КРОКС: ПРОДОВЖЕННЯ... Сьомий Кубок Поділля з інтелектуально-розвивальних ігор КРОКС

Щороку у вересні Мельниця-Подільський шкільний осередок Культурних Розумних Організованих Кмітливих Спритних (КРОКС) під керівництвом свого голови І.П.Голика організовує Кубок Поділля з інтелектуально-розвивальних ігор. Цього року Скала-Подільський оздоровчий комплекс «Збруч» всьоме зібрав команди з Мельниця-Подільського, Заліщиків, Тернополя і Скали-Подільського на Кубок Поділля. Впродовж трьох днів учасники змагалися «Інтелектуальній лотереї», особистій, командній першості, дуетах та «Кращому ерудиті». Заліщицький районний осередок КРОКСу представляли дві команди з Заліщицької державної гімназії «Galaxy» та «Made in Ukraine». Вони на змаганнях були наймолодшими. Гімназисти 4-х класів під керівництвом педагога-організатор Тимофійчук Н.І. та голови осередку Дякова В.Г. на рівні змагалися з командами, що були неодноразовими призерами чемпіонату України та області – «Школа Безпеки» (м. Тернопіль, Беднарчук С.Н.,), «Едельвейс» та «Агронавти» (смт. Мельниця-Подільська). В «Інтелектуальній лотереї» третіми стала команда « Galaxy», п’ятими - «Made in Ukraine». Наступного дня в дуетах найуспішнішими стали Осадчук В. та Радзіх Т. – 8 з 14 заявлених. Надзвичайно драматичним стала командна першість. До останнього конкурсу не було відомо назви команд-переможців. Кожна мала як злети – високі результати в окремих конкурсах, так і падіння, коли за недотримання правил ведучий штрафував. Та після завершення і підбиття підсумків – «Galaxy» вибороли «бронзу», а «Made in Ukraine» - стали четвертими. В особистій першості брали участь 10 з 16 членів команди м. Заліщики. В останній день змагань у «Кращому ерудиті» юні заліщани створили невеличку сенсацію. У фінал – 5 учасників - увійшли двоє – Гнатяк І. та Сендзюк А. Останній уже демонстрував високий рівень ерудиції на відритому кубку ім. Ю Беркити, де став третім. У запеклій боротьбі між одинадцятикласником з смт. Мельниця-Подільського та Гнатяком І. - гімназистом четвертокласником останній доклав зусиль і став переможцем. А. Сендзюк став вдруге третім. Загальнокомандний рейтинг за сумою місць у всіх конкурсах «Galaxy» - треті, «Made in Ukraine» - четверті. В урочистій обстановці нагороди, призи вручала голова ВДТО КРОКС О. Толстова (м. Київ) та організатор 7 Кубка Поділля І.Голик. Команди залишилися задоволеними. Підростає нове покоління кроксунів, які підкорюють нові висоти. Команди у складі А. Сендзюка, Л. Розновської, Л.Николайчук, О. Кукурудзяк, С. Чокана, С. Костинюк, А. Тракало, В.Шпака та А. Навізівської, А. Угрина, І. Гнатяка, М. Сем’яніва, Т.Книш, В. Осадчук, А. Скакун, Т.Радзіха вдячні директору гімназії О.Войчишин, батькам, завідувачу з питань освіти Н. Підгребі за організацію поїздки та надання фінансової підтримки. Адже юне покоління з вірою дивиться в майбутнє, де важливими є Культурні, Розумні, Організовані, Кмітливі та Спритні.

СТРАХІТТЯ СХІДНОЇ АГРЕСІЇ...

Півтора роки... Багато це чи мало... Наскільки бюрократична система може чи не може ефективно вирішувати нагальні проблеми? Експерти мають рацію щодо того, що ті, хто прагне говорити про професійну армію, вперто не хочуть розуміти не ефективність сучасної української армії: відсутність професіоналів, діяльність аватарів, які не виконуючи накази начальників, гинуть, отримують поранення і мають соціальні пільги... і  так далі.Наступне, за півтора роки невже не можна на державному рівні розробити програму щита, який допоміг би захистити прилеглі до військової зони території від обстрілів важкою армійською технікою бойовиків, російського війська. І тут не варто говорити про дію, а відсутність такої інформації...
Будь-яка інформація про обстріли не  тільки об'єднує суспільство, але й викликає страх, незадоволення, підвищену психічну напругу серед мирного населення. Чому в Ізраїлі громадяни, які живуть на анексованих територіях, не бояться обстрілів? Їх захищає щит. Ми - українці - не можемо за півтора року ні самі зробити перші кроки, ні просити Захід. Адже щит - це, власне, не летальна зброя. І вона набагато ефективніша, ніж безпілотники. Невже нікому у вищих ешалонах влади ніхто до такого не додумався? Шкода... А варто. Бо, можливо, наслідки обстрілів, жертви як полеглі, так і поранені, їх соціальне забезпечення - це якісь відсотки для створення щита проти обстрілів терористів і російських військ, Будемо і далі чекати, будемо і далі втрачати людей... Можливо, це владі вигідно... Для чого?  

ПІВЕНЬ КУКУРІКАЄ - ДАЛІ, ЯК БОГ ДАСТЬ...

Вибори до місцевих органів, децентралізація відкрила вкотре скриньку Пандори, яка має на меті за допомогою популізму знову годувати ерзац-політикою громади... І ми таки його заковтовуємо... потім, в подальшому, нам боляче, нас здуває, нам болить, ми не знаходимо місця.... Але не можемо зрозуміти, що подане - ерзац. Популізм у рекламі децентралізації, де, нібито староста, зробить все, щоб жити краще громаді конкратного села, популізм у відсутності стратегії щодо організації бюджету громади, популізм щодо того, що держава додає людині кошти задля підвищення рівня енергозбереження... І не тому, що така ідея погана.... Вона прекрасна. Але, ніхто не може переконати громадян, що вони таки отримають кошти, а не те, що їм доведеться віддівати повністю кредит... І так скрізь... Ідея хороша - а реалізація - ніяка. А громади мучаються і не дають собі ради, клянучи владу. А тій - до п'яти.

ОСВІТА: ДЕРЖАВА І СУСПІЛЬСТВО

Відбулося "громадське обговорення" нового проекту Закону України "Про освіту".Що можна сказати? Перше, ми і надалі не можемо налагодити комунікацію з державним органом. Він - МОН України - запитує пропозиції суспільства. Але потім десь вони зникають у глибині бюрократичного піску. Мовчання у відповідь на пропозиції або просто який рефлекс на зразок "ми розуміємо складність запитання, але... " засвідчує: ми і далі у "совковій ментальності". Запитання що робити і хто винен і надалі залишаються актуальними.... Зібрання не диференційоване, МОН України прагне все відразу і до кінця. Втома проглядається серед учасників обговорення. І ніякого механізму пожальшої дії. Як реагуватиме на пропозиції робоча група, представників яких не було, як буде інформоване суспільство щодо вирішення внесення тих чи інших пропозицій представників громадськості і т.д.? Представники МОН України, говорячи про рамковість-концептуальність проекту, не може чітко виділити ті нормативні акти. які потрібно прийняти на рівні Кабінету Міністрів для їх реалізації... тут виникає думка про те, чи буде людина мати освіту закордонну, чи національну, але система все однаково "підстриже" будь-які спроби реально реформувати галузь... На жаль, суспільство є піддослідним кроликом перед державним монстром....

ВІЧНА ПАМ''ЯТЬ ОРЕСТУ КВАЧУ - ПАТРІОТУ, ГЕРОЮ, ЛЮДИНІ....

ПАМ’ЯТАЙМО ГЕРОЇВ, ЯКІ ВОЮВАЛИ І ЗАГИНУЛИ ЗАХИЩАЮЧИ НАШУ НЕНЬКУ УКРАЇНУ!

Квач Орест Арсенович
Дата та місце народження: 23 липня 1991 р., м. Заліщики, Тернопільська область.
Дата та місце загибелі: 27 липня 2014 р., Луганська область.
Звання: Солдат.
Посада:

Підрозділ: 24-й батальйон територіальної оборони "Айдар".
Обставини загибелі: Загинув під час проведення операцій під Луганськом - Лутугине, Успенка та Георгіївка.
Місце поховання: м. Заліщики, Тернопільська область.
Орест народився 23 липня 1991 р. в місті Заліщики, там же навчався в гімназії ім. братів Гнатюків, випускниквійськового ліцею ім. Івана Богуна, студент Київського національного університету ім. Вадима Гетьмана, боєцьспортивного клубу «Характерник» (м. Тернопіль), громадський активіст, духовний ватажок.
Орест знав і любив історію, вільно володів англійською мовою, багато читав. Його девіз по життю звучав так: «Україна або смерть», і він знав, що рабам цього не зрозуміти. Його улюбленим віршем авторства Вільяма Хенлі був «Нескорений», ось два останні рядки з нього:
« Я володар своєї долі,
Я капітан душі своєї... »
Орест Квач дуже хотів, щоб в Україні було гідне життя, за що і загинув![1]
Загинув у ході війни на сході України в боях за місто Лутугино 27 липня — підірвався на міні під час розвідувального рейду. Останки хлопця вдалося розпізнати лише по нашивці на одязі, яку вишивала його наречена. Похований у рідних Заліщиках.
«Спортивний герой» (посмертно) в обласній програмі «Герої спортивного року Тернопільщини — 2014»[
кандидат в майстери спорту України з фрі-файту, срібний призер чемпіонату України 2012 року, неодноразовий переможець Всеукраїнського турніру з фрі-файту “Йду на Ви”;

6 вересня 2014 року представники адміністрації Заліщицької гімназії, вчительського, учнівського та батьківського колективів у день сороковин Ореста Квача вшанували його пам'ять та Олега Гулька велозаїздом пам'яті. Маршрут проліг від подвір'я гімназії через села Дзвиняч, Бедриківці, Добрівляни до центру Заліщиків і завершився біля пам'ятника Степанові Бандері.[3]
8 травня 2015 року на стіні гімназії в Заліщиках, в якій навчався Орест Квач, відкрили й освятили меморіальну дошку.
"Орест завжди був душею компанії, активним, відкритим, закоханим життя людиною. З дитинства цікавився історією і військовою справою, захоплювався бойовими мистецтвами, був кандидатом у майстри спорту з фрі-файту, фанатом ультрас" Динамо ". Йому легко давалося навчання, як в військовому ліцеї, так і на юридичному факультеті університету. Це була чудова людина, і ми не можемо повірити, що його вже немає ", - згадують про Ореста друзі.

Він відсвяткував свої 23 роки і через 4 дні загинув у бою за місто Лутугино на Луганщині. Він пройшов весь майдан, пережив обстріл на Інститутській, визволяв поранених побратимів. Тоді рідні і друзі дякували, що Бог вберіг його життя. А вже за кілька місяців оплакують Героя. Орест Квач пішов воювати в зону АТО добровольцем. 27 липня під час бою загинув.
– Був чудовим хлопцем, я його знав з 16-17 років. Він один із дітей, які першими в нас тренувалися і приїжджали на Січ. Його дівчина – моя вихованка з Києво-Могилянської академії. Насправді ми були дуже близькі. Важко зараз щось сказати, але він був чудовим хлопцем, вчився на відмінно, вільно володів англійською мовою, багато читав, закінчив військовий ліцей імені Богуна, мріяв працювати в Службі безпеки України, – пригадує керівник клубу бойових мистецтв “Характерник” Валерій Чоботар.
В суботу Орест Квач мав виїхати з зони АТО, проте залишився з хлопцями, бо знав, що ті мають йти в бій.
– Він прийняв рішення лишитися з хлопцями. Ми зв’язувалися з хлопцями, вони сказали: “Слухай, так би кожен поступив”. Тобто, він не залишив своїх побратимів. Там загинув цілий взвод. Їх було 8 саперному взводі. Коли нам зателефонували, що взвод загинув, ми були впевнені, що він лишився живий, так жили надією, і надія вмерла остання, – говорить Валерій Чоботар.
Орест Квач любив свої рідні Заліщики, любив Україну, він був дуже активним і мав багато планів. Такі хлопці не повинні гинути, вони мають розбудовувати державу, каже Валерій Чоботар.
– Я не знаю, скільки нам Бог відвів, як ми будемо жити і працювати, але все життя він буде перед нами. Один з його друзів виклав фотокартку і на задньому плані стояв Орест автоматом і прикривав йому тил. Він написав, що він завжди прикривав мою спину. Його завжди було багато, він мав багато друзів, він був чудовим.
Надія Михайлівна, вчитель Заліщицької гімназії, пригадує:
– Завжди Орест був в компанії, з ним було цікаво. Він цікавився різними науками, різними сферами життя. Це людина, яка вміла підтримати в будь-яку хвилину і будь-кого, тому до нього тягнулися як молодші учні гімназії, так і старші.
Щоразу, коли на Тернопільщину привозять тіло чергового Героя України, який віддав життя за кожного з нас, виникає запитання скільки це триватиме? Скільки ще людей уже так і не побачать своїх батьків, чоловіків, синів, братів?
– Я вчора глянув на ту білу труну Ореста, яка вкрита прапорами, колір землі – чорний, колір пшеничного лану – жовтий, синє небо. І Господь Бог робить чудо, коли Він кольори чорний, синій, жовтий обливає червоною кров’ю, тоді появляється колір білий, колір – правди, щирості, любові, ніжності.
З Орестом прощалися усі Заліщики, вся Тернопільщина, приїхало чимало друзів з Києва та інших регіонів.
– Сумують всі Заліщики, сумує вся Україна, наша гімназійна родина, але ми горді за те, що такі люди є і, напевно, Україна все таки буде, якщо молоді свідомі люди зрозуміють, що якщо не вони – то хто? Орест якраз є гідним прикладом того, яким має бути молодий українець, – каже Надія Михайлівна.
Девіз Ореста звучав так: «Україна або смерть», і він знав, що рабам цього не зрозуміти. Його улюбленим віршем авторства Вільяма Хенлі був «Нескорений», ось два останні рядки з нього:«Я володар своєї долі,Я капітан душі своєї». Він хотів, щоб в Україні було гідне життя, за що і загинув!
Тіло Героя України Ореста Квача виносили під вже скорботну пісню Пливе Кача, маленькі дівчатка випустили у небо білосніжних голубів, аби в Україні таки настав мир. Під вигуки Слава Україні Героям слава, Герої не вмирають тіло Ореста несли до церкви.
– Він зробив все, що міг, набагато більше, ніж кожен з нас тут разом взяті. Його смерть закликає нас до дій. Не обов’язково брати зброю, в кожного є своя зброя, в когось праця, в когось слово, в когось старання. Робімо на своєму місці все, щоб Україна процвітала, бо за це вмирають наші хлопці і, на жаль, не останні, бо йде війна. Хай Бог благословить, щоб за смертями тих героїв ми щодень ставали кращими…

Вічна Пам’ять і Шана Герою!

ЩЕ РАЗ ПРО "ПРАВИЙ СЕКТОР"

Правий сектор, як організація, виконала своє завдання щодо Революції Гідності. Тепер потрібно вирішувати питання для розвитку суспільства. Декілька викликів для організації. Перший – фінансування. Ні для кого не є таємницею, що будь-яка партія чи рух повинні мати фінансові ресурси. І, хто фінансує, той і направляє. Можна згадати правих у Франції, які прийшли до влади саме на радикальних гаслах. Частково, за інформацією деяких ЗМІ, їх фінансувала Росія. Напевне у такий спосіб російська влада могла вирішувати у французькому парламенті власні економічні інтереси. Інколи і про фінансування ВО «Свободи» говорили, що його фінансують і французи, і кримінальні авторитети. Хто фінансує і буде визначати ідеологію та діяльність.

Тепер щодо ідеології. Якщо це радикальний націоналізм, то відповідно формуються одні механізми взаємодії з державою. Але у Європі ІРА (Ірландська Республіканська Армія), ЕТА (радикальна організація країни басків в Іспанії), та й ОУН в Польщі прагнули реалізувати мету незалежності держави. А тому фінансування здійснювалося шляхом терору, грабунків, збройних нападів на банки та інші фінустанови і для цього готувалися люди. Україна виборола незалежність. Отже, Правий сектор не може будувати свою діяльність на таких підходах.

Бути робін гудами ХХІ століття? Як варіант. Потрібно визначити коло олігархів, до яких є питання, сформулювати пропозиції-вимоги. Вони, напевне повинні стосуватися принципу «Бог сказав ділитися з державою» - поповнення бюджету. І відповідно до реакції олігархів пропонувати шляхи вирішення такої співпраці. Це проходили всі суспільства. Можна згадати народників Російської імперії   другої половини ХІХ століття.

Інший варіант – цивілізований, демократичний. «Правий сектор» створює партію, йде на вибори. Реалізує свою програму. Суспільство задоволене, попередня влада поділилася з ним і сіла в тюрму за рішенням суду. Хоч живі залишилися. Або втекли, але Верховна Рада наклала арешт на все майно і зрештою воно перейшло до державного бюджету.

А залучення кримінальних, регіональних авторитетів – цей шлях у прірву, тому що відбуватиметься дискредитація ідеї, по-друге, будуть кримінальні справи,  по-третє, суспільство буде боятися насильства, по-четверте, УНА-УНСО з братчками Корчинського знищили ідеї здорового крайнє правового політикуму, адже хто фінансує, той і використовує….

         

І ЗНОВУ ПРО .... ПЕРЕМИР'Я

Кроки Президента стосовно державної політики в зоні АТО наскільки суперечливі, що сьогодні громадянам України складно зрозуміти, що ж у результаті буде зі східними областями. Президент П. Порошенко та Прем’єр-міністр А. Яценюк говорять про наступ російсько-сепаратистських військ  уже найближчим часом. Логіка державних чиновників, у цьому випадку, має спрацьовувати на посилення військової присутності на територіях, прилеглих до зони АТО, щоб дати належну відсіч агресору. Ніби все це само собою зрозуміло. Активізація мобілізаційних заходів, можливість сьомої хвилі мобілізації, активізація випуску бойової техніки – теж один з пріоритетів.

Але наступний крок Президента України зовсім не вписується у попередні плани. Заява Президента П. Порошенка про буферну тридцяти кілометрову зону, яка повинна бути демілітаризована. Це проходила Франція щодо німецької Рейнської демілітаризованої зони, яка стала легкою здобиччю нацистської Німеччини. Генштаб України не передбачає сьомої хвилі мобілізації.

Спробуємо висловити декілька гіпотез стосовно цих двох подій.

Перша, яка спадає насамперед, консолідація суспільства перед можливою масштабною агресією. Слід заручитися підтримкою громадян.

Активність волонтерських рухів падає, зубожіння народу посилюється. Тому на основі цих фактів можна зробити наступний висновок – відвернути суспільство від внутрішніх проблем, які, на жаль, влада не може вирішити.

Третє, мілітарна риторика вищих ешелонів української влади – це своєрідний інформаційний тиск на Захід щодо виділення наступних кредитів МВФ, щодо посилення економічних санкцій на Росію, щодо укладання воєнно-економічних контрактів.

Четверте, ми – за мир – ось подивись Захід – пропонуємо буферну (демілітаризовану) зону, і, якщо Росія розпочне наступ – ми не винні, ми не перші. Не зрозуміло, поки що делімітації немає, але відповідно до попередньої інформації  межі зони по 15 км від лінії зіткнення. А це означає, що 15 км незалежної України віддається на милість сепаратистам і російській армії. Адже у швидкості просування російських та українських військ та й у силі артилерійської моці перевага не на нашому боці.

Дуже небезпечні заяви лідерів України ще й тому, що В. Путін непередбачуваний у своїх діях, а тому месиджі П. Порошенка та А. Яценюка можуть Кремлем сприйнятися як інформаційна провокація. Можливий ще варіант, що влада готує міжнародну спільноту та суспільство до продовження активної фази війни. А це загиблі, зруйновані міста і села та знову відсутність чіткої політичної лінії стосовно вирішення цього питання у майбутньому.