Державному стандарті базової середньої освіти .

Крок другий. Проведення апробації.

Крок третій. Створення платформи та розміщення демонстраційного тесту. Разом з ним подається алгоритм розробки завдань для педагогів або розробляється та завантажується база даних.

Крок четвертий. Надається доступ педагогам, здобувачам освіти для роботи з завданнями. На сьогоднішній день створена платформа PISA Ukraina і я на ній зареєструвався як вчитель, але там не знайшов жодного прикладу тестів з PISA чи алгоритму/параметрів їх створення. Зате пропонують педагогу створити. Можливо, ще наповнять цей цікавий сайт))) І тоді стандартизовані завдання – зауважую – «завдання», а не «тести» даватимуть змогу і підготуватися дітям до них, і педагогам нарешті зрозуміти, що від них хочуть у процесі оцінювання.

СЮРРЕАЛІЗМ-2

 Вміння сказати про ніщо - велике вміння. Вміння говорити без конкретики - велике вміння. Такі вміння можна по-різному називати, але, вони, наче джин з пляшки, "гуляють по світові" і приносять в голови тих, хто думає, роздуми. 

Олексій Данилов, секретар РНБО України в прямому ефірі на "Великий Львів", відповідаючи на питання про підготовку північного напрямку на кордоні з білорусією, зазначив, що очікує, що нація вся, як у перші дні та місяці війни стане на захист північних рубежів України. Перші дні війни справді засвідчили як високий рівень патріотизму, коли з коктейлями Молотова виходили представники територіальної оборони на танки, коли мешканці населених пунктів кидалися голіруч під техніку рашистів, так і хтось і чомусь на рівні державного управління виявився не дуже готовим до такого перебігу  подій. Минуло більше 8 місяців, а представник української влади і далі на офіційному рівні пропонує кожному громадянину України здійснювати те, що робилинаші співвітчизники напочатку війни - широкомасштабного вторгнення і жодним слово про хоч якийсь план підготовки до вторгнення зі сторони білорусі.

У цій же програмі експерт зазначав, що стратегічними об'єктами є атомні електростанції - Рівненська та Хмельницька. І знову - реакції на рівні стратегії, про конкретику не можна говорити з питань безпеки - немає. Тобто, у випадку заходу військових підрозділів зі сторони білорусі ми будемо мати приблизно теж, що в Енергодарі. 

Начальник підготовки зенітно-ракетних військ України Денис Смажний в коментарі The Washington Post зазначив, що "Нам потрібно замінити наші старі системи, тому що вони просто не зможуть впоратися з цими загрозами найближчим часом. А у нас закінчуються ракети". Що це? Своєрідний тиск на західних союзників з метою прискорити постачання сучасних ППО? Чи це правда і для пересічних громадян України сигнал про те, що незабаром те, що падає на населені пункти зі сторони агресора, не буде чим збивати. Чи може те та інше разом взяті?

І про український військово-промисловий комплекс. Вісім місяців війни, а ... Державне управління і далі просить, вимагає зброю від західних союзників. А що ж самі за ці місяці зробили в середині країни для підвищення її обороноздатности. Не чути. Принаймні зараз. 

Конкретні речі завжди необхідні в інформаційному просторі. Вони набагато спрощують комунікацію державного управління з суспільством. Хоч в сучасному інформаційному просторі білььше неправди і суджень, аніж фактів. І, як говорив У. Черчілль, "брехня встигає обійти пів світу, поки правді одягає штани... " Але саме НЕ.... приводить до змін суспільних настроїв, адже НЕПРАВДА можлива в певних дозах, коли перебір, то це викликає дещо інші емоції та враження, аніж позитивне сприйняття. 

ПРО ФОРМИ ЗДОБУТТЯ ОСВІТИ У 2022 - 2023 Н.Р.

 Ефект Даннінга-Крюгера спрацював. Хто не має повноти інформації, той може робити хибні висновки.

Дякую за запрошення начальнику відділу освіти Заліщицької міської ради Надії Підгребі, яка пояснила мету запропонованого опитування, аргументувала і дала відповідь на частину питань із запропонованиху цьому пості.

Вони стосувалися насамперед, як приклад, організації фінансування харчування учнів, підвезення дітей до опорних шкіл, придбання паливно-мастильних матеріалів. Вони потребують проведення тендерів. Ідеальних рішень не існує, а тому баланс під час їх прийняття має бути зрозумілим усіх сторонам.

Зустріч відбулася у конструктивній невимушеній обстановці, де був обмін з нагальних питань початку навчального року, вирішення яких потребує спільних зусиль усіх учасників освітнього процесу, управління освітою та громади/суспільства.

Отож, комунікація вчасна і конструктивна завжди сприяє зняттю соціальної напруги та налагодженню діалогу у непрості часи війни.

Як в українській системі освіти формується база даних щодо того чи іншого статистичного питання?

По вертикалі. Отже, заклад освіти заповнює форми, потім відділи узагальнюють, потім департаменти узагальнюють. Потім оті результати узагальнюються на рівні міністерства і є якесь приблизне розуміння динаміки того чиіншого процесу освітньої системи.

"В закладах освіти Києва проводять опитування серед батьків, чи готові вони з 1 вересня відвести дітей до школи на очне навчання. 70 відсотків опитаних обрали навчання офлайн.

Про це повідомила директорка Департаменту освіти і науки КМДА Олена Фіданян".

Як проводилося опитування? Хто його організовував? Де узагальнені результати опитування? Які питання були в опитуванні? Ці питання не мають відповіді або принаймні вони не публічні

Але "хвиля" запустилася по всій державі. Ну, може не по всій, але спробую розповісти про наш регіон. Нижче дивіться скріни.

Перше, голова військової адміністрації розмістив інформацію про опитування батьків щодо навчання дітей у 2022-2023 н.р.

У ньому три питання: офлай, онлайн, мережеве навчання (без пояснення, що це таке і як воно здійснюється)

Друге, відділ освіти розміщає на своїй сторінці опитування батьків про форму навчання, яке містить більше питань

Третє, заклад освіти розміщає на своєму сайті опитування для батьків про організацію форм освітнього процесу у закладі.

Четверте, освітній омбудсмен пропонує батькам, вчителям, здобувачам освіти пройти опитування щодо проблем освітнього процесу.

Питання:

Навіщо чотири опитування?

Це, припускаємо, некомпетентність вертикалі освітнього менеджменту і відсутність стратегічного прогнозування?

Чи може можливість маніпулювати результатами, як у часи виборів?

І всі виявляться правими, бо у всіх на руках будуть "свої" дані. Чи це чергова недовіра управління освітою до освітніх закладів? І вирішили перестрахуватися?

Друге, якому опитуванню довіряти?

Третє, яке опитування буде найбільш важливим? На мою думку, опитування закладу освіти, бо саме заклад освіти буде формувати та організовувати освітній процес.

Четверте, чи не найключовіше питання: скільки батьків пройдуть усі чотири опитування? Відповідь - за вами.

Адже, якщо заклад освіти пояснює навіщо він це проводить, то мета інших опитувань - ?

А як, - запитаєте, - можна було б?

Знизу. Рекомендувати упродовж декади закладам освіти організувати, узагальними та подати у відділи інформацію про кількість учнів - можна у розрізі паралелей - інформацію, які форми освітнього процесу на початок 2022-2023 н.р. обрали батьки. І так по вертикалі зробити узагальнені дані.

НАША ПРОБЛЕМА - БЕЗПЕКА У НАШИХ РУКАХ / РУКАХ КОЖНОГО З НАС

 Питання безпеки людини першочергове, адже саме людина – найвища соціальна цінність, – переконаний Василь Дяків, переможець Global Teacher Prize Ukraine 2020. У своєму блозі педагог розмірковує над гарантіями безпеки для учасників освітнього процесу як у великих містах, які постійно «під прицілом ворога», так і в маленьких селищах, в які окупанти навряд чи запускатимуть ракети. А ще пропонує нестандартне рішення, яке допоможе не перекладати відповідальність за життя дитини виключно на вчителів і керівників закладу освіти, якщо школу все-таки спіткає «приліт».

 3 безпекові ситуації у школах з 1 вересня: а у вас відповідь є?

У підготовці до нового 2022-2023 навчального року багато розмов про облаштування тимчасових укриттів чи бомбосховищ у закладах освіти. Суспільство підіграє державі, акцентуючи увагу саме на цьому елементі безпеки шкіл і дитячих садочків.

Звичайно, ми отримаємо стандартну відписку МОН про те, що організація освітнього процесу залежатиме від безпекової ситуації в регіоні та напряму стосуватиметься «автономії закладу освіти».

Але проблема у тому, що йдеться не про одиничний випадок, а про загальну стійку тенденцію. Тому міністерство, беззаперечно, зобов’язане надати якомога конкретніші роз’яснення, а не щось на кшталт «дитина повинна знаходитися в безпеці». На жаль, українська бюрократія за 30 років так і не навчилася писати конкретні вимоги.

Нижче я запропоную на розсуд читача ситуації, що стосуються виключно «помаранчевої» (території з помірною кількістю ракетних ударів) та «зеленої» (низькою вірогідністю ракетних ударів) зон. У даному контексті ми не будемо розглядати «червону» зону – там, де ведуться активні бойові дії та прифронтову зону й «чорну» зону – ТОТ.

Дитина йде від дому до школи. Повітряна тривога.

• Як діяти дитині?

• Хто у цей проміжок часу – дорога від дому до школи, відповідає за життя і здоров’я неповнолітньої дитини?

• У випадку трагедії у такій ситуації, хто буде нести відповідальність? Батьки, які дозволили дитині йти до школи? Чи заклад освіти?

Дитина прийшла у заклад освіти за 30 хвилин – 1 годину до початку занять. Повітряна тривога.

• Хто відповідатиме за цю дитину у цей період?

• Як діяти дитині у цьому випадку?

• Хто буде нести відповідальність у випадку трагедії?

Перерва. Дитина вийшла за межі території закладу освіти. Повітряна тривога.

• Що робити педагогові, який має відповідати за цю конкретну дитину?

• Хто буде нести відповідальність у випадку трагедії з цією дитиною?

Тепер правовий аспект. У тому випадку, якщо батьки, які втратили дитину (гіпотетична ситуація), що навчалася офлайн у закладі освіти, подадуть у суд на державу (читайте: «заклад освіти, директора, педагога»), як держава може захистити вчителя?

Розмірковую над способом вирішення даних питань. І на думку спадає електронний браслет для неповнолітніх, який запрограмований на один із смартфонів батьків: щойно дитина залишає територію закладу освіти, гаджет повідомляє їм про це.

І тоді не педагог, який має у цей момент 30 дітей і веде їх у бомбосховище, а саме батьки повинні нести відповідальність за сина чи доньку. До слова, педагог, який на перерві буде супроводжувати дітей у сховище – не обов’язково класний керівник. Тому він в принципі не буде знати, яка кількість дітей у класі та хто відсутній. Це людський фактор, який точно даватиме збій і знову демонструватиме «безвідповідальність конкретної дитини», яка не дотримується правил воєнного стану.

І ще один важливий момент. Наскільки торгівельні заклади дотримуються правил свого закриття під час повітряної тривоги та як на це реагує поліція? Адже, коли неповнолітня дитина прийшла у магазин під час перерви і лунає повітряна тривога – які дії магазину, дитини? Кожен моделює рішення самостійно. Хоча вже повинна бути загальний алгоритм дій у цьому випадку.

 Безпека освітнього процесу в маленьких містах, селах і смт

А тепер уявімо, що очний освітній процес починається наживо в маленьких містечкових, селищних, сільських закладах освіти, які перебувають у відносній безпеці. Але і на ці території поширюються повітряні тривоги. Перше банальне питання: чи почують учасники сигнал? Це взагалі чия сфера відповідальності – влади чи громади?

Друге питання: якими мають бути подальші дії учасників освітнього процесу, у яких за документами є «укриття», а реально – «воно не дуже є». Тепер варіанти:

Перший варіант

Якщо дотримуватися правил, то всі повинні перейти туди, що називається укриттям, і перебувати там до завершення повітряної тривоги.

Другий варіант

Педагоги і далі проводять уроки, бо «до нас не прилетить», або «у нас таке «укриття», що не порятує».

Третій варіант

Педагоги скажуть дітям йти додому, бо не знати, коли закінчиться повітряна тривога.

Який же варіант обере конкретний заклад освіти у малих містечках, селищах, селах у випадку повітряної тривоги? Можуть бути і певні непорозуміння, бо бачення людей розбігатимуться.

Про логіку батьків, які виступають тільки за очне навчання

І тепер про частину батьків, які наполегливо, мов би мантру, говорять, що «немає з ким залишити дитину», бо всі на роботі, а «дитині треба спілкуватися, бо тільки у школі формують навички комунікації». Може, перший аргумент, і має сенс. Але який відсоток таких сімей? Ніхто не знає, і ніхто не хоче знати. Хоча логіка війни з її ослаблою економікою, вимушеними переселенцями, покинутими домівками та безробіттям може давати зворотнє розуміння.

На мою думку, МОН варто було б запропонувати батькам варіанти, алгоритми й механізми, які є:

• зрозумілими;

• нескладними;

• визначають відповідальність сторін;

Поки що конкретики у відповідях на ці запитання мало.

Та й складається суб’єктивне враження, що для частини батьків їхня власна дитина – мовби «непід’ємний тягар», з яким батьки не знають, як дати раду. Тобто, батькам важко нести відповідальність за власних дітей. І вони докладають усі зусилля, щоб «тягар» впав на плечі інших. Адже просто не знають, що робити з дітьми вдома. І ніхто їм зрозуміло не підкаже. Але щойно в закладах освіти, куди вони «здадуть» дитину, стануться прильоти і жертви – згайдайте ці слова: звинуватять у першу чергу тих, кому передали «найдорожче» – власну дитину.

ПОШУК СЕНСІВ. НАЦІЯ, НАЦІОНАЛІЗМ, НАЦИЗМ... ЯРОСЛАВ ГРИЦАК

 Пошук простих відповідей на непрості питання є априорі тупиковий. Адже, коли людина, здається, ось-ось знаходить, на її думку, правильну відповідь, з'являються незалежні від неї обставини, які тільки поглиблюють кризу. І тоді необхідно повертатися до точки витоку, тобто початку. 

Так само з нацією, націоналізмом та нацизмом... Все ніби просте, але яке не можна помацати, та  водночас, яке визначає весь поступ людства у ХІХ - ХХІ столітті.

Слухаємо, насолоджуємося ставимо питання і пробуємо давати на них відповіді. 

ТИЖДЕНЬ ТА ТИЖДЕНЬ...

 Навчальний рік наближається до завершення. Дедалі частіше говорять про п'ятикласників, які вже у 2022 -2023 н.р. будуть навчатися, реалізовуючи концепти Нової Української Школи (НУШ). Паралельно проводиться організаційно-методична робота з продовження науково-педагогічного проєкту "Інтелект України". Тому події, які пов'язані з цими питаннями майбутнього, відбулися в межах діяльности Центру професійного розвитку педагогічних працівників Заліщицької ОТГ.  17 травня 2022 року відбулася онлайн-зустріч з вчителями історії. На ній вчителі Ірина Яцків, Наталія Гуцуляк, Василь Дяків ознайомили з модельними навчальними програмами для учнів 5-х класів у громадянській та історичній галузі та підручниками. Захід проходив напередодні вибору педагогами підручників для 5-х класів. 

Багатостраждальний експеримент регіонального рівня "Екошкола" відбув свій черговий номер. Сам проєкт корисний та перспективний, враховуючи напрям його реалізації. Але науковий супровід міг би бути кращим, а дивіденди закладів освіти, які його реалізують, вагомішими та відчутнішими. Хоч, може, я чогось і не розумію... Принаймні все у реалізації цього проєкту і далі грунтується на ентузіазмі педагогів та адміністрації шкіл-учасників. А це таки річ вичерпна. Науковий супровід виглядає як постійна пропагандистсько-агітаційна складова: "Давайте! Ви повинні! Ви зможете!" А при постановці конкретних питань з конретними результатами відповідей науковий супровід або демагогічно подає тираду, яка не несе будь-якої практичної складової, або сором'язливо відводить погляд вбік чи вниз. Але заклади освіти працюють і черговий захід тому підтвердження. Зроблено багато в опорній школі м. Почаїв. Є чому повчитися, прикладено значних зусиль й адміністрації, й педагогічного та учнівського колективів, і батьків для реалізації завдань проєкту. Це радує. І за це ніякого стимулу. Це засмучує. Особливо у час війни та кризи. 

Пводовження історичної епопеї... Одна велика та визначна бюрократка з ІМЗО, яка ні за що не відповідає, і водночас приймає доленосні рішення стосовно майбутнього модельних навчальних програм, кинула геніальні фразу на питання нашого авторського колективу: "А де концепція шкільної історичної освіти?" - "Вам необхідно - ви й пишіть!"

Тепер інша бюрократка, вже в кабінетах МОН України, дивлячись на кон'юктуру та сучасні реалії, запропоновувала авторському колективу розробити проєкт концепцію шкільної історичної освіти. Таким чином, розпочалася робота. Вона є важливою з огляду на розуміння місця та значення історії в освітньому процесі. Зрештою, вона окреслює загальні параметри побудови і модельних навчальних програм з історії і підхід для розробки майбутніх підручників, посібників  з історії. 

Тому в Львівській ОДА було презентовано загальні підходи до укладання концепції шкільної історичної науки для вчителів, гауковців, управлінців. 

Основні пункти:

Історію України вивчати інтегровано у контексті розвитку європейської цивілізації

Запровадити концентрично-проблемне вивчення історії з урахуванням та визначенням основних подій, процесів, явищ тощо.   

Вивчати повний курс історії у базовій школі з 10 класом профільної школи.

Дозволити різноманітність змістових процесів вивчення історії у профільній школі. 

Історичний зміст - це насамперед матеріал для формування та розуміння розвитку громадянськости та громадянських компетентностей суспільства. 

Паралельно мали нагоду опрацювати наве калентарно-тематичне планування для всеукраїнського науково-педагогічного проєкту "Інтелект України" для 5 класу, де на вивчення вступу до історії відводиться у 2022-2023 н.р. 1,5 год. 

  

 

ЯРОСЛАВ ГРИЦАК. УРОКИ ІСТОРІЇ.

 

ПОШУКИ ЄВРОПЕЙСЬКОСТИ... ВИКЛИКИ НОВІТНЬОГО ЧАСУ...

Лід рушив, панове присяжні, засідання продовжується, - так Остап Бендер дав характеристику процесу. 

Що це означає? 

Україна виводить "стару Європу" з зони комфорту. Швидкими темпами, наполегливо, настирливо. Великі європейські держави перебувають у політичному нокдауні. Їх парадигма міжнародних відносин тріщить може перетворитися у глибокі розломи. Традиції міжнародних відносин завжди спонукали їх погляд зупинятись на "великому ведмедеві" на сході Європи, якого, вони чомусь постійно вірили, вдасться приручити. А "великий ведмідь"  у відповідь постійно дипломатично знущався з них, підсуваючи то політичні проєкти, які фінансував, то пробував запустити елементи гібридної війни: інформаційної, політичної, економічної, культурної і посміхався, коли у системі демократичних традицій виникали розломи. 

Але західні політики, великих європейських держав  нітились у такому випадку - це ж вибір громадян - і чекали наступних виборів... І тут раптом виник гравець, який поставив, в уяві європейського політикуму все з ніг на голову. Виявляється Україна, яка тривалий час була об'єктом міжнародного права, розмінною монетою у архітектурі дипломатичних  відносин між Заходом та рф, доводить, що має право і, важливо, хоче бути політичним суб'єктом і вирішувати як мінімум власні цілі, пов'язані з захистом власного суверенітету та цілісности. З іншого боку, Україна показала вразливі місця пнх, його політики та викрила справжні його цілі: повернення сфер безпосередньої та ближчої  сфер. І "м'яка західноєвропейська дипломатія" була у шоці, що сила Збройних Сил України більш дохідливо пояснює пнх його місце. І сила зброї - це те, що поволі, але таки його витвережує, хоч до повноцінного "лікування" необхідні дві речі: санкції (і ще раз санкції) і нова наступальна зброя...

Фактично в архітектурі дипломатичних відносин можна досить умовно, але розглядати дві партії: війни та миру. Наприклад, Жозеп Боррель - Високий представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і полтики безпеки говорить про повну перемогу рашизму і пнх. Теж говорять представники США на чолі з Державним секретарем держдепартаменту Ентоні Блінкеном, політикумом Польщі, Литви, Естонії, прем'є-міністром Великої Британії Борисом. Це ті політики, які мають аргументи так вважати: максимально ослабити рф та режим пнх і тим самим привести Україну до перемоги.

Інші - починають, чи власне, продовжують "шукати вирішення питання у дипломатичній площині". Останні заяви Президента Франції, щодо створення, якогось альтернативного ЄС утворення і тривалому процесу вступу України до ЄС. І "дивний план" мирного урегулювання російсько-української війни від прем'єр-міністра Італії, у якому йдеться про Україну, але Україну ніхто не запитав. І обережні заяви канцлера О.Шольца про недопущення переривання пошуку миру переговорним процесом. І прем'єр Угорщини Віктор Орбан, який фактично, став  економічним заручником пнх, посадивши національну економіку на російську газову голку. Це окремі елементи цілісного пазлу, який називається криза демократичних цінностей. Кожен  з вище зазначених політиків часто користується набором власних аргументів, як внутрішніх, так і зовнішніх для озвучення таких позицій. Це і відвертий популізм і лобізм пнх у Європі - це про В.Орбана, це розрив дипломатичної свідомости у питанні появи ного суб'єкта міжнародних відносин потенційно сильнішого за рф. Це і побоювання соціального тиску всередині держави у випадку запровадження санкцій, пов'язаних з постачанням російських енергоносіїв. Це і побоювання втрати частини міжнародного авторитету через  активну зовнішню політику інших держав. Це стосується Франції та Німеччини, які побоюються посилення впливу Великої Британії і фактично пропозиція про альтернативний союз, де буде і Велика Британія, - це прямий натяк на це...

Світ після Другої світової війни не мав тривалих війн у Єропі. "Довга" війна лякає стареньку Європу, і вона готова "умиротворювати політику агресора", щоб була бодай якась рівновага. Але при цьому зневажає ключові цінности нації та суверенної держави: територіальна цілісність та непорушність кордонів. Це стосується насамперед України у російсько-українській війні. Хоч може бути і ще один концепт - домовлятися рівний з рівним. Тобто всі держави, які ведуть перемовини, мають апріори визнавати міжнародний концепт цінностей і ним послуговуватися. Тобто цивілізована держава веде з цивілізованою державою цивілізовано перемовини. Але... ця парадигма не може бути використана, коли одна сторона - держава з цивілізації, а інша - орда варварів. Тоді принципи не діють. 

Проводячи історичні паралелі, можна порівняти дипломатичні кульбіти європейських держав з рф, хоч вони і образяться, зі скіфами. Коли дикунське, варварське плем'я було загрозою цивілізованому світові своєю жорстокістю, люттю та цинізмом, не визнанням законів цивілізації. Їх основний аргумент був зброя та кіннота, яка кількісно переважала будь-яке цивілізаційне військо. І скіфи розуміли мову сили... І через століття - два вони "були приручені" і стали мати  елементи ознак цивілізаційного мислення. Тобто  цивілізація їх "виховувала". Якщо подивитися на бажання рф панувати над всім світом у різний спосіб, то яскравість діяльності петра І є відправною точкою. 1722 рік. Організація імперії ординського, варварського типу.... І пройшло триста років, але "приручити варварів" не вдається. Однією з причин стала участь у переможній коаліції у роки Другої світової війні, коли "переможців не судять" і умиротворення союзниками СРСР, які дозволили створити їй блок держав національної демократії у Центральній та Східній Європі. Це дало змогу керівництву СРСР упевнитися  у своїй вседозволености і неосяжности у стосунках з демократичним світом.

Світові політологи та соціологи часто трактують Мюнхенську угоду як елемент політики умиротворення агресора. Але, якщо 1938 рік умиротворював апетити нацистської Німеччини, то у 1945 році  термін "умиротворювати"  союзника по антигітлерівській коаліції нікому не спадало на думку. 

Хоч прозорливість, а тоді політично романтична утопія ідеологів ОУН, у майбутньому початку  Третьої війни між країнами демократії та СРСР таки вражає. Вже тоді керівники ОУН та УПА, бачачи цивілізаційні відмінности між ними, прогнозували єдиний спосіб розв'язання цього питання - війна. Ялтинська та Подстамська конференції 1945  років - це процес компромісів, які знову не враховували не межі держав. Тут принцип спрацьовував. Визнаємо кордони без історичних взаємних звинувачень. Для переможених - це примус, для переможців - це перспектива розширити свої території. Ні, тут закладася міна сповільненої дії, яка пройшовши крізь "холодну війну", політику нового мислення періоду перебудови, трансформаційних уявлень щодо побудови незалежности для держав колишнього соціалістичного табору, вибухнула війною, в основі якої лежить різна ментальність і світосприйняття.

Війна на виснаження - перевірка демократії на силу. 

  

РЕФЛЕКСІЯ.

 Йде 78 день війни. Для нас, українців, уже 78, а для світу. А світ у своєму багатоголоссі говорить різними мовами цінностей. На зустрічі з О.Шольцем новий старий Президент Франції Е.Макрон розпочинає плести інтриги стосовно членства України в Європейському Союзі.

Західноєвропейські політики економічно сильних держав - гравців світового масштабу такими діями вперто і наполегливо продукують ідею "здачі України" у "пазурі рф". Що це є і чому це відбувається? Питання багатогранне і кожен аргумент стосовно членства України у ЄС та НАТО має право на існування. Починаючи від психотравм, які отримала кожна нація - і німецька, і французька після знайомства з "російськими асвабадітелями". Коли їх суспільства познайомилися уповні з "культурою загарбників" - насильствами, репресіями, гвалтуваннями. Але польське суспільство, отримавши не менше, якщо не більше насильства від рф, консолідуються і адекватно сприймають геополітичні наміри рф стосовно просування "русского міра". 

Теза друга. Тут невіра в Україну. Все-таки Україна здасться і однаково перейде під вплив "русского міра". Що є глибоко помилковим та цинічним поглядом на Україну.

Теза третя. Історична дипломатична традиція періоду Української національно-демократичної революції 1917 -1921 років, коли Франція бачила "єдину та неподільну рф" без "різних дрібних держав". І тому активно допомагала білогвардійському рухові, нехтуючи правом української нації на самовизначення. Ідеї, яку проголошували і Президент США В. Вільсон, і лідер більшовиків росії В.Лєнін. Тобто французькі політики залишилися жити підходами початку ХХ ст. - сторічної давнини. І в цьому вони схожі з політикою пнх* щодо нав'язливої ідеї відновлення "безмежного русского міра" у межах, які він сам собі уявив. 

Теза четверта і п'ята. Чисто "шкурна". Вибори минули. Війна російсько-українська продовжується. На риториці "допомоги Україні" таки переміг М.Ле Пен. І достатньо... Адже не цінности європейські є визначальними, а власні національні. Адже будь-які економічні санкції теж приведуть до зниження рівня добробуту французів. А жити на дешевому рашинському газі - це так добре і зручно, і виходити з меж комфорту не потрібно... 

Теза шоста. Сильні граців ЄС: і Німеччина, і Франція ні не побоюються, а бояться України. Адже це не Сербія, Хорватія чи інші маленькі держави, які не впливають на великі геополітичні рішення великих європейських держав. Україна доводить свою суб'єктність зі зброєю в руках, боронячи європейські цінності і виборюючи право на існування. І ця суб'єктність дуже не подобається великим державам ЄС, адже треба переформатовувати підходи щодо вирішення світових викликів сучасности. Змінювати політичне мислення відповідно до швидкоплинного світу. 

Українцям, кожному з нас, треба усвідомити реальність. Так, від європейського вибору України ні в якому разі не потрібно відмовлятися і ми точно не будемо відмовлятися. Утверджувати його  силою зброї та єдности нації, успішним економічним баченням крізь призму "плана відбудови України", але бути реалістами. Наше покоління не побачить нашого членства в ЄС і в НАТО. Звичайно, можливо це передчасний висновок, можливо все зміниться, як і трапляється у світовій політиці. Але... Не зачаровуємося, щоб потім не розчаровуватись. Найсильніші друзі - США та Велика Британія - не є членами ЄС, а це означає, що їх тези щодо членства України в ЄС та НАТО - це чергові декларації, які не можна напряму реалізувати України. Допомога на політичному рівні безсумніву від цих держав є, але вон не мають голосу в ЄС. Так, наші парнери - Польща, країни Балтії.... І... А далі - це своєрідне "політичне кон'юнктурне  болото", яке не має чіткої позиції щодо нашої української не перспективи, а реальности. Дипломатична битва за наш статус "кандидата в ЄС" ще поереду. Як і процес вступу Швеції та Фінляндії в НАТО. Це процеси рівнозначні...  І дзвіночки, які пролунали три тижні від прем'єра Австрії, що не потрібно поспішати з прийомом України в ЄС, тепер відгукуються дзвоном більшої політичної ваги в ЄС - Франції. А це уже формування певної політичної какофонії і на це потрібно жорстко реагувати МЗС України та Президенту  України. 

ВСЕ ЩЕ ПОПЕРЕДУ....