Коли діти у класі ні з того, ні з сього на уроці починають фізичне насильство один проти одного. І на зауваження не реагують - то це приємно бачити молодому педагогу? І чи захоче він, маючи честь та гідність, докладати зусиль для того, щоб привести їх до порядку? І чи вдасться йому це зробити і наскільки? І чи це його обов'язок?
Коли діти на уроці у телефонах і не можуть відрватися від них. А на зауваження педагога чи спроби позбавати їх "іграшки" вибухають "праведним гнівом" і не можуть вгамуватися. І знову ж чи захоче він, маючи честь та гідність, докладати зусиль для того, щоб привести їх до порядку? І чи вдасться йому це зробити і наскільки?
Коли на перерві у дітей 14-16 років можна почути тваринні звуки, і вони вважають це нормою. Або, даючи зауваження чи ведучи розмову про дотримання правил, отримуєш кривляння і нецензурщину. Чи здатний молодий педагог/педагогиня це сприйняти як норму, коли він/вона має честь та гідність?
Коли намагаєтеся зрозуміти причини того чи іншого вчинку, запитуючи, чому дитина так вчинила, отримуєте ємну і не завжди зрозумілу відповідь: "По приколу". Це один з випадків. В іншому - це "Не знаю/просто так". Дивлячись в очі, розумієш, що людині-підліткові не вдається якось осмислено дивитися на життя, Від цього може ставати моторошно, адже відповідь "Не знаю", - це відсутність відповідальності, що породжує дії, за які вона не буде нести отієї відповідальності. І глибинного усвідомлення з включенням совісті за такий вчинок, таку дію вчитель так і не дочекається.
І це все відбувається з дня в день... Яка психіка може витримувати таке? І задля чого? Держава не має даних про те, скільки молоді стають ФОП в освітній сфері. А це індивідуальні групові заняття, на яких небагато дітей, і там не завжди є система державних вимог, і там не завжди навчаються тільки діти, але й дорослі, що дає змогу дещо "перепочити" або і в цілому переключитися на навчання дорослих.
Ми у педагогічному середовищі мало або й зовсім не говоримо про педагогічний ККД (коефіцієнт корисної дії) стосовно взаємодії зі здобувачами освіти. Навіщо дітям педагоги? І наскільки педагоги потрібний дитині? Ми, педагоги, батьки, живемо одними уявленнями про те, навіщо дитині відвідувати школу. Учні мають зовсім інші уявлення, які не збігаються і суперечать уявленням дорослих.
І тоді логіка: або ми намагаємося дійти згоди - компромісу, або кожен буде намагатися нав'язувати своє, а інша сторона буде чинити активний або пасивний опір. Частійше - це друге, адже, щоб знайти компроміс - це означає мати спільну платформу цінностей, та формувати і дотримуватися спільно вироблених правил. Тут ще один феномен дитини третього тисячоліття: правила у них формуться свої, вони часто змінні, і, не треба, на їх думку, дотримуватися якихось загальних правил. Чому? Про це і вони, і наука замовчує.
Цінності - різні. Отож, на думку дітей, їх - педагогів досвід часто-густо "древній". Інформації можна здобути самостійно і не тієї, яка вчить, а тієї, яка дає насолоду і дозволяє виділятися ендорфінам ще і ще. І це не завдяки старанням, наполегливості та праці, а творенням своєї віртуальної дійсності, де дитина стає "богом". А думати - сенсів немає, бо вже є штучний інтелект, і він все, що треба не для мене, а для педагога - "вирішить".
Питання того, щоб різні покоління розуміли одне одного - це одна з тез. Але тут педагогу часто пропонують "опуститися до дитини", хоч інша теза для мене не менш важлива, спробувати показувати інші цінності (емпатії, любови, моралі, творення добра тощо) , щоб діти сприймали їх, як ознаку багатоманіття світу, і викликали, формували, виховували повагу до них дітей. Це теж складний і енергоємкий процес. І знову у частини молодих людей - педагогів не вистачить терпіння у такій діяльності.
Коли намагаться педагог говорити, спілкуватися, доносити у свідомість дитини ті знання та вміння, щоб формувати компетентості, але дитина не може їх втримати (не хоче, не вміє, не потрібно) у пам'яті, і ти розумієш, що їй потрібно для цього 30-40-50 повторень, бо це діти, у яких принциповий підхід до запам'ятовування інформації, то знову ж повертаєшся у систему коефіцієнта корисної дії - взаємодії педагога та здобувача освіти. І коли з дитиною зробити таку кількість повторень? І наскільки вони будуть ефективними? І чи будуть?
Це, швидше за все, роздуми і відкриті для кожного питання. Так, є діти у таких середовищ, які інші і чимось у цінностях схожі. І задля таких дітей, не зважаючи на все, описане вище, треба і далі продовжувати свій педагогічний шлях. Адже у них наше - насамперед людства - майбутнє. І тому їх треба зберегти і вчити жити, цінуючи і творячи добро.
Грігсбі й не глянув На нього, він дивився на сонце, розмірковуючи, котра година.
– Е, Томе, причин безліч. – Він розгублено простягнув руку до кишені, якої вже давно не було, за неіснуючою цигаркою. Том бачив цей рух мільйон разів. – Тут уся справа в ненависті, ненависті до усього, що пов’язане з минулим. Дай-но відповідь мені, як ми дійшли до такого стану? Міста – купи руїн, дороги від бомбардувань – наче пилка, вгору-вниз, поля ночами світяться, радіоактивні…"
Джерело: https://dovidka.biz.ua/r-bredberi-usmishka
Немає коментарів:
Дописати коментар