 |
"Подолати минуле: глобальна історія України" Ярослава Грицака є безумовно подією у суспільному житті України 2021 року. Відомий історик не стільки дає відповіді на питання сучасности, як прагне, і досить вдало, ввести у всесвітній контекст історію України.
Теза автора про модернізацію України як умови потрапляння нашої держави до найрозвиненіших країн світу - теза глобально вічна. Иншого шляху немає.
Прикінцеві розмірковування автора про "розбиття імперії", про те, "щоб вирватися з бідности, треба бути нацією", про те, "що правові інституції можуть вижити лише тоді, коли вони відповідають суспільним потребам", що для успіху реформ необхідно, "щоб у значної частини суспільства склався правильний набір цінностей" (читай "цінностей самовираження"), "наявність криз" та "наявність мрії" - це наріжні камені ідеології творення сильної України...
Мої тези, це окреслення тих параметрів, які є викликами, і які потрібно подолати насамперед у свідомости громадян України. І це, швидше за все, запрошення до дискусії, ознаки діагнозу нашого сьогодення для розробки "лікування" на перспективу.
"За даними Фонду "Демократичні ініціативи" ім. Ілька Кучеріва від серпня 2021 року, в Україні є близько 24% українців, які вірять у свою спроможність впливати на стан справ в Україні. Майже 70% вважають, що вони особисто не можуть вплинути на це. Оця невіра в свою здатність щось змінити — це те, що заважає бути українцям потенційно активними, тобто стати тими людьми, які за потреби активізуються.
Водночас в Україні, окрім 10% активістів, є прошарок людей (це 30% молоді), які кажуть, що ми не брали участі у цих формах політичних активностей, але ми зацікавлені. Це ті люди, які активізуються упродовж наступних років".
І влада робить все для того, щоб не збільшувався відсоток тих, хто може впливати на стан справ у країні.
Громадяни України таки європейці, тому що у суспільному та політичному житті мислять та діють приблизно однаково, але є одна відмінність: "В інших державах сформовані ефективні державні інституції на відміну від України, в інших країнах є система демократії як довіри суспільства до влади та навпаки...."
У цілому кожен з нас живе у "бульбашці" власного досвіду, яка обмежує й інколи не дає вийти на узагальнення та масштабування у межах держави.
Питання: "Хто та за яких умов прийде в українську владу для реалізації цих амбітних ідей?" Розуміючи тривалість і перманентність процесу, вбачаючи у ньому переважаючі цінности самовираження спільноти української нації, неминуче оглядаєшся навколо себе, де є громадяни незалежної України, і бачиш:
- монополізація всіх сфер життя незалежної держави стримує формування та розвиток середнього класу. Український середній клас, як не дивно, формується у багатьох країнах світу. Там, де для них є зрозумілі, прості, доступні та справедливі правила гри;
- відсутність конкуренції у всіх сферах життя спричиняє до поглиблення кризи та неефективности управління і обмеженість поступу;
- відсутність іноземних інвестицій та знищення чи обмеження тих, хто це намагається зробити - показовий факт убогости і державних стратегій, і розуміння значення ролі держави у модернізації;
- відсутність практичного справедливого верховенства права, яке б обмежувало та переводило монополії в інший статус, який би дозволяв їм використовувати прибутки для модернізації всіх сфер держави;
- корупційність державного управління перешкоджає молодій людині з європейським мисленням працювати в державних інституціях. Прикладом цього є непоодинокі факти, коли людина-патріот, професіонал з грунтовними знаннями та іноземних досвідом і практиками проходить шалений конкурс на посаду у вищі органи влади і, після невдалих намагань змінити елементи системи на краще, йде у приватні структури, де її цінують та поважають;
- аполітичність значної частини української молоді незалежної України у своєму бажанні перемагати на виборах (це загальна тенденція молоді у сучасному світі) реалізовувати амбітні інституційні зміни;
- криза управління, коли покоління "комуністів" та "комсомольців", які набули досвід радянського періоду керівництва, поступово відходять, але система не виховала якісної менеджерської зміни керівництва державою. І не тільки не виховала, але й заклала у ній базові риси управління збереженого радянського періоду, видозміненого та пристосованого до сучасности;
- на цьому фоні прогресує "політика популізму", яка приводить до влади людей непрофесіоналів, які нищать державні інституції, а суспільство, не маючи іншого досвіду державного управління, призвичаюється до такого стану, де важливим є питання про "телевізор" та "холодильник" (видозмінене гасло: "хліба та видовищ" є "імперським продуктом та конструктом", яке вперто на наполегливо просувають в українському інформаційному просторі);
- інформаційний простір і глобальний, і національний наповненний інформаційним сміттям, яке кожна людина має "фільтрувати". Сприймати чи не сприймати - кожен вирішує самостійно, відповідно до свого досвіду та потреб;
- покоління 1960-1970-х років, частина якого перебуває на заробітках в інших державах та інвестує у своїх дітей та внуків кошти, призвичаює частину з них до "легкого хліба" ("Хліба та видовищ") і тим самим унеможливлює бажання молодих людей брати на себе відповідальність за долю країни;
- покоління незалежної України, хто народжений після 1991 року, в період розвитку глобального світу мають набагато більше можливостей реалізувати себе "тут і зараз". Тези: "якщо мені погано "тут", то я можу шукати добре "там", "навіщо мені докладати зусиль для творення загального блага, які не знаю чи будуть виправдані, якщо я можу створити власне благо і здобувати власний успіх" - це підкреслюють;
- молода людина України часто не намагається знайти роботу чи навчатися у державі, а їде в інші країни. Мова у цьому випадку не тільки про зарплату, але й про підходи. Для неї - "там - краще та ефективніше".
І ключове, яке звучало на початку, що мотивуватиме молоде покоління - покоління початку третього тисячоліття, віддавати свої зусилля на формування позитивних, ефективно діючих державних інституцій, не отримуючи нічого за це навзаєм - ні від держави, ні від суспільства? Що допоможе молодим професіоналами брати на себе відповідальність за державницькі справи?
Навіщо це молоді? Що може об'єднувати різні покоління незалежної держави? І коли воно об'єднає і видозмінить "сучасних бунтарів", які хочуть "все, негайно і багато" на людей, які усвідомлюють, що "тільки здатність віддавати свій ресурс (час, зусилля) для творення держави принесе загальний успіх і громадянину, і суспільству, і державі? І чи монополії та корупція дасть змогу втілити це в життя?
Немає коментарів:
Дописати коментар