МОДЕЛЬ ООН – ЦЕ КРУТО! (СПОГАДИ ВІД ЮРІЯ УГРИНА)

 

Проблеми людства під час глобалізації потребують об’єднання зусиль для їх вирішення. Однією з форм співпраці держав є Організація Об’єднаних Націй (ООН). Для того, щоб молодь розуміла, як функціонує ООН, відбувається погодження позицій держав під час засідань – поширена Модель ООН. Це -  освітня рольова гра, в ході якої імітується засідання різних органів системи ООН.

Молоді учасники виступають у ролі дипломатів, відтворюючи роботу ООН з дотриманням реальних правил процедури. Вони представляють різні країни і беруть участь в обговоренні питань, які стоять на порядку денному в ООН.

Так юнаки і дівчата дізнаються про проблеми в різних регіонах світу та шляхи їх вирішення. У липні на базі Немішаївського агротехнічного коледжу проводився табір «Модель ООН» (Camp Model UN).  Його організаторами стали: відома громадська діячка, випускниця міжнародних програм Настя Галико, волонтери Корпусу Миру США Джордж Стантон і Холлі Нікерсон.

У таборі працювало 60 учасників з усіх куточків України. 10 українських та 13 американських тренерів-наставників організовували засідання комітетів.

Ділова атмосфера допомагала учасникам приймати складні та відповідальні рішення, непросто було усвідомити себе представником держави, який повинен аргументувати та відстоювати її інтереси і при цьому враховувати інтереси інших країн.

Молодь вчилася ефективно спілкуватися, критично мислити, знаходити та опрацьовувати інформацію, презентувати свої дослідження.

Головними темами табору стали: роль технологій у глобальних питаннях,  міжнародна корупція. Відповідно до програми табору учасники працювали у Комітетах ООН-Жінки, UNIDO, де розглядалися економічні питання,  UNESCO, ООН-Безпека.

Як розповів Юрій Угрин, учень Заліщицької гімназії, учасник табору, «нас об’єднали у делегації 15 різних держав світу. Я представляв інтереси Королівства Данії в економічному Комітеті. Спочатку було незвично у цій ролі, адже у державі немає великих проблем. Однак у мене, як делегата, з’явилися шанси запропонувати іншим інноваційні ідеї.

Для розробки та узгодження позицій у резолюції представники США, Естонії, Південної Кореї, Сингапуру зі мною утворили коаліцію. Резолюції стосувалися створення криптовалюти, яка генеруватиметься ЮНІДО і допоможе в майбутньому забезпечити стабільність економіки усіх країн та підприємств; затвердження планів будівництва електрозаправок та індустріалізації країн, що розвиваються. У планах відзначалося, що постіндустріальні держави, допомагатимуть фінансово в будівництві заводів у країнах третього світу. Крім офіційної програми, в таборі «Модель ООН» (Camp Model UN)  було безліч цікавих заходів. Я був дуже радий співати перед глядачами гімн Заліщиків з друзями з Полтави, Миколаєва та Херсона».

Такий глобалізаційний досвід дуже важливий для майбутнього нашої молоді.

ДОРОГИ

Серія І.

"... Значна частина складу Другої Державної Думи не виправдала Наших очікувань. Не з чистим серцем, не з бажанням зміцнити Росію і покращити її устрій, приступили багато з вибраних від населення осіб до роботи, а з прагненням збільшити смуту і сприяти розкладанню Держави. Все це спонукало Нас Указом, данним Урядовому Сенатові 3 Червня, Державну Думу другого скликання розпустити, визначивши термін скликання нової Думи на 1 листопада 1907 року..." (Маніфест про розпуск Державної Думи про час скликання нової Думи і про зміни порудку виборів у Державну Думу, 3 червня 1907 року, імператор Микола ІІ).

"У січні 1918 року матрос Железняков був начальником варти Таврійського палацу, де зібрались Всеросійські установчі збори...

Виконуючи таємний наказ більшовицьких лідерів, змусив голову зборів закрити засідання. В історію радянської держави увійшов фразою «Варта втомилася» під час розгону Законодавчих зборів". 

"Я розпускаю Верховну Раду України 8-го скликання". (Інавгураційна промова Президента України Володимира Зеленського, 20 травня 2019 року)

 Серія ІІ.

"Народи іноді забувають про свої національні коріння, але такі народи гинуть, вони перетворюються в багно, на якому проростають та міцніють інші, сильніші народи". (Петро Столипін, прем'єр-міністр Російської імперії, 1907).

 

"Закриття Всеросійських установчіх зборів відкрило шлях змовникам-більшовикам на чолі з Леніним, які не були обрані до більшовицької фракції зборів, захопити владу в країні шляхом арешту Тимчасового уряду та затвердження власного уряду  "народних комісарів" через підконтрольний їм ІІ Всеросійський з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів, де більшовики мали переважну більшість". 

???????????????

Серія ІІІ.

"Ми не утопісти. Ми знаємо, що будь-яикй чорноробочий і будь-яка кухарка не здатна відразу управляти державою. ... але ми відрізняємося від кадетів тим, що з цими забобонами, мовби керувати державою, здійснювати буденну щоденну роботу керувати здатні тільки багаті чи з багатих сімей взяті службовці. Мы вимагаєм, щоб навчання справі державного управління велося свідомо робітниками і солдатами, і щоб воно було негайно розпочате, тобто до навчання цьому негайно почати залучати всіх трудящих, всю бідноту". ("Чи втримають більшовики державну владу?", Володимир Ленін (Ульянов), журнал "Просвещения", № 1-2, жовтень 1917 рік).

"Ебер писав, що «багатій — егоїст, марна істота,... він лопне від сорому чи убогості, вірніше, що ця зачумлена раса зовсім зникне». Він запитував: «Що б з нами було без святої гільйотини»? Нарешті, він давав добру пораду всім республіканцям: вони не повинні визнавати ніякого іншого богослужіння, крім служіння волі і рівності. Його статті кликали на боротьбу за революцію проти багатіїв, спекулянтів і контрреволюційної церкви. Санкюлот бачив у Ебері виразника своїх настроїв, незважаючи навіть на те, що власне кажучи в Ебера не було точної соціальної програми". (Лідер якобинської диктатури Ж.Ебер, 1792 року, Велика Французька революція)  

 ???????????

НАШІ - У СВІТОВОМУ ОСВІТНЬОМУ ПРОСТОРІ...

Ільків Андріяна, випускниця Заліщицької державної гімназії, переможниця олімпіад, конкурсів, турнірів, спорсменка, учасниця багатьох мовних і соціальних таборів, уже рік навчається у Коста-Ріці... Дівчина перемогла у Програмі UWC. Ми мали змогу поспілкуватися з нею і інтерв'ю видалося пізнавальним, цікавим, захоплюючим...

- Як відбувався відбір у Програмі?
- Спочатку необхідно заповнити онлайн анкету, де вказати хобі, власні сильні сторони, після цього відбувалося онлайн-інтерв'ю, у якому повторювалися питання анкети... Другий і третій етапи відбувалися у Києві, коли організатори проводили різноманітні командні ігри, спостерігали за конкурсантами, які вирішували завдання у конкретній ситуації, писали есе.

- Як сприйняли батьки Твою перемогу і можливість навчатися у Коста-Ріці?
- Я була готова до чогось нового, до змін і адреналін давав змогу відчувати певний драйв. Щодо батьки, то вони мали певні застереження і хвилювання. Крім того, ще у січні, коли оголосили результати, я була дещо здивована, адже Коста-Ріка була останнім пріоритетом в анкеті. Організатори повідомили, що фінансування не покриває всіх витрат, і тому ситуація була не визначеною. Але у лютому Центральний офіс програми надав додаткове фінансування Національним відділенням і ... Я уже рік у Коста-Ріці...
- Як відбувалася підготовка до поїздки? Які були складнощі?  
- Чи не найбільшою проблемою стала підготовка пакету документів, коли нотаріуси не хотіли посвідчувати переклади документів. Не хотіли брати на себе відповідальності, бо "такого не було". Але ми у фейсбук створили групу переможців, куди входила молодь з 7 країн. Ми постійно списувалися. Організатори давали постійний супровід і тому сама організація була на високому рівні. Коли я прилетіла у Париж, і там необхідно було очікувати літака до Сан-Хосе, то виявилося, що нас 7 чоловік летить навчатися у коледж. Був час поспілкуватися і перезнайомитися.
Після прильоту нас зустріли учні коледжу, серед них і знайомий по Кактусу - хлопець з Севастополя.
- Що особивого в освітньому процесі?
- Програма IB (International Baccalaureate Diploma Programme) – доуніверситетська навчальна програма, розрахована на учнів старших класів, які готуються до вступу до університетів за кордоном) вважається найважчою і авторитетною серед університетів світу і передбачає вибір по одному курсу із запропонованих блоків. Я обрала з мови - англійську літературу, соціальних наук - психології, мистецтво - театр на високому рівні та математика, екологія, друга мова (іспанська) - на рівні стандарту. Уроки тривають 1 год. 20 хв., перерви 5 хв., 1 година на ланч, двічі на тиждень маємо по одному "вікні". Крім цих шести предметів маю ще вибірковий курс - "Теорія знання", який веде дуже цікава та неординарна людина. Педагог має змогу словами пояснити найскладніші поняття людського наукового буття. 
Класи нічим не відрізняються від гімназії. Є проектор, подекуди інтерактивна дошка, екран. Кожен педагог приносить та налаштовує свій ноутбук. Уроки проходять залежно від педагога. Часто ми маємо змогу після інструктажу виходимо на галявини і працюємо у команді. При цьому ніхто не намагається втекти чи уникнути їх виконання. Педагог виконує у цьому процесі роль консультанта. Вчитель літератури час від часу для проникнення в атмосферу твору і важливості художніх деталей може використати особливі прийоми.Часто використовують форми есе для розкриття творчого потенціалу учня.
- Як оцінюються ваші досягнення?
- Усе залежить від педагога. В цілому - це принцип накопичення балів, як у вищих навчальних закладах. Оцінювання відбувається від 1 до 7 балів та може враховуватися мотивація (A,B,C,D). Викладачі повідомляють або відсоток від загальної кількості балу, або кількість балів за успішне виконання певного виду роботи. Правда, загальна кількість балів після двох років навчання містить: тільки 10% усіх досягнень від загальної суми, які отримав учень, аж 50% - за єдиний комплексний екзамен наприкінці навчання, решта складають особисті дослідження з кожного предмета у вигляді реферату, проекту та дипломна роботи на 4 тис. слів. Загальна оцінка дає змогу брати участь у вступних кампаніях в університети США чи інших країн...
- Чи складно навчатися?
- Зважаючи на те, що я час від часу готувалася для участі у різноманітних олімпіадах, конкурсах, турнірах, спортивних змаганнях, то для мене докладати зусиль для досягнення мети не стало несподіванкою. Але одне зауваження: якщо в Україні це було час від часу, то у коледжі - цілий рік. Найскладніше складати екзамени, яких чотири у навчальному році і до них слід готуватися упродовж 3-4 тижнів, а на фінальний іспит доводиться відводити місяць і більше підготовки...
- Як проводиться позакласна робота?
- Обов'язковим для учня коледжу є вибір з запропонованих 70 позашкільних активностей такої кількості, щоб наприкінці року отримати 240 год. Курси спрямовані на розвиток особистості і містить і фізкультурно-оздоровчі, і волонтерські, і побутові складові. Добре, що фізкультура не є обов'язковим предметом і її рівень досягнень не враховується наприкінці навчання...
- Як щодо фінансового забезпечення?
 - Програма покриває навчання, проживання, харчування. Але, якщо у тебе є бажання відвідати кафе, пляжі, провести дозвілля, то необхідні свої кишенькові гроші. Харчування бідне й інколи хочеться його урізноманітнити. Теж стосується лікування хронічних захворювань, тоді людині необхідно придбати ліки за свої кошти. Але Коста-Ріка дорога країна і тому ми стараємося не дуже витрачати гроші... Коли у грудні ми не мали змогу їхати додому на канікули, то Програма виділила кошти для організації нашого дозвілля. Також Програма покрила витрати на складання міжнародного комплексного SIT, результат якого є необхідним для подання документів в університети США.
- Які плани на майбутнє?
- Кожен переможець Програми має свого канцлера (консультанта), який супроводжує упродовж всього навчання: пропонує різні програми для вступу, консультує з різних питань, вказує на особливості пакетів документів, їх підготовку. Моя мрія навчатися на філології в університеті США. І для цього необхідно багато працювати... Але я знаю, до чого прагну і тому все буде добре...
- Що дала гімназія, де Ти досягнула вагомих результатів?
- Гімназія дала мені можливості... брати участь в олімпіадах, конкурсах, турнірах, мовних таборах, тренінгах. Це все дало змогу підготуватись морально, набути компетентостей ефективного спілкування, методик виходу зі стресових ситуацій, засвоїти академічні знання, які необхідні для подальших завдань... Але це набувала не стільки в гімназії, скільки в позакласній роботі: гурток КРОКСу, участь у виховних заходах, цікавих формах роботи, спортивній тенісній секції...
- Дякую за інтерв'ю. З Богом.
- Дякую.

МИ - ЄВРОПЕЙЦІ...

А знаєте, чим більше спілкуєшся з людьми, тим більше розумієш, що справді ЄВРОПЕЙЦІ... Звичайно, не у всіх питаннях, але у ПИТАННІ ІНДИВІДУАЛІЗМУ І ВТРАТИ СТРАХУ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ ми, українці, йде попереду всієї Європи... В чому проблема? Франція, Німеччина, Польща, інші європейські держави, як суверенні та незалежні, існують багато років - більше, ніж незалежна Україна. І тому їх громадяни мають притуплене почуття власного патріотизму, страху перед втратою незалежності. Вони просто не можуть усвідомити, що є держава, а потім - раз і вже немає державності... І тому їх активна громадянська позиція стосується задоволення власних часто економічних, етнічних та соціальних інтересів: заробітних плат, соціальних пільг, працевлаштування, проблеми міграції тощо. Поїхати, наприклад, французу, німцю, полякові, шведові, чеху у Росію, щоб ознайомитися з пам'ятками культури, випити знаменитої "русской водкі" - це природньо. Адже у них закладено усвідомлене розуміння реалізації власних прав: хочу, маю можливість - відвідую...
У цьому прагненні реалізувати таке право можуть і, важливо, хочуть частина українців. І таким громадянам України неважливо, що йде війна, що існують можливості бути незаконно ув'язненними ФБР, що вони витрачають гроші у Росії, частина з яких у вигляді податків доходять до військових сил і використовуються для озброєння бойовиків...
Тобто такі громадяни України реалізують своє право на відвідання Росії, али чи це громадянська позиція стосовно власної держави, якій загрожує втрата НЕЗАЛЕЖНОСТІ...
Таким громадянам байдуже: є незалежність чи немає незалежності, чи проживає в державі Україна чи просто на українських землях... Можна припустити, що десь там, у російських містах, сидячи на кухні зі своїми російськими друзями, родичами, обговорюють питання, якби було б добре, коли б наша українська територія  стала частиною вашої російської...
Не знаю, чи такі думки притаманні європейцям: чехам, полякам, словакам, німцям, французам, іспанцям тощо...  Або чи багато ізраїльтян відвідують з культурними візитами відвідують арабські країни?
А все, що відбувається, боротьба за незалежність, російсько-українська війна, протидія інформаційним фейкам - це тільки дії політиків, олігархів, але "ми до цього не маємо ніякого стосунку"....
Соромно, боляче, що 28 років незалежності так і не сформували націю, яка усвідомлює загрозу незалежності України... Не сформувала ту критичну масу, яка консолідувала суспільну свідомість, як протидію російській гібридній війні...
Але в такому мисленні проявляється глибокий індивідуалізм, який таки притаманний ЄВРОПЕЙЦЮ... Тому ми таки європейці, але таке мислення призведе до втрати незалежності та суверенітету, але це для свідомості ЄВРОПЕЙЦЯ НЕ ЗРОЗУМІЛЕ, А ДЛЯ НАС, ТИХ, ХТО ТАК ЧИНИТЬ - СПРАВА ДЕСЯТА... БОЛЯЧЕ І ПРИКРО...
Хоча історично таких прикладів багато. Наприклад, німецькі танки на Єлісейських полях у Парижі, а парижани дивилися кіно, відвідували кабаре, бістро, танцювали і раділи... Правда, не дуже зрозуміло, чому раділи... Або у спогадах українських військовиків зазначалося, що після звільнення українсько-польськими військами від більшовиків Києва у квітні 1920 року обивателі виходили на околиці столиці, що помилуватися (подивитися, послухати) на гарматні канонади з більшовицького боку, які обстрілювали місто... Страшно... 100 років минуло, а відчуття української політичної ідентичності відсутнє...

РИФИ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ...

Сьогодні, 3 липня 2019 року... Випускні відбулися ще попереднього тижня, з 1 липня майбутні абітурієнти мають можливість створити електронний кабінет для подальшої подачі документів...
Але у нашій освітній системі не може бути системно і послідовно. Завжди виникають питання, які нервують батьків та дітей, заставляють хвилюватися і переживати. 16 учнів з Заліщицької гімназії претендували на нагородження золотою або срібною медаллю... Минула ДПА у формі ЗНО, отримані відомості про рівень знань, підготовлені та надіслані у відповідні освітні структури списки підтвердження. І...???? Очікування. Час минає, однокласники, які не були претендентами, отримали свідоцтва про здобуття загальної повної середньої освіти, 1 липня розпочали реєстрацію... А оті, хто упродовж 11 років навчався на бали високого рівня, та їх батьки нервово кусают губи і питають "коли?" Коли отримають документи і розпочнуть шлях абітурієнтів. Принаймні три дні з відведених 10 для реєстрації уже минули.
Хто винен? Ніхто з тих, хто повинен виконати свої посадові обов'язки, не візьме на себе відповідальність, але батькам та випускникам ніхто не поверне спокою, ніхто не додасть отих трьох днів для таких випадків. Розумію, що реєстрація відбувається 10-15 хв., але, знаючи можливості нашої системи, ніхто не застрахований від "підвисання", "збою", "відсутності Інтернету".
Вічне питання "Хто винен?" та "Що робити?" - повисло у гарячому липневому повітрі... Жаль, що МОН України не змогло організувати вчасно друкування випускникам-претендентам свідоцтв...
І наприкінці банальне риторичне запитання: "Якщо претендентам потрібно проходити такі муки для отримання документа про повну загальну середню освіту, то ЧИ ПОТРІБНО ДОКЛАДАТИ ЗУСИЛЬ УПРОДОВЖ 10-11 КЛАСУ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ БУТИ ПРЕТЕНДЕНТАМИ? Питання риторичне. Якщо держава не поважає тих, хто своєю працею заслуговує на отримання золотої чи срібної медалі, то чи  варто...

ПІЗНАВАЙМО Й БЕРЕЖІМО РІДНИЙ КРАЙ!

У читальній залі Заліщицької районної бібліотеки 29 червня цього року зібралися ті, кому небайдужа історія рідного краю, хто хоче дізнатися про цікаві, привабливі місця міста Заліщики, їх значення для місцевої громади у плані перспективи розвитку туризму.

Розпочала захід директор Заліщицької центральної бібліотечної системи Ольга Тракало, яка провела для присутніх екскурс в історію розвитку місцевого краєзнавства впродовж ХХ-ХХІ століть. Ольга Йосипівна згадала імена ентузіастів своєї справи, професіоналів, які своїми справами, дослідженнями зберігали та популяризували історію рідного краю, це - Йозеф Шварц, Онисій Тур, Василь Олійник, кандидат історичних наук Юрій Малєєв, доктор історичних наук Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника Петро Сіреджук. Були названі також автори історичних розвідок про населені пункти Заліщицького району: Михайло Сопилюк, Василь Дрозд, Василь Іванишин, Богдан Папушко, Микола Дейкало, Стефанія Підкова, Василь Сопівник, Ярослав Павлик, Петро Мельник, О.Стасюк, І. Антошків, І.Андрійців.

Ведуча представила учасникам події гостей свята – Михайла Сопилюка, заступника директора Заліщицького аграрного коледжу ім. Є.Храпливого, історика-краєзнавця, та Олександра Степаненка, еколога, голови громадського організації «Зелений світ».

Бібліотекарка читального залу Галина Балицька ознайомила присутніх із виданнями, присвяченими рідному краю у різні періоди історії, згадала благодійників, які постійно поповнюють бібліотечні фонди рідкісними діаспорними виданнями, це - Василь Лопух, директор адміністрації Наукового товариства ім.Т.Шевченка (США), Василь Верига, колишній віцепрезидент Світового конгресу українців.

Пів часу воркшопу історик-краєзнавець Михайло Сопилюк презентував свою творчу лабораторію «Предмети з минулого – свідки Заліщиків». Дослідник подякував присутнім, які докладають багато зусиль для збереження та популяризації історії рідного краю і розповів про цікаві артефакти: карти, значки, марки, світлини, картини, метричні книги, книги рахунків, які засвідчують будівництво споруд у Заліщиках та оплату майстрам за виконану роботу. Ці раритети зберігаються здебільшого у музеях та архівах Польщі, Австрії, Німеччини, США, Канади.

За підрахунками М.В.Сопилюка, у місті збереглися чи були втрачені 161 історична пам’ятка: архітектура, пам’ятники, кладовища, меморіальні дошки, природні об’єкти. Цікавою була інформація про те, що назва Заліщики стала визнаною після багатьох варіантів назви населеного пункту.

У складі 16 різних держав перебувало місто Заліщики впродовж своєї непростої історії. Поділився Михайло Сопилюк і своїми творчими планами: дослідження історії родини священників Тимчуків, які були визначними церковними діячами; одного з керівників УПА у 40-50-х рр. ХХ ст., уродженця с. Синьків Степана Слободяна; вивчення історії кооперативного руху; Першої світової війни на території Заліщицького району. 

 Перед слухачами виступив Олександр Степаненко, знаний на Тернопіллі експерт-еколог, який торкнувся у своєму виступі двох питань. Перше стосувалося історії дослідження природного багатства Дністрового каньйону, починаючи з другої половини ХІХ ст. Цією справою займались польські, австрійські, німецькі, українські палеонтологи, географи, біологи, геологи  Вінцент Поль Рудольф Кнер, Владислав Шафер, Вацлав Гаєвський, Іван Верхратський, Мстислав Орлович. Останній став популяризатором активного туризму у Галичині у ХХ столітті.  Завдяки їх зусиллям після Першої світової війни у Галичині виникали безліч місцевих природоохоронних товариств та товариств збереження історичних пам’яток. О.Степаненко віддав шану основоположнику ідеї заснування Національного природного парку Миколі Чайковському, який у 70-х роках ХХ ст. активно займався природоохоронною роботою у краї.

Далі гість акцентував увагу на тих наслідках, до яких може призвести побудова каскаду ГЕС на Дністрі. За допомогою презентації присутні помандрували берегами річок-приток Дністра: Стрипи, Джурина, Серету, Збруча, Нічлави. Створені людьми ставки заросли болотяними рослинами, замулилися. Висока температура та викиди нечистот призводять до такого явища, як «цвітіння води». Раніше повноводні річки на потічки міліють, зменшується кількість місць нересту риби. Еколог показав, як змінюється якість води на річці Серет від Тернополя до гирла: збільшується кількість небезпечних речовин, зменшується відсоток кисню у воді. Доповідач пояснив, до чого може призвести втілення в життя пропозицій «Укргідроенерго» щодо будівництва ГЕС на Дністрі й закликав присутніх не бути байдужими і завжди стояти на сторожі збереження водних багатства і краси рідного краю.

Еколог зазначив: «На жаль, українське законодавство нечітко формулює зміст порушень і встановлення відповідальності за них у сфері використання водних ресурсів». 

М.Сопилюк та О.Степаненко дали відповіді на запитання Й.Децовського, В.Іванишина, Т.Навольського В.Чашки та інших,  що стосувалися оцінки ризиків реалізації планів побудови каскаду ГЕС на Дністрі, покращення екологічного стану річки, розробки привабливої історичної реконструкції для збільшення кількості туристів.

Міський голова Алла Квач  подякувала Ользі Тракало та бібліотеці за змістовний захід і подарувала книгу духовної тематику, бізнесмен Тарас Навольський подякував Олександру Степаненкові та Михайлу Сопилюкові за цікаві експертні оцінки і акцентував увагу на тому, що необхідно враховувати ці думки під час вирішення проблем.

Підсумувати зустріч можна так: кожен із нас повинен робити свій вклад у збереження рідного краю та популяризацію його привабливості.

ДУМКИ НА ПОРОЗІ НЕЗАЛЕЖНОСТІ

Сьогодні,  у 2019 році, час від часу з'являються думки педагогічної спільноти щодо нових Державних стандартів базової чи середньої освіти, щодо введення чи вилучення предметів, щодо кількості годин для вивчення окремих предметів... Але реалізацію будь-яких навчальних планів проводить педагог... І те, наскільки вчитель є патріотом, скільки має мужності у скрутну хвилину зробити вибір, який засвідчує його громадянську позицію, визначається майбутнє і наших вихованців, і нашої державності та незалежності...
І тут є два діаметрально протилежні приклади, які засвідчують у педагогічній спільноті і комформістів, і патріотів...
Конкурс "Учитель року - 2008" (номінація "Історія"). Тернопіль. Суперфінал в актовій залі Тернопільського національного педагогічного унверситету ім.Володимира Гнатюка. Поважне журі, куди входили визначні науковці, історики, методисти, переглянувши та оцінивши виступи суперфіналістів, підвели риску і оголосили переможницю - вчителя історії школи-гімназії № 10 м. Сімферополя... У кулуарах говорили про "політичність такого вибору, про необхідність того, щоб на західній Україні переміг педагог з Криму".
Відповідно до Положення про "Учитель року" їй присвоєно державне звання заслужений вчителя України... Минає 6 років. Крим окупували російські війська. А вчителька тепер у анексованому Криму викладає історію та суспільствознавство Росії  у тій самій гімназії-школі № 10 м. Сімферополя. Комформізм, пристосуванство, патріотизм до якої держави? Це залишається на совісті педагога...
І можливо це пройшло б стороною, але у 2015 році - минуло тільки неповних півтора роки від анексії Криму, - вчитель стає переможцем "Учитель года Росии - 2015" у Криму у номінації "Історія" і представляє його у фіналі у Казані, де говорить про патріотизм російських громадян до російської влади...  І (увага!) у своїй анкеті зазначає Заслужений вчитель Уураїни.
Нонсенс, парадокс, лицемірство? Не знаю. Але  на сторінці Міністерства освіти та науки України у закладці "Учитель року у персоналіях" за 2008 рік відсутня і номінація "Історія" і відомості про переможеця... І тепер виникає думка про те, чому виховувала чи навчала кримських дітей незалежної України це вчитель... І чи такі "свідомо патріотичні педагоги" виховали нове молоде покоління незалежної України.... Продовження буде...